Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій з'єднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингових операцій формується з двох частин:

1. Відсотка за виплачену клієнту суму.
2. Комісії, яка розраховується на суму придбаних у клієнта розрахункових документів.

Термін такого кредиту досить короткий, тому рівень відсотка за ним невисокий. Проте великі суми платіжних документів, які отримуються, і стягування комісії  на всю суму забезпечують достатні доходи для розвитку цього бізнесу. Такі компанії, як правило, створюються при банках і широко користуються кредитами цих банків для здійснення своїх операцій. Окремі банки самостійно виконують такі операції для своїх клієнтів.

В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990-1992 рр. Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено декілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим, і був згорнутий. В перспективі можливо його відродження, проте масштаби розвитку залежатимуть від стану платіжної дисципліни в економіці і від розвитку короткострокового банківського кредиту на платіжні потреби клієнтів типу овердрафт.

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі  їх боргових зобов'язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов'язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

Пенсійні фонди - це фінансові посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юридичних і фізичних осіб до цільових фондів, з яких здійснюються пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. По механізму функціонування ці компанії нагадують компанії з страхування життя.

Внески до фонду здійснюються систематично протягом тривалого періоду, внаслідок  чого нагромаджуються значні суми грошового  капіталу. Оскільки терміни виходу на пенсію відомі, фонду легко спрогнозувати розміри пенсійних виплат в часі і відповідно  розмістити вільні кошти в довгострокові прибуткові активи.

Пенсійні фонди можуть бути державні і приватні. Державні пенсійні фонди створюються за ініціативою  центральних і місцевих органів влади.

Приватні пенсійні фонди  створюються, як правило, за ініціативою  певних фірм, страхових компаній для  виплат пенсій і допомоги своїм працівникам.   

Пенсійні фонди створюються  фірмами для виплати пенсій працівникам  і службовцям. Створення таких фондів дозволяє зменшити податкові платежі фірми та використовувати їх для купівлі акцій інших компаній, що забезпечує зміцнення фінансової могутності даної компанії. У західних країнах пенсійні фонди створюються приватними та державними корпораціями, фірмами та підприємствами для виплат пенсій та допомоги працівникам і службовцям. Кошти цих фондів утворюються за рахунок внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів. У пенсійних фондах західних країн акумулюються значні кошти, які інвестуються переважно в акції акціонерних компаній як на національному, так і на міжнародному ринках позикових капіталів. Профспілкові фонди є самостійною ланкою західної кредитної системи. Уряд заохочує розвиток пенсійних фондів, тому що частина їх резервів розміщується у короткострокові і довгострокові цінні папери.

В Україні існує пенсійний  фонд, який до проголошення незалежності був відділенням пенсійного фонду  Радянського Союзу. Кошти пенсійного фонду формуються за рахунок обов'язкових строкових внесків підприємств, установ і організацій, осіб, які займаються індивідуальною діяльністю, в тому числі на основі індивідуальної (кооперативної) оренди або в особистому селянському господарстві, обов'язкових строкових внесків громадян, коштів направлених на виплату пенсій військовослужбовцям строкової служби та особам, які входять до органів внутрішніх справ і національної безпеки. Цей фонд включає кошти на фінансування виплати допомоги по догляду за дітьми до досягнення ними віку від 1,5 до 6 років, передбачених централізованими програмами.

У бюджет пенсійного фонду  спрямовуються й добровільні  внески підприємств, громадських організацій  та громадян, інші грошові надходження.

Особливо багаточисельною  групою е ощадні установи. Ощадні каси – це державні установи, які належать місцевим органам влади (муніципалітетам) або створювані при державних поштових установах. Вони залучають вклади дрібних вкладників, купуючи на них облігації державних позик. Так, наприклад, в США існують три види ощадних установ: ощадні банки, ощадно-позикові асоціації та кредитні спілки.

Особливістю ощадних  банків є те, що вони купують цінні  папери (облігації державних та місцевих органів влади). Ощадні банки можуть бути власністю клієнтів (взаємноощадні банки) або функціонувати як акціонерні товариства (фондові ощадні банки). В США існують також гарантійні ощадні банки, вкладники яких або отримують стабільний відсоток по вкладах ("звичайні вкладники"), або відсоток, що коливається в залежності від результатів діяльності банку ("спеціальні вкладники").

Ощадно-збережні асоціації  продають сертифікати своїм клієнтам. Вони приймають на свої рахунки ощадні вклади та інші чекові депозити і видають  позики під заставу нерухомості. Ощадно-збережні асоціації можуть бути організовані або як кооперативи (взаємні компанії), або як акціонерні товариства (фондові компанії).

Кредитні спілки є  різновидом кооперативів, створюваних  окремими групами населення з  метою об'єднання коштів для вирішення  практичних проблем. Кредитні спілки утворюються на паях для короткострокового кредитування їх учасників (для будівництва або ремонту будинку, купівлі автомобіля тощо).

В Україні до небанківських  кредитних установ відносять  також каси взаємної допомоги та ломбарди.

Каса взаємної допомоги – громадська кредитна установа, яка об'єднує на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців – членів профспілки: у відділах соціального забезпечення місцевих рад народних депутатів – для пенсіонерів. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотації профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках до десяти місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позики. За рішенням правління каси її членам може бути надана відстрочка повернення довгострокових позик до трьох місяців. Граничні розміри позичок встановлюються правлінням каси, причому довгострокових позичок – залежно від суми внесків, нагромаджених членом каси.

Позики надаються без  стягнення відсотків. При їх несвоєчасному  поверненні стягується пеня в розмірі 1 % від суми залишку боргу за кожний прострочений місяць. Вибулому з членів каси повертаються його членські внески за мінусом його заборгованостей по позиках.

