Взаємовідносини України з країнами СНД

 

Вступ ………………………………………………………………………….…. 3

Розділ 1. Загальна характеристика взаємовідносин України з країнами СНД

1.1.Співдружність незалежних держав та їх співробітництво ………………. 4

1.2.Економічні проблемі  СНД …………………………………………………. 8

1.3. Відносини України із Росією …………………………………………….. 12

Розділ 2. Інтеграційні відносини  України з країнами СНД 

2.1.Аналіз стану зовнішньоторгівельної  політики України з країнами  СНД..13

2.2. Співробітництво з країнами-учасницями СНД …………………….……..16

2.3. Вільна торгівля в рамках СНД …………………………………….……... 20

Розділ 3. Перспективи взаємовідносин України з СНД 

3.1. Перспективи інтеграційних  процесів в СНД…………………………….. 22

3.2. Перспективи направлення  взаємовідносин у зовнішньоторгівельній  сфері України та СНД…………………………………………………………………… 24

3.3. Стратегічні засади розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України з країнами СНД……………………………………………………………………… 25

 Висновок …………………………………………………………………….…. 31

 Перелік посилань

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми. Визначення країн СНД як потенційно важливого регіону для активізації зовнішньоекономічної діяльності та розвитку української економіки обумовлюється тісною взаємодією в межах колишнього єдиного народногосподарського комплексу; можливістю доступу до сировинних ресурсів; відносною близькістю ринків збуту продукції; можливістю обміну продукцією, яка є менш конкурентоспроможною в інших регіонах світу; залишками кооперації між підприємствами країн Співдружності.

На сучасному етапі  розвитку і взаємодії України  з країнами СНД існують проблеми, які полягають у посиленні  нерівномірності розвитку країн, скороченні обсягів зовнішньої торгівлі внаслідок  встановлення торговельних бар’єрів через відсутність реального  впровадження нормативно-правових положень. Для вирішення цих проблем  постає необхідність розроблення зовнішньоторговельної  стратегії на основі удосконалення  механізму регулювання зовнішньої торгівлі, що надасть можливості ефективної взаємодії з країнами–торговельними партнерами та здійсненню внутрішніх економічних перетворень на основі співдружності України та СНД.

Окремі аспекти вдосконалення  зовнішньоекономічного механізму  інтеграції України та торговельно–економічного співробітництва України з країнами СНД, її участі в різноманітних інтеграційних  об`єднаннях розглядалися у працях українських вчених Бураковського  І.В., Гальчинського А.С, Дудченка М.А., Кістерського Л.Л., Макогона Ю.В., Поручника А.М., Соколенка С.І., Філіпенка А.С., Шниркова О.І. та інших.

 Метою роботи є співробітництво  України в рамках СНД.

Згідно з метою дослідження  в роботі були поставлені і вирішені такі завдання:

• узагальнення співдружність незалежних держав та їх співробітництво;
• визначення проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД);
• комплексна оцінка напрямів Стратегічні засади розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України з країнами СНД; 
  

Розділ 1. Загальна характеристика взаємовідносин України  з країнами СНД

1.1. Співдружність незалежних держав та їх співробітництво

Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних  і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД  виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності  зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію  її існування.

Список ради глав держав СНД (таб. 1.1).

Таблиця 1.1 - Рада Глав держав СНД

№	Держава	Ім'я	Примітки
1	Киргизстан	Курманбек Бакієв	Голова Ради (з 5 жовтня 2007)
2	Азербайджан	Ільхам Алієв	Член Ради
3	Білорусь	Олександр Лукашенко	Член Ради
4	Вірменія	Серж Саркісян	Член Ради
5	Казахстан	Нурсултан Назарбаєв	Член Ради
6	Молдова	Володимир Воронін	Член Ради
7	Росія	Дмитро Медведєв	Член Ради
8	Таджикистан	Емомалі Рахмон	Член Ради
9	Туркменістан	Гурбангули  Бердимухамедов	Член Ради
10	Узбекистан	Іслам Карімов	Член Ради
11	Україна	Віктор Ющенко	Член Ради

 

Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в  часи “перебудови” ще у колишньому СРСР між союзним Центром і  периферією, яку утворювали радянські  республіки. Боротьба відцентрових і  доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції “центру” перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала “збирати землі” навколо Москви.

Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна  вважати історично виправданим  на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД  за останні роки, необхідно проаналізувати реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна  з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами  бачення СНД:

а) Культурно-історична функція  зумовлена спільним минулим і  полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, “російськомовність”, родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило “шок” у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо.

