Джерела фінансування інвестиційної діяльності

     Світові тенденції розвитку амортизаційних систем спрямовані на їх  лібералізацію, істотне скорочення кількості амортизаційних норм, надання корпоративним структурам права самостійно встановлювати  амортизаційні періоди у нормативно закріплених межах і обирати метод нарахування амортизації.

     В Україні старіння основних фондів відбувається швидкими темпами, а їх знос не покривається за рахунок амортизаційних відрахувань, заміни та нововведення. Зокрема, амортизаційні  відрахування за 2009 р. становили лише 7,9% від суми зносу основних засобів, а введення нових основних засобів склало лише 10,4% від суми зносу.

     З метою збільшення нарахованої суми амортизації підприємствам необхідно  підвищувати не тільки ставки нарахування  амортизації, а й вартість її об’єктів, тобто стимулювати прискорене введення основних засобів як результат забезпечення інвестиційних потреб за рахунок різних джерел фінансування.

     Найбільш  поширенішими схемами боргового  фінансування є кредит, випуск боргових цінних паперів, лізинг.

     Серед них головну роль, зазвичай, відіграють довгострокові та короткострокові кредити банків, причому короткострокові кредити, як правило, застосовуються для поповнення дефіциту оборотних коштів. Раніше склалась така ситуація, що кредитна система мала незначний вплив на інвестиційні процеси в національній економіці через те, що банки практично не видавали довгострокові кредити. В умовах стабілізації економіки структура банківських кредитів покращилася, але входження економіки країни в кризу стало причиною погіршення ситуації на ринку позикового капіталу (обмеженість ресурсів, зростання ставок кредитування, переважання короткострокових позик).⁷

     Порівнюючи  формування позикового капіталу через  емісію облігацій з банківським  кредитом, можна визначити переваги облігаційної позики. Такі переваги полягають у тому, що їхня емісія не пов'язана з фінансовими посередниками, а являє собою пряме звернення до інвесторів. Натомість залучення позичкових ресурсів через банківські позики, здійснюється через фінансового посередника — банк, який акумулює грошові кошти інвесторів і перерозподіляє їх в позики. ⁸

     Кошти через емісію облігацій можуть бути запозичені на більш тривалий термін, ніж банківський кредит. Крім того, емісія облігацій не супроводжується зміною прав власності при їх випуску, а процентний дохід, який сплачує емітент, відноситься на валові витрати підприємства.

     Існуючі переваги формування позикового капіталу на облігаційній основі не виключають і залучення кредиту. Але при  нестабільній економічній ситуації в країні банки призупиняють видачу кредиту в зв'язку з низькою платоспрожністю клієнтів і, як результат, відтоком капіталу з реального сектору економіки, зростанням частки проблемних кредитів, підвищенням кредитних ставок по всім сегментам банківського ринку.

     З метою створення сприятливих умов інвестиційної діяльності та зростання обсягів залучення недержавних інвестицій в економіку України, до Податкового кодексу включені розділи та статті з питання застосування спеціальних режимів оподаткування у спеціальних (вільних) економічних зонах та на територіях пріоритетного розвитку.⁹

     Зокрема, суб’єктам господарювання, що впроваджують інвестиційні проекти у СЕЗ буде надаватися державна підтримка шляхом надання інвестиційно-інноваційного  податкового кредиту з податку  на прибуток підприємства строком на три роки. Однак, через відсутність на даний час законодавчої бази для застосування спеціальних режимів оподаткування у СЕЗ та на ТПР, не опрацьований чіткий механізм практичного застосування таких спеціальних режимів та не визначене коло суб'єктів, які можуть його використовувати. Це може спричинити до використання окремими суб'єктам господарювання, що здійснюють інвестиційну діяльність на вказаних територіях, різноманітних схем ухилення від оподаткування та мінімізації ними податкових зобов'язань.

     Серед джерел залучення коштів найбільш розвинутим є емісія акцій, бюджетне фінансування та кошти іноземних інвесторів.