4. Інвестиційні фінансово-кредитні установи

Інвестиційні фонди (банки, компанії) – це фінансові посередники, які спеціалізуються на управлінні вільними грошовими коштами інвестиційного призначення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій і в державні цінні папери.

  Інвестиційні фонди, акумулюючи  великі обсяги капіталів, здатні  забезпечити високий рівень професійного  управління ними, надійний захист  від кредитних ризиків і високий  рівень прибутковості за своїми  цінними паперами – акціями, інвестиційними сертифікатами.

Надійність інвестиційних фондів забезпечується, перш за все, високим  рівнем диверсифікації активів. Доходи фондів формуються з дивідендів і  відсотків за цінними паперами, які  є в їх портфелях і курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами доходів по власним цінним паперам і змінам їх курсових різниць.

Інвестиційні фонди  діляться на інвестиційні фонди відкритого типу і інвестиційні фонди закритого  типу, взаємні фонди грошового  ринку.

Власники акцій фондів відкритого типу мають право продати  їх самому фонду, який зобов'язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди характеризуються тим, що власники їх акцій можуть в певних сумах виписувати чеки на рахунок фондів в банку.     

В Україні ці фонди не грають істотної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку відсутні достатні умови. По-перше, не сформувався середній клас, який формує масових дрібних інвесторів, готових  віддати свої заощадження в управління інвестиційним фондам. По-друге, самі інвестиційні фонди не мають нагоди диверсифіковано розмістити мобілізовані капітали в надійні і високодоходні активи у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Фінансові компанії мають ту особливість, що мобілізовані кошти направляють в позики фізичним і юридичним особам для придбання товарів виробничого і споживчого призначення.

Такі компанії спеціалізуються  на видачі кредитів населенню для  роздрібного придбання товарів  народного споживання; на кредитуванні придбання певних товарів у певних фірм або торгових компаній, магазинах конкретної фірми; на кредитуванні торгових організацій під продаж ними товарів з відстроченням платежу. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові і факторингові компанії, оскільки вони до певної міри кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.

Кредити фінансових компаній переважно носять короткостроковий характер і невеликі за своїм розміром. Тому активи фінансових компаній достатньо  диверсифіковані, що сприяє ослабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їх вкладників.

Послуги фінансових компаній користуються стійким попитом в  країнах з розвинутими ринковими  економіками, активно конкурують з  банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

Кредитні кооперативи (спілки, союзи) – це посередники, які працюють на кооперативних умовах і спеціалізуються на задоволенні потреб в кредиті своїх членів, переважно підприємств малого і середнього бізнесу всіх форм власності, фермерських, домашніх господарств, фізичних осіб.

Ресурси кредитних кооперативів формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, отримання позик в банках, отримання доходів від поточної діяльності. У ряді країн таким кооперативам дозволено відкривати для своїх членів ощадні, депозитні і інші спеціальні рахунки, кошти на яких також формують їх ресурсну базу.

Мобілізовані кошти  розміщуються перш за все в коротко-  і середньострокові позики своїм  членам – під відсотки, нижче, ніж  банківські. Не розміщені в позики кошти кредитні кооперативи можуть берегти на прибуткових депозитах в банках або інвестувати в короткострокові цінні папери високої ліквідності.

Окрім позик, кредитні кооперативи  можуть надавати своїм членам інші послуги – консультаційні, брокерські, випускати кредитні картки, встановлювати касові автомати і ін. коло послуг, які надають кредитні суспільства, поступово розширяється, поступово наближаючись до числа послуг, які надають комерційні банки.

Таким чином, вузька спеціалізація, різноманітність інструментів, умов і методів мобілізації і розміщення грошових коштів роблять сферу функціонування небанківських фінансових посередників вельми сприятливою для фінансових новацій, для розробки, апробації і упровадження нових фінансових інструментів. Процес розвитку традиційних фінансових посередників і поява нових стане можливим в Україні тільки за умови, що швидшатиме ринкова трансформація економіки, підвищиться монетизація економіки до рівня розвинутих країн, істотно підвищиться рівень і якість життя основної маси населення, відбудеться реальна макроекономічна стабілізація і постійна стабілізація національних грошей.   

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУР И

1. Гроші та кредит: Підручник /М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.
2. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях: Навчальний посібник/ За ред. Б.Л. Луціва - 2-ге видання. - Тернопіль: Карт-бланш, 2000. - 225 с.
3. Гроші та кредит: Підручник /За ред. проф. Б.С. Івасіва. - К.: КНЕУ, 1999.-404с.
4. Василишен З.Н. Регулирование деятельности коммерческого банка. -М.: Финстатинформ, 1995. - 144 с.
5. Вступ до банківської справи. Учбовий посібн. /Кол-авторів під керівн. Савлука М.І. - К.: Лібра, 1998. - 344 с.
6. Гальчинський А.С. Теорія грошей: Навч. посібник. - К.: Основи, 2002.-413с.
7. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. посібник. - К.: Основи, 1997.-180с.
8. Долан З.Д. й др. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная поли-тика. /Долан З.Д., Кзмпбелл К.Д., Кзмпбелл Р.Д. - Л.: Автокомп, 1991.-448с.
9. Лаврушин О.И. Деньги, кредит, банки - М.: Финансн й статистика, 1998.-448с.
10. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг: Навч. посібник. - К.: Знання, 1998.-181с.
11. Левша Р.Я. История зкономических учений. Учеб. пособие. - М.: 1995. - 175 с.
12. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин та ін. - К.: Основи, 1998. - 963 с.
13. Найденов В. Инфляция в Украине: теория и реальность. - К.: Наукова думка, 1995. -101 с.
14. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А.М. Мороза та М.Ф. Пуховкіної. - К.: КНЕУ, 1999. - 368 с.