Макроекономічні показники аналізу та методика оцінювання інвестиційної привабливості регіонів України

ВСТУП 

    Еволюція  людської цивілізації у ХХ столітті переконливо підтверджує той  факт, що головним чинником стійкого економічного розвитку країни є науково-технічні інновації, або комерційне застосування нових, більш продуктивних технологій, які істотно змінюють обсяги та якість виробництва і споживання. Основним напрямком економічної політики всіх розвинених держав є інноваційна політика, сприянння діяльності підприємців-інноваторів, які визначають здатність національної економіки до інноваційного розвитку, ефективного використання найновіших технологій.

    Актуальність теми зумовлена вивченням розвитку інвестиційної діяльності, яка спрямована на створення привабливого інвестиційного середовища та суттєвого нарощування обсягів інвестицій, а також виявленням шляхів покращення інвестиційного клімату та залученням іноземних інвестицій.

    Проблема  підвищення ефективності інвестицій та інвестиційної діяльності є предметом  дослідження у працях вітчизняних  вчених: Крупки Я.Д., Омельченка А.В., Онищенка В., Пересади А.А., Татаренко Н.О.; російських науковців: Четиркіна Е.М., Бочарова В.В., Лівшиця В.Н.; закордонних теоретиків: Бланка І.А., Бернса В., Бірмана В.С., Кейнса Дж.М., Вільямса Я., Гітмана Л.Д. і Джонка М.Д.

    Активізація інвестиційного процесу є вирішальною умовою продовження соціально-економічних перетворень. Реальна економічна ситуація в Україні значно ускладнює інвестиційну діяльність. Обсяг вкладень не забезпечує передумов економічного зростання і навіть повноцінного відтворення наявного стану. Фактично країна існує за рахунок безповоротного споживання успадкованого від радянських часів виробничого потенціалу. Необхідно розробити адекватний ринковим відносинам інвестиційний механізм, що органічно поєднає форми приватного і державного інвестування та забезпечить оптимізацію взаємозв'язків різних суб'єктів інвестиційної діяльності, створення відповідної законодавчо-нормативної бази та інші заходи, що регламентують інвестиційний процес як окремої фірми чи галузі, і національної економіки в цілому.

    Негативні наслідки кризових явищ в економіці України та їх переплетіння у сфері науки, освіти, техніки і технологічного розвитку зумовили істотне гальмування інноваційних процесів. Бюджетне фінансування науково-технічної сфери неухильно зменшується, залишається низьким рівень впровадження у виробництво результатів досліджень та розробок, наука поступово перестає бути суспільно визнаною приорітетною діяльністю держави. Відбувається незворотна втрата інтелектуального потенціалу країни, джерел інвестування у суб’єктів господарювання. Якщо ж врахувати факт запізнення між термінами вкладення капітальних ресурсів та їх віддачі, то можна сподіватися, що, навіть зупинивши падіння виробництва, неможливо досить швидко відновити інвестиційний процес.

    Однак, річні обсяги інвестицій поки що залишаються на низькому рівні через несприятливий інвестиційний клімат, що пояснюється недосконалою законодавчою базою, нерозвиненими фондовим ринком та фінансово-кредитною системою, високим податковим тиском, неефективним використанням амортизаційних відрахувань, а також низьким рівнем трансформації заощаджень населення до інвестування, що призводить до відпливу вітчизняних капіталів за кордон та не сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни. 
 
 
 
 
 
 
 
 

    РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ 

    1.1. Економічна сутність, класифікація і  значення інвестицій.

    Необхідною  умовою розвитку економіки є висока інвестиційна активність. Вона досягається  шляхом збільшення реалізованих інвестиційних  ресурсів і найбільш ефективного їх використання в пріоритетних секторах матеріального виробництва і соціальної сфери. Саме інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі визначають конкурентні позиції країн на світових ринках.

    Поняття „інвестиції”, „інвестор”, „інвестиційна діяльність” і інші увійшли у вітчизняну термінологію порівняно недавно. За радянських часів ці терміни практично не застосовувалися. В окремих випадках під цими поняттями розуміли сукупність затрат на реалізацію довгострокових вкладень капіталу в засоби виробництва (основні фонди), тобто інвестиції практично ототожнювалися з поняттям “капітальні вкладення”. У найбільш стислому визначенні „капітальні вкладення” більшість економістів трактували як затрати на будівництво та придбання основних засобів.

    Під інвестиціями в найбільш широкому трактуванні розуміють вкладення певних ресурсів з метою одержання майбутніх вигод, або вкладення капіталу в галузь економіки як в самій країні так ї за її межами.

    Окремі  автори під інвестиціями розуміють акт відмови від сьогоднішнього споживання благ заради більш повного задоволення потреб у наступні періоди [25].

    Ресурси не можуть розглядатися як інвестиції, ними можуть бути лише вкладені ресурси. Разом з тим наявні фінансові чи матеріальні ресурси відіграють важливу роль у масштабах і структурі реального інвестування, є головною ланкою на шляху зміни вартості з метою нагромадження капіталу, який можна подати такою схемою перетворень:

Ресурси → Вкладення → Результат

    Отже, у більшості трактувань поняття „інвестиції” простежується взаємозв'язок двох сторін одного процесу: витрачання ресурсів і одержання результату. Результат повинен бути достатнім для відшкодування суб'єктові інвестування завданих витрат і забезпечити приріст капіталу, одержання інших благ чи вигод.

