Формування інноваційного менеджменту

   В Україні, на жаль, досі відсутня своя система  оцінки інвестиційного клімату країни і її окремих регіонів. Іноземні інвестори орієнтуються на оцінки численних  консалтінгових фірм, що регулярно  відстежують інвестиційний клімат в багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні. Однак оцінки інвестиційного клімату, що даються  зарубіжними експертами на їх регулярних засіданнях, що проводяться поза Україною і без участі українських експертів, представляються мало достовірними, а можливо, і упередженими. За даними “Сентрал юроніен економік рев’ю” Україна знаходиться на 15-му місці (з 25) серед країн з перехідною економікою за ступенем привабливості. Хоча зараз можна казати про поліпшення ситуації внаслідок недавнього обвалу української економіки і, як результат, повернення уваги іноземних інвесторів до сусідньої, більш стабільної України. Важко визначити в таких дослідженнях долю похибки, тим більше, що деякі  наші власні дослідники, аналізуючи стан української економіки приходять  до невтішних висновків:

   Оцінки  типу А прогнозують погіршення майже  усіх факторів (без урахування змін у економіко-політичному середовищі). Але навіть при реалізації комплексу  позитивно спрямованих заходів  кількісні оцінки покращення положення  є незначними (оцінки Б).

   Прийняття рішень про розробку і впровадження новацій, про створення СП

є функцією конкретних фірм як первинних суб’єктів  ринкових відносин. По своїй суті, інвестиційно-інноваційна  діяльність носить мікроекономічний характер . В результаті цього, державна політика при всьому її вагомому впливі має  вторинні риси.

   Стан  економічної системи визначається такими параметрами:

   1) об’єм, склад та структура  попиту;

   2) об’єм, склад та структура  ресурсів, що використовуються;

   3) система способів трансформації  ресурсів у предмети, вже готові  до споживання.

   Для забезпечення найефективнішого використання інвестицій в інноваційних процесах слід намагатися досягти максимальної ефективності при проходженні кожного  параметру. Основним недоліком нашого інноваційного процесу була відсутність  орієнтації на споживача. При створенні  СП іноземні партнери можуть допомогти  усунути цей недолік. В західній практиці стало звичним потреби  споживачів ставити на перше місце. В результаті цього висувається  цілий ряд факторів, тенденції  яких треба відслідковувати для  стабільного зростання фірми.

   2.2 Вибір інвестиційно-інноваційної стратегії діяльності спільних підприємств

   Та  сама мета може бути досягнута різними  методами і способами. У зв'язку з  цим виникає природне запитання: як визначена мета може бути практично  реалізована і який спосіб її досягнення є найкращим. Намагаючись дати на нього відповідь, підприємець розробляє  кілька різних варіантів стратегії  і вибирає з-поміж них найбільш ефективний і придатний для власного бізнесу. Зазначимо, що під стратегією прийнято розуміти комплексну програму дій (заходів), яка забезпечує здійснення місії (генеральної мети) фірми і  досягнення її множинних цілей. При  цьому стратегія завжди є багатооб'єктною. Зокрема, об'єктами стратегії можуть бути продукція, капітал, максимізація прибутку, поведінка на ринку, конкурентоспроможність, технологія та інші елементи

ринкової  системи господарювання.

   Стратегію від інших планів і програм  відрізняють:

   • комплексний характер;

   • практична спрямованість;

   • орієнтація на використання переваг  фірми.

   Процес  стратегічного планування (далекоглядного передбачення) є досить складним і  трудомістким, але він забезпечує успіх підприємницької діяльності, оскільки:

   - привчає підприємця до чесного  й активного ведення справ  у власному бізнесі;

   - значно підвищує шанси підприємця  не лише вижити, а й ефективно  діяти в конкретному середовищі;

   - допомагає підприємцю чітко усвідомлювати  місію своєї організації та  вірогідних конкурентів.

   Діагностика стратегії фірми передбачає аналітичну оцінку її внутрішніх можливостей щодо задоволення потреб ринку і досягнутого  ступеня їх використання. Дієздатність стратегії має визначатись за допомогою відповідних критеріїв  і умов. Основними з них є  такі:

   - наскільки стратегія фірми характеризується  цілісністю; за яких умов кожна  з її складових може “працювати”  на загальну стратегію;

   - наскільки стратегія фірми “вписується”  в навколишнє зовнішнє ринкове  середовище (відповідає принципу  сумісності з ним) з огляду  на його швидкі зміни;

   - наскільки збалансовані між собою  стратегічні цілі і матеріально-фінансові  ресурси фірми;

   - наскільки стратегія фірми враховує  потенційну можливість комерційного  ризику і передбачає конкретні  заходи для його мінімізації  або повної» нейтралізації;

   - наскільки стратегія фірми відбиває  обґрунтований горизонт ділового  планування і терміни реалізації; які містить у собі довго- та короткострокові

цілі;

   - наскільки стратегія фірми спирається  на дії її лінійних та функціональних  структур, їхні перспективні орієнтири  і цінності.

   Аналіз  діючої стратегії фірми може засвідчити, що фірма:

   а) перебуває у більш-менш повній відповідності  з сучасною інвестиційною, виробничою і комерційно-фінансовою політикою  підприємництва;

   б) відповідає сучасним вимогам ринку  частково і потребує коригування  стратегічних альтернатив;

   в) потребує докорінного перегляду  своєї діяльності.

