Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні

Ломбард створюється за рішенням виконавчого комітету обласної, міської (міста республіканського  підпорядкування) Ради народних депутатів, а також у складі підприємства служби побуту. Ломбард провадить такі операції:

а) приймає на схов від громадян предмети домашнього вжитку і особистого користування;

б) видає громадянам позички під заставу предметів до машнього вжитку і особистого користування.

Благодійні  організації. Світова практика свідчить, що розвиток благодійних фондів пов'язаний з рядом обставин: благодійність стала частиною підприємництва; створення благодійних фондів має прагматичну причину — бажання власників великих особистих капіталів уникнути великих податків при передачі нащадку чи даруванні. Остання обставина — найбільш важлива та визначальна, тому що дозволяє великим власникам капіталів приховувати свої капітали від обкладання прибутковим податком та податком на спадок.

Передача  засобів до благодійних фондів здійснюється у вигляді великих грошових надходжень або пакетів акцій. За рахунок цього благодійні фонди діють на фінансовому ринку, вкладаючи кошти в різні цінні папери або отримуючи дивіденди з переданих їм цінних паперів, і, таким чином, збільшують свій капітал. Статистична інформація про інвестиції благодійних фондів, як правило, дуже обмежена, а іноді взагалі недоступна. Багато фондів не надають звітів і не повідомляють про структуру своїх активів. Благодійні фонди користуються великими податковими пільгами.

Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких  основних напрямах:

сприяння  практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

поліпшення матеріального  становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, в результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

сприяння  розвитку науки і освіти, реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;

сприяння  розвитку культури, в тому числі  реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств насе лення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

подання допомоги талановитій творчій молоді;

сприяння  охороні і збереженню культурної спадщини, істори- ко-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання; подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів ма сової інформації, інформаційної інфраструктури;

сприяння  розвитку природно-заповідного фонду  та природо охоронної справи;

сприяння  розвитку охорони здоров'я, масової фізичної куль тури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;

сприяння  захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами (положеннями) благодійних організацій.

Наприкінці зазначимо, що крім фінансових інститутів, які  забезпечують ефективне розміщення капіталів серед галузей економіки, значну роль на фінансовому ринку  відіграють інститути інфраструктури — біржі та позабіржові системи, клірингові центри, інформаційні, рейтингові агентства тощо. Само вони забезпечують стабільне функціонування ринку, купівлю-продаж фінансових активів на постійній та впорядкованій основі, контроль за якістю фінансових активів, що перебувають у обігу на ринку.

 

 

2. Основні види спеціалізованих фінансово-кредитних установ

 

В останні десятиріччя  у ряді розвинутих країн серйозну конкуренцію комерційним банкам надають спеціальні інститути - кредитні установи, як банківські, так і небанківські, які спеціалізуються на якій-небудь галузі кредитування.

Небанківські кредитно-фінансові  установи є фінансовими посередниками  грошового ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх в прибуткові активи: в цінні папери і кредити (переважно довгострокові).

В своїй діяльності вони мають багато загального з банками:

• функціонують в тому ж секторі грошового ринку, що і банки - в секторі опосередкованого фінансування;
• формуючи свої ресурси (пасиви), вони випускають, подібно банкам, боргові зобов'язання, які менш ліквідні, ніж зобов'язання банків, але також можуть реалізовуватися на ринку як додатковий фінансовий інструмент;
• їх діяльність по створенню зобов'язань і вимог базується на тих же умовах, що і банків.

Разом з тим посередницька діяльність небанківських фінансово-кредитних установ істотно відрізняється від банківської діяльності:

• вона не пов'язана з тими операціями, які визначені як базові банківські;
• вона не торкається процесу створення депозитів і не впливає на динаміку пропозиції грошей, тому немає необхідності контролювати їх діяльність так ретельно як банківську;
• вона є вузько спеціалізованою, причому за двома критеріями:

1. за характером залучення вільних грошових коштів кредиторів;

2. за додатковими послугами, які надають фінансові посередники своїм кредиторам.

Формування грошових ресурсів небанківських кредитно-фінансових установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштамии власники не можуть так  вільно розпоряджатися, як банківськими внесками.

     Недепозитне  залучення коштів може здійснюватися  двома способами: на договірних  умовах і шляхом продажу посередником  своїх цінних паперів. Звідси  все СНКФУ можна розділити  на дві групи:

1. Договірні фінансові посередники (залучають грошові кошти на підставі договору з кредитором (інвестором):

• страхові компанії;

• пенсійні фонди;
• ломбарди, лізингові, факторингові компанії;

2. Інвестиційні фінансові  посередники (залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій, паїв тощо):

• інвестиційні фонди;
• фінансові компанії;
• кредитні спілки та ін.

Зростанню впливу спеціалізованих  небанківських установ сприяли  три основні причини:

1. зростання доходів населення в розвинутих країнах;
2. активний розвиток ринку цінних паперів;
3. надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.