     Досвід  розвинутих країн свідчить, що найкращим  інструментом інвестування є звичайні акції, інвестиції в акції можуть бути способом «добре заробити», якщо курс випуску швидко підніметься; а також забезпечити певний рівень поточного доходу.¹⁰

     Враховуючи  масштаби фондового ринку розвинутих країн, треба визнати: хоч би якою була мета інвестора, завжди знайдуться такі види акцій, які їй відповідатимуть. Як свідчить зарубіжна практика, акції випускаються в основному для формування венчурного капіталу. В цьому випадку ризик для інвесторів максимальний, що пред'являє підвищені вимоги до емітента і бізнесу, в який пропонується «увійти», а також до потенційної прибутковості. За сучасних умов в Україні випуск акцій ускладнено внаслідок низького попиту на такій фінансовий інструмент серед потенційних інвесторів.

     Серед усіх інвестиційних ресурсів особлива роль належить бюджетним коштам. В  структурі інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування частка бюджетних коштів має спадну тенденцію, особливо після фінансової кризи. При цьому слід відмітити, що знижується як частка коштів державного бюджету, так і місцевих.¹¹

     На  думку більшості вітчизняних і закордонних науковців, залучення іноземних інвестицій є одним із найсуттєвіших засобів активізації інвестиційної діяльності. Розвиток іноземного інвестування в умовах дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів можливий лише при створенні сприятливого інвестиційного клімату і стабільного економічного розвитку. Варто зазначити, що серед промислових підприємств найбільш інвестиційно привабливими для іноземних інвесторів є підприємства харчової промисловості.¹²

     Інвестиції, здійснені за рахунок коштів іноземних інвесторів, протягом 2007-2009 рр. стабільно складали близько 3,5-4,5 % загального обсягу капіталовкладень, що відображає відсутність закордоном істотної зацікавленості в інвестуванні вітчизняної економіки. Слід підкреслити, що загалом у 2009 р. інвестиції в Україну надійшли зі 124 країн світу.

     Проведений  аналіз свідчить, що Україна не належить до країн, яким іноземні інвестори надають  перевагу. Водночас тенденції останніх років дають змогу стверджувати, що має місце позитивний процес підвищення зацікавленості іноземних інвесторів у фінансуванні сфери послуг.

     Слід  зазначити, що всі джерела фінансування інвестиційної діяльності мають  особливості, зумовлені напрямами  їх використання для підприємства. Однак, існує суперечливість їх впливу на фінансово-інвестиційну стратегію і загальну стратегію розвитку підприємства. Коротка характеристика позитивних і негативних якостей джерел, що використовуються наведена в табл. 1.2. (Додаток А). Отже,  вирішуючи проблеми забезпечення інвестиційних потреб, необхідно зважати на переваги та недоліки використання того чи іншого джерела та обирати для кожного інвестиційного проекту оптимальну структуру фінансового забезпечення. ¹³

     Отже, на сьогоднішній день, основним джерелом фінансування інвестиційної діяльності підприємств залишаються власні кошти. Попри всі переваги використання цього джерела, його обсяги є досить обмеженими для повноцінного оновлення дуже застарілої за останні роки матеріально-технічної бази. Тому наростає потреба збільшення обсягів зовнішніх джерел для фінансування інвестиційної діяльності. Ними можуть бути:

     залучення довгострокових кредитів банків з використанням  міжнародного досвіду іпотечного кредитування та проектного фінансування;

     вихід на внутрішній фондовий ринок через  випуск облігацій або на міжнародний фондовий ринок з випуском єврооблігацій та депозитарних розписок;

     швидке  оновлення основних засобів виробництва  за допомогою лізингових операцій (для  малих і середніх підприємств).

     Всі ці заходи, за умови вирішення правових і організаційних проблем по кожному з них на державному рівні, можуть суттєво підвищити рівень фінансування інвестиційної діяльності і, таким чином, значно оновити матеріально-технічну базу вітчизняних підприємств та покращити їх конкурентоспроможність на внутрішньому та світовому ринках. 

