Система економічних методів управління підприємством

Серед груп методів менеджменту, що використовуються в управлінській діяльності Ковельського міжрайонного управління водного господарства важливе місце посідають економічні методи управління.

Економічні методи управління – це сукупність засобів та інструментів, які цілеспрямовано впливають на створення умов для функціонування й розвитку організації. Вони складають систему економічних методів управління, до складу якої входять такі важелі, як комерційний розрахунок, планування, механізм ціноутворення, стійке фінансове становище і розумне оподаткування

Економічний механізм функціонування та розвитку підприємств припускає використання методу комерційного розрахунку, виходячи із глобальної господарської політики і цілей організації, зокрема в галузі забезпечення рентабельності виробництва та збуту, розподілу капіталовкладень і розташування виробництва; фінансування й кредитування; розвитку технології, кадрової політики тощо.

Прийняття централізованих  рішень з цих питань поєднується  з диференційованим підходом до окремих підрозділів в залежності від характеру та змісту їх діяльності, територіального розміщення організації і ступеня участі в загальній виробничо-збутовій діяльності організації.

У рамках комерційного розрахунку використовуються такі економічні важелі та інструменти, як політика в галузі ціноутворення, витрат виробництва, фінансування та кредитування. Ця політика спрямована на отримання стійкого прибутку, що є кінцевою метою комерційного розрахунку [3, с.186].

Особливістю комерційного розрахунку в сучасних умовах є надання оперативної самостійності окремим підрозділам організації, та виділення їх у центри прибутку. В результаті у рамках комерційного розрахунку виникла і розвинулась така форма взаємовідносин всередині організації, яку можна назвати внутрішньо-організаційним розрахунком. Внутрішньо-організаційний розрахунок багато в чому містить елементи комерційного розрахунку, оскільки він орієнтований на реалізацію цілей комерційного розрахунку.

Планування є одним  з основних важелів в економічних  методах управління. Зміст його, як функції управління, полягає в обґрунтованому визначенні основних напрямів і пропорцій розвитку виробництва з урахуванням матеріальних джерел його забезпечення та попиту ринку. Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всього підприємства і кожного підрозділу окремо на встановлений період у визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, строків і послідовності реалізації, у вияві матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для вирішення поставлених завдань [5, с.30].

Таким чином, призначення  планування полягає в тому, щоб завчасно врахувати по можливості всі внутрішні й зовнішні фактори, які забезпечують сприятливі умови для нормального функціонування та розвитку підприємства. Воно передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей, враховуючи можливості найбільш ефективного використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і підприємством у цілому [12, с.83].

Центральне місце серед  різноманітних важелів економічного механізму управління належить цінам  і ціноутворенню, в яких відбиваються всі сторони економічної діяльності організації. В сучасних умовах монополістичного ринку суттєво змінилися роль і значення цін, умови їх формування і тенденції розвитку. Суттєвою стороною цих змін є обмеження сфери дії закону вартості в результаті послаблення ролі ціни як безпосереднього регулятора виробництва. Підвищилося значення інших факторів, які визначають рівень цін на кінцеву продукцію. До них належать насамперед управлінські рішення, які приймаються при реалізації функції маркетингу і планування, згідно з найбільш повним врахуванням потреб ринку.

Процес ціноутворення  – явище дуже складне, обумовлене насамперед попитом на запропоновану ринку продукцію. Розглядати ж цінову політику підприємства слід тільки у взаємозв’язку з тим завданням, яке ставить перед собою підприємство. Можна назвати такі варіанти поведінки підприємства на ринку та політики у сфері ціноутворення: забезпечення процесу виживання; максимізація поточного прибутку; завоювання лідерства за показниками якості; завоювання лідерства за показниками частини ринку.

Головними складовими, під  впливом яких формується ціна, є: собівартість продукції; виключні якості, відмінні особливості, які привертають покупця; ситуація на ринку, де аналогічний товар пропонується іншими підприємствами-конкурентами [2, с.159].

Розробка та здійснення єдиної фінансової політики займає суттєве місце у загальному механізмі управління. Роль фінансової політики в управлінні підприємством визначається тим, що вона торкається всіх сторін його економічної діяльності.

