Кредитная система

2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну  масу кредитних і фінансових операцій. Під терміном "БАНК" розуміють  установу, яка створена для залучення  грошових коштів і розміщення їх від  свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості.

Основне завдання банку - здійснювати посередництво  в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА - організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій  країні в цілком визначений історичний період.

Залежно від  впорядкованості банків, відповідно до діючого банківського законодавства  розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

• однорівнева  банківська система;

• дворівнева банківська система

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні  зв'язки між банками, універсалізацію  їх операцій та функцій. Усі банки, що діють у країні (включаючи й  центральні банки), перебувають на одній  ієрархічній сходинці, виконують  аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури.

Такий принцип  побудови банківської системи характерний  для економічно слаборозвинених  країн, а також для країн з  тоталітарним, адміністративно-командним  режимом управління.

Дворівнева банківська система, яка характерна для країн  з ринковою економікою, складається  з двох рівнів.

Верхній рівень - центральні (емісійні) банки, які є  банками в повному значенні цього  слова лише для двох категорій  клієнтів: банківських інститутів та урядових структур.

Нижній рівень - комерційні банки, клієнтами яких є підприємства, організації, населення.

Сьогодні в  більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою  системою відносини між банками  будуються в двох площинах: по вертикалі  і по горизонталі.

По вертикалі - це відносини підпорядкування між  центральним банком, як керівним органом  усієї банківської системи, і  комерційними банками.

По горизонталі - це відносини рівноправного партнерства  та конкуренції між комерційними банками.

Як відомо, в  Україні з 1987 року почалася реформа  банківської справи, яка завершилася  ухваленням у березні 1991 року Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно з цим Законом, в Україні було закладено основи класичної дворівневої банківської  системи, яка включає:

Верхній рівень - Національний банк України як центральний  банк країни, головний банківський  інститут, який є емісійним центром  держави і відповідає за управління всією грошово-кредитною системою.

Нижній рівень - мережа комерційних банків, які  за умови здорової конкуренції покликані  задовольнити населення країни і  народне господарство щодо банківських  послуг і створити для стабілізації та поступового піднесення національної економіки.

Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи: 1) емісія кредитних грошей

і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розра-Іхункове обслуговування інших кредитних  інститутів, тобто виконання ролі "банку банків"; 2) кредитно-розрахункове обслуговування держави; 3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання  на цій основі економічних процесів.

Комерційні банки  є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської  діяльності своїх клієнтів

Банківська система  в умовах ринку функціонує на основі певних умов.

Функції банківської  системи:

1) Трансформаційна  - зумовлена посередницькою місією  банків. Мобілізуючи вільні кошти  і передаючи їх різним суб'єктам,  банки мають можливість їх  трансформовувати (змінювати) на  різні строки, розміри, що зменшує  фінансові ризики.

2) Функція створення  грошей і регулювання грошової  маси.

3) Функція забезпечення  сталості банків та грошового  ринку (стабілізаційна), яка проявляється:

• у прийнятті  ряду законів та інших нормативних  актів, що регламентують діяльність усіх ланок банківської системи - від центрального банку до вузькоспеціалізованих  комерційних банків;

• у створенні  дійового механізму державного контролю і нагляду за дотриманням цих  законів та за діяльністю банків узагалі.

Необхідність  існування банківської системи  визначається двома групами причин:

1) потребою здійснення  суспільного нагляду і регулювання  банківської діяльності, узгодження  комерційних інтересів окремих  банків Із загально-суспільними  інтересами - забезпечення сталості  грошей і стабільності роботи  всіх банків;

2) забезпечення  збалансованості попиту і пропозиції  на грошовому ринку і в кожному  з його секторів. Банки при  цьому повинні керуватися не  тільки своїми комерційними інтересами, а й вимогами системи в цілому.

Становлення та розвиток банківської системи України

Після прийняття  Декларації про державний суверенітет  України в 1991 році постало питання  щодо створення власної фінансово-кредитної  системи.

Постановою Верховної  Ради України від 20 березня 1991 року "Про порядок введення в дію  Закону України "Про банки і  банківську діяльність"" було оголошено  власністю України Український  республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку "Укрпромбанк", Український  республіканський банк Ощадного банку  СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їх мережами, обчислювальними центрами, з усіма активами і пасивами. Згідно з цією постановою на базі Українського республіканського банку Держбанку  СРСР було створено Національний банк України з його регіональними  управліннями.

За час свого  існування банківська система пройшла  два етапи

І етап - (1991-1993 рр.) - етап активного становлення та розвитку банківської системи;

II етап - (1993-1998 рр.) - етап стагнації та зростання  банківської кризи.

Негативні наслідки 1-го етапу.

• реформування банківської системи випереджало  реформування економіки і як наслідок - тіньові обороти капіталу, відплив  капіталу за кордон;

' призупинено  створення законодавчої бази  щодо банківської системи;

• Національний банк України не створив системи  страхування депозитів і кредитів.

Негативні наслідки ІІ-го етапу - етапу стагнації і  кризи.

