Архітектура Києва

    Удова Орлова залишилася з п'ятьма дітьми на руках, і вимушена була продати будинок. Наступні власники змінялися з калейдоскопічною швидкістю: Марія Франк, купець Анатолій Серебренников, князь Павло Урусов. З приходом радянської влади будівлю націоналізували, та перетворили на комунальні квартири.

    Причиною такої частої зміни господарів стали несамовиті стогони та виття, які часто звучали в пічних і вентиляційних трубах. По місту поповзли чутки одна страшніше за іншу, сміливці погрожували рознести будинок по цеглинці, аби знищити лігво нечистої сили.

     Але, завдяки щасливій випадковості, в долі будівлі стався перелом. Відомий історик, професор Київської духовної академії Степан Голубев, який винаймав в будинку квартиру №15, змучений завиваннями в пічній трубі, обстежив димар і виявив там причину – звичайну яєчну шкаралупу. Мабуть, будівельники вдалися до цієї хитрості, використавши її як голосник. Також відомо, що під час проведення реконструкції будівлі, будівельники виявили шийки пляшок, вмурованні в стіни, – вони теж створювали ефект завивання.

     Замком Річарда Левине Сердце назвав будинок в 1967 році відомий київський письменник Віктор Некрасов. У нарисі, присвяченому будинку № 13 на Андріївському узвозі, будинок, де жив Михайло Булгаков, і де пізніше "прописав" сім'ю Турбінних), саме так він назвав будівлю по сусідству. Письменник розповів про те, що Замком Ричарда він і його друзі прозвали будинок в дитинстві, воюючи на його рівнях і містках. Але насправді все було трохи інакше.  

      А вся річ у тому, що в "замку" впродовж 60 років жив деякий пан Ричард Юревич – блискучий розповідач, вигадник і жартівник. Він був найстарішим знаменитим мешканцем будинку, і міг розповісти багато що. До Ричард Юревич тримав лавку з найрізноманітнішими товарами. Тут можна було знайти навіть презервативи – рарітетна річ для початку 20 століття. У цю лавку часто заглядали художники та літератори. Також відомо, що під час окупації фашистами Києва, в підвалах Замку Ричарда Юревич ховав в євреїв, рятуючи їх від загибелі. У 1966 році, під час однієї зі своїх прогулянок, Віктор Некрасов і познайомився з Ричардом Юревичем. Вони потоваришували, і Юревич охоче ділився історіями з життя будинку. Саме його жартома став називати Ричардом Левине серце Некрасов. А потім розповсюдив це прізвисько і на весь будинок.

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

 

     В історії архітектури і будівництва на українських землях період

середини XV — середини XVI ст. виступає насамперед як продовження

традицій попередньої  епохи. Ця його роль особливо виразно  накреслюється

в українському церковному будівництві, хоч і досить маловідомому за

конкретними збереженими  пам’ятками, містобудуванні. Аналогічний характер, щодо готичного стилю має будівництво західного зразка як світське, так і церковне. Для готичного стилю це був заключний етап розвитку й час появи перших — ще поодиноких — майстрів і споруд італійського ренесансного зразка, за якими, однак, було майбутнє. В оборонній архітектурі це період появи могутніх замків насамперед на Волині й лінії фортець на загроженому з боку татар Поділлі та степовому кордоні, які не лише виконували оборонні функції, але водночас були центрами державної адміністрації.

     У загальному контексті розвитку будівельної справи в Україні це століття

закріпило подальший  відхід від традицій княжої доби і  навіть розрив з

ними й посилення  гравітації до Заходу в руслі найзагальніших тенденцій

еволюції тогочасної української культури, насамперед на тих територіях,

що відійшли до складу Польського королівства — в підвладній Литві

частині українських  земель спостерігається виразний зв’язок  з традиціями

попереднього періоду  і їхнє продовження, що знайшло вираз насамперед в

очевидному домінуванні  дерев’яного будівництва, втім, також  оборонного,

тоді як впливи західної будівельної системи тут проявляються значно являються значно менше.

    Друга половина XVI — перша половина XVII ст. увійшли до історії

архітектури та містобудування на українських землях як період подальшого

розвитку усталених  традицій й одночасно утвердження  нових напрямів

розвитку. Натомість у будівництві західного

зразка на перший план висувається процес заміни стилів —  утвердження від

середини XVI ст. будівництва пізньоренесансного зразка і його заміни

бароковими реалізаціями від початку XVII ст. їх приносили на українські

землі насамперед єзуїтські  будівничі, з якими в Україну  активно

проникали новації римського  бароко. До найяскравіших нових явищ належить діяльність в останній третині XVI ст. значної групи будівничих

італійського походження, проникнення в Україну бастіонної системи

укріплень й поширення  з-перед кінця XVI ст. на територіях, які  за

Люблінською унією відійшли від Великого князівства Литовського до складу

Польщі, костьольної архітектури. Зростання ролі елементів

західноєвропейського  походження у загальній картині  розвитку архітектури

та містобудування на українських землях стало одним  з яскравих виявів

дедалі активнішого  втягування українських земель в орбіту

загальноєвропейського культурного життя.

Література

 

 

1. Захарченко М. Киев теперь и прежде. К., 1888. 290с.

 

2. Івакін Ю. До питання про кам'яну архітектуру пізньосередньовічного Києва. // Археологія Києва. Дослідження і матеріали. К., Наукова думка, 1979. С.107-124.

 

3. Каргер М.К. Древний Киев. М.-Л., 1961. Т.2. С.22.

 

4. М.Ф.Берлинський. Історія міста Києва. Передмова та коментарі М.Ю.Брайчевського. - К., Наукова думка, 1991.- 320с.

 

5. О. І. Мішнєва. Українське золотарство XVII ст. До питання щодо зміни стилів. // Лаврський альманах. Вип.1. К., 1999. С.23-32.

 

6. Рапопорт П. А. Строительное производство Древней Руси (X-XIII вв.). СПб.: Наука, 1994.

 

7. Титов Ф. Путеводитель при обозрении святынь и достопримечательностей Киево-Печерской Лавры и г. Киева. К., 1910. Перевидання - К., УКСП "Кобза"

 

8. Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII-XVIII веков. М., Стройиздат, 1967. - 236с.