Стратегия управления ликвидностью коммерческих банков

порівнюють їх з середньогалузевими значеннями, з нормативними.

Центральні банки окремих країн також вдаються до даного методу з метою оцінки рівня ліквідності банківської системи, зокрема НБУ визначає

норматив миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та норматив

короткотермінової ліквідності (Н6).

Застосування методу показників ліквідності для управління нею загалом є малоефективним, оскільки, аналізуючи окремі коефіцієнти загальні коефіцієнти, не завжди можна точно оцінити ситуацію, що склалася на той чи інший момент. Метод показників забезпечує можливість визначити співвідношення різних складових структури балансу, але тільки здійснений згодом факторний аналіз дає уяву про вплив тих чи інших чинників на кінцевий результат, лише після його проведення спеціалісти банку можуть вжити відповідних заходів щодо управління ліквідністю. Даний метод можна застосовувати як додатковий, у комплексі з іншими методами управління ліквідністю.

Щодо методу джерел та використання коштів, то він передбачає

оцінку обсягу ліквідних коштів з урахуванням вхідних та вихідних грошових потоків (погашення видач кредитів, залучення й повернення депозитів), а також відсоткових платежів за ними. Слід зауважити, що при

розрахунку беруть до уваги  не лише балансові активи пасиви, а й позабалансові вимоги та зобов'язання.

Саме шляхом підрахунку вхідних та вихідних грошових потоків можна розрахувати ліквідну позицію банку (ЛПБ) за наступною формулою:

ЛПБ = К + Кк + ПК - ПБ,                               (1)

Де, К - залишок коштів у кас;

Кк - залишок коштів на кореспондентському рахунку банку;

Пк - платежі клієнтів на користь банку за активними операціями (в т. ч.: повернення коштів за кредитними операціями; надходження від сплати клієнтами відсотків за кредитами; частка спекулятивного портфеля, яку передбачають реалізувати на найближчих торгах; отримання комісійної винагороди за надання послуг) платежі клієнтів за пасивними операціями (приплив коштів клієнтів на розрахункові, поточні, депозитні рахунки; приплив коштів за рахунок продажу власних боргових зобов'язань банку, до яких належать депозитні й ощадні сертифікати, облігації; збільшення статутного капталу банку); ПБ - платежі банку за активними операціями (в т. ч.: виплата заробітної плати, орендні виплати, видача кредитів) пасивними операціями (у т. ч.: погашення кредитів центробанку, погашення міжбанківських кредитів, погашення боргових зобов'язань, що випустив банк, за якими закінчився термін обігу (депозитні сертифікати, ощадні сертифікати), облігації, виплата відсотків та комісійні винагороди, виплата дивідендів акціонерам).

Показником, що характеризує стан ЛПБ, служить розрив ліквідності, або нетто-ліквідна позиція банку (тобто різниця між обсягом ліквідних коштів, що в банку, та попитом на них). Банк має бути здатним оперативно залучати кошти у випадку від’ємного розриву (дефіциту) ліквідності та розміщувати в дохідні активи у випадку додатного розриву (надлишку) ліквідності.

Для максимально точного  прогнозу при використанні даного методу

застосовують імітаційне моделювання процесу руху грошових коштів банку, що враховує не лише ситуації, як можна точно передбачити, а й середньостатистичні показники зміни ресурсної бази та робочих активів. Важливі параметри, котрі слід враховувати, - це приріст основних депозитів та збільшення попиту на кредити, що найскладнішими для прогнозування, оскільки залежать здебільшого від зовнішніх факторів (темпів стабільності економічного зростання, рівня міжбанківської конкуренції, дохідності альтернативних секторів фінансового ринку).

 

3. Зміст основних  стратегій ліквідності комерційних  банків

В основу стратегії управління ліквідністю покладено принципи та методи управління активними, пасивними чи активно-пасивними операціями банку, які сформовані у так звані стратегії, зокрема: стратегію управління активами, стратегію управління пасивами стратегію управління активами й пасивами.

Стратегія управління активами, стратегія управління пасивами стратегія управління активами й пасивами закріпилися за процесом управління ліквідністю. Саме тому, розглядаючи дані стратегії, необхідно

визначати переваги та недоліки, зважаючи як на ліквідність, так на прибутковість.

