Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні

    КУРСОВА РОБОТА

 

з дисципілни  «Гроші та кредит»

 

НА ТЕМУ:

 

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ НЕБАНКІВСЬКИХ  ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВ В  УКРАЇНІ

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ……………………………………………………………………….3

1.Сутність, призначення та види  фінансового посередництва………….4

2. Основні види спеціалізованих фінансово-кредитних установ…….. 20

3.  Договірні фінансово-кредитні установи……………………………..22

4. Інвестиційні фінансово-кредитні установи…………………………..29

Висновки…………………………………………………………………..32

Список використаної літератури ………………………………………  33

 

 

ВСТУП

 

В останні роки на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в накопиченні та мобілізації грошового капіталу. До числа цих установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.

Зростанню впливу спеціалізованих  небанківських установ сприяли  три основні передумови: зростання  доходів населення в розвинутих країнах, активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки. Крім того, коло спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових  капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям  та державі, мобілізації капіталу через  всі види акцій, надання іпотечних  та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій. 
Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих та середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першому випадку інвестиційні компанії зобов'язуються викупити свої акції у акціонерів, в другому – ні.

 

 

1.Сутність, призначення та види  фінансового посередництва

 

Ступінь розвитку фінансового  ринку характеризується кількістю  фінансових посередників і різноманітністю  фінансових послуг, які вони надають. На розвиненому ринку здійснюють свою діяльність величезна кількість фінансових посередників, які за невелику плату надають різні види фінансових послуг. Ці послуги пов'язані як з емісією фінансових активів, так і з їх обігом на вторинному ринку. При емісії корпоративних цінних паперів та на кредитному ринку фінансові посередники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі економіки. При емісії державних боргових зобов'язань та на ринку державного кредиту вони сприяють залученню коштів для забезпечення потреб державного бюджету.

На вторинному ринку  фінансові посередники забезпечують стабільне функціонування ринку, а  також задовольняють інтереси юридичних  та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення  Їх з процесу інвестування. При цьому інститути ринку не тільки задовольняють потреби інвесторів щодо купівлі-продажу фінансових активів на регулярній основі за ринковою ціною, а й надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.

Фінансові посередники, як правило, це великі фінансові структури (фінансові установи). До них належать: банківська система, небанківські кредитні інститути, контрактні фінансові інститути. Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони мають можливість отримувати прибуток за рахунок економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій, здійснюючи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків за них, рівномірно розподіляючи ризики. Вони таким чином допомагають приватним особам, що мають заощадження, диверсифікувати їх (вкласти капітал у різні підприємства), тобто "не складати всі яйця до одного кошика". Крім того, система спеціалізованих фінансових посередників може надати тим, хто має заощадження, більші вигоди, ніж просто можливість одержувати відсотки.

До основних фінансових послуг, які надаються фінансовими  посередниками на первинному ринку, належать залучення коштів у вигляді  депозитів та надання позик, яке  здійснюють комерційні банки на ринку  позикового капіталу. Такими послугами вважають також андерайтинг, або допомогу емітентам в організації та проведенні емісій фінансових активів, що завершується розміщенням емітованих активів на ринку. Андерайтинг, як і багато інших фінансових послуг, у різних країнах здійснюють різні фінансові посередники. У більшості країн Західної Європи андерайтингом займаються комерційні банки, а в США — інвестиційні банківські фірми.

Специфіка фінансових послуг та механізм їх надання визначаються специфікою та ступенем розвитку фінансового  ринку, а також регулюванням діяльності фінансових інститутів з боку держави. Яскравим прикладом впливу державного регулювання на діяльність фінансових інститутів є регулювання діяльності банків на ринку цінних паперів у різних країнах світу.

Розрізняють три основні системи такого регулювання, які дають принципово різні можливості банківським установам, щодо здійснення діяльності на ринку цінних паперів і поєднання традиційної банківської діяльності з діяльністю на фондовому ринку.

До першої системи належать такі країни, як Німеччина, Нідерланди, Швейцарія. Там функціонують універсальні банки, які повністю забезпечують набір банківських, страхових послуг та послуг, пов'язаних з цінними паперами. Банки також володіють значною часткою акцій промислових корпорацій.

Друга система — британська, яка поширена у Великій Британії, Канаді, Австралії. Комерційні банки цих країн можуть брати участь в андерайтингу, проте рідко надають страхові послуги. Державою обмежується також участь комерційних банків у формуванні акціонерного капіталу комерційних структур.

Третя система передбачає правове відокремлення комерційної банківської діяльності від сфери діяльності з цінними паперами. Така система існує в США та Японії. Однак японським банкам дозволено володіти значною часткою акцій промислових корпорацій, тоді як американським — не дозволено. В США обслуговування учасників фондового ринку комерційним банкам практично заборонено. Переважну більшість послуг на фондовому ринку надають інвестиційні банківські фірми та інші фінансові посередники.