 

3. Договірні фінансово-кредитні установи

 

Страхові компанії - це фінансові посередники, які спеціалізуються на наданні страхових послуг. Їх діяльність полягає у формуванні на підставі договорів з юридичними і фізичними лицями (через продаж страховок - полісів) спеціальних грошових фондів, з яких здійснюються виплати страхувальникам грошових коштів в обумовлених розмірах у разі настання певних подій (страхових випадків).

Попит на послуги страхових  компаній обумовлюється тим, що у економічних суб'єктів постійно існує небезпека настання яких-небудь несприятливих або катастрофічних подій, які приводять до значних фінансових втрат. Покрити ці втрати з поточних доходів практично неможливо, тому страхування є найвигіднішим відшкодуванням таких втрат, оскільки сума його може бути більше внесків страховок.

Страхові компанії умовно можна розділити на компанії по страхуванню  життя, компанії по страхуванню майна  від нещасних випадків.

Страхові компанії здійснюють страхування життя або майна. В нашій країні існує майнове і особисте страхування. Майнове страхування розрізняється залежно від категорії та за видами застрахованого майна – страхування будівель та споруд, сільськогосподарських культур та тварин, засобів автотранспорту і рибальських суден, домашнього майна тощо.

Особисте страхування  поділяється на страхування життя, яке включає змішане страхування, страхування дітей, шлюбне, страхування  пенсій, на випадок смерті та втрати працездатності (довічне і на певний строк), страхування від нещасних випадків, в якому розрізняються особисте страхування, страхування за рахунок підприємств і організацій, страхування пасажирів.

Кошти страхових організацій  складаються із статутного фонду, поточних надходжень по страхових операціях та фондів спеціального призначення.

В міру розвитку в нашій  країні ринкових відносин виникають  нові форми страхування, альтернативні  державному. За аналогією із західними  державами утворюються страхові компанії, які бувають двох видів: акціонерні і взаємні.

Кошти акціонерної страхової  організації формуються шляхом об'єднання  індивідуальних капіталів окремих  підприємств, організацій та приватних  осіб. При створенні акціонерного товариства кожний акціонер повинен  внести певну суму грошей.

Участь окремого акціонера в акціонерній компанії виражається у володінні ним акціями, які дають право на одержання пропорційної частки доходу. Акціонерні компанії, на відміну від взаємних, застосовують тверді тарифи.

Взаємні страхові компанії представляють собою кооперативну форму організації. Їх капітал утворюється за рахунок платежів окремих осіб. Кожний застрахований згідно з правилами організації компанії стає частковим її співвласником. Тарифи взаємних компаній вищі, ніж акціонерних. Капітал цих компаній утворюється за рахунок продажу полісів, які дають право на участь у прибутках. Кожний застрахований вносить страхові платежі залежно від припустимої суми збитків компанії. Якщо внаслідок страхових операцій у компаній залишається прибуток, він розподіляється між її членами або спрямовується на рахунок майбутніх платежів чи на збільшення страхової суми.

Методи роботи у них однакові: продаючи страхові поліси, вони мобілізують  певні суми коштів, які розміщують в прибуткові активи. З доходів  за цими активами вони покривають свої операційні витрати, одержують прибутки. З мобілізованих коштів ці компанії створюють резерви для виплати відшкодувань при настанні страхових випадків. Відмінності між ними полягають в способах розміщення мобілізованих коштів в прибуткові активи.

Ломбарди спеціалізуються на видачі позик населенню під заставу рухомого майна. Засоби ломбардів формуються з внесків засновників, прибутку від його діяльності, виручки від реалізації закладеного майна. Вони можуть користуватися також банківським кредитом. Відносини між ломбардами і позичальниками оформляються спеціальними документами (ломбардними квитанціями), які мають статус договору між сторонами, що дає підстави відносити ломбард до групи договірних посередників.

Ломбарди – це кредитні установи, які надають грошові позики під заставу рухомого майна. В нашій країні вони виникли на початку 20-их років. Ломбарди є державними госпрозрахунковими підприємствами. Вони перебувають в розпорядженні місцевих Рад в системі установ побутового обслуговування. Ломбарди були створені з метою надання можливості населенню зберігати предмети особистого користування і домашнього вжитку, а також брати позику під заставу цих речей.

Ломбарди видають позики на строк до трьох місяців у  розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених  речей і до 90 % – вартості виробів з дорогоцінних металів, каменів, годинників у золотій оправі тощо. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позики, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів – за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

Лізингові компанії спеціалізуються  на придбанні предметів тривалого  користування (транспортних засобів, устаткування, машин і ін.) та передачі їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничій діяльності, які поступово оплачують їх вартість протягом певного терміну (5 – 10 років і більш). Оформляються лізингові договори договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу і банківських позик. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що достатньо зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має добрі перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві і малому бізнесі.

Факторингові компанії (фактори) – фінансові посередники, які спеціалізуються на придбанні у фірм прав на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Оплату за цими рахунками при настанні термінів одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором і його клієнтом, який продає такі вимоги.