Архітектура Києва

       Важко представити, що розміри великого міста Ярослава Мудрого колись обмежувалися нинішнім центром Києва. Оборонні кріпосні вали проходили через Львівську площу, де стояли Львівські ворота, уздовж вулиці Ярославів вал до Золотих воріт, опускалися до нинішньої площі Незалежності, на якій стояли Лядські (Ляшськіе) ворота, далі вали йшли нагору до Михайлівської площі. Загальна довжина валів обчислювалася 3,5 кілометрами.

       Архітектурний стиль воріт, побудованих Володимиром, зовсім не схожий на подібні споруди, які зводили архітекторами Європи. Європейські будови виконували, як правило, винятково загороджувальну функцію, представляючи собою кріпосні вежі. Золоті ворота в Києві, скоріше, можна зрівняти із тріумфальними Золотими воротами в Константинополі.

      Київські Золоті ворота були одночасно й проїзною вежею, і тріумфальною аркою, яка вела на головну "аристократичну вулицю"" міста. Високий арковий проріз, окуті золоченою міддю ворота й глава надвратного храму створювали відповідну врочисту атмосферу. Не підвели своїх творців Золоті ворота й у важкі дні татарської облоги в 1238 році. Завойовники вирішили, що міські ворота занадто неприступними, і та почали за допомогою стінопробивних машин ламати міську стіну в іншому місці.

       В 1970 році виникла ідея закрити прадавні залишки пам'ятника павільйоном, який буде захищати їх від впливу атмосферних явищ, а також відтворить первісний вигляд Золотих воріт. Таким чином, руїни будуть законсервовані, і, у той же час, надасться можливість показати жителям Києва й гостям міста пам'ятник історії в тому виді, у якім він існував колись. Проект консервації Золотих воріт дозволив повністю зберегти прадавню кладку, включаючи й ті елементи, які були додані при проведенні ремонту й реставрації в 17 і в 19 століттях. Павільйон- реконструкція Золоті ворота був відкрито в травні 1982, до святкування 1500-річчя Києва.

        Аскольдова могила розташована на правому березі Дніпра, недалеко від Липок. Давня легенда розповідає що у 882 році новгородський князь Олег хитрощами заманив сюди Аскольда та Дира, які княжили в Києві, та разом зі своїми воїнами вбив їх через те, що вони були "нешляхетного походження" та не належали до роду Рюрика. Олег був опікуном неповнолітнього князя Ігоря, сина Рюрика, и тому сам заступив княжий престол в Києві. Ставши правителем, Олег пообіцяв перетворити Києв в "матір міст руських". Про Аскольда відомо, що він був покликаний до Києва самими киянами, хрестився в Царграді (Константинопіль) у 860-х роках, згідно іншим літописам, Дир та Аскольд захопили владу в Києві самовільно, и були вони, дійсно не княжого роду. Згідно старовинному переказу, Аскольд буд похований в тому місці, де загинув, а місцевість назвали в його честь Аскольдовою могилою. Князь Олег виправдав себе в очах нащадків. Саме Олег об’єднав дрібні князівства в єдину східнослов’янську державу з центром у Києві. Саме він отримав перемогу над візантійським Царградом, закріпивши на його воротах свій щит. Цю подію в "Пісні про віщого Олега" відобразив відомий російський поет О.С. Пушкін.

      З переказів відомо, що на цьому місті, княгиня Ольга, дружина князя Ігоря, збудувала дерев’яну церкву св. Миколи Чудотворця (християнське ім'я Аскольда – Микола). Відомо, що в 971 році син Ольги Святослав, який увійшов в історію завдяки жорстокому переслідуванню християнства, зруйнував церкву.

      Через 19 років князь Володимир відбудував церкву, а в 1036 році тут було засновано жіночий монастир. Могила Аскольда розташована в підвальному приміщенні під церквою, саме там знаходиться кам’яний саркофаг.