• скорочення кількості  банків;

• гальмування  зростання банківського капіталу;

' погіршення  фінансового стану банків.

Причини кризових явищ банківської системи.

• криза реальної економіки;

• грошово-кредитна політика Національного банку України;

• внутрішньобанківські фактори.

Аналіз стану  банківської справи в Україні  дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме  виходу із кризи комерційних банків і створенню в Україні банківської  системи ринкового зразка.

Проблеми банківської  системи України.

• нераціональна  територіальна структура;

• однорідні  структури комерційних банків ринкового  зразка;

• недостатня загальна кількість комерційних банків;

• існування  збиткових банків, які мають "негативний" кредитний портфель;

• тенденції  до звуження клієнтури внаслідок  спаду виробництва;

• низький рівень капіталізації банків;

• брак досвіду  банківського персоналу;

• відсутність  законодавчого забезпечення спектру  банківських операцій;

• недосконала  конкуренція в банківській справі;

• відсутність  диверсифікації банківської структури;

• слабка диверсифікація діапазону продуктів та послуг;

• загальноекономічні проблеми.

У цілому розвиток банківської системи України  в умовах кризових явищ, його цілі й  обмеження, а також прийняття  адекватних заходів, спрямованих на стабілізацію банківської системи.

До системи  кредитно-фінансових інститутів відносяться: 
1. Інвестиційні банки, що займаються емісійно-засновницькою діяльністю, тобто провідні операції з випуску і розміщення на фондовому ринку цінних паперів, одержуючи на це доход. Вони не мають право приймати депозити і залучають капітали, як правило, шляхом продажу власних акцій чи за рахунок кредиту комерційних банків. Свій капітал вони використовують для довгострокового кредитування різних галузей господарства.  
2. Ощадні установи, які займають важливе місце в кредитній системі завдяки залученню дрібних заощаджень і доходів, що інакше не зможуть функціонувати як капітал. 
Існують різні типи ощадних установ: 
• ощадні банки і каси; 
• взаємо-ощадні банки (різновид кооперативних банківських установ у США); 
• довірчо-ощадні банки (у Великобританії); 
• позичково-ощадні асоціації (США); 
• кредитні кооперативи (союзи, асоціації) і інші.  
3. Страхові компанії, для яких характерна специфічна форма залучення засобів – продаж страхових полісів. Отримані доходи вони вкладають насамперед в облігації й акції інших компаній, державні цінні папери. 
4. Пенсійні фонди, що розрізняються за організацією, управлінням і структурою активів. Так, існують застраховані пенсійні фонди (керовані страховими компаніями) і незастраховані (керованими чи підприємствами, чи за їхнім дорученням, банками), фундовані (їхні засоби інвестовані в цінні папери) і нефундовані (пенсії виплачуються з поточних надходжень і доходів) і багато інших. 
5. Інвестиційні компанії, що розміщають серед дрібних власників свої зобов'язання (акції) і отримані засоби, які використовують, для покупки цінних паперів народного господарства. Дрібні інвестори охоче купують зобов'язання інвестиційних компаній, тому що через значну диверсифікованість (вкладення засобів у різні підприємства) досягається відоме розосередження активів, знижується небезпека втрати заощаджень через банкрутство фірми, у чиї акції вкладений капітал.  

1. КРЕДИТНА СИСТЕМА

      Кредитна система представляє собою сукупність кредитних відносин та інститутів, які організовують ці відносини. Вона забезпечує акумуляцію грошових заощаджень і доходів по різним каналам та передачу їх у вигляді позик підприємствам, державі, населенню.

    Кредитна  система складається із декількох  ланок, кожна з яких виконує специфічні функції по акумуляції і розподілу  грошових коштів.

    Сучасна кредитна система включає три  основні групи (має 3-х ярусну структуру):

-центральний  банк;

-банківські  інститути;

-небанківські  кредитно-фінансові установи.

    В групу банківських інститутів входять:

-комерційні  банки;

-інвестиційні  банки;

-ощадні  банки;

-іпотечні  банки та інші.

    До  небанківських кредитно-фінансових установ відносяться:

-страхові  компанії;

-пенсійні  фонди;

-інвестиційні  компанії;

-позико-ощадні  асоціації;

-фінансові  компанії;

-ломбарди;

-кредитні  спілки;

-благодійні  фонди.

    Роль  окремих ланок в кредитній  системі неоднакова. Її головною ланкою є банківські інститути ( які традиційно займають перше місце по розмірах своїх ресурсів), серед яких роль лідера відводиться комерційним  банкам, які здійснюють кредитування переважно промисловості і торгівлі. Наприклад, в США на комерційні банки  приходиться біля 40% активів кредитно-фінансових установ країн. Діяльність комерційних  банків доповнюють операції спеціалізованих  банківських інститутів, які переважно  здійснюють кредитування на пільгових  умовах низько прибуткових та ризикованих  галузей (сільського господарства, житлового  будівництва, малого бізнесу, а також  зовнішньої торгівлі).

    З 1991 року у зв’язку з утвердженням України як самостійної держави  формується нова структура кредитної  системи, яка складається із таких 3-х ярусів: