Дослідження ефективності корпоративного управління на прикладі пат «Концерн хлібпром»

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Корпоративне управління»

                                                                    Виконала: студентка V курсу

                                                                    Групи ЗПМ-71м

                                                                    Крушеницька  Марина Миколаївна.

                                                                    Залікова книжка № 7103

КИЇВ – 2012

ТЕМА: «ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ  НА ПРИКЛАДІ  ПАТ  «КОНЦЕРН  ХЛІБПРОМ»

ЗМІСТ

ВСТУП

1.      ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1.           Суть та значення корпоративного управління

1.2.           Ефективність корпоративного управління

2.        КОРПОРАТИВНЕ УПРАВЛІННЯ НА ПАТ «КОНЦЕРН ХЛІБПРОМ»

2.1. Загальні відомості про ПАТ «Концерн Хлібпром»

2.2. Мета діяльності ПАТ «Концерн Хлібпром»

2.3. Органи управління ПАТ «Концерн Хлібпром»

2.4. Корпоративний секретар

2.5. Права акціонерів

2.6. Розкриття інформації та зв’язки з громадськістю

2.7. Аудит та контроль за фінансово-господарською діяльністю товариства

2.8 Відносини з контрагентами та  заінтересованими особами

2.9. Інформація про цінні папери ПАТ «Концерн Хлібпром»

ВИСНОВОК

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ВСТУП

              Поняття "корпоративне управління" широко використовується в західній економічній літературі і досить швидко запроваджується в Україні. Це пояснюється поширеною формою корпоративного господарювання і власності, необхідністю управління нею й стрімким розвитком такої власності в Україні.

              Природа корпоративної власності не є простою, і відповідно корпоративне управління як категорія також являє собою складну систему економічних відносин, яка включає багато внутрішніх і зовнішніх елементів.

Компанії, що дотримуються високих стандартів корпоративного управління, як правило, дістають ширший доступ до капіталу в порівнянні з корпораціями, керованими неналежним чином, і переважають над ними в довгостроковій перспективі. Ринки цінних паперів, на яких діють жорсткі вимоги до системи корпоративного управління, сприяють зниженню інвестиційних ризиків. Як правило, такі ринки приваблюють більше інвесторів, готових надати капітал за розумною ціною, і виявляються набагато ефективнішими, зводячи разом власників капіталів і підприємців, що відчувають потребу в зовнішніх фінансових ресурсах.

1.      ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

1.1.           Суть та значення корпоративного управління

Корпоративне управління – система відносин, яка визначає правила та процедури прийняття рішень щодо діяльності господарського товариства та здійснення контролю, а також розподіл прав і обов'язків між органами товариства та його учасниками стосовно управління ним.

 Корпоративне управління є одним з ключових елементів і передумовою успішної діяльності товариства, підвищення довіри інвесторів. Наявність ефективної системи корпоративного управління збільшує вартість капіталу, компанії заохочуються до більш ефективного використання ресурсів, що створює базу для зростання.

 У широкому розумінні корпоративне управління розглядають як систему, за допомогою якої спрямовують та контролюють діяльність товариства. У рамках корпоративного управління визначається, яким чином інвестори здійснюють контроль за діяльністю менеджерів, а також яку відповідальність несуть менеджери перед інвесторами за результати діяльності товариства. Належна система корпоративного управління дозволяє інвесторам бути впевненими у тому, що керівництво товариства розумно використовує їх інвестиції для фінансово-господарської діяльності і, таким чином, збільшується вартість частки інвесторів у капіталі товариства.

               Належне корпоративне управління не обмежується виключно відносинами між інвесторами та менеджерами, а передбачає також урахування законних інтересів та активну співпрацю із зацікавленими особами, які мають легітимний інтерес у діяльності товариства (працівниками, споживачами, кредиторами, державою, громадськістю тощо). Це пов'язано з тим, що товариство не може існувати незалежно від суспільства, в якому воно функціонує, і кінцевий успіх його діяльності залежить від внеску всіх зацікавлених осіб.

               Таким чином, сутністю корпоративного управління є система відносин між інвесторами - власниками товариства, його менеджерами, а також зацікавленими особами для забезпечення ефективної діяльності товариства, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин.

               Важливість корпоративного управління для товариств полягає у його внеску до підвищення їх конкурентоспроможності та економічної ефективності завдяки забезпеченню:

-         належної уваги до інтересів акціонерів;

-         рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин;

-         фінансової прозорості;

-         запровадження правил ефективного менеджменту та належного контролю.

1.2.           Ефективність корпоративного управління

Проблема корпоративного управління завжди зводиться до питання про оцінку його ефективності. Під ефективним корпоративним управлінням  розуміється управління, яке дозволяє корпораціям реалізувати свої потенційні можливості щодо залучення інвестицій, раціонально використовувати отримані кошти, а також забезпечувати зростання вартості капіталу акціонерів.

Для створення ефективної системи корпоративного управління, необхідно визначити процедури функціонування організації на таких рівнях:

-         збори акціонерів;

-         рада директорів;

-         вищий менеджмент (перший і другий рівень).

При цьому під процедурами функціонування розуміються  роль, обов'язки, функції і повноваження, відповідальність зборів акціонерів, ради директорів і менеджменту компанії. Щодо кожного елементу системи корпоративного управління діють свої правила побудови. Організація роботи зборів акціонерів у більшості країн - діючий найвищий орган управління компанією. До його компетенції входить ухвалення рішень з найбільш важливих стратегічних питань діяльності компанії, таких як схвалення злиття і поглинання, затвердження річної звітності (розподілу дивідендів), ухвалення рішень про додаткові емісії цінних паперів. Крім того, саме збори акціонерів забезпечують права міноритарних акціонерів, наприклад, через формування ради директорів, затвердження аудитора і ревізора компанії, затвердження річної звітності тощо.

Визначення ефективності корпоративного управління можна виділити в такі види:

- за наслідками отриманих результатів. За цією ознакою виділяють три види ефективності: економічну, соціальну та соціально-економічну. Економічна ефективність відображає різноманітні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на підприємстві: зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення прибутку, зниження матеріаломісткості, фондомісткості, трудомісткості продукції тощо. Форми прояву соціальної ефективності пов’язані з поліпшенням умов праці, зростанням життєвого рівня, поліпшенням екологічних параметрів та ін. Форми прояву соціально-економічної ефективності зумовлені намаганням отримати максимальну економічну ефективність при заданих параметрах соціального характеру;

- за характером здійснюваних витрат. За цією ознакою розрізняють ефективність застосовуваних ресурсів та ефективність витрат (спожитих ресурсів). До ефективності застосовуваних ресурсів відносять: ефективність виробничих фондів, ефективність трудових ресурсів, ефективність нематеріальних активів. До ефективності витрат належать: ефективність капітальних вкладень, ефективність поточних витрат, ефективність сукупних витрат. Із назв окремих видів ефективності, що входять до першої та другої груп, поділ на ці групи зумовлений необхідністю. В конкретній ситуації оцінювання ефективності діяльності підприємства слід застосовувати той варіант, який є більш адекватним економічному завданню, що вирішується. Тому право на існування мають показники обох зазначених груп;

- за видами господарської діяльності. До цієї групи показників ефективності належать: ефективність виробничої, торговельної, банківської, страхової та інших видів діяльності. Специфіка виду діяльності накладає певний відбиток на методологію визначення ефективності діяльності конкретного підприємства чи його структурних підрозділів, що проявляється в специфіці навіть самих показників ефективності, які застосовуються для цього;

- за рівнем господарювання. До цієї групи відносяться: ефективність економіки в цілому, ефективність галузі, об'єднання підприємств, підприємства, структурного підрозділу підприємства, ефективність окремих видів продукції;

- за рівнем оцінювання. Відповідно до цієї ознаки ефективність може бути на рівні суспільства та на рівні суб’єкта підприємства ( господарювання). Необхідність поділу показників ефективності на ці дві групи зумовлена певною різницею інтересів суспільства, держави та підприємства. Як наслідок, має місце невідповідність між критеріями оцінювання ефективності тих чи інших явищ або заходів (наприклад, економічних законів , зокрема, з питань оподаткування). Держава має свої критерії, а підприємства – свої, і вони часто істотно різняться. Так, оцінюючи ефективність діяльності підприємства, держава обчислює його валовий прибуток. Останній містить суму податків та інших обов’язкових платежів, що виплачуються з прибутку. Для підприємства ж ефективність – це чистий прибуток, котрий залишається у його розпорядженні після сплати всіх обов’язкових платежів;

- за умовами оцінювання. За цією ознакою виділяють реальну, розрахункову та умовну ефективність. Реальна ефективність – це фактичний рівень витрат та результатів за даними бухгалтерського обліку та звітності. Розрахункова базується на проектних або планових показниках, отриманих розрахунковим шляхом. Умовна ефективність використовується для оцінювання роботи структурних підрозділів підприємства;

- за ступенем збільшення ефекту. Ця ознака дає змогу відокремити первісну та мультиплікаційну ефективність. Необхідність такого поділу видів ефективності викликана тим, що в результаті здійснення ти чи інших заходів може спостерігатися як одноразовий ефект, так і мультиплікаційний. Мультиплікаційна ефективність спостерігається тоді, коли первісна ефективність повторюється й примножується на різних рівнях даного підприємства, а також поширюється на інші підприємства і організації;

- за метою визначення. За цією ознакою розрізняють абсолютну та порівняльну ефективність. Абсолютна ефективність характеризує загальну або

питому ( в розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів ) її величину, яку отримує підприємство в результаті своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність визначається шляхом порівняння можливих варіантів господарювання і вибору кращого з них. Її рівень відбиває економічні, екологічні, соціальні та інші переваги певного варіанта реалізації господарських рішень ( напрямку діяльності ) порівняно з іншими варіантами;

- за типом процесу. Ця ознака дає змогу диференціювати підходи до оцінювання ефективності, враховуючи специфіку окремих процесів, які відбуваються на підприємстві. З погляду цієї ознаки можна окремо розглядати

ефективність виробничих процесів ( з точки зору як організаційної, так і технічної), ефективність управління, ефективність інвестиційної, інноваційної,

маркетингової, фінансової діяльності тощо.

Що стосується безпосередньо ефективності управління – то ця категорія відбиває результативність управлінської діяльності, що визначається як відношення отриманих результатів від реалізації певних управлінських важелів в організації до витрат, які супроводжують їх одержання.

Основними критеріями , параметрами оцінки системи корпоративного управління є: якість, надійність, ефективність.

Якість – об’єктивна і загальна характеристика об’єктів, що виявляється в сукупності їх властивостей. Саме якість обґрунтовує необхідність здійснення управлінських дій по досягненню того, щоб рівень управлінської дії (зворотний зв'язок) був релевантний економічним, соціальним і особистим потребам власників бізнесу, забезпечуючи при цьому гарантоване збереження капіталу і прав акціонерів.

Надійність – комплексна власність об’єкту (системи), що полягає в його здатності виконувати задані функції, зберігаючи свої основні характеристики у встановлених межах. Щодо системи корпоративного управління надійність можна визначити як правильне виконання менеджерами управлінських процедур при впливі на об’єкт управління.