Джерела фінансування інвестиційної діяльності

     Інвестиційні  ресурси, які формуються за рахунок  прибутку, можуть бути використані для задоволення будь-яких видів інвестиційних потреб підприємства. Реінвестування прибутку – більш прийнятна і відносно дешева форма фінансування підприємства, яке розширює свою діяльність і характеризується такими позитивними особливостями, як простота залучення, відсутність необхідності оплати відсотка за залучення капіталу, забезпечення фінансової стійкості розвитку підприємства, його платоспроможності в довгостроковому періоді, а, відповідно, і зниженням ризику банкрутства. Реінвестування прибутку дозволяє уникнути додаткових витрат, які мають місце при випуску нових акцій. Іншою суттєвою перевагою є збереження сформованої системи контролю над діяльністю підприємства, оскільки в цьому випадку кількість акціонерів практично не змінюється. Однак розміри такого джерела обмежені, що істотно стримує інвестиційні можливості підприємства.²⁵

     Важливим  внутрішнім джерелом фінансування інвестицій є амортизація. Проте її значення є переоціненим. Причиною цього знову  ж таки є відмінність між бухгалтерським і податковим обліками. Нарахована амортизація в бухгалтерському та податковому методах має різні наслідки. Бухгалтерська амортизація як складова витрат впливає на собівартість продукції і, відповідно, на ціну. Якщо підприємство прогнозує зниження ціни на продукцію в майбутньому – воно може намагатися забезпечити якнайшвидшу амортизацію обладнання, яке використовують в поточному періоді. Бухгалтерський облік амортизації є більш ліберальним порівняно з податковим, а відтак, дає можливість підприємству провадити власну амортизаційну політику, здійснюючи вибір методу нарахування амортизації. Теоретично це дійсно так. Свобода у виборі методу розрахунку амортизації в бухгалтерському обліку фактично нічого не дає підприємству, оскільки на формування прибутку впливає податкова амортизація. Тобто збільшення суми амортизації зумовлює зменшення прибутку, що підлягає оподаткуванню та зменшення платежів до бюджету. При цьому скорочується обсяг чистого прибутку, а отже, і сума потенційних інвестицій. Нарахування амортизації податковим методом здійснюють згідно з чинними нормами амортизації у розрізі груп основних засобів. Перевага податкового методу полягає в тому, що нарахування амортизації відбувається на залишкову вартість основних засобів за стабільними ставками, і в результаті суми амортизації зменшуються. Тобто, якщо з часом ціна на продукцію підприємства знизилась, то основна частина вартості обладнання вже амортизована.

     Згідно  з чинним законодавством, на підприємствах  не відбувається створення амортизаційного фонду, функція якого раніше полягала в акумуляції коштів амортизаційних відрахувань. Накопичення цих сум у вигляді амортизаційного фонду на бухгалтерському рахунку можна розглядати як зручний спосіб узагальнення інформації про необхідні інвестиції для забезпечення простого відтворення основних засобів.

     Амортизаційний  фонд – це той мінімум, який підприємства за будь-яких умов повинні резервувати  у вигляді «живих» грошових коштів на поточному рахунку в банку  та використовувати за прямим призначенням. Однак відновлення амортизаційного фонду не розв'яже проблему залучення сум нарахованої амортизації до інвестування. Якщо у підприємства на поточному рахунку немає коштів, то яка б сума не була накопичена на бухгалтерському рахунку амортизаційного фонду, вона не забезпечить інвестиції.

     Коли  відносно платоспроможне та фінансово  стабільне підприємство, маючи достатні обсяги прибутків, не спрямовує кошти  на оновлення основних засобів, то події  розгортаються по-іншому. У намаганні  максимізувати доходи підприємства досить часто спрямовують увесь обсяг чистого доходу знову в оборот. Якщо підприємство балансує на межі прибутковості, тобто валові доходи не покривають валові витрати, а всі грошові кошти, які є в його розпорядженні, спрямовуються на формування оборотних засобів, то на розвиток основних засобів кошти не виділяються. Такий підхід забезпечує подальше старіння виробничих потужностей українських підприємств. Отже, за сучасних умов роль амортизації повністю відповідає класичному її визначенню як перенесенню вартості обладнання на вартість виготовленої продукції.²⁶

     Якщо  підприємство в повному обсязі сформувало резервний капітал і, відповідно, не потребує щорічних відрахувань до резервного фонду, а збори акціонерів приймуть рішення про невиплату  дивідендів і спрямування чистого прибутку на інвестиції, то величина чистого прибутку дорівнює величині інвестицій.