      Місцевість, відома зараз як Аскольдова могила, колись ще називали Угорським урочищем, в пам’ять про прадавнє поселення угорців, яке знаходилося тут у 898 році. Також існує версій, що назва Угорське урочище походить від старослов'янського "угр" - крутий землистий берег. Невідомо, яка з цих версій історично обґрунтована, але у 1997 році на цьому місці було встановлено пам'ятний знак на честь перебування угорців, які пересувалися з Поволжя на територію сучасної Угорщини.

Аскольдова могила

     У 1919 році кладовище було остаточно зачинено, а у 1932 році розпочалося його розорення. Металеві деталі надгробків та огорож було вилучено на металобрухт. У грудні 1934 року Київрада видала наказ, згідно якого некрополь Аскольдова повинен був перетворитися на міський парк. На той час кількість поховань налічувала близько 2 тисяч. Хоча, цвинтар на Аскольдовій могили був значно менший, ніж Байковий, він вважався елітним. Тут знаходилося багато надгробків на склепів, які мали не лише історичну, але й художню цінність. Наприклад, усипальниця баронів Штейнгель була збудована за проектом В. Городецького, відомого в Києві архітектора, автора Дому з химерами, а також багатьох інших цікавих будівель. У зв’язку зі зміною статусу частину огорож знесли, декотрі могили зрівняли з землею, а частину перенесли на інші кладовища міста. Частина поховань залишилася. Церква Миколи Чудотворця була перетворена на парковий павільон. Поверх церкви надбудували колонаду за проектом архітектора П.Р. Юрченко, яка простояла до 1998 року, коли була знесена у зв’язку з проведенням реставраційних робіт.

      Тут були поховані пілот-ас Є.М. Крутень та П.М, Нестеров. Який придумав та виконав "мертву петлю" (їх могили були перенесені), професор медицини Мерінг, та інші видатні діячі.

      Під час німецько-фашистської окупації на Аскольдовій могилі було німецьке кладовище, яке ліквідували після визволення Києва радянськими військами у 1944 році. Пізніше тут стали ховати воїнів, загиблих під час визволення Києва, а у 1957 році останки загиблих перенесли в Парк Вічної Слави. За період 1997-1998 рр. церкву на території Аскольдової могили від реставрували. Повернувши їй первісний історичний вигляд.

         Андріївський узвіз – друга за популярністю вулиця Києва після Хрещатика. Андріївський узвіз пролягає від Володимирської вулиці до вулиці Десятинної та Контрактової площі, яка міститься на Подолі. Верхній відрізок вулиці існував ще в часи Київської Русі. Тоді він єднав Старий Київ та Поділ, та пролягав між Андріївським та Замковим пагорбами. Але тоді ним могли користуватися лише пішоходи та вершники – вулиця була завузькою. Свою назву вулиця отримала на честь апостола Андрія. З літопису Нестора відомо, що після тривалих спроб розповсюдження християнства у скіфських землях, біля 2 тисяч років тому, Апостол Андрій благословив схили Дніпра. В своїй промові він пророкував, що на цьому місці з’явиться велике християнське місто. Пізніше, на тому місці, де стояв Андрій, збудували церкву, якій дали його ім’я.

     На початку 18 сторіччя, згідно вказівки київського губернатора, проїзд було розширено, и тепер тут мали змогу проїхати навіть великі навантажені вози, запряжені волами.

     Після Жовтневої революції у 1920 році назву вулиці було змінено на Г.Г. Лівера, але вже у 1944 році Андріївському узвозу повернули історичне ім’я.

