Стратегия управления ликвидностью коммерческих банков

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА БАНКОВСЬКОЇ  ТА БІРЖОВОЇ СПРАВИ

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

На тему: «СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ

ЛІКВДНІСТЮ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ»

 

 

 

                                                                                      Виконала

студентка   групи Ф -12- м1    Русакова Т.В.

           Перевірила

                                                                                  Викладач Кірієнко О.Е.               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………......3

1.Мета ті цілі стратегії  управління ліквідності………………………….4

2. Методи  аналізу потреби банку в ліквідних коштах …………………9

3. Зміст основних стратегій  ліквідності комерційних банків………….13

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….24

Література…………………………………………………………………25

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Сучасні умови ведення банківського бізнесу потребують від менеджменту банку розроблення нових та ефективного застосування перевірених часом підходів до управління ліквідністю, відповідних захисних заходів для зменшення негативного впливу на рівень, зважаючи на швидко змінність нестабільність перебігу економічних процесів та необхідність постійно підтримки належного рівня фінансово стійкості банку.

Формування стратег управління ліквідністю банку, визначення базових методів оцінки й аналізу ліквідності, обґрунтування функціонального навантаження організаційних підрозділів, що беруть участь у розробленні та реалізації стратегії управління ліквідністю комерційного банку.

Розроблення стратег - своєрідний пошук балансу між внутрішніми можливостями банку та зовнішніми чинниками впливу на його діяльність. Чітко визначена й оптимально обрана стратегія визначальним фактором успіху банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Мета ті цілі  стратегії управління ліквідності

 

Стратегія управління ліквідністю комерційного банку має бути відображена, на нашу думку, у вигляді окремого документа, який чітко визначав би основи банківського менеджменту щодо забезпечення належного рівня ліквідності. Стратегію управління ліквідністю слід розглядати як процес реалізації певно послідовності заходів, а також завчасно підготовлених варіантів рішень на випадок суттєвих зовнішніх чи внутрішніх

змін, котрі б у кінцевому підсумку забезпечували належний рівень ліквідності.

Слід зауважити, що Рада директорів банку має схвалити дану стратегію та інші важливі положення, що стосуються процесу управління ліквідністю. Завдання менеджменту банку - забезпечити функціонування відлагодженої структури щодо ефективного управління ліквідністю відповідно до затвердженої стратегії. Зокрема, відповідальність за належне управління ліквідністю покладають зазвичай на Комітет з управління активами та пасивами банку (КУАП), а також на казначейство банку. Усі підрозділи банку мають працювати згідно з розробленою стратегією, зокрема дотримуватися встановлених процедур та лімітів.

Зважаючи на специфіку кожного банку, зокрема його величину, обсяги діяльності, особливості операцій, різноманітність клієнтури та репутацію, стратегія управління ліквідністю, яку обере банк, також відрізнятиметься, однак загальні положення стратегії управління ліквідністю однаковими для будь-яких банків. Основні блоки стратег управління ліквідністю комерційного банку відображені на рисунку 1.

Перший блок стратегії управління ліквідністю охоплює мету тактичні цілі банку щодо управління ліквідністю. Так, мета, якої мають досягти банки в процесі управління ліквідністю, - це необхідність уникати як дефіциту, так надлишку ліквідних коштів. Адже дефіцит призводить до виникнення ризику втрати ліквідності банку та всіх наслідків, що випливають з цього (порушення нормативних вимог, штрафні санкції, втрата платоспроможності, порушення фінансової стійкості, ймовірність банкрутства), а надлишок ліквідних коштів наслідком нераціонального розміщення коштів банку прямим чинником втрати його майбутнього прибутку. Саме тому з метою уникнення чи хоча б мінімізації ризику незбалансованої ліквідності, зміст якого випливає з зазначеного, кожний банк зобов'язаний підтримувати оптимальне співвідношення між рівнем ліквідності та прибутковості, сукупність основних прийомів, методів заходів, як необхідно чітко формулювати у стратегії управління ліквідністю.