   Внаслідок перегляду результатів діяльності фірми і виявлення невідповідності  між запланованими результатами та фактичними даними, може висуватися пропозиція щодо перегляду діючої стратегії  фірми.

   Залежно від того, на якій стадії життєвого  циклу перебуває фірма у даний  час, її керівництво може вибрати  одну з наведених нижче базових  стратегій:

   - стратегію виживання - вона є,  по суті, захисною стратегією  і використовується за кризового  стану економічної діяльності  підприємства;

   - стратегію стабілізації - стратегію  діяльності підприємства з урахуванням  нестабільності (коливання) обсягу  продажу своєї продукції і  отримуваної величини доходів;

   Стратегію зростання (наступальну) – стратегію  стабільного зростання обсягів  продажу, прибутку капіталу, зайняття вигідних положень (ніш) на ринку.

   Вибір конкретного виду стратегії по великому рахунку здійснюється на основі аналізу  розміру фірми: малі та середні підприємства обирають стратегії оборонного характеру (стратегію виживання - малі фірми, стратегію  стабілізаціі - середні); великі фірми  можуть дозволити собі наступальну  стратегію (хоча, звісно, бувають і  виключення).

   Такий розподіл базується на тому, що фірми  невеликих розмірів мають обмежені матеріально-технічні, фінансові та інші види ресурсів і не мають змоги  проводити фундаментальні дослідження  та науково-технічні розробки паралельно з виробництвом. Внаслідок цього, підприємство може обирати напрямок копіювання - дослідження товарів, що користуються попитом та мають власну нішу, високу ціну, і організація виробництва аналогічних товарів, але дешевших та нижчої якості.

   Захисна стратегія передбачає здійснення наступних  заходів:

   1) у сфері маркетингу - перегляд  товарної політики, системи товаропросування, її більшу адаптацію до зовнішнього  середовища і кон'юнктури ринку;  проведення гнучкішої цінової  політики; внесення необхідних змін  в організацію виробництва;

   2) у фінансовій діяльності - створення  умов жорсткої економії витрат  матеріальних ресурсів, обмеження  до виправданого мінімуму процесу  інвестування; залучення нових банківських  кредитів (бажано на пільгових  та ощадливих умовах); централізацію  фінансових операцій; аукціонний  продаж чи закриття збиткових  виробництв;

   3) у системі управління - перегляд  методів управління, співвідношення  централізації і децентралізації  управлінських рішень; проведення  необхідних кадрових змін.

   При цьому варто наголосити, що стратегія  виживання не може бути довготривалою, оскільки не відповідає економічним  інтересам підприємця і всього персоналу. Її практична реалізація майже завжди потребує жорсткої централізації управління виробництвом, граничної обачливості  у прийнятті та максимальної рішучості  в проведенні управлінських рішень.

   Стратегія стабілізації теж має свої особливості. Залежно від реальної економічної  ситуації на підприємстві рекомендується використовувати один з трьох  вірогідних підходів до практичного  здійснення стратегії стабілізації:

   1) економія та найбільш ощадливе  використання всіх видів ресурсів  з активним наміром швидкої  стабілізації системи господарювання;

   2) позитивне зрушення в обсягах  і ефективності виробництва з  певною надією на швидке пожвавлення  підприємницької діяльності;

   3) обґрунтована стабілізація економічної  ситуації, за якої стають

необхідними довгострокові науково-технічні і  соціально-економічні програми для досягнення міцної ринкової позиції фірми.

   4) cтратегія економії може бути  використана у випадках, коли  спад виробництва передбачений  і контролюється дирекцією фірми  або коли починається непередбачений  раптовий спад обсягу продажу  і загальної величини прибутку.

   Цілі  даної стратегії у відповідному вимірі часу можна сформулювати так: найближча (термінова) — зупинити спад ділової активності та результативності підприємницької діяльності; середньо-строкова — розпочати процес поліпшення економічного стану фірми; довгострокова —  започаткувати стадію пожвавлення  і зростання. При цьому стратегія  економії може охоплювати три фази:

   а) ревізія витрат - звичайно передбачає: скорочення чисельності персоналу  і витрат на його утримання; зменшення  накладних витрат; здешевлення маркетингових  досліджень, науково-дослідних і  дослідно-конструкторських робіт тощо. Особливу увагу звертають на програми жорсткої економії по кожному виробу, застосовуваній технології по всіх виробничих підрозділах, постійно регулюючи ці програми з урахуванням кон'юнктури  ринку.

   б) консолідація - як окрема фаза економії витрат зв'язана з обґрунтуванням часу і швидкості пожвавлення  економічної діяльності та розробкою  програми підвищення прибутковості  фірми. У цій площині діяльність підприємства концентрується на розв'язанні таких завдань: загальне керівництво  — раціоналізація системи управління і мінімізація адміністративних витрат; науково-технічні дослідження  і розробки - переміщення головних зусиль у сфері фінансування з  пошукових до дослідно-конструкторських робіт; виробництво - аналітична оцінка чинників динаміки продуктивності праці  та практична реалізація виявлених  резервів зростання.

   в) пожвавлення - особлива фаза стратегії  фірми, що може передувати переходу до наступальної стратегії діяльності. Це має супроводжуватись завершенням  принципових перегрупувань у системі формування і

використання  ресурсів, активізацією маркетингової  та фінансової діяльності.

   2) cтабілізація економічної ситуації  звичайно здійснюється за умови,  коли результативність підприємницької  діяльності характеризується значними  коливаннями.