Андріївський узвіз

      Андріївський узвіз – це вулиця-музей. На кожному кроці тут можна побачити щось цікаве, на вулиці панує богемна артистична атмосфера кінці 19 – початку 20 сторіч. Серед найбільш відомих пам’яток Києва, які містяться на Андріївському узвозі, можна назвати Андріївську церкву, збудовані за наказом імператриці Катерини II за проектом В. Растреллі. Таку милість імператриця виявила до Києва на подяку за те, що земля українська подарувала їй Олексу Розума. Який згодом став графом Разумовським. Якщо пройти трохи нижче від церкви. Можна потрапити до невеликого парку. В якому стоять скульптури відомого митця Івана Кавалерідзе. Майже біля сходів, які ведуть до Андріївської церкви, стоїть цікавий пам’ятник героям п’єси Михайла Старицького – Проні Прокопівні та Свириду Голохвастову. Неподалік розташована одна найзагадковіших та таємничих будівель Києва – Замок Річарда.

     На Андріївському узвозі колись жив та працював М.О. Булгаков. Зараз його дім є музеєм, а поряд встановлено пам’ятник письменнику. Крокуючи повз дім Булгакова, можна дійти до невеликого ресторанчика, який називається Кіт Бегемот, з пам’ятною дошкою на фасаді. На честь Андріївського узвозу відкрито навіть музей, присвячений історії вулиці, який носить назву "Музей однієї вулиці". Музей міститься, звісно, на Андріївському узвозі.

     Гостей Києва ця вулиця зачаровує своїм колоритом. Численні кафе, невеликі ресторанчики, арт-галереї, театри-студії, живописці, які малюють прямо посеред вулиці, торговці різнім декоративним крамом – все це зробить прогулянку по бруківці Андріївського узвозу по-справжньому незабутньою.

    За  легендою, в тому місці, де зараз  котить свої хвилі Дніпро, колись  було море. Апостол Андрій піднявся  на пагорб, встановив на ньому  хрест, та промовив, що тут з’явиться велике християнське місто, після чого, води морські відступилися. Якась їх частка сховалася під Андріївську гору. Коли тут будували церкву, начебто знайшли джерело. З того часу на горі стали зводити дерев’яні церквиякі замінювали одна одну, поки не була збудована нинішня кам’яна Андріївська церква. Цікаво, що в Андріївській церкві немає дзвонів. Кажуть, що тільки-но пролунає звук дзвонів, як вода прокинеться та затопить не лише Старий Київ, але й Лівбережжя, яке в давнину ще не було Києвом.

       Будинок з химерами, мабуть, найвідоміша будівля в Києві. Зараз будинок розташовується у центрі Києва, неподалык від Палацу президента України, а на початку 20 століття все було інакше. Тоді в цій частині Києва були проведені роботи по впорядкуванню цієї досі доволі занедбаної території. На місці осушеного Козиного болота побудували театру Соловцова (нинішній театр ім. І. Франка), а ділянка землі на кручі, що височіла над театром, продавалася на міському аукціоні за дуже низькою ціною, оскільки пона була геть непридатна для будівництва. Тому загальне здивування викликало рішення Владислава Городецького зводити там будинок для своєї родини.

        Повне ім'я польського архітектора - Лешек Дезідерій Владислав Городецький, саме так звали автора будівлі епохи модерна, яка стала однією з головних архітектурних пам'яток Києва. За однією з версій, ідея будівництва знайшла несподіване підкріплення завдяки суперечці. Кажуть, що в 1902 році в київському ресторані зустрілися три архітектори: Олександр Кобелєв, Володимир Леонтович та Владислав Городецький. В ході дружньої бесіди з'ясувалося, що Городецький придбав дешеву ділянку землі на Банковій, і збирається будувати там будинок. Знаючи про непридатність цієї ділянки для споруди чого б то не було, колеги були невимовно здивовані, та виказали скептицизм з приводу задуму Городецького. Зааз же архітектори уклали парі, за умовами якого Городецький повинен був протягом 2 років збудувати на схилі горба будинок, що він і виконав з нечуваним розмахом та успіхом. Сам Городецький на прийомі, який було організовано з нагоди закінчення будівництва, сказав такі слова: "Будинок, звичайно, дивний, але не знайдеться в Києві жодної людини, яка б, проходячи повз нього, не зупинила свій погляд". І він виявився правий, повз цього будинку байдуже пройти неможливо. Палац президента, розташований по сусідству, отримує від туристів значно менше уваги та захоплених поглядів, ніж цей дивний казковий замок.