Стратегія управління активами передбачає нагромадження ліквідних засобів у вигляд готівкових коштів та високоліквідних цінних паперів, тобто формування первинних вторинних резервів ліквідності. Первинні резерви є головним джерелом ліквідності, а вторинні резерви – здебільшого джерелом перших. Основна перевага даної стратегії - можливість оперативно розв'язати проблеми з ліквідністю, а основний недолік – блокування певної частини активів, що зменшує можливість отримання додаткового прибутку. Тому для отримання максимального ефекту від застосування стратегії управління активами необхідно забезпечити: 1) мінімізацію обсягів ліквідних активів без втрат для забезпечення ліквідності; 2) оптимальне співвідношення між працюючими та ліквідними активами, яке б забезпечувало отримання максимального прибутку; 3) чітке планування та прогнозування обсягів майбутніх платежів за дорученням клієнтів.

Стратегію управління активами застосовують переважно невеликі банки, як зазвичай відчувають проблему із надійними позичальниками, як наслідок, депозитні вклади тут переважають над виданими кредитами.

Надлишкові кошти інвестують у державні цінні папери, що забезпечу згаданим банкам додатковий прибуток та підтримку ліквідності.

Банк має визначати можливі «горизонти інвестування», тобто оптимальні значення обсягів термінів, на які з мінімальним ризиком для ліквідності можна інвестувати тимчасово вільні кошти. Необхідно проаналізувати залишки на рахунках до запитання за рік, визначити, чи можна інвестувати частину залишків у середньо - та довготермінові активи без загрози для ліквідності. Визначаючи горизонти інвестування, можна зробити висновок, що чим більша ймовірність наявності залишків на рахунках, тим у більш довготермінові активи можна інвестувати кошти. Це дає змогу максимізувати фінансові результати через збільшення відсоткової

маржі при інвестуванні найдешевших ресурсів у довготермінові активи.

Стратегію управління активами слід базувати на певних принципах, до них належать, зокрема, наступні: 1) систематичний моніторинг відсоткових ставок, рівня дохідності з метою визначення найдохідніших секторів економки спрямування в цьому напрямку вільних коштів; 2) забезпечення диверсифікації активних операцій та оперативне розміщення вільних коштів на міжбанківському ринку; 3) формування резервів на випадок втрат за кредитними операціями.

Стратегія управління пасивами передбачає контроль банку за структурою вартістю депозитних та не депозитних зобов'язань з метою мінімізації витрат за залученими коштами та, в кінцевому підсумку збільшення прибутку власного капталу.

Дана стратегія передбачає застосування методів управління резервною та кредитною позиціями. Метод управління резервною позицію забезпечує облік обсягу відкритих для банку кредитних лімітів як резервів другої черги. У даній ситуації банк не форму завчасно резерви у вигляд портфелів високоліквідних цінних паперів, а розміщу залучені ресурси в дохідніші, проте менші ліквідні активи, розраховуючи у випадку їхнього вилучення придбати необхідний обсяг пасивів на ринку. Варто зауважити, що даний метод не тільки дає змогу збільшувати дохідність активних операцій банку, а й призводить до збільшення ризику, пов'язаного з зростанням цін на ресурси на ринку, чи неможливості для банку придбати необхідний обсяг ресурсів, незважаючи на відкриті кредитні ліміти.

Сутність методу управління кредитною позицію полягає в обліку обсягу коштів, що можуть бути вивільнені з кредитних вкладень, якщо не

поновлювати кредити. Увагу  зосереджують не лише на активах, за якими

настає термін їх погашення, а й на здатності реалізації діючих кредитів. з

цю метою варто оформляти  кредити, укладаючи кредитні договори та використовуючи векселі й облігації (метод сек'юритизації кредитного портфеля).

Стратегію управління пасивами застосовують переважно великі банки, яким, свою чергою, доводиться частіше розв'язувати проблему залучення коштів у таких обсягах, що сповна відповідали б зростаючому кредитному портфелю. Управління пасивами має забезпечити знаходження найоптимальніших стабільних джерел залучення ресурсів, залучення їх такими методами, які сприяють витримуванню конкуренції на ринку банківських послуг.

Стратегія управління пасивами передбачає активне використання міжбанківських кредитів. Ринок міжбанківських кредитів забезпечує підтримку необхідного рівня поточної ліквідності банків переливом фінансових ресурсів між учасниками ринку. Рівень ставок за міжбанківськими кредитами визначає ступінь можливих витрат для конкретного банку щодо підтримки необхідних параметрів поточної ліквідності.

