Міжбанківський ринок кредитних ресурсів: сутність, сучасний стан та перспективи розвитку в Україні

Завдяки такій  узгодженості динаміки цих кредитів загрози, які несло в собі стрімке зростання зовнішнього боргу банків України в передкризовий період, були перекладені на всю банківську систему і зробило її надзвичайно вразливою до впливу світової фінансової кризи. З початком кризи будь-який банк, обтяжений такою заборгованістю став менш надійним позичальником, чим звичайні юридичні чи фізичні особи, і міг у будь-який момент спровокувати «ефект доміно» з втрати платоспроможності багатьма чи всіма банками країни. Тому цілком логічним був крок НБУ щодо надання допомоги за рахунок власних емісійних та позичених в МВФ ресурсів у першу чергу банкам, а не підприємствам реального сектору, а серед банків — у першу чергу тим, які мали найбільшу заборгованість за іноземними та міжбанківськими кредитами.

  В період  глибокої кризи, що розпочалася  в Україні з вересня—жовтня 2008 р., більшість показників із МБК  змінили свою траєкторію динаміки  на протилежну: до кінця 2008 р.  вони ніби по інерції продовжували  зростати, а з початку 2009 р.  почали знижуватись. Це стосується як обсягу пасивів, який за 4-й квартал 2008 р. зріс на 170,5 млрд грн, а за 6 міс. 2009 р. зменшився на 61,4 млрд грн, так і обсягу зобов’язань перед банками, який спочатку зріс на 113,3 млрд грн, а потім зменшився на 26,7 млрд грн. За тією ж траєкторією змінювались і обсяги зовнішніх боргів банків. Відповідно динаміці абсолютних обсягів внутрішніх і зовнішніх запозичень змінювалась і частина їх у банківських пасивах (Див. Додаток Б).

 Єдиним джерелом внутрішніх запозичень, яке показало швидку висхідну динаміку, починаючи з жовтня 2008 р. до вересня 2009 р., виявились зобов’язання банків за коштами НБУ. Обсяг їх за цей період зріс в 11,1 разу, а частка в пасивах — у 9 разів. Багато банків відчули потребу у ліквідних коштах через не спроможність розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Підтримання ліквідності банків проводиться Національним банком України через відповідні інструменти та операції рефінансування .

У 2008-му обсяги рефінансування НБУ становили 169,48 млрд. грн. — на 42% більше їхнього власного капіталу. У 2009 році НБУ надав комерційним банкам рефінансування на загальну суму 64,4 млрд. грн. Власний капітал банків 01.01.2010р. становив 126,2 млрд. грн. Це означає, що НБУ влив у банківську систему рівно половину власного капіталу банків. В 2009 році Україна направила на фінансове оздоровлення майже 100 мільярдів гривень. Зокрема на довгострокове рефінансування НБУ таких комерційних банків, як  "Родовід Банку", "Укргазбанку", "Укрексімбанку" і банку "Київ". У проблемних установах ввели тимчасову адміністрації. Однак обсяги рефінансування не допомогли банкам вирішити проблему з поповнення власного капіталу. Першою причиною послужили ставки рефінансування НБУ, які були досить високі — від 16% до 20% річних (у січні-вересні 2010 року середньозважена ставка за операціями рефінансування становила 11,8, порівняно з 2009 роком – 16, 7%. У 2011 році встановлена на рівні 11,62%), при цьому кредити, як правило, виділяються на досить короткий строк (до 1 року).

Відновлення ресурсної бази банків закладало належний базис для відновлення кредитної активності банків. Національний банк України також вживав й інших заходів щодо стимулювання процесів кредитування. Зокрема, на це була спрямована процента політика. Вартість запозичення коштів у центральному банку визначається обліковою ставкою.

Облікова ставка (ставка рефінансування) — це відсоткова ставка ЦБ за операціями кредитування комерційних  банків через рефінансування їх активних операцій.

