Взаємовідносини України з країнами СНД

За сукупністю геополітичних  факторів відносини України з  СНД можна згрупувати таким чином:

• відносини з Росією, яка домінує на теренах СНД та у відносинах з Україною;
• відносини з іншими членами Євразійського економічного співтовариства;
• відносини з так званою групою ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова), яка в цьому складі сформувалася у квітні 1999 р. у Вашингтоні, під час відзначення 50-річчя НАТО.

2.2. Співробітництво з країнами-учасницями СНД

Україна розглядає СНД  як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, який доповнює процес формування двосторонніх взаємин між  державами-учасницями Співдружності, оскільки за таких умов СНД має  перспективи на існування і відповідно слугуватиме забезпеченню національних інтересів усіх країн-учасниць. Водночас, Україна виступає проти надання  Співдружності статусу суб'єкта міжнародного права.

Загалом же можна констатувати, що 6-літній досвід існування СНД  засвідчив: двостороння співпраця  країн-учасниць у різних галузях  розвивається набагато ефективніше, ніж  багатостороння. З огляду на це, країна намагається активізувати свою роль в СНД, налагоджуючи двостороннє  співробітництво на взаємовигідній основі. Це стосується, перш за все, українсько-російських взаємин, які є стратегічно важливим і пріоритетним напрямком зовнішньої політики України.

Важливе завдання для України  – не послабити співробітництва  з іншими країнами, що з'явилися на пострадянському просторі. До таких  країн на європейському континенті, зокрема, належить Молдова. З огляду на наявність чисельної української  громади в цій державі, Україна  постійно прагне до розширення й поглиблення  двосторонніх зв'язків із своєю сусідкою. Свідченням цього стала активна  участь України у вирішенні дністровської  проблеми та укладення низки нових  угод, які стали значним кроком у напрямку економічного зближення  України з Молдовою. Це, зокрема, стосується Декларації про основні  принципи двостороннього Митного союзу  та інші не менш важливі домовленості.

Пріоритетне місце у зовнішній  політиці України належить Бєларусі. Цей акт, зокрема, відбивається на зовнішньоторговельному обсязі між двома країнами, який минулого року становив майже 1,4 млрд. дол. США. Україна в цілому посідає  друге місце в зовнішньоторговельному обороті Білорусі. Ефективною формою зв'язків з нею стала співпраця  прикордонних областей двох країн. Україна, крім того, підтримує зважений політичний діалог з Білоруссю, в т.ч. і на вищому рівні. В результаті цього  підписано українсько-білоруський  Договір про державний кордон.

Особливу увагу Україна  приділяє Закавказзю. У взаєминах  з Азербайджаном, Грузією та Вірменією  наша держава виходить із пріоритету економічної взаємовигідності. Так, з першими двома державами  пророблені укладені багатообіцяючі тристоронні  угоди про створення транспортного  коридору Закавказзя-Європа. Ряд важливих політичних і економічних домовленостей  підписано з Вірменією (зокрема. Договір про дружбу і співробітництво, Угода про запобігання подвійному оподаткуванню тощо). У Баку, слідом за Тбілісі і Єреваном, розпочало  роботу Посольство України. завдяки  цьому наша держава посилила зв'язки з регіоном, який у кінцевому результаті має особливе економічне значення для  України - саме звідси надходить значна частина енергоносіїв, а невдовзі тут будуть реалізовані важливі  транспортні проекти, зокрема, українсько-грузинсько-азербайджанська  Угода про створення Євроазіатського транспортного коридору. інтенсивніше почали розвиватися відносини з країнами Центральноазіатського регіону. Зокрема, з Республікою Казахстан досягнуто важливих домовленостей щодо кооперації в галузі машинобудування, енергетичного комплексу та енергоємних виробництв. При підтримці Казахстану Україну прийнято в якості спостерігача до наради із взаємодії та заходів довір'я в Азії (10 червня 1996 p.).

Характер поглибленого, власне стратегічного, партнерства мають  взаємини України з Узбекистаном, з яким було підписано низку двосторонніх угод про запобігання виникненню подвійного громадянства, співробітництво  в галузі митної справи, співробітництво  в галузі фармацевтичної промисловості  тощо. При цьому особливо важливо  те, що досягнуто домовленості щодо поставок в Україну із Узбекистану 10 млрд. куб. м. природного газу. З урахуванням  розробки існуючих перспективних газових  і нафтових родовищ на території  Узбекистану, ця країна може стати важливим партнером України в справі вирішення  проблем енергозабезпечення. Останнє, як відомо, поки що значною мірою  залежить від Туркменистану, з яким Україна намагається зберегти найкращі взаємини. Політичною базою для цього  є те, що Туркменистан і Україна  прагнуть затвердитися як нейтральні позаблокові держави. Плідними складаються  зв'язки з Киргизькою Республікою, з  якою наша держава уклала новий основний політичний Договір та низку двосторонніх угод економічного і правового характеру. Вище згадані моменти багато в  чому визначають перспективи співробітництва  України з країнами-учасницями СНД  на взаємовигідній двосторонній основі.