     Умовою  максимізації величини обсягу інвестицій є максимізація таких величин, як: ціна на продукцію, обсяг виробництва, вартість основних фондів, підвищення нормативів амортизаційних відрахувань. Однак перераховані величини мають природні межі росту. У ситуації, коли підприємство реалізуй довгострокову стратегію інноваційно-інвестиційного розвитку, орієнтуючись тільки на власні інвестиційні ресурси, виникає потреба в чіткому визначенні величини потенційно доступних інвестиційних ресурсів від поточної операційної діяльності. Це дасть можливість оцінити можливості реалізації інноваційної складової стратегії та необхідність її коригування.²⁷

     Визначення  обсягу виробництва, яке дає можливість підприємству сформувати необхідну величину інвестицій, можна порівняти з виробничими потужностями. Якшо виробничі потужності дозволяють збільшити обсяги виробництва, то основою реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії стає збутова діяльність. З іншого боку, якщо рівень завантаження виробничих потужностей не дозволяє збільшити обсяги виробництва до необхідного рівня, то складається ситуація, коли підприємство, виходячи з наявних можливостей, не в змозі сформувати бажаний обсяг інвестиційних ресурсів. Через це підприємство потрапляє в замкнене коло: нестача інвестиційних ресурсів не дає можливості забезпечити необхідний рівень динаміки виробничої діяльності.²⁸

     Збільшення  чи збереження обсягів реалізації залежить від технологічного рівня продукції, підвищення якого є неможливим, ураховуючи обмеження в інвестиційних ресурсах.

     Якщо  обсяг виробництва знизиться  до рівня точки беззбитковості, підприємство нездатне сформувати інвестиційних ресурсів за рахунок прибутку. У разі, якщо обсяг виробництва досягне максимальних виробничих потужностей, то його нарощування потребуватиме додаткових інвестиційних ресурсів. Загалом формування інвестиційних ресурсів за рахунок внутрішніх джерел також пов'язане з певними витратами.

     Використання  позикових джерел для фінансування інвестицій також має певні обмеження: по-перше, для цього підприємство повинне мати досить високий рівень інвестиційної привабливості, стійкий фінансовий стан; по-друге, використання кредитних ресурсів за сучасних умов характеризується достатньо високим рівнем витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за їх користування, також необхідно враховувати питання формування оптимальної структури капіталу. .

     Слід  зазначити, що у сучасних умовах розвитку економіки України в цілому прибуток не відіграє належної ролі у формуванні фінансового потенціалу інвестиційної діяльності, бо багато підприємств мають занадто низький рівень рентабельності або працюють взагалі збитково. Значна частка прибуткових підприємств це джерело часто не ефективно використовує при фінансуванні інвестиційної діяльності суб'єктів економіки, що пов'язано із низьким рівнем фінансового менеджменту. Низькі показники прибутку здебільшого пов'язані з погіршенням фінансового стану підприємств, що обумовлено загальним станом економіки України.

     Сьогодні  фінансування інвестиційної діяльності здійснюється переважно за рахунок  власних ресурсів. Однак, формування фінансового потенціалу інвестиційної  діяльності за рахунок різних джерел є важливою стадією формування потенціалу всього підприємства. Оптимальна структура цих джерел, їх мінімальна вартість та достатній обсяг для задоволення інвестиційних потреб є тими факторами, що визначають ефективність інвестиційної діяльності підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВИСНОВКИ 

     В умовах ринкової економіки однією з найважливіших проблем, що стоять перед будь-якою компанією, є проблема залучення ресурсів під фінансування нових або підтримку вже наявних у неї інвестиційних проектів. Сучасні тенденції світового господарювання, висока міра зношеності устаткування промислових підприємств і необхідність впровадження нових технологій для підвищення конкурентоспроможності продукції, що випускається вітчизняними підприємствами, на світовому ринку визначають необхідність постійного оновлення основних засобів та технології.

