Взаємовідносини України з країнами СНД

Перехід на світові ціни призначив високий рівень незбалансованості  структури промисловості, створив  сприятливі умови для розвитку сировинних галузей і несприятливі - для переробних, в першу чергу для машинобудування, легкої і харчової промисловості. Хоча в окремих випадках частка взаємної торгівлі досить висока, її загальний  обсяг в рамках Співдружності, як і раніше поступається обсягами торгівлі з далеким зарубіжжям. Росія, як і раніше, залишається для більшості країн Співдружності їх основним партнером, що пояснюється в основному залежністю від її поставок енергоресурсів, окремих видів сировинних товарів і машино-технічної продукції. Частка Росії в зовнішньоторговельному обороті окремих країн СНД складає від 54 до 88%. Вельми істотно її участь і в торговельному обороті з далеким зарубіжжям (78% експорту і 57% імпорту).

Включення країн СНД у  світову економіку - головне досягнення їх незалежного господарювання. Загальний  обсяг експорту з СНД в інший  світ склав в середині 90-х рр. 80 млрд. дол. Проте загальний обсяг  зовнішньої торгівлі не відповідає їхньому  економічному потенціалу. На країни СНД  припадає лише 4,5% світового обороту. Експорт товарів і послуг в  країни поза СНД у розрахунку на душу населення в середині 90-х рр. становив у середньому по Співдружності всього 277 дол. на рік.

В експорті країн СНД знизилася  частка готових товарів і послуг, а також комплектуючих виробів, зросла частка необробленої сировини. Більше 40% експорту Росії - сира нафта  і природний газ, майже третину  загального обсягу експорту Білорусії  становить сира нафта (реекспорт  з Росії), 80% експорту Азербайджану - нафта і продукти її переробки; 52% експорту Казахстану - кам'яне вугілля, нафта сира, продукти її переробки, феросплави, мідь і мідні необроблені  сплави, латунь, алюміній; 50% експорту центральноазіатських республік - бавовняне волокно.

Утворена у зв'язку з  падінням вітчизняного виробництва  нішу на споживчому ринку країн СНД  все інтенсивніше заповнює імпортна продукція. У 1991 р. товарне забезпечення роздрібного товарообігу приблизно  на 90% формувалося за рахунок продукції  власного виробництва, а в 2000 р. в  Росії і на Україні, наприклад, воно наполовину складалося з імпортних  товарів, за окремими видами одягу і  взуття - на 60-80%. Між тим надмірна залежність внутрішнього ринку від  імпортних поставок продовольства  і споживчих товарів створить загрозу економічної безпеки  .

Стабільне положення на споживчих  ринках Співдружності в останні  роки досягнуто багато в чому за рахунок імпортної продукції. Все  більше проявляється тенденція залежності від країн далекого зарубіжжя  не тільки в сфері високотехнологічних  виробництв, але й звичайних споживчих  товарів. При цьому вони витісняють неконкурентоспроможні товари національних виробників. В результаті цілі галузі виявилися витісненими з ринку.

Структури імпорту та експорту країн Співдружності свідчать про  те, що в далеке зарубіжжя стійко поставляються поновлювані товари, а в ближнє надходять споживчі товари. Крім того, немає ефективного  механізму, який переорієнтував б виручку  від зовнішньоекономічної діяльності країн СНД у сферу реального  виробництва. Вона йде або в офшори, або поповнює спекулятивний капітал, що діяв на фінансовий ринок.

Одна з найгостріших проблем  економічного розвитку країн СНД  на початку XXI ст. - погашення та обслуговування зовнішнього боргу. Сумарний обсяг  державного зовнішнього боргу Росії  в 2000 р. склав 158,4 млрд. дол., у тому числі 103,6 - борги колишнього СРСР і 54,8 - РФ. Україна входить до числа 30 країн  світу, які мають зовнішній борг понад 12 млрд. дол. За відносним рівнем заборгованості лідирує Киргизстан, чий зовнішній борг склав по відношенню до ВВП 104%, а до експорту товарів  і послуг - 228%. За витратами на обслуговування зовнішнього боргу Туркменістаном виділяється 14,5% до ВВП і 31% до експорту (5-е місце в світі) .