Облікова ставка є  найнижчою серед процентних ставок Національного банку України і є базовим індикатором для оцінки вартості грошових коштів. В Україні облікова ставка в період кризи знизилася, порівняно з попередніми роками. І станом на 10 серпня 2010 року і до сьогодні знаходиться на рівні 7,75%. За допомогою ставки рефінансування НБУ опосередковано впливає на фінансовий ринок. Коли у банків серйозні проблеми з ліквідністю, ставка рефінансування не є значущим чинником. Якщо ставки кредитування в результаті трохи знизилися і ЦБ впливає на них - виникають інфляційні і курсові очікування. Під час фінансової кризи світові центробанки утримують облікову ставку на найнижчому рівні, порівняно з НБУ.

Європейський центральний  банк (ЄЦБ) зберігає ставку за кредитами  у розмірі 1%. В результаті це приведе  до припливу позичальників, які потім знаходять дуже вигідні варіанти вкладення коштів.

Рис. 2.1. Базові процентні ставки окремих центральних банків [24]

Центральний банк Російської Федерації (ЦБРФ) з початку 2010 року двічі

знижував ставку рефінансування з 29 березня 2010 року. Ставка рефінансування встановлена на рівні 8,25 % річних.

Зважаючи на слабкий стан економіки та державних фінансів Федеральна резервна система продовжує утримувати базову ставку у діапазоні 0-0,25% . Це найнижчий рівень облікової ставки в США з 1954 року.

У період економічної кризи розвинуті країни йдуть шляхом скорочення ставок рефінансування майже до нуля з метою збереження ринку кредитування. Банк Великобританії знизив ставку рефінансування до 0,5% річних, що стало історичним мінімумом. Відповідно відбулося здешевлення банківських кредитів для промисловості та споживачів з метою стимулювання попиту і виробництва. Кошти виділені іноземними урядами на рефінансування сягають сотень млрд..євро. Банк Англії надав гарантій міжбанківських кредитів на суму 250 фунтів стерлінгів.  Різке зниження процентних ставок стало стимулом зростання інфляції. Рівень інфляції становить 3,78%.

Рис. 2.2. Динаміка ставки рефінансування Федеральної  резервної системи США у 2000-2008 році [24]

При цьому рівень інфляції в інших розвинутих країнах світу залишається досить низьким, зокрема в Японії у 2008 році він становив 1,75 %, у США — 4,22 %, в ЄС — 2—4 % Навіть в умовах кризи процентні ставки за кредитами у країнах Європи не перевищують 6—9 % річних. Такий підхід сприяє розширенню виробництва, росту конкуренції і зниженню рівня інфляції. Таким чином, антикризовими заходами в більшості країнах світу стало гарантування міжбанківських кредитів; зниження центральними банками облікової ставки, з метою попередження інфляції і надання короткострокових ресурсів для поповнення власного капіталу з метою підтримання ліквідності; зміна механізму ціноутворення на аукціонах РЕПО.

Таблиця 2.1.

Процентні ставки Центральних банків світу[24]

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку міжбанківського ринку кредитних ресурсів  в Україні

У сучасних умовах трансформації  економіки України дослідження  стану банківської системи та міжбанківських відносин набуває особливого значення. Це зумовлюється істотним підвищенням вимог до банківської системи, її кредитно-інвестиційного потенціалу, стійкості та ліквідності.

На сьогодні вітчизняний  ринок міжбанківських кредитів являє  собою один із ключових сегментів фінансового ринку. А міжбанківський кредит займає особливе місце в системі кредитних відносин і має значний вплив на розвиток банківської системи в цілому. Потоки міжбанківських кредитів зачіпають інтереси багатьох галузей господарювання. З усіх існуючих на сьогодні фінансових інструментів міжбанківські кредити найбільш оперативно реагують на зміну кон’юнктури фінансового ринку, оскільки банки часто розглядають ринок міжбанківських кредитів як оперативне джерело ресурсів для активних операцій на інших сегментах фінансового ринку. Однією з характеристик міжбанківських кредитів є їх дієвість, тобто здатність впливати на підвищення ефективності функціонування банківської системи. Проте даним питанням у фінансовій літературі приділена незначна увага. З огляду на це особливої актуальності набуває подальше удосконалення механізму міжбанківського кредитування та окреслення основних факторів, що визначають дієвість міжбанківських кредитів [16].