Методи фінансового управління різноманітні. Основними з них  є: прогнозування, планування, оподаткування, страхування, самофінансування, кредитування, система розрахунків, система фінансової допомоги, система фінансових санкцій, система амортизаційних відрахувань, система стимулювання, принципи ціноутворення, трастові операції, факторинг, оренда, лізинг. Складовим елементом наведених методів є спеціальні прийоми фінансового управління, кредити, позики, відсоткові ставки, дивіденди, котирування валютних курсів, акциз, дисконт та ін. [2, с.161].

В умовах становлення ринкових відносин держава переходить до економічних методів управління, серед яких одним із найбільш дієвих є податки. Система оподаткування повинна вирішувати певні завдання: сприяти діловій активності підприємців, зростанню виробництва, підвищенню зацікавленості робітників у результатах праці, спонукати підприємства ефективно використовувати основні виробничі фонди, мінімізувати виробничі запаси, скорочувати невиробничі витрати; забезпечувати формування бюджету в обсязі, достатньому для фінансування витрат держави і виконання нею своїх функцій.

Об’єктом оподаткування є дохід (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість деяких товарів, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних і фізичних осіб.

Ефективність управління залежить від організації аналітичної  роботи на підприємстві, глибини аналізу  його виробничо-фінансової діяльності. Завданням аналізу виробничо-фінансової діяльності підприємств є оцінка роботи трудових колективів. В аналітичній роботі застосовують спеціальні методи і прийоми організаційного діагнозу, аналізу інформаційних потоків, вивчення конкретних виробничих і психологічних ситуацій, кореляцію якісних ознак та ін.

Ефективність економічного аналізу на підприємстві залежить від  організації бухгалтерського обліку, який виконує функцію зворотного зв’язку в управлінні.

Отже, в ринкових умовах особливе місце займають економічні методи управління. Використання і удосконалення таких економічних важелів як комерційний розрахунок, планування, механізм ціноутворення, стійке фінансове становище і розумне оподаткування допоможуть створити надійний, міцний економічний механізм, який приведе в дію весь складний механізм економіки України.

2.2. Особливості економічних методів управління, 
їх вплив на працівників

Усі методи менеджменту орієнтовані  насамперед на високу продуктивність і ефективність діяльності персоналу організації, на злагоджену роботу її підрозділів, на чітку організацію різноманітної діяльності організації й управління нею на рівні світових стандартів. За характером дії методи умовно (формально) можна поділити на методи матеріальної, соціальної і владної мотивації, або економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.

Методи соціальної мотивації  передбачають спонукання індивіда (працівника) до орієнтації на соціально значимі інтереси (культуру, розвиток і т. ін.).

Методи владної мотивації  передбачають орієнтацію на дисципліну, організаційно-розпорядницькі документи та суворе їх виконання.

На відміну від методів соціальної і владної мотивації, економічні методи впливають на майнові інтереси організацій та їхній персонал. З одного боку, вони стимулюють діяльність організації щодо задоволення інтересів суспільства (система податків, банківських кредитів і т. ін.), з іншого – служать для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди за інновації) [8, с.73].

Економічні методи мотивації  ґрунтуються на тому, що в результаті їхнього застосування працівники одержують визначені вигоди, що підвищують їхній матеріальний добробут. Такі вигоди можуть бути прямими, наприклад у вигляді деякої суми грошей, чи непрямими, що сприяють одержання прямих. Основною формою прямої економічної мотивації є заробітна плата за виконання основної роботи. Звичайно вона залежить від займаної посади, кваліфікації, стажу роботи, кількості і якості затрачуваної праці.

Крім основної заробітної плати існує і додаткова, що нараховується  за професіоналізм, кваліфікацію, ділові навички у формі різних доплат, звичайно компенсаційного характеру.

Іноді заробітна плата  буває неявною, тобто у вигляді  різних пільг, що на практиці значно збільшують доходи суб’єкта.

Рівень оплати праці відбиває формальну оцінку трудового внеску працівників у кінцеві результати, їхньої ретельності, професіоналізму і кваліфікації, тому він повинний зростати разом з ними. Однак більш діючим стимулюючим засобом він стає при доповненні його іншою важливою формою економічної мотивації – системою преміювання.

Передумовами успішного  преміювання можна вважати: правильний вибір системи показників, що виходять з конкретних задач, що стоять перед організацією; диференціацію показників в залежності від ролі і характеру підрозділів, рівня посад; орієнтацію показників преміювання на реальний внесок у кінцеві результати, ефективність і якість роботи, врахування загально-організаційних досягнень; конкретність, зрозумілість, гнучкість, справедливість критеріїв оцінки досягнень [13, с.118].