    До  того ж процес вкладення капіталу і одержання результату від здійснених інвестицій відбувається з певним відставанням. В економічній теорії це явище  трактують як інвестиційний лаг – проміжок часу з моменту вкладення капіталу до моменту одержання результатів. Тривалість інвестиційного лага може бути різною в залежності від форм інвестування, конкретних особливостей того чи іншого інвестиційного проекту. Найкоротшим він є у сфері короткострокового фінансового інвестування.

    Величина  лага у сфері реального капітального інвестування складається з двох частин:

    а) будівельного лага, що дорівнює періодові, необхідному для перетворення інвестиційних  ресурсів в основні засоби та інші активи;

    б) лага освоєння, що дорівнює тривалості часу на досягнення передбаченого проектом рівня віддачі від введення в експлуатацію виробничих потужностей та об'єктів [18].

    Узагальнюючи  різні визначення поняття і сутності інвестицій можна виділити ряд специфічних  рис, характерних для інвестиційного процесу:

    1. Інвестиції, як правило, вимагають значних фінансових витрат.

    2. Вигода, віддача від інвестицій  може бути одержана лише у  майбутньому на стадії експлуатації  об'єкта інвестування.

    3. При очікуванні результатів від  інвестицій виникають певні елементи  ризику і невизначеності.

    За  видами виділяються реальні та фінансові  інвестиції. Деякі автори дану класифікацію узагальнюють за ознаками форми інвестування. Однак форма інвестування повинна  характеризувати спосіб здійснення інвестування (грошову, майнову, інтелектуальну, у формі оренди, лізингу, тощо). Поділ інвестицій на реальні та фінансові – це основна класифікація, яка розрізняє ці види інвестицій не тільки за формою внесення коштів, але й за визначеністю об'єктів вкладення капіталу, участю інвестора в реалізації інвестицій, способах вкладення та повернення капіталу.

    Пересада  А.А. крім реальних та фінансових інвестицій виділяє ще й інноваційні та інтелектуальні інвестиції.

    Сферою  інноваційних та інтелектуальних вкладень можуть бути конкретні об'єкти, реальні  активи, тобто ці способи інвестування стосуються реальних інвестицій.

    За  участю інвестора в інвестуванні виділяють:

• прямі інвестиції, коли інвестор бере безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування і вкладенні коштів;
• непрямі інвестиції, коли вкладення капіталу здійснюється за участю фінансових посередників.

    Іноземні  інвестиції можуть здійснюватися у вигляді:

• іноземної валюти, що визначається конвертованою Національним банком України;
• валюти Украйни – при реінвестиціях в об’єктах первинного інвестування чи в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток;
• будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав;
• акції, облігації, інші цінні папери, а також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті;
• грошових вимог та права виконання договірних зобов’язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами країни інвестора або міжнародними торгівельними звичаями;
• будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законом країни інвестором або міжнародними торговельними звичаями;
• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країн інвестораів;
• інших цінностей відповідно до законодавства України.

    Іноземні  інвестиції можуть здійснюватися у таких формах:

• часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
• створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств;
• придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
• в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України [22].

    Об’єктом  інвестиційної діяльності є будь-яке  майно, в тому числі основні фонди  і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

    Суб’єктами  інвестиційної діяльності (інвестори  і учасники) – громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

    Учасниками  інвестиційної діяльності можуть виступати  громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень  або на підставі доручень інвестора.

    У процесі реалізації кожного інвестиційного проекту можна виділити три етапи, фази: передінвестиційну, інвестиційну і фазу контролю повернення вкладеного капіталу.

    На  передінвестиційній фазі здійснюється мотивація і визначення напрямів інвестиційної діяльності. Вона повинна бути узгоджена з обсягами та структурою фінансових ресурсів суб'єкта господарювання, які можуть бути вилучені з обороту і спрямовані на здійснення реальних інвестицій чи придбання на інвестиційному ринку фінансових активів.

    Процес  інвестування в структурі інвестиційної  діяльності є найголовнішою, найвідповідальнішою  фазою. Це стосується насамперед такої сфери реального інвестування, як капітальні вкладення. Якщо при фінансовому інвестуванні в цю фазу входить декілька процедур, пов'язаних з документальним оформленням інвестиції і перерахуванням коштів (передачею майна), то здійснення капітальних інвестицій охоплює широкий спектр підготовчих робіт: проектування, виділення земельної ділянки, визначення учасників реалізації проекту, принципів організації матеріально-технічного забезпечення. До цього циклу належать також виконання будівельно-монтажних робіт, придбання машин і устаткування. Закінчується інвестиційна фаза введенням об'єктів в експлуатацію.

    Розглядаючи фази інвестиційної діяльності, слід зупинитися ще на одному етапі, який повинен завершувати інвестиційний цикл – це контроль повернення капіталу на стадії експлуатації інвестиційних проектів.

    В економічнійлітературі даний цикл рідко виділяють у самостійну фазу інвестиційної діяльності. Ця стадія інвестиційного процесу недостатньо вивчена і рідко використовується в практиці.