б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм “розлучення”). Після закінчення цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і має отримати інше навантаження.

В ситуації, що склалася, Співдружність  як об'єднання незалежних держав поступово  трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи на те, що “столицею” СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ, основні структури й органи СНД  перебувають у Москві.

в) Економічна функція. При  створенні СНД важливо було зберегти раціональні економічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує взаємодоповнюваність та взаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено. Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних зв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріплено російське домінування.

г) Військово-політична функція  і проблеми безпеки. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла.

У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася  на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна  позиція РФ.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин  між країнами СНД, а також  претензії РФ на політичне,  економічне, інформаційне та соціокультурне  домінування.

2. Намагання РФ розглянути  весь пострадянський простір  як зону “легітимних” життєво  важливих її інтересів.

3. Несумісність вимог  РФ щодо координації зовнішньої  й економічної політики країн  СНД з повним ігноруванням  нею інтересів і пріоритетів  країн-партнерів.

4. Постійні спроби РФ  сформувати в рамках СНД новий  військово-політичний блок чи  систему колективної безпеки  (для кого і проти кого?).

5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Україна в СНД. Від початку  створення Співдружності з'ясувалися  дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму “цивілізованого розлучення” республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з Об'єднаною Європою. Інформація щодо співробітництва України в рамках СНД (див. ДОДАТОК А).

Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і  спроби від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення  перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком  аргументів, вони приписують українцям  сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово  вигнати частину росіян з України, українізувати решту росіян і  російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж  спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).

Для України та деяких інших  республік головна притягальна  сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує  на своєму статусі асоційованого  члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому  співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною  сферою. Туркменистан та Азербайджан  здебільшого утримуються або  відмовляються підписувати угоди  СНД, брати участь у реальній кооперації.

Більшість саммітів СНД теж  закінчувалися провалом. Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві пропозиції щодо митного  і монетарного союзів разом з пропозиціями Російської Федерації по приєднанню України до запропонованого економічного союзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були враховані при підготовці відповідних документів.

Майбутнє СНД. Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому  рівні лідерів країн СНД свідчить про їхнє прохолодне ставлення до майбутнього Співдружності. Фактично країни СНД мають між собою  мало спільного, крім історичного минулого. Вектори пріоритетних інтересів  окремих країн СНД все більше набувають відцентрового від  СНД спрямування.

Зростає критика на адресу РФ, яка намагається використати  структури Співдружності у власних  інтересах, зневажаючи інтереси інших  її членів, що найбільшої гостроти набуло на самміті лідерів країн СНД  у Кишиневі.

 

1.2.Економічні  проблемі СНД

У 1991 р. усі держави СНД  почали економічні реформи, які характеризуються як загальними так і специфічними мірами. Але лібералізація цін зумовила неефективність багатьох коопераційних зв'язків, а лібералізація, зовнішньоекономічній діяльності виявила не конкурентоспроможність більшість виробництв. Приватизація власності породила некерованість і безвідповідальність в економічній сфері.

Економічне зростання, що позначилося останніми роками в  країнах СНД, поки не в силах здолати деформації відтворювального процесу, що склалися в них. Можна говорити лише про деяке послаблення їх негативних наслідків для макроекономіки за минуле десятиліття. В середньому по країнам СНД за 1991-2000 рр. ВВП знизився на – 34, объеми промислового виробництва - на 40, продукція сільського господарства - на 28, інвестиції в основний капітал - на 67. Майже в усіх країнах Співдружності ще не досягнуто до реформаційного рівня ключових економічних показників.

У Росії посилення сировинної спеціалізації промисловості і  структури вітчизняного експорту призвело до надмірної імпортної залежності внутрішнього ринку, загрозливого зростання  державного зовнішнього боргу, що супроводжується неконтрольованим витоком російського капіталу за кордон.

Більшість держав Співдружності  переорієнтували зовнішньоекономічні  зв'язки на треті країни. Так, обсяг  торгівлі Росії з країнами Співдружності  знизився з 138,1 млрд. дол. в 1991 р. до 19 млрд. в 1999 р. Вартість взаємних товарних поставок все більше зростає, а їх фізичний обсяг скорочується. По ряду важливих товарів (нафтопродукти, алюміній, целюлоза, цукор, вершкове масло, легкові автомобілі та ін.) ціни в торгівлі між країнами СНД перевищили рівень світових, що нерідко робить більш дешевої їх закупівлю поза межами угруповання