Джерела фінансування інвестиційної діяльності

     проектний підхід до управління бюджетними інвестиціями. У практиці країн з ринковою економікою особливе значення надається програмно-цільовому методу як найважливішому інструменту ефективного управління державними інвестиціями. При цьому інвестиційні програми формуються на проектній основі. Вони можуть складатися з одного або декількох проектів, зв’язаних спільною програмною метою;

     обмеження сфери бюджетних інвестицій. Сфера бюджетних інвестицій в ідеалі повинна обмежуватися лише інвестиціями, що мають соціальний ефект. Це не означає повної відмови від участі держави в комерційних проектах, а лише підкреслює, що отримання прибутку не має бути основною метою бюджетних інвестицій;

     узгодження бюджетної інвестиційної і боргової політики. Загальний обсяг капітальних вкладень повинен стримуватися в межах боргового об’єму їх бюджетів, що забезпечує стабільність їх фінансування і реалізацію інвестиційних проектів у встановлені терміни.

     Найважливішою формою державного фінансування інвестиційних  проектів є державний інвестиційний  кредит, обсяги та напрями якого  визначаються державною політикою.

     Велике  значення у стимулюванні розвитку виробництва  та зайнятості мають кошти, що надаються  державою за рахунок бюджетних або позабюджетних фондів. За їх допомогою забезпечується прискорений розвиток відповідних регіонів або необхідних напрямів економіки на тій чи іншій території.

     Фінансування  інвестиційних проектів здійснюється і шляхом надання державних субсидій. Основним джерелом при такому методі є кошти державного та місцевого бюджетів, а також кошти централізованих державних фондів. Інвестиційні проекти, які передбачають залучення цих коштів, обираються на конкурсній основі і мають відповідати стратегії економічного і соціального розвитку та пріоритетним напрямам структурної перебудови економіки. Перевага надається інвестиційним проектам у паливно-енергетичному комплексі, машинобудуванні, соціальній сфері, агропромисловому комплексі, а також на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.¹⁷

     Відповідно  до Постанови Кабінету Міністрів  України від 25 листопада 1999 року, із змінами та доповненнями, внесеними  постановами Кабінету Міністрів  України від 14 березня 2001 року № 241 та від 15 лютого 2002 року № 158 "Про порядок проведення на конкурсних засадах оцінки та відбору інвестиційних проектів, що передбачають залучення коштів державного бюджету" участь у конкурсі беруть суб'єкти господарської діяльності всіх форм власності.

     До  участі у конкурсі не допускаються суб'єкти господарської діяльності або їх  участь у конкурсі може бути припинена у разі, коли вони:¹⁸

     визнані банкрутами  або  стосовно  них  порушено  справу  про банкрутство;

     перебувають у стадії ліквідації;

     припинили свою господарську діяльність;

     подали  необ'єктивну  інформацію  щодо  інвестиційного проекту або свого  фінансово-економічного стану.

     Критерії  відбору  інвестиційних  проектів   невиробничого призначення  визначаються  міністерствами,  іншими центральними та місцевими органами виконавчої  влади і  мають  оцінювати  ефективність цих проектів у вирішенні невідкладних соціальних проблем.

     Критеріями  оцінки   проектів   виробничого  призначення мають бути:

     відповідність проекту  стратегії  економічного  і соціального розвитку   та   пріоритетним   напрямам   структурної   перебудови економіки;

     фінансово-економічні показники ефективності;

     відповідність вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних   та   інших норм, встановлених законодавством;

     рівень  використання   місцевих  матеріальних   та трудових ресурсів;

     фінансово-економічний  стан суб'єкта господарської  діяльності та інші показники;

     відповідність вимогам   енергозбереження,   встановленим законодавством.

     Розрізняють такі види субсидування, як: дотації, фанти, субвенції, спонсорська або донорська допомога.