Щодо цілей управління ліквідністю, то їх поділяють на короткотермінові, середньо термінові та довготермінові. Короткотермінові цілі передбачають забезпечення банком миттєвої ліквідності; зокрема впродовж короткотермінового періоду необхідно здійснювати управління грошовими потоками банку для виконання зобов'язань банку, а впродовж середньо термінового треба забезпечити оптимальну структуру балансу, враховуючи раціональне співвідношення між ліквідністю та прибутковістю.

 

 

Варто зауважити, що у короткотерміновому періоді важливого значення набуває проблема належного прогнозування залишків на депозитах

до запитання, оскільки вони становлять основну частку залучених ресурсів, є, з одного боку, найдешевшим ресурсом, а з іншого - найнестабільнішим. А в середньо терміновому період основним завданням необхідність формування такого портфеля, який був би достатньо диверсифікованим, прогнозованим та прийнятним за вартістю. Довготермінові цілі управління ліквідністю мають співпадати з стратегічними цілями розвитку банку в цілому. Також передбачають дотримання оптимального та стабільного рівня ліквідності банку.

Мету та цілі управління ліквідністю має розробляти підрозділ управління ліквідністю.

Процес управління ліквідністю слід розпочинати з всебічного аналізу не лише банківської установи, а й зовнішнього середовища. Аналітична робота становить другий блок стратегії управління ліквідністю.

Зважаючи на те, що в Україні як державі нема чітко стратегії розвитку,

також такої стратегії немає й у вітчизняної банківської системи, тому будь яким суб’єктам української економіки важко спрогнозувати свою діяльність

більше ніж на 2-3 роки. Таким чином, аналітична робота як етап стратегії

управління ліквідністю має чи не найважливіше значення для банку.

Із урахуванням  цієї ситуації аналітичний підрозділ та підрозділ з управління активами пасивами мають детально аналізувати фактори негативного впливу на ліквідність банку. При цьому, особливу увагу слід приділяти не лише тим факторам, котрі можна кількісно розрахувати, а і суб’єктивним, таким, як політична ситуація та поширення перебільшеної та недостовірної інформації у вітчизняних закордонних засобах масової інформації. Як показала практика, наприкінці 2008 р. саме нестабільна політична ситуація та негативний інформаційний фон відіграли найбільшу роль у розгортанні кризи ліквідності банківської системи України.

Окрім аналізу факторів негативного впливу на ліквідність банку, аналітичному підрозділові слід розробляти відповідні сценарії функціонування банку. Вважаємо за доцільне розробити три сценарії, а саме:

1. Сценарій А. Сприятливі умови для банку, що передбачає аналіз зовнішнього внутрішнього середовища та розроблення заходів управління ліквідністю при розширенні діяльності банку та зростання його прибутковості.

2. Сценарій Б. Несприятливі умови для банку, що передбачає аналіз зовнішнього внутрішнього середовищ та розроблення заходів управління ліквідністю при настанні кризових ситуацій у конкретному комерційному банку.

3. Сценарій В. Загальноекономічна криза, що передбачає аналіз зовнішнього внутрішнього середовищ та розроблення заходів управління ліквідністю при настанні загальноекономічної кризи.

Вибравши той чи інший сценарій здійснюють стрес-тестування за відповідними критеріями (рис. 1) та періодами. Так, при сценарії «А» стрес-тестування здійснюють щокварталу, при сценарії «Б» - щомісяця, при сценарії «В» - щотижня.

Варто зазначити, що з метою  підвищення ефективності аналізу ліквідності та розроблення відповідних заходів щодо управління ліквідністю

необхідно вдосконалити організаційну структуру банків, зокрема впровадити у всіх вітчизняних банках підрозділ ризик-менеджменту. Такий захід, на наш погляд, дасть змогу розвантажити діяльність КУАП, який у переважній більшості вітчизняних банків виконує, по суті, роль універсального підрозділу, тобто планує і виконує більшість операцій банку, в т. ч. управляє ліквідністю. Розподіл функцій КУАП з управління ліквідністю між підрозділами ризик - менеджменту та підрозділом оперативного управління

ліквідністю (необхідність створення якого - об’єктивна потреба) дасть змогу застосовувати складніші методики аналізу та управління ліквідністю, а отже, професійніше та ефективніше управляти ліквідністю банку.