На мікроекономічному  рівні цьому мають сприяти  процеси транс націоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічних і виробничих сферах різних галузей економіки. Передбачалося, зокрема, створити майже 40 українсько-російських промислово-фінансових груп (ПФГ).

Є реальні передумови формування таких транснаціональних виробничо-технологічних  комплексів:

• «Трансхром» (видобуток хромітових руд та виробництво метану і пропану);
• «Трансметалпрокат» (виробництво металопрокату і газових труб великого діаметру із захисним покриттям: Маріупольський металургійний завод, комбінат «Азовсталь», Харцизький і Ново-московський трубні заводи, металургійні заводи Новолипецька і Магнітогорська, PAT «Газпром», Челябінський трубопрокатний завод);
• «Трансстирол» (виробництво стирольних пластиків);
• «Трансмет» (виробництво металургійної продукції);
• «Чорметпрокат» (виробництво чорних металів і прокату);
• «Трансметкорд» (виробництво металокорду);
• «Фосфорхім» (виробництво фосфорних добрив);
• «Трансмаш» (транспортне машинобудування);
• «Трансцукор» (технології вирощування цукрових буряків і виробництва цукру);
• «Транснафтотруба» (виробництво труб нафтового асортименту: Нижньодніпровський, Новомосковський, Нікопольський трубопрокатний завод - Україна; металургійні і трубопрокатні підприємства Першоуральська, Волзька, Челябінська, Об'єднання «Мінпаливенерго» - Росія).

Слід відзначити, що у  світовій практиці важко знайти переконливі  докази тільки значної активізації  інвестування і різкого економічного зростання за рахунок створення  спеціального законодавства, яке б  регулювало формування великих фінансово-промислових  альянсів. Однак очевидною є тенденція  до об'єднання банківського капіталу і можливостей промислових підприємств  з пріоритетом банків у процесі  еволюціонізуючих ринкових відносин і  структур. Потрібно зважити на той  факт, що, використовуючи потенціал  фінансової олігархії для подолання  інвестиційної кризи у промисловості, держава так чи інакше повинна  створювати умови для реалізації ініціатив великого бізнесу. З точки  зору ефективної діяльності на міжнародних  ринках товарів, послуг, технологій, транснаціональний  підхід практично не має альтернативи.

Слід зауважити, що для  України доцільно було б дедалі повніше  входити до міждержавних координуючих структур Економічного союзу при  збереженні статусу асоційованого  члена. Найбільш актуальним є створення  режиму вільного руху товарів, а також  формування ефективної міждержавної розрахункової  системи (на основі платіжної або  клірингової угоди). Без ; налагодження такого типу інтеграційних зв'язків  Україна може втратити «свої» зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших  ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість  міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає реальна загроза  для України втратити ключові  елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних науково-технічних  та виробничих зв'язків.

В цілому інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має  орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і  робочої сили. Важливо підкреслити, що існують різні варіанти «інтеграційної поведінки» України у межах СНД, де формуються як нові взаємовідносини  на двосторонній основі, так і секторальні (галузеві), субрегіональні й інституціональні (наднаціональні) інтеграційні структури.

2.2 Вільна торгівля  в рамках СНД

Найбільш актуальним завданням  розвитку інтеграційних процесів країн  СНД є реалізація домовленостей  щодо запровадження режиму вільної  торгівлі з використанням інструментів двосторонніх відносин заінтересованих  країн та на базі багатостороннього  співробітництва. Така модель відносин передбачає поступове скасування взаємних митних обмежень — як тарифного, так  і нетарифного характеру, — гармонізацію законодавств та нормативно-регулятивних процедур, створення ефективнішої системи  взаємних розрахунків.

 Практично всі регіональні  економічні організації починалися  з введення режиму вільної  торгівлі на багатосторонній  основі. У Декларації, що була  прийнятою на саміті держав  — учасниць СНД 2 квітня 1999 р.  про основні напрямки розвитку  Співдружності Незалежних Держав, визначено, що створення зони вільної торгівлі СНД є об’єктивною необхідністю з погляду формування в Співдружності повноцінної ринкової інфраструктури, переходу до вищих ступенів господарського співробітництва, розвитку в майбутньому загального економічного простору, заснованого на вільному переміщенні товарів, послуг, робочої сили та капіталу. Створення зони вільної торгівлі СНД сприятиме входженню держав-учасниць у світову господарську систему, зокрема до СОТ, адаптації до норм та вимог відповідних регіональних та універсальних міжнародних структур.