     Фінансування  шляхом надання дотацій - це спосіб підтримки будь-яких проектів урядом чи місцевими органами влади. Зазвичай, дотуються соціально важливі  програми та проекти, природоохоронні  та ресурсозберігаючі технології.

     Гранти  – близькі за змістом до дотацій. Відмінність полягає у тому, що їх розміри порівняно невеликі, вони можуть надаватися на фінансування проекту  загалом, які мають переважно  інноваційний або соціальний характер.

     Субвенції,на відміну від дотацій та фантів, надаються урядом місцевим органам влади та мають цільове призначення. У випадках порушення цих умов підлягають поверненню. Ініціатором субвенцій виступають місцеві органи влади.

     Нині  в Україні переважає практика формування бюджетних видатків залежно від поточних завдань, які намагається виконати уряд у короткостроковому періоді. Такий підхід до бюджетної політики не може забезпечити економічне зростання навіть за наявності пріоритетів економічного розвитку та за умов оптимальної для економічного зростання частки бюджетних видатків у ВВП.¹⁹

     Успішний  розвиток економіки будь-якої країни завжди ґрунтується на інвестиційній  основі. Тому важливим параметром бюджетної  політики є розподіл видатків держави  на поточні та капітальні. Оновлення основного капіталу є запорукою сталого економічного розвитку.²⁰ За умов ринкової економіки держава бере участь у інвестиційному процесі, з одного боку, як безпосередній суб'єкт інвестиційної діяльності (держава-інвестор, гарант, посередник), з другого боку, як системоутворюючий інститут, що забезпечує нормативно-правове, інституційне й економічне середовище для всіх учасників інвестиційного процесу .

     В Україні тенденції фінансування інвестицій у основний капітал за рахунок коштів бюджетів різних рівнів є суперечливими (табл. 2.1). Протягом 2005-2009 років рівень фінансування інвестицій у основний капітал за рахунок коштів державного бюджету залишався майже незмінним – 5,0-5,6 % від загального обсягу інвестицій, за винятком 2009 року, коли цей показник дорівнював 4,4 %.

     Таблиця 2.1

     Бюджет  як джерело фінансування інвестицій у основний капітал в Україні  у 2005—2009 роках

інвестиції  в основний капітал	2005	2006	2007	2008	2009
за  рахунок:  коштів  державного бюджету, млн грн	5 077	6 846	10 458	11 576	6 687
коштів  державного бюджету, % від загального обсягу інвестицій	5,5	5,5	5,6	5,0	4,4
коштів  місцевих бюджетів, млн грн	3 915	5 446	7 324	9 918	4 161
коштів  місцевих бюджетів, % від загального обсягу інвестицій	4,2	4,3	3,9	4,2	2,7

     Джерело: Рожко О.Д. Інноваційно-інвестиційна спрямованість бюджетної політики в Україні//Фінанси України - № 1 – 2011 – с.67 

      За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснення інвестицій у основний капітал становило 3,9-4,3 % від загального обсягу інвестицій за цей період, проте у 2009 році значення цього показника знизилося до 2,7 %, що, на нашу думку, було зумовлено зменшенням обсягів міжбюджетних трансфертів і доходів місцевих бюджетів. Інвестиції спрямовуються переважно в низькі технологічні уклади, що кардинальним чином не змінює технологічну структуру економіки. Така ситуація лише "консервує" застарілу технологічну структуру, яку не можна вважати навіть задовільною.

     На  сьогодні вітчизняна економіка характеризується зношенням основних фондів практично в усіх сферах (наприклад, у галузях обробної промисловості – у середньому на 59,2%), а також енергоємністю, неконкурентоспроможністю, що потребує невідкладного втручання держави.