За результатами аналізу фактичних даних та прогнозування майбутнього стану банку розробляють фінансові плани. У план мають бути чітко відображені цільові значення показників банківської ліквідності. Також

варто зазначити проблемні операції, що супроводжуються підвищеним ризиком. Плани, що стають основою стратегії управління ліквідністю, не мають перешкоджати загально обраній банківській стратегії, бути об’єктивними та реально оціненими.

Раціональне планування ліквідності варто базувати на: 1) вимірюванні ліквідної позиції як за «нагромадженою», так за «купленою» ліквідністю; 2) планах щодо підтримки ліквідності у випадку непередбачуваних обставин, як сформовані на основі стрес - тестів; 3) визначенні граничних меж відхилення ризику ліквідності.

2. Методи  аналізу потреби банку в ліквідних коштах

Для аналізу потреби банку в ліквідних коштах використовують відповідні методи зокрема: 1) метод структурування фондів, що передбачає

забезпечення співвідношення між обсягом необхідних резервів ліквідності

й заявок за кредитами з  обсягом ліквідних активів; 2) метод коефіцієнтів, котрий передбачає розрахунок співвідношення обсягу активів різних видів

та згрупованих належним чином пасивів; 3) метод джерел використання коштів, передбачає розрахунок обсягу ліквідних активів на основ вивчення грошових потоків за всіма договорами та угодами банку. Зазначені методи становлять третій блок стратегії управління ліквідністю.

Перших два методи зорієнтовані на визначення поточної потреби в ліквідних коштах, тобто пов'язані з управлінням поточною ліквідністю. Останній метод дає змогу спрогнозувати динамку дефіциту чи надлишку ліквідності, його можна вважати найефективнішим щодо прийняття рішень з управління ліквідністю.

Докладніше зупинимося на визначенні сутності даних методів, їхніх

переваг та недоліків. Зокрема, метод структурування фондів передбачає поділ джерел коштів на категорії, що здійснюють з урахуванням рівня ймовірності х вилучення. А саме, на першому етапі класифікують ресурси за ступенем їх стабільності, зокрема, як один з варіантів можливий такий поділ на групи: поточних зобов'язань (позики овернайт, міжбанківські позики з нефіксованим терміном погашення); мінливі зобов'язання (кошти до запитання, коррахунки інших банків, кошти бюджетних та позабюджетних фондів); стабільні зобов'язання (депозитні сертифікати, термінові депозити, ощадні рахунки тощо); безтермінові пасиви (власний каптал банку, нерозподілений прибуток, резерви).

На другому етапі визначають рівень резерву коштів у ліквідній формі

за кожною групою ресурсів (стабільних ресурсів, мінливих зобов'язань, поточних зобов'язань). Варто зауважити, що дані частки слід визначати на

основі не лише суб’єктивних чинників (міркувань, припущень та досвіду менеджерів банку), а й об’єктивних - ретельного аналізу стабільності ресурсної бази за визначеними групами зобов'язань. Аналіз має виявити рівень осідання коштів та визначити стабільні залишки за кожною групою

зобов'язань. У кінцевому підсумку це дасть змогу виявити загальні тенденції зміни стабільної ресурсної бази й точніше спрогнозувати потребу банку в ліквідних коштах. На третьому етапі необхідно чітко розподілити кошти з кожної групи зобов'язань на фінансування відповідної групи активів.

Недоліком даного методу недостатні приділення уваги термінам закінчення конкретних депозитів та кредитів при формуванні резерву ліквідності, що може спричинити його надмірність або дефіцит.

Метод показників ліквідності передбачає розрахунок комплексу показників, що сприяє аналізу потреб банку в ліквідних коштах та визначенню рівня забезпеченості банку останніми, а також точніше оцінити ризик незбалансованої ліквідності. Банки застосовують окремі коефіцієнти ліквідності (коефіцієнт ресурсної ліквідності зобов'язань, коефіцієнт ліквідного співвідношення виданих кредитів залучених депозитів, коефіцієнт

генеральної ліквідності, коефіцієнти трансформації та фондування тощо)