     Реалізація  інвестиційної діяльності суб’єктів  господарювання характеризується головним чином розширеним відтворенням основних фондів, що потребує належного ресурсного забезпечення, тобто формування необхідних інвестиційних ресурсів. Цей процес передбачає відокремлення значної частини сукупного суспільного продукту від особистого та поточного виробничого споживання. Крім того, інвестиційні ресурси, спрямовані на ці цілі, вилучаються з процесу розширеного відтворення на період до введення в дію основних фондів. У майбутньому вони поступово відшкодовуються інвестору у процесі експлуатації об’єктів, випуску та реалізації виробленої продукції. Обмеження власних засобів, наявність інфляційних процесів, високі процентні ставки банківських кредитів, що в основному перевищують рентабельність виробничої діяльності, потребують теоретичного обґрунтування та можливості практичного застосування в умовах кризи.

     Забезпечення  високих темпів розвитку суб'єктів  економіки, підвищення конкурентоспроможності та сталий соціально-економічний розвиток держави в цілому, визначається рівнем і діапазоном інвестиційної діяльності. Реалізація ж інвестиційної діяльності потребує належного фінансового забезпечення.

     Інвестиційні  ресурси при фінансуванні інвестиційних  проектів можуть бути власними (прибуток, резервні фонди тощо) і залученими (банківське кредитування, податковий та митний кредити та ін.), при цьому, як перші, так і другі в умовах сьогодення є у певній мірі обмеженими чи не дієвими.

     Варто зазначити, що підприємства України  здійснюють інвестиційну діяльність в умовах обмеженості фінансових ресурсів і, в основному, за рахунок власних коштів. Тому дуже актуальним питанням є визначення місця прибутку у структурі фінансових ресурсів, щодо здійснення інвестиційної діяльності. Оскільки, сьогодні використання найбільш доступних джерел фінансування інвестицій, а саме прибутку і амортизаційних відрахувань, обмежене недосконалістю нормативної база та методів їх використання. 

     В сучасних умовах вітчизняні підприємства певним чином обмежені у власних грошових джерелах фінансування у зв’язку із зменшенням обсягів виробництва, нестабільністю валютного курсу, зміною цін, підвищенням облікової ставки та зниженням купівельної спроможності громадян, що в свою чергу впливає на зниження доходів (прибутку) підприємств, а отже і зменшення можливостей фінансування інвестиційних проектів.

     Джерела фінансування інвестиційних потреб підприємства мають як свої позитивні, так і негативні сторони. Остаточне  рішення щодо їх використання повинно  бути обґрунтовано відповідними спеціалістами підприємства і затверджено вищим керівництвом організації.

     Обираючи  певний метод фінансування інвестиційних  потреб необхідно враховувати їх особливості.