       І зовнішнє оформлення будинку, і внутрішні інтер'єри не повторюються більше ніде, у них відбилися не тільки фантазія й майстерність архітектора, але і його пристрасть до полювання. Зовні будинок являє собою незабутнє видовище. Фасад багато прикрашений фігурами реальних істот гіпертрофованих розмірів. Тут і дівчата верхи на рибах (їх часто мають за русалок), що розкинули свої сіті; і дельфіни, і морські гади, крокодили, величезні жаби, латаття небувалих розмірів, голови носорогів, антилоп, ящірок що стрімко біжать по струнких колонах; орли, що хижо розправляють крила; слони, хоботи яких служать водостоками під час дощу. Усі ці елементи декору за своїми малюнками виконав відомий у ті роки скульптор Эліо Саля.

       На базі Будинку з химерами працює музейно-культурний центр "Шедеври мистецтва України", який є філією Національного музею. Серед експонатів музею різні предмети декоративно-прикладного мистецтва, мальовничі полотна, скульптури. Гордістю музею є "Острозька Біблія" печатки Івана Федорова (1581 рік), бронзовий посуд, виготовлення якої датується 16 сторіччям до нашої ери, а також інші раритети. Музей працює тільки по суботах. Проводиться чотири екскурсії в день по попередньому запису.

    Одна з найромантичніших архітектурних пам'яток Києва – Замок Ричарда на Анріївському узвозі. Багато хто при згадці імені Ричарда відразу ж подумає про англійського короля Ричарда Левине Серце. Але Ричард загинув у Франції навесні 1199 року, а будинок був побудований сім століть поспіль, у 1902-1904. Може, замовниками були його нащадки? Теж ні. Звідки ж ця незвичайна назва? Адже так будівлю називають не лише самі кияни, а й таке авторитетне видання, як енциклопедичний довідник Київ.

     Історія цієї будівлі, зведеної в стилі англійської неоготики, повна таємниць. Замок Ричарда був і господарським будинком, і здавався в оренду, і повинен був поповнити лави готелів Києва. Деякий час автором проекту вважали легендарного Владислава Городецкого, творця знаменитого в Києві Будинку з химерами. Але до Замку Ричарда архітектор не має жодного відношення, хоча, справді, споруда з островерхими шпилями, зубчастими стінами, критою гелереєю, що веде у внутрішнії дуже затишний двір – це трохи схоже на проекти Городецького.

     Те, що автор будівлі вирішив залишитися невідомим, швидше за все, невипадково. Річ у тому, що за рік до початку спорудження будинку на Андріївському узвозі в Києві, журнал Будівельник опублікував проект фасаду житлової будівлі міністерства внутрішніх справ, який планували побудувати на Аптекарському острові в Санкт-Петербурзі. Проект так і залишився нереалізованим, але фасад Замку Ричарда дивно на нього схожий. Факт використання чужої ідеї безперечний.

     Питання про авторство на сьогоднішній день так і залишається відкритим. За однією з версій – автором проекту був сам господар садиби, будівельний підрядчик Дмитро Орлов. Але, враховуючи дуже складний рельєф місцевості, важко повірити, що справа обійшлася без участі професійних архітекторів. В зв'язку з цим згадуються імена архітекторів Євгена Ермакова і Андрія Краусса, але це всього лише припущення.

    Погана слава почала супроводжувати будинок ще з моменту будівництва. 24 березня 1904 року через необечність робітників в будівлі спалахнула грандіозна пожежа, і, не дивлячись на раціональне пояснення причин пожежі, які встановило слідство, він справив сильне враження на жителів району, які почали говорити про нечисту силу. Особливо ці чутки затвердилися після того, як господаря будинку, Дмитра Орлова вбили в серпні 1911 року поблизу Благовіщенська, де він також займався будівництвом. Погана репутація закріпилася за будинком остаточно.