Незбалансованість торгівлі і низька платоспроможність країн-учасниць СНД призвели до утворення їх заборгованості великої Росії - понад 8 млрд. дол. Незважаючи на те, що частина боргів була переоформлена  в технічні кредити, прострочена  заборгованість за постачання за прямим господарськими договорами постійно росте  і може бути віднесена до розряду  безнадійних боргів. Тільки за енергоресурси  країни ближнього зарубіжжя заборгували  Росії більше 2,5 млрд. дол., в тому числі Україна - 1,4 млрд. дол. При цьому  Росія продає газ країнам Заходу по 110 дол. за 1000 м3, а Україні - за 80, Вірменії - на 53 і Грузії - по 50 дол.. Уряд РФ і зараз розглядає можливість збільшення обсягів кредитування партнерів по інтеграції, тоді як надання нових кредитів слід було б пов'язати з поверненням боргів, їх трансформацією в державні борги, або, що більш ефективно, майновим забезпеченням боргу. У рахунок погашення заборгованості держава-боржник може передавати свої об'єкти власності або пакети акцій приватизованих підприємств, що представляють інтерес для кредитора.

Таким чином, можна позначити  ряд проблем, пов'язаних з економічним  розвитком країн-учасниць СНД: деіндустріалізація виробництва і зниження його ефективності, деформації відтворювального процесу  перетворення країн СНД в ресурсні сегменти світового ринку через  занадто сильного розвитку добувної промисловості, зниження частки готових  товарів в експорті країн СНД, проблеми з погашенням зовнішнього боргу. Ці проблеми є на даний момент найбільш гострими і вимагають невідкладного рішення. 

1.3. Відносини України із Росією

Історія української-російських відносин досить давня і суперечлива. Починаючи від виникнення Київської  Русі по даний час український  та російський народи живуть по сусідству, економічно- та культурно співпрацюють, конкурують, інколи не знаходять спільну мову.

Сьогодні Україна для  Росії є стратегічним партнером  в СНД і на міжнародній арені. Для народів наших країн характерні традиційно дружні, теплі, практично  родинні стосунки. Це дуже благодатне підґрунтя, на якому зусиллями керівництва  наших країн, простих росіян та українців  ми будуємо нову систему міждержавних відносин. Засновується вона на засадах  рівноправності, добросусідства, взаємовигідного  співробітництва. Зрештою, все це і  є складові стратегічного партнерства  для майже 200 мільйонів людей, які  живуть на величезному просторі, від  Карпат до Тихого океану.

Російська Федерація —  держава-сусід України, кордон із якою проходить на північному сході та сході країни. Відносини із нею  мають стратегічне значення  для  України і значною мірою визначають її зовнішню, а часом і внутрішню  політику.

З часу розпаду Радянського  Союзу відносини між двома  країнами часто були складними і  наразі перебувають у станi покращення.

Відносини двох держав за президентства  Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося  домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був  розділений Чорноморський флот, означений  державний кордон і укладений  Великий договір 1997 р., за яким Росія  відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі  кордони України.

Найгострішим із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також  від часу демократичних виборів  Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору.

Значне погіршення російсько-українських  відносин відбулося під час і  особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р.[3], але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській  війні особливо під час газової  кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами  залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через  територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням  української сторони залишається  дуже часте втручання Росії у  внутрішні справи України.

Незважаючи на складні  міждержавні відносини, на неформальному  рівні стосунки між українцями і  росіянами залишаються здебільшого  позитивними та добросусідськими, але  загальне втручання російської влади  в суверенні справи України призводить до поступового зниження довіри між  двома народами.

Розділ 2. Інтеграційні відносини України з країнами СНД

2.1.Аналіз стану  зовнішньоторгівельної політики  України з країнами СНД

Головною особливістю  відносин України з країнами –  членами Співдружності незалежних держав є висока їх залежність від  позаекономічних, суто політичних чинників. Разом з тим ціла сукупність економічних  факторів визначає цей регіон як потенційно особливо важливий для розвитку українського господарства. Найвагоміші з них  – історичні традиції взаємодії  в межах єдиного народногосподарського  комплексу, відносна близькість ринків збуту продукції, можливість обміну продукцією, що менш конкурентоспроможна  в інших регіонах світу, залишки  колишньої виробничої кооперації між  підприємствами різних країн тощо.

Але на шляху використання цих сприятливих передумов збереження й розгортання взаємовигідних економічних  відносин дуже часто поставали і  постають перешкоди політичного  характеру, що найвиразніше виявлялися у відносинах між Україною та Росією.