     Дієвим механізмом, що забезпечує взаємозв'язок науки з реальними потребами виробництва та суспільства, а також стимулює підприємців до впровадження результатів наукових розробок, є система технологічних парків. Формування її в Україні розпочалося у 2000 році. Станом на 2009 рік загальна чисельність технопарків становила 16, із яких зареєстровано 12. Аналіз процесу становлення у країні цих інноваційних структур свідчить про зниження на сьогодні динаміки їх розвитку та функціонування, хоча практика роботи технопарків протягом останніх дев'яти років підтверджує їх доцільність та ефективність у процесі активізації інноваційної діяльності.²¹ Україна належить до країн із високим науковим потенціалом, тому пріоритетом для діяльності органів державної влади повинно бути створення умов, які забезпечують не лише збільшення такого потенціалу, а насамперед його максимальну реалізацію в інтересах суспільства.

     Таким чином, активізація інвестиційно-інноваційних процесів неможлива без активної бюджетної політики, що є потужним державним фінансовим механізмом впливу. Створення умов для довгострокового відтворення бюджетних ресурсів можливе лише шляхом стимулювання економічного зростання. Це є необхідною, але недостатньою умовою подальшого соціально-економічного розвитку України. З метою накопичення науково-технічного потенціалу, включаючи людський капітал, і запровадження досягнень науки й техніки в економіці потрібно використовувати різноманітні інструменти бюджетної політики для стимулювання пріоритетних інноваційних напрямів, зважаючи на тенденції світової економіки, фінансові можливості держави й необхідність досягнення пріоритетів розвитку суспільства.

     РОЗДІЛ 3. ПРИБУТОК ТА АМОРТИЗАЦІЙНІ ВІДРАХУВАННЯ – ГОЛОВНЕ ДЖЕРЕЛО ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ`ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ 

     Активна інвестиційна діяльність підприємства протягом усього його існування визначає технічний стан виробничого потенціалу, конкурентоспроможність продукції  і фактично є запорукою його розвитку. Однак на практиці інвестиційна діяльність завжди являє собою балансування між необхідністю й бажанням здійснювати інвестиції та можливістю їх формування.

     Приймаючи рішення про формування необхідного  обсягу інвестицій, підприємства фактично намагаються віднайти оптимальне співвідношення між власними та позиковими коштами. Порівняння різних джерел фінансування інвестицій відбувається з урахуванням умов: мінімізації витрат на їх одержання чи формування та максимізації обсягів.

     Власними  джерелами фінансування можуть бути:²²

     частина чистого прибутку, спрямованого на виробничий розвиток безпосередньо або у формі цільових нагромаджень (фондів);

     амортизаційні відрахування;

     страхові  відшкодування збитків, нанесених  майну, що виплачені страховими компаніями чи іншими фінансово-кредитними установами;

     раніше  здійснені довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких наступає в поточному періоді;

     реінвестована частина коштів, одержаних від  продажу основних засобів;

     реінвестована частина коштів, одержаних від  реалізації зайвих оборотних активів, ліквідації дебіторської заборгованості, пов’язаної з капітальними вкладеннями та інші.

     Джерелом  розширеного відтворення є накопичення, тобто частина національного  доходу, спрямована на технічний розвиток виробництва, утворення резервів і  розширення основних фондів. У натурально-речовій формі накопичення складається з приросту основних фондів виробничого та невиробничого призначення, матеріальних засобів та резервів. Грошовим джерелом накопичення є частина національного доходу, що виступає при первинному розподілі у формі чистого прибутку (форми реалізації додаткового продукту, який утворюється у сфері матеріального відтворення): прибутку, додатку на додану вартість, чистого прибутку агропромислових господарств та інших накопичень підприємств.²³

     Основним  джерелом фінансування інвестицій традиційно вважають прибуток. Однак його використання саме на ці потреби має певні законодавчі та внутрішні обмеження, спричинені існуванням в Україні податкового обліку та відмінностями у величині бухгалтерського й податкового прибутку. Бухгалтерський прибуток слід вважати потенційно доступним внутрішнім ресурсом який обмежується існуючою системою віднесення витрат підприємства до складу валових у процесі визначення податкового прибутку.²⁴