Формування інноваційного менеджменту

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Формування інноваційного  менеджменту

   1.1 Технологія, методи і прийоми інноваційного менеджменту

   Потреба в інноваціях виникає за хиткості становища організації на ринку, посилення конкурентної боротьби, слабкості  ринкових позицій. Проте підхід до пошуку нових ідей, обумовлений лише проблемами, гальмує розвиток організації. Тому менеджери повинні вміти знаходити  можливості, які криються у поєднанні  нового стану зовнішнього середовища і потенціалу організації, тобто  працювати на випередження.

   Технологія  інноваційного менеджменту - сукупність способів впливу суб'єктів управління на учасників інноваційного процесу  з метою спонукання їх до створення  і реалізації інновацій, що мають  практичну цінність для організації  і формують її конкурентні переваги.

   Технологія  управління інноваційним процесом охоплює  методи опрацювання інформації, методи прийняття управлінських рішень, методи генерування інноваційних ідей, розроблення послідовності процесу  створення нового продукту чи нового процесу, прийоми впливу на споживачів нового продукту.

   Важливими чинниками, які стимулюють фірми  до залучення інновацій, є:

• зниження рівня стабільності надходження на підприємство матеріальних і сировинних ресурсів;
• розширення асортименту продуктів, які претендують на те саме місце на ринку;
• зміна потреб і бажань клієнтів;
• економічні цикли, потрясіння і непевності, що впливають на ринок;
• технологічні зрушення, що зумовлюють зміну сформованих ідеологій виробництва продукції;
• зміни чинного законодавства, які впливають на вектор і силу регулюючого впливу держави на діяльність організацій тощо.

   Головною  причиною, яка спонукає до пошуку нових  можливостей, а отже, до створення  інновацій, передусім є зміна  в потребах ринку. Інновації можуть

надати  підприємству конкурентні переваги, створити умови для зміцнення його

ринкових  позицій, забезпечити його стабільний розвиток.

   Конкурентні переваги –– характеристики підприємства, його продукції чи послуг, які забезпечують йому певні переваги над конкурентами.

   Американський фахівець у галузі стратегічного  управління М.Портер головними серед  них вважає:

• нові технології;
• нові запити покупців;
• появу нового сегмента ринку;
• зміну вартості або наявності компонентів виробництва.

   Конкурентні переваги організації поділяють  на два типи:

   1. Переваги низького рангу, пов'язані  з доступністю джерел сировини, наявністю дешевої робочої сили, отриманням тимчасових податкових  пільг тощо. Вони нестійкі, оскільки  можуть бути скопійовані конкурентами.

   2. Переваги високого рангу, пов'язані  з наявністю у підприємства  кваліфікованого персоналу, здатного  використовувати сучасні технології  у всіх сферах діяльності, вести  інноваційний пошук і створювати  новинки, отримувати патенти,  розвивати і вдосконалювати матеріально-технічну  базу підприємства, забезпечувати  високі стандарти його діяльності  і формувати позитивний імідж.  Такі переваги є тривалими  і дають змогу досягати вищої  ефективності підприємницької діяльності.

   Нововведення  дають змогу поліпшувати традиційну продукцію і створювати нову, налагоджувати  досконалі форми взаємодії із споживачами та розвивати в них  нові потреби, робити легшою і змістовнішою працю робітників і збагачувати  їх новими знаннями. Щоб можливості стали реальністю, необхідно приймати своєчасні і всебічно обґрунтовані управлінські рішення.

   Рішення в інноваційному менеджменті  –– результат креативного, нестандартного підходу суб'єкта управління до визначення способу дій, спрямованих на розв'язання проблемної ситуації, завдяки чому вона не лише усувається, а й може створити нові можливості для організації.

   Прийняття рішення передбачає ряд стадій:

1. Діагностика проблеми. Вона полягає у всебічному дослідженні проблемної ситуації, виявленні усіх чинників, що зумовили її появу, у встановленні взаємозалежності між ними та причинно-наслідкових зв'язках, що дає змогу передбачити хід подій у разі реалізації певного рішення. Важливо побачити проблему не лише як загрозу для організації, а й як джерело нових можливостей.
2. Формулювання критеріїв та обмежень. Критерії є орієнтирами в аналізі різних варіантів розв'язання проблеми. Обмеження визначають ресурси, які можна для цього використати. Від їх обґрунтованості залежить якість управлінського рішення і здатність організації його реалізувати. Слід сформувати систему зважених критеріїв, яка забезпечує різнобічність оцінювання наслідків його реалізації.
3. Генерування ідей. Воно полягає в обговоренні проблеми. Ідея інновації –– це загальне уявлення про використання певної новинки для втілення в життя якогось задуму, що допоможе задовольнити усвідомлену потребу (усунути проблему). Пропоновані експертами ідеї аналізуються. Визначають ідеї безперспективні, які одразу відхиляють, і здійснимі. Їх деталізують і включають у перелік перспективних ідей, із яких вибирають ту, що дасть змогу в найкращий спосіб розв'язати проблему.
4. Вибір найкращого способу розв'язання проблеми. Якщо важко визначити найкращий варіант із багатьох альтернатив, здійснюють їх детальний аналіз за важливими для організації аспектами, результатом чого є вибір оптимального для організації варіанта розв'язання проблеми.
5. Прийняття рішення щодо реалізації інноваційного способу розв'язання проблеми. Отримати схвалення керівника (власника) організації на реалізацію найкращого (на думку фахівців, які досліджували проблему) рішення. Керівник (власник) може відмовитись від його реалізації, маючи свої міркування щодо його доцільності.