Друга особливість відносин України з іншими країнами СНД  пов'язана з повільним перебігом  економічних реформ у цьому регіоні. Крім трьох прибалтійських республік, що рішуче відкинули різні варіанти участі в Співдружності й швидко адаптуються до європейських параметрів господарського розвитку, всі інші пострадянські держави або зберегли переважно директивну модель економіки (Туркменістан, Білорусь), або спромоглися  лише на половинчасті, несистемні та суперечливі  заходи щодо трансформації економічних  основ суспільства. Внаслідок цього  всі вони до останнього часу перебували в стані глибокої економічної  кризи. Падіння валового внутрішнього продукту в більшості з них  закінчилося лише в 1998-1999 рр., а в  Україні та Молдові – аж у 2000 р. [6].

Скорочене відтворення ВВП  неминуче призводило в першій половині 90-х років до згортання потреб в обміні товарами й послугами. Деяке  зростання взаємного товарообігу  було пов'язане в основному з  розширенням товарного обміну між  учасниками Митного союзу (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, а також Таджикистан, які в жовтні 2000 р. утворили нову організацію – Євразійське економічне співтовариство). Україна не спромоглася  збільшити свої поставки до інших  країн Співдружності. Її експорт  у регіон СНД у 1999 р. склав лише 79,3% вартості поставок у 1992 р., а при  зростанні вивозу до цих країн  у 2000 р. його вартісна величина практично  дорівнювала показникові першого  року незалежності нашої держави (4100 млн. дол. у 1992 р. та 4497 млн. дол. у 2000 р.) .

Ще однією особливістю  співробітництва України з країнами цього регіону є непропорційне  регіональне спрямування її зовнішньоекономічних зв'язків із домінуванням у них  одного партнера – Росії.

Від торгівлі з РФ суттєво  залежить український експорт (24,1% загального вивозу у 2000 р. та 79,1% вивозу до країн  СНД) та особливо імпорт (41,7% та 72,4% відповідно). Висока, а стосовно регіону СНД  – панівна позиція Росії в  українському експорті та її цілковите  домінування в імпорті України  самі по собі свідчать про значну залежність від російського партнера. Рівень цієї залежності зростає ще більше за рахунок кількох додаткових факторів.

При аналізі українсько-російських економічних відносин уже звичайним  висновком е констатація того, що саме з РФ Україна одержує переважну  частку товарів так званого критичного імпорту (насамперед енергоносіїв та комплектуючих  для вітчизняного машинобудування) і що лише Росія (разом з іншими країнами СНД) у сучасних умовах спроможна  поглинути неконкурентоспроможні  в інших регіонах світу українські вироби. Недостатньо уваги в такому аналізі приділяється низці не менш важливих факторів залежності України  від економічного співробітництва з Росією .

Серед цих факторів необхідно  вказати на невеликі потенційні можливості географічної диверсифікації зовнішньої торгівлі України в межах СНД. У 2000 р. наступне за РФ місце серед  її торговельних партнерів посідав  Туркменістан, частка якого в зовнішній  торгівлі вкрай нестабільна (від 5 до 9%) залежно від можливостей оплати поставок туркменського газу. Далі йдуть Білорусь та Казахстан, суттєвому  розширенню відносин з якими заважає  пріоритет їхнього співробітництва  з членами Митного союзу, який обмежує зв'язки з іншими країнами.

Зовнішньоторговельний обіг товарів, послуг, робіт з країнами СНД у вартісному відношенні склав 16071,4 млн. дол. США, що на 1,1% більше, ніж  в 2001 році. Обсяги експорту зменшились на 0,3% і дорівнювали 6807,6 млн. дол. США. Імпорт збільшився порівняно з 2001 р. на 2,2% і досяг 9263,8 млн. дол. США. Негативне  сальдо в 2002 р. склалося у сумі 2456,3 млн. дол. США проти 2237,7 млн. дол. США у  попередньому році.

Таким чином, у сучасних умовах економічна складова відносин "Україна  – СНД" фактично зводиться до взаємин двох країн – України  та Росії, яка до того ж відіграє вирішальну роль у визначенні загальної політики САЕС щодо третіх держав (на його членів у 2000 р. припадало 37,9% зовнішньої торгівлі України в цілому та 86,39% торгівлі з країнами СНД). Щодо інших геополітичних складових цих відносин (зовнішньополітичних пріоритетів, орієнтації владних структур, ментальності населення тощо) домінанта в комплексі зв'язків України з сукупністю держав СНД виражена не так однозначно, але фактор економічної залежності від РФ справляє суттєвий вплив і на ці складові .