Міжбанківські кредити  є основою для реалізації міжбанківських кредитних відносин, реалізація яких складає процес міжбанківського кредитування. У зв’язку з цим ринок міжбанківських кредитів слід розуміти як частину ринку позичкових капіталів, на якому відбувається перерозподіл вільних грошових ресурсів між комерційними банками та Національним банком України, а також між собою, з використанням різноманітних інструментів міжбанківського кредитування[18].

Міжбанківське кредитування має ряд переваг над іншими джерелами поповнення ресурсної  бази банків, а саме:

1) надійність повернення позичених коштів, на відміну від інших позичальників, значно вища, оскільки банки вважаються більш надійними позичальниками;

2) швидкість отримання  (мобільність), адже в разі виникнення  потреби у ресурсах можна в  будь-який момент отримати кошти від інших банків, які мають вільні кошти;

3) короткостроковий характер  – на відміну від інших джерел  поповнення ресурсної бази, міжбанківські  кредити в разі необхідності  можна залучати на досить короткий  термін[2].

За роки незалежності нашої держави міжбанківське кредитування та ринок міжбанківських кредитів пройшли складний шлях формування. Діючі в Україні кредитні відносини між Національним банком України і комерційними банками мали не ринковий, а адміністративний характер. При цьому емісійні кредити надавалися за пільговими процентними ставками, які були значно нижчими, ніж темпи інфляції, що призвело до значного зростання інфляції. У зв’язку з цим Національний банк України розширив інструменти рефінансування[6].

На сучасному етапі  міжбанківське кредитування займає особливе місце в економіці, оскільки є не лише додатковим джерелом коштів для підтримання ліквідності комерційних банків, а й визначає фінансову стабільність як банківської системи, так і економіки в цілому.

Аналізуючи вітчизняний ринок міжбанківських кредитів та здійснюваний на ньому процес міжбанківського кредитування можна зробити висновок, що за обсягами, структурою та інструментами національний ринок міжбанківських кредитів значно відрізняється від ринків розвинених країн, а розвиток операцій банків з міжбанківськими кредитами знаходиться на відносно низькому рівні. Проведений аналіз свідчить, що поки що в Україні міжбанківські кредити є лише короткостроковим інструментом, адже їх частка постійно була більшою 70 % у зальному обсязі операцій на ринку міжбанківських кредитів.

У результаті дослідження  впливу міжбанківського кредитування на розвиток банківської системи  можна стверджувати, що для активізації  роботи банківської системи на ринку  міжбанківських кредитів необхідно  вжити заходів щодо оптимізації існуючої організації ринку міжбанківських кредитів, вдосконалити інструменти рефінансування.

Важливе значення має  розробка дієвих заходів щодо переходу від простої форми ринку міжбанківських кредитів до розгорнутої, тобто необхідне організаційне забезпечення ринку міжбанківських кредитів. З огляду на це доцільним є створення міжбанківського кредитного об’єднання, стратегічною ціллю якого було б формування в Україні єдиного інформаційно-торгового середовища організації купівлі-продажу міжбанківських кредитів, тобто відкритого для всіх потенційних учасників міжбанківського кредитного ринку. Дана модель організації міжбанківського кредитного ринку забезпечить єдиний порядок укладання та виконання фінансових договорів як на регіональному, так і на державному рівні. Зокрема, міжбанківське кредитне об’єднання на основі єдиної інформаційної системи зможе охопити всю країну, підвищити надійність міжбанківських кредитних операцій, здійснити широкий перелив вільних кредитних ресурсів між регіонами та секторами економіки, збільшити масу працюючих кредитних ресурсів[7].