   Методи  прогнозування можуть бути кількісними  і якісними.

   Кількісні методи прогнозування діяльність організації в минулому мала

тенденцію, яку можна розвинути у майбутньому, і за наявності достатньої інформації для виявлення статистично достовірних  тенденцій або залежностей. До цих  методів належать аналіз часових  рядів (заснований на припущенні, що події, які відбулись у минулому, дають  змогу прогнозувати події у майбутньому; застосовують для оцінювання попиту на товари і послуги; потреб у матеріальних запасах; метод має обмежене застосування, оскільки в ситуаціях з високим  рівнем мінливості він не може дати реальної картини майбутнього) і  каузальне моделювання (полягає  у прогнозуванні того, що відбудеться  в подібних ситуаціях, через дослідження  статистичної залежності між досліджуваним  фактором та іншими змінними; застосовують його при проектуванні макроекономічних рішень).

   Якісні  методи прогнозування полягають  у складанні прогнозів групами  фахівців (експертів). До цих методів  відносять думку журі (узагальненням  думок експертів; використовують метод  при обговоренні складних проблем  стратегічного і тактичного характеру), спільну думку працівників збуту  і модель очікування споживачів.

   Методи  генерування ідей. Процес створення  нового продукту потребує генерування  кількох ідей для вибору найкращої, яка може усунути проблему.

   Генерування (лат. Genero –– породжувати) ідей в інноваційному менедж-менті –– процес пошуку способів розв'язання проблеми, обумовленої невід повід-ністю існуючих продуктів і операцій організації новим умовам господарювання, нові техніко-технологічній чи економічній ситуації.

   Для генерування ідей використовують різні  методи. Найпоширеніші з них подано нижче.

   Методи  генерування інноваційних ідей

   Методи  індивідуальної роботи

1. Метод аналогії використовується спонтанно, коли якийсь факт, предмет чи явище підказує нове вирішення нового товару
2. Метод інверсії (зворотного руху) передбачає використання протилежних

існуючому підходів до розв'язання нової проблеми

3. Метод ідеалізації ідеальний спосіб задоволення потреб споживача (без витрат).

   Методи  групової роботи

1. Метод розумової атаки відокремлення процесу генерування ідей від процесу їх оцінювання
2. Метод конференції ідей допускає доброзичливу критику у формі репліки чи коментаря для удосконалення ідеї
3. Метод колективного блокнота (метод 635) є різновидом письмової розумової атаки
4. Метод номінальної групової техніки принцип обмеження міжособистісних комунікацій. Усі члени групи свої думки проблеми викладають письмово, кожен доповідає про суть свого проекту, запропоновані варіанти оцінюють усі (також письмово) методом ранжирування. Ідею, що отримала найвищу оцінку, приймають за основу рішення.
5. Метод Дельфи групу експертів складно зібрати разом, тому їх думки з'ясовують і узгоджують на відстані за допомогою багатоступеневої процедури анкетування з повідомленням учасникам результатів кожного туру. Експертам пропонують питання і формулювання відповідей без аргументації. Отримані оцінки обробляють з метою одержання середньої і крайньої оцінок. За відхилення оцінки від середнього значення експерт її аргументує. У наступному турі експерти можуть змінити свою оцінку, пояснюючи причини коригування. Тури повторюють, доки оцінки не стануть стабільними. При опитуванні зберігається анонімність відповідей експертів, що виключає конформізм.

   Методи  активізації творчого пошуку

1. Метод контрольних запитань застосовувати для структурування пошуку, наприклад для накопичення додаткової інформації щодо ринкової ситуації, зокрема під час просування нового товару на ринок.
2. Метод фокальних об'єктів заснований на перетинанні ознак випадково

обраних об'єктів на об'єкті, що розробляється і перебуває ніби у фокусі

переносу. Послідовність дій:

• вибір фокального об'єкта (продукту, який потребує вдосконалення чи модифікації);
• вибір 3 і більше об'єктів навмання зі словника, каталогу, книги тощо;
• складання переліку ознак випадкових об'єктів;
• генерування ідей шляхом приєднання до фокального об'єкта ознак випадкових об'єктів;
• вибудовування випадкових сполучень шляхом вільних асоціацій;
• оцінювання отриманих ідей і відбір корисних рішень.

3. Метод морфологічного аналізу полягає в об'єднанні в систему методів виявлення, підрахунку і класифікації всіх обраних варіантів певної функції досліджуваного об'єкта. Його проводять за  схемою:

• формулювання проблеми;
• визначення завдання;
• складання переліку всіх характеристик обстежуваного продукту чи операції;
• складання переліку можливих варіантів рішення за кожною характеристикою у вигляді багатомірної таблиці ("морфологічної шухляди"). Полегшує вивчення великої кількості комбінацій можливих рішень

4. Метод синектики (поєднання різнорідних елементів) - розумова атака проблеми спеціалізованими групами фахівців з використанням ними різних аналогій та асоціацій. Два етапи:

• ознайомлення з проблемою;
• дослідження проблеми з нового погляду з метою переборення психологічної інерції.

   1.2 Формування маркетингової стратегії

   Інноваційний  маркетинг є частиною стратегічного  менеджменту. Маркетингова стратегія  підприємства значною мірою залежить від набору

різних  функцій за життєвим циклом продукції.