Застосування банками  стратегії управління пасивами дещо ускладнене внаслідок значних коливань відсоткової ставки на ринку міжбанківських кредитів (рис. 2).

 

Рис. 2. Динаміка середньозваженої відсоткової ставки за міжбанківським кредитами протягом 01. 01. 2008-01. 01. 2010 рр. [3].

Зокрема, як ми бачимо, протягом аналізованого періоду відбувалися

значні коливання відсоткової ставки, що свідчить про нестабільність на

міжбанківському ринку та проблеми з банківською ліквідністю. Докладніше зімни відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами (за термінами) зображено на рисунках 3 та 4.

 

Рис. 3. Динамка середньозважених відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами (за термінами) протягом 01. 01. 2008-01. 01. 2010 рр.

 

 

Рис. 4. Динамка середньозважених відсоткових ставок за міжбанківськими кредитами (за термінами) протягом 01. 01. 2008-01. 01. 2010 рр. [3].

Середня вартість ресурсів на міжбанківському ринку протягом 01. 01. 2008-01. 01. 2010 рр. коливалася в межах 3,4-32,8% річних. Варто зауважити, що рівень ставок за міжбанківськими кредитами, динамка цих ставок, ступінь волатильності характеризують на певний момент часу стан поточної ліквідності банків. Завищений рівень відсоткових ставок на міжбанківському кредитному ринку є наслідком того, що окремі банки не можуть підтримувати свою ліквідність на умовах, прийнятних у НБУ, оскільки мають проблеми з виконанням його вимог, здійснюють неефективний менеджмент активів і пасивів, ризикову політику щодо активних операцій та не мають відповідних інструментів для забезпечення кредитів.

За умов суттєвого уповільнення цінової динаміки дії Національного  банку України з регулювання  ліквідності банківської системи  упродовж першого півріччя 2012 року переважно спрямовувалися на збалансування ситуації на грошово-кредитному ринку та стимулювання кредитної активності комерційних банків.

Відображенням цього є  динаміка коррахунків банків у Національному банку України, середньоденний обсяг яких у першому півріччі 2012 року був більшим порівняно з другим півріччям минулого року на 23,1 % і становив 19,7 млрд. грн.

Характер операцій з регулювання  ліквідності був достатньо гнучким  і змінювався залежно від конкретних умов функціонування грошово-кредитного ринку.

Зокрема, у І кварталі 2012 року в умовах зниження інфляційного тиску та необхідності стимулювання кредитної активності банків у структурі  операцій з регулювання ліквідності переважали операції з її підтримки. Зокрема, їх обсяг у коррахунки банків

Обов'язкові резерви на окремому рахунку в НБУ кошти Уряду в національній валюті в Національному банку України 2011 2012 цей період становив 10,5 млрд. грн. Одночасно обсяг операцій з мобілізації коштів становив 1,8 млрд. грн.

Утім в умовах дії зовнішньоекономічного  шоку, пов’язаного з борговою кризою в Єврозоні та відповідним суттєвим знеціненням євро відносно долара США, Національний банк застосовував помірніші підходи під час регулювання ліквідності. Зокрема, упродовж другого кварталу Національний банк активізував проведення операцій з мобілізації коштів. Їх обсяг за цей період становив 14,5 млрд. грн., обсяг операцій з підтримки ліквідності – 16,5 млрд. грн.

У цілому загальний обсяг  операцій з рефінансування банків за перше півріччя 2012 року становив 27,0 млрд. грн. (у відповідному періоді минулого року – 1,8 млрд. грн.), з них обсяг операцій прямого репо – близько 74 %, або

19,9 млрд. грн. Обсяг повернення заборгованості за раніше наданими Національним банком кредитами за цей період становив 27,7 млрд. грн.

Загальний обсяг операцій з мобілізації коштів за перше півріччя поточного року становить 16,3 млрд. грн., обсяг повернення коштів за цими операціями – 21,4 млрд. грн.

Здійснюючи операції на відкритому ринку Національний банк у першому півріччі 2012 року придбав державні облігації України на загальну суму 11,3 млрд. грн. (сума за номінальною вартістю), із них через механізм двостороннього котирування – 1,6 млрд. грн. Продаж державних цінних паперів зі свого портфеля Національний банк здійснював лише через механізм двостороннього котирування. Обсяг таких операцій за цей період за номінальною вартістю становив 1,9 млрд. грн.