     РОЗДІЛ 2. ПРИНЦИПИ ТА УМОВИ БЮДЖЕТНОГО ФІНАНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ 

     В умовах кризового стану національної економіки виникає необхідність у формуванні бюджетної політики стимулювання інвестиційних процесів за рахунок її впливу на інвестиційну активність у виробничій та інноваційній сферах. Ефективне використання основних інструментів бюджетної політики (видатків державного та місцевих бюджетів, бюджетних кредитів, субвенцій інвестиційного призначення, регулювання податкових ставок, застосування податкових пільг) надасть можливість забезпечити досягнення пріоритетних завдань економічного розвитку, зокрема: створити сприятливі умови для інвестування і стимулювання інвестиційних процесів, забезпечити технологічне оновлення на інноваційній основі, зменшити наслідки глобальної фінансової кризи.

     Бюджетні  методи регулювання інвестиційної  діяльності можна поділити за двома  напрямами. Першим із них є механізм податкової політики, який вважається одним із найвагоміших напрямів регулювання  інвестиційної діяльності. Маніпулювання видатками бюджету також є дієвим засобом впливу на економічну ситуацію, тому політика у сфері державного управління видатками є другим напрямом бюджетного регулювання. Бюджетне фінансування інвестиційних проектів за окремими виробничими напрямами за своєю сутністю є державним інвестуванням на незворотній основі. На жаль, вітчизняне бюджетне законодавство не містить визначення бюджетних інвестицій.

     На  думку деяких учених, бюджетними інвестиціями є видатки з державного та місцевих бюджетів, які спрямовуються на фінансування державних цільових програм економічного, науково-технічного, соціального розвитку, програм розвитку окремих регіонів, галузей економіки, фінансування інвестиційних проектів та придбання частки акцій чи прав участі в управлінні підприємством.¹⁴

     Виділення бюджетних інвестицій як особливого виду інвестицій передбачає можливість держави, що є учасником інвестиційних  процесів, сприяти реалізації національної стратегії розвитку економіки й  забезпеченню соціально-економічного розвитку країни.

     Нагальність проблеми активізації інноваційно-інвестиційної  діяльності з допомогою бюджетних  важелів визначає потребу використання різноманітних форм стимулювання залучення  інвестиційних ресурсів суб'єктами господарювання. Світовий досвід показує, що підтримка інноваційної діяльності, особливо на початкових етапах, потребує сприяння з боку держави передусім за рахунок використання інструментарію бюджетно-податкового регулювання. Узагальнення найпоширеніших форм бюджетного стимулювання використовуваних інноваційних процесів, насамперед розвиненими країнами, дає змогу виокремити такі їх форми, які передбачають:¹⁵

     зменшення відрахувань до бюджету (пільговий  режим оподаткування прибутку, що спрямовується на інвестиції; пільговий  режим амортизаційних відрахувань; списання витрат на собівартість продукції (послуг); відсутність окремих видів податків; інвестиційний податковий кредит тощо);

     наявність спеціальних видатків із бюджету (пільгові кредити фірмам, які вступають  у промислову кооперацію, впроваджують технологічні новаці; надання субсидій; відшкодування витрат на нововведення; дотації на підвищення кваліфікації науково-дослідницького персоналу; гарантоване повернення приватного капіталу, що вкладається у венчурний бізнес; субвенції на інвестиційні проекти).

     Державне  фінансування інвестиційних проектів характеризується специфічними формам надання бюджетних асигнувань та базується на відповідних принципах:¹⁶ 

     узгодження довгострокової та середньострокової соціально-економічної політики з бюджетною інвестиційною політикою. Ефективне управління інвестиціями можливо лише при існуванні тісного взаємозв’язку інвестиційної політики зі стратегією соціально-економічного розвитку території і середньостроковим бюджетним плануванням;

     єдність поточних і капітальних витрат. У деяких країнах практикується роздільне планування поточних і капітальних витрат у рамках бюджетного процесу. Це призводить до відсутності єдиної структури бюджетних витрат і чіткого зв’язку функціональних статей витрат з цілями і пріоритетами соціально-економічного розвитку території. Процес прийняття рішень і бюджетування по капітальних і поточних витратах повинен проводитися комплексно;