Критерії і нормативи, по яких здійснюється преміювання, необхідно  регулярно переглядати з урахуванням зміни умов діяльності організації, її цілей, економічного становища і т.п.

Грошові виплати у формі  заробітної плати і премій, використовувані  як важелі стимулювання, в залежності від конкретної ситуації можуть бути пропорційними і непропорційними досягнутим результатам. В останньому випадку мова йде про виплати, які акцентують і нівелюють; при акцентуванні вони збільшуються швидше в порівнянні з результатом, а при нівелюванні – повільніше. На практиці можна використовувати різні їх комбінації.

Так, в умовах негативного  стимулювання акцентуються відстаючі  і нівелюються передовики, щоб підтягти перших до необхідного рівня. При цьому передовики мало зацікавлені в підвищенні продуктивності праці. Найчастіше така система може включати і штрафи. В основі позитивного стимулювання лежать премії за високі результати, що спонукує передовиків у ще більшій мірі «вириватися» вперед у порівнянні з іншими.

У цілому система грошових виплат повинна забезпечувати більшості  працівників бажаний рівень доходу за умови сумлінного відношення до роботи і виконання своїх обов’язків. Задоволеність матеріальною винагородою, її справедливим рівнем стимулює ініціативність людей, формує прихильність організації, залучає нових працівників.

Крім премій і заробітної плати існує ще один вид грошових винагород, що має визначений мотиваційний ефект, – участь у прибутках. Насамперед це відноситься до додаткового прибутку, до 75% якого можуть одержувати співробітники. Здійснюють такі виплати звичайно щомісяця, щоб люди наочно бачили їхній зв’язок з результатами своєї роботи. Для керівників же регулярно практикуються бонуси – великі одноразові виплати з прибутку один-два рази в рік.

Отже, економічні методи впливають на майнові інтереси організацій та їхній персонал. З одного боку, вони стимулюють діяльність організації щодо задоволення інтересів суспільства (система податків, банківських кредитів і т. ін.), з іншого – служать для мотивації роботи персоналу (заробітна плата, премії, винагороди за інновації). Економічні методи мотивації ґрунтуються на тому, що в результаті їхнього застосування працівники одержують визначені вигоди, що підвищують їхній матеріальний добробут.

Розділ 3. Аналітичне дослідження застосування економічних 
методів управління на підприємстві Ковельське МУВГ

3.1. Аналіз практики застосування системи економічних 
методів управління

Основними економічними методами управління, що застосовуються в діяльності Ковельського МУВГ виступають на макрорівні:

• планування (балансовий метод, аналітичний метод);
• комерційний розрахунок (госпрозрахунок, самофінансування).

На мікрорівні:

• система заробітної плати й інших форм матеріального заохочення працівників;
• система відповідальності з відповідним застосуванням винагород і санкцій за якість і ефективність роботи.

Планування є одним  з основних важелів в економічних  методах управління. Зміст його полягає в обґрунтованому визначенні основних напрямів і пропорцій розвитку виробництва з урахуванням матеріальних джерел його забезпечення та попиту ринку. Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всього підприємства і кожного підрозділу окремо на встановлений період у визначенні господарських завдань, засобів їх досягнення, строків і послідовності реалізації, у вияві матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для вирішення поставлених завдань.

План – це система цілей і стратегій по їх досягненню. Програма – комплекс заходів щодо реалізації стратегій. Бюджет – заплановані фінансові кошториси і прогнозовані фінансові результати, фінансове оформлення програм і підрахунок необхідних для цього витрат. Тобто, бюджет – це фінансовий план, що дозволяє зіставити витрати і отримані результати у фінансових термінах на майбутній період часу. Тому бюджет (фінансовий план) – основа внутрішньо-організаційного управління. Відповідно, бюджетування – технології складання, корегування, контролю і оцінки виконання фінансових планів – основа технологій внутрішньо-організаційного управління [9, с.327].

Бюджетування допомагає  встановити ліміти витрат ресурсів і  нормативи рентабельності і ефективності по окремих видах товарів і послуг, видах робіт і структурних підрозділах організації. Бюджетування дозволяє також вирішувати проблеми оптимізації фінансових потоків, збалансованості джерел надходження коштів і їхнього використання, визначати обсяги і форми, умови і строки зовнішнього фінансування, вирішувати інші управлінські завдання [9, с.328].