 Щоправда, Киргизія, Грузія  та Молдова вже є членами  СОТ, і це є певним застереженням  до сказаного. Несинхронність  руху до СОТ країн СНД зумовило  ускладнення при формуванні торговельного  режиму між ними, використання  територій малих країн членами  СОТ для транзиту через них  товарів до порівняно великих  ринків Росії та України.

 Перспективи створення  зони вільної торгівлі (ЗВТ) обговорювалися  в рамках СНД чимало разів,  і протягом першого десятиріччя  незалежного існування цих країн  ідея конструктивного розв’язання  цієї проблеми була торпедована  Росією. Саме ця країна відстоювала  для себе право на жорсткі  імпортні обмеження, зокрема на  поставки до себе агропромислової  продукції. Уряд РФ активно  використовує вивізні мита в  торгівлі енергоносіями, деревиною,  міндобривами. Значного прогресу  в цьому питанні було досягнуто  наприкінці 2001 р., зокрема в грудні, коли відбулася українсько-російська  нарада в Харкові. Великого  прогресу було досягнуто на  саміті країн СНД вже на  початку 2002 р., коли ідеї ЗВТ  країн СНД прозвучали як ніколи  раніше

 Створення режиму вільного  переміщення товарів і послуг  за умов узгодження правової  бази, розвитку коопераційних механізмів  є об’єктивним фактором подальшого  поглиблення економічної інтеграції. 

 Реалізація такого  підходу є еволюційним шляхом  розвитку інтеграції, що означає  поступальний перехід від початкових  її форм до вищих, відповідно  до створення для цього об’єктивних  економічних передумов.

 Перспективи геоекономічної  стратегії України можуть пов’язуватися  не тільки з формуванням загальної  ЗТВ країн СНД, а й з усебічним  розвитком двосторонніх торговельних  контактів з країнами СНД згідно  з загальновизнаними у світовій  практиці механізмами податкового,  митного, правового регулювання  міжнародного співробітництва на  основі принципів національної  безпеки, запровадженням двосторонніх  ЗВТ з окремими країнами цього  угруповання, розвитком багатостороннього  торговельного співробітництва  в рамках субрегіональних угруповань (ГУУАМ, ЧЕС).

 Такий підхід дасть  змогу проводити більш виважену  політику внутрішнього регулювання  із запровадженням гнучкого вибіркового  підходу до встановлення розмірів  ввізного мита з урахуванням  наявності власного виробництва  імпортоконкурентних товарів, рівня  насиченості внутрішнього ринку  відповідними товарами, їх технологічної  значущості для вітчизняної економіки.

Розділ 3. Перспективи  взаємовідносин України з СНД

3.1. Перспективи  інтеграційних процесів в СНД

Необхідність співпраці з країнами СНД зізнавалася і декларувалася з моменту створення СНД. Але в початковий період існування Співдружності масштабні проекти по інтеграції в рамках СНД залишалися на папері. Тривалий час в офіційних заявах по суті бажане видавалося за дійсне. Нерідко домовленості про поглиблення співпраці супроводжувалися суперечать їм діями. В даний час необхідно відзначити реальність що укладаються документів.

В основу подальшого розвитку інтеграційних процесів країн СНД  повинні бути покладені наступні принципи:

• повне рівноправність країн-учасниць СНД;
• забезпечення гарантованого функціонування суверенітету, політичній незалежності й національної самобутності кожної держави; добровільність участі в інтеграційних процесах;
• опора на власний потенціал і внутрішні національні ресурси;
• взаємовигідність, взаємодопомога і кооперація в економіці, яка включає свободу пересування робочої сили і капіталу, об'єднання національних ресурсів для реалізації спільних економічних та науково-технічних програм, непосильних для окремо взятих країн;
• поетапність, різнорівневий і різношвидкісної характер інтеграції, неприпустимість її штучного формування;
• наявність ефективних механізмів вирішення спірних питань, протиріч. Необхідність першого тези не викликає сумнівів - тільки за умови рівноправності, відкритості та довіри можливо ефективна інтеграція. Як і вимога збереження суверенітету, взаємовигідності, орієнтація на власні сили логічні і взаємообумовлені. Справжня інтеграція можлива лише на основі добровільності, у міру дозрівання об'єктивних умов.