 Процес інвестування  коштів на первинному та вторинному  ринках дещо відрізняється. На  первинному ринку це процес  односторонній — направлений  на збільшення обсягу коштів, інвестованих у різні галузі  економіки. На вторинному ринку це процес двосторонній, оскільки інвестування коштів у певні цінні папери одним інвестором обов'язково пов'язано з вилученням коштів іншим інвестором.

На високорозвинених ефективних ринках фінансові посередники  допомагають інвесторам у прийнятті  зважених та оперативних рішень щодо інвестування коштів у фінансові активи і забезпечують  реалізацію цих рішень. На таких ринках посередники забезпечують не тільки оперативне інвестування, а й оперативне вилучення коштів інвесторами, забезпечуючи тим самим ліквідність ринку. Саме фінансові посередники дають інвесторам змогу в будь-який час вилучити кошти і в разі потреби знову інвестувати їх на більш вигідних умовах.

При обслуговуванні учасників  ринку одні фінансові посередники  надають лише окремий вид послуг, який і визначає в цілому їх роль на ринку, а інші — широкий спектр фінансових послуг. До останніх належать комерційні банки, які крім основних банківських послуг щодо залучення коштів та розміщення Їх на ринку кредитів, здійснюють велику кількість операцій від імені, та за рахунок клієнтів як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому і валютному ринках.                                                   

До спеціалізованих  фінансових інститутів, які переважно  займаються па ринку одним видом  діяльності, належать страхові, інвестиційні компанії, брокерські фірми та ін. Так, інвестиційні компанії здійснюють діяльність по спільному інвестуванню коштів інвесторів у диверсифікований портфель цінних паперів. Страхові компанії, укладаючи угоди страхування, приймають на себе певні ризики власників полісів, а залучені кошти інвестують в пайові та боргові цінні папери.

Останнім часом у  зв'язку з послабленням державного регулювання національних ринків та зростаючими потребами учасників  ринку в якісних і різноманітних  послугах фінансове посередництво набуває більш універсальних форм. Переважна більшість фінансових посередників, що діють на розвинених фінансових ринках, надають своїм клієнтам широкий спектр фінансових послуг. Окремі види фінансових послуг, які в різних країнах надаються різними типами фінансових посередників.

В Україні  фінансове посередництво здійснюється  фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності (далі суб'єкти підприємницької діяльності). В Законі "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено поняття фінансової та кредитної установи.

Фінансова установа — юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Кредитна  установа — фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик. Можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Далі відзначимо, що в  економічній теорії існує два  основних  підходи щодо визначення структури фінансових посередників.

За першим підходом фінансові  посередники включають:

- Кредитних брокерів, в задачі  якого входить пошук власника коштів і суб’єктів ринку, яким потрібні кошти. Оскільки брокери – це професіонали, основне заняття яких заключається у вирівнюванні попиту на капітал з його пропозицією, як правило, їм вдається зробити це з меншими витратами, ніж іншим суб’єктам ринку.

- Вторинний ринок,  представниками якого є фондова  біржа, біржові брокери ділери  та маклери. При наявності життєздатного  вторинного ринку досягається  ліквідність фінансових інструментів, тобто якщо в майбутньому покупець  потребує продати цінний папір, у нього буде можливість це зробити. Таким чином, існування розвинутого вторинного ринку покріплює первинний ринок, на якому кошти рухаються від власника до кінцевого споживача.

- Інвестиційні банки.

Відповідно до другого  підходу інститут посередників включає:

комерційні ощадні банки;

ссудо-ощадні банки;

страхові компанії;

пенсійні фонди.

Таким чином, посередники  являються проміжною ланкою між  кінцевими позичальниками і кредиторами, трансформуючи прямі замовлення у опосередковані. Посередники часто надають необхідні експертні послуги при інвестуванні в первинні цінні папери.

Фінансові посередники  складають достатньо багато чисельну групу основний учасників фінансового  ринку, забезпечуючи посередницький зв’язок  між продавцями і покупцями фінансових інструментів (фінансових послуг). Визначена частина фінансових посередників сама може виступати на фінансовому ринку в ролі продавця і покупця. Розглянемо основні види фінансових посередників і притаманні їм функції.

Фінансові посередники, що реалізують виключно брокерську діяльність, є професійними учасниками фінансового ринку. Їх діяльність підпадає під  обов’язкове ліцензування.

Основною функцією таких  посередників є надання допомоги як продавцям, так і покупцям фінансових послуг у виконанні операцій на фінансовому ринку. Фінансовий посередник, виконуючи брокерську діяльність, приймає участь в укладенні  угод в якості довіреної особи (на підставі угоди-доручення від клієнта) чи в якості комісіонеру (на підставі угоді комісії).

При виконання угод по договору-дорученню фінансовий посередник (брокер) виступає виключно від імені клієнта і за його рахунок. Таким чином  стороною угоди є сам клієнт, що несе повну фінансову відповідальність за її виконання.