     Слід  зазначити, що всі джерела фінансування інвестиційної діяльності мають  особливості, зумовлені напрямами їх використання для підприємства. Однак, існує суперечливість їх впливу на фінансово-інвестиційну стратегію і загальну стратегію розвитку підприємства. Отже,  вирішуючи проблеми забезпечення інвестиційних потреб, необхідно розглядати всі сторони використання того чи іншого джерела фінансування та визначати оптимальне співвідношення власних, позичкових та залучених ресурсів для кожного окремого суб’єкта господарювання та певного інвестиційного проекту. 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Про інвестиційну діяльність: Закон України (від 18.09.1991 № 1560-ХІІ) [Електронний ресурс]. –  Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1560-12
2. Постанова КМУ № 2145 «Про Порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету» (від 25 листопада 1999 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2145-99-%EF
3. Государственные и муниципальные финансы/Под ред. проф. С.И. Лушина, проф. В.А. Слепова, — М.: Экономистъ, 2007. — 349 с.
4. Мазур О.А., Пустовойт С.В., Любовна Л.Б. Технологічні парки України в 2000-2009 роках. – К., 2009. – 50 с.
5. Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність//Підруч. [для студ. вищ. навн. закл. ]/ [Т. В. Майорова); - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 472 с.
6. Воробйова К.С. Використання прибутку при фінансуванні інвестиційних процесів//Збірка матеріалів днів теорії та практики інвестування — 2011/Всеукраїнська науково-практична конференція студентів і молодих вчених „Сучасні проблеми управління інвестиційною діяльністю”. — Донецьк, ДонНТУ — 2011 - с. 181-184
7. Дубін Т.П. Альтернативні джерела фінансування інвестиційної діяльності//Вісник Національної академії державного управління. – К., 2009. - №5. – с. 209-214
8. Затонацька Т.Г. Бюджетні інвестиції в реальний та людський капітал як інструмент впливу на соціально-економічний розвиток країни//Наукові праці НДФІ – 2008 - №1 – с. 86-100
9. Захарін С. Інвестиційне забезпечення відтворення основних фондів //Економіка України. – 2007. - № 4. – с. 43-51
10. Иванов Ю.Б. Механизмы налогового стимулирования инновационной деятельности предприятий// Бизнес-информ. – 2005 - № 9-10 – с. 81-89
11. Касич А.О. Теоретичні і методологічні основи аналізу внутрішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності// Актуальні проблеми економіки –  № 3(117) – 2011 – с. 243-249
12. Майорова Т.В. Формування інвестиційних ресурсів в Україні//Фінанси, облік і аудит – 2010 - № 15 – с. 122-132
13. Мельник О.Г. Інноваційний прибуток як джерело фінансування інновацій//Актуальні проблеми економіки - №8(98) – 2009 – с. 108-115
14. Рожко О.Д. Інноваційно-інвестиційна спрямованість бюджетної політики в Україні//Фінанси України - № 1 – 2011 – с. 64-72
15. Потій В.З., Куліш А.П. Цінні папери як джерело формування позичкового капіталу підприємства//Формування ринкових відносин в Україні – № 12(115) – 2010 – с. 172-175
16. Федоренко В. Інвестиції та економіка України  //Економіка України. – 2007. -№ 5. – с. 12-16
17. Фищук І.М. Первинне розміщення акцій українськими компаніями як альтернатива форма залучення фінансових ресурсів на міжнародних фондових ринках //Формування ринкових відносин в Україні –  №1(116) – 2011 – с.168-172
18. Шосталь С.О. Джерела та напрями залучення інвестицій в економіку України//Економіка та держава - №9 – 2009 – с. 89-91
19. Возняк Г. В. Методичні особливості оцінки ефективності фінансування інноваційних проектів прибутком від основної діяльності/Г.В. Возняк, А.Я. Кузнецова // Актуальні проблеми економіки. – 2005 –  №4 – с. 81-92
20. Губарь Е. В. Удосконалення методів управління інвестиційною діяльністю підприємств харчової промисловості: Автореферат … дис. канд. ек. наук: 07.03.2007/ Нац. ун-т харч. тех.-гій. К., 2007 – 35 с.
21. Ворсовський Л.О. Джерела формування фінансового потенціалу інвестиційної діяльності підприємств [Електронний ресурс]. -  Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vzuk/2009_19/145_153.pdf
22. Гунько Н.О. Аналіз джерел фінансування інвестиційних потреб  [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Menedzhment/2010_13/guniko.htm
23. Дєгтяр А.О., Гончаренко М.В. Принципи управління бюджетними інвестиціями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Apdu/2010_1/doc/1/02.pdf
24. Квасницька Р.С., Савчук М.О. Джерела фінансування інвестиційної діяльності підприємств України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nauka.zinet.info/9/savchuk.php
25. Лещук Г.В. Концептуальні підходи у фінансуванні інвестиційних проектів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.confcontact.com/2009_03_05/4_leschuk.htm