Формування інноваційного менеджменту

   При спеціалізації підприємства з продукту виробництва і стадіях його

життєвого циклу характерні дві типові структури:

   а) підприємство охоплює всі стадії життєвого циклу продукції, що випускається ним (однорідні технічні системи  середньої складності);

   б) підприємство спеціалізується за тим  чи іншим етапом (стадії) життєвого  циклу. У цьому випадку на кожній стадії життєвого циклу продукт  надходить у спеціалізовані, порівняно  відособлені, науково-виробничі структури. У таких  структурах він виступає в різних якостях:

• на стадії дослідження і проектування –– як досвідчений зразок (досвідчена партія);
• на стадії виготовлення –– як кінцевий продукт (предмет праці);
• на стадії звертання –– як споживча вартість;
• на стадії споживання –– як засіб праці чи засіб задоволення суспільних потреб, властивості якого підлягають цілеспрямованому використанню, збереженню і відновленню.

   Стратегія в маркетингу –– більш стійкий  інструмент, ніж мета, тому що служить  умовою, яка забезпечує реалізацію цілей і місії організації. Мета ж маркетингу більш динамічна  і піддана коректуванню в залежності від стадій інноваційного управління, кон'юнктури ринкового попиту, що змінюється, цін, інфляційних та інших  процесів. З огляду на комплексний  характер засобів маркетингу (товар, ціна розподіл, просування), а також  логічну послідовність їхнього  використання в маркетинговому циклі, будь-яка маркетингова стратегія  розглядається як багатоаспектна. Зміст  стратегії маркетингу збагачується в міру її просування за стадіями маркетингової  діяльності.

   Типовими  для маркетингового циклу, як правило, вважають чотири стадії:

1. аналіз і оцінка ринкових і маркетингових можливостей організації;
2. добір цільових ринків;
3. розробка комплексу маркетингу;
4. розробка і реалізація маркетингових програм.

   Маркетингова  інформація і маркетингові рекомендації розглядаються як

базова  інформація до прийняття інноваційних управлінських рішень.

   Маркетингові  програми включають заходи, які варто  виконати організації для стабілізації ситуації на ринку і виходу з кризи  неплатоспроможності.

   Всі інші стратегії ранжируються і можуть служити напрямком тактичних  дій на більш коротких проміжках  часу. Найчастіше в кризових умовах розробляється середньострокова стратегія  до трьох років. Будь-яка стратегія  маркетингової діяльності реалізується в конкретній програмі. При зміні  стратегії змінюються і пріоритети засобів маркетингу. На кожній стадії життєвого циклу товару змінюються і засоби маркетингу, що мають особливий  характер, що і приймається до уваги  при формуванні інноваційних програм. Природно, при стійкій ринковій ситуації стратегії, виділені за пріоритетами засобів  маркетингу, можуть відігравати роль самостійної стратегії чи конкурентної переваги.

   Ринкова кон'юнктура впливає на стратегію  попиту та пропозиції, тобто здійснює вплив на виробника. Особливості  попиту дають підставу для використання ряду стратегій ринкової політики організації. Стимулююча стратегія попиту використовується для залучення споживачів до покупки  товару (послуги), коли інтерес до пропонованого  товару знижується. Креативна (творча) стратегія використовується, коли потенційні потреби варто перетворити в  реальний попит. Підтримуюча стратегія  використовується в умовах стійких  ринків для підтримки попиту і  частки ринку. На думку іноземних  експертів, правомірна і протидіюча стратегія, реалізована в інтересах  окремих суб'єктів ринку для  зменшення нераціонального попиту.

   Ринкове поводження як ознака виділення стратегії  спирається на ряд характеристик  організації:

• розміри,
• галузеву приналежність,
• охоплення ринку,
• передбачувані види продукції,
• конкурентні переваги.

   1.3 Ефективність витрат  на інноваційну  діяльність

   Ефективність  витрат на нововведення враховує всі  стадії життєвого циклу –– від  наукових досліджень, проектно-конструкторських розробок, створення дослідних зразків  та їх випробування до впровадження результатів  у виробництво і використовуються для вирішення наступних завдань:

• відбору проектів і завдань для включення в науково-технічні програми, у тому числі –– міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, регіональні, міжрегіональні та програми розвитку окремих підприємств;
• вибору основних напрямів досліджень і розробок та прогнозів ефективності від їх здійснення;
• формування інноваційних програм та проектів, визначення масштабів використання завершених розробок у виробництві;
• раціональний розподіл ресурсів за етапами життєвого циклу науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (далі - НДДКР);
• визначення фактичної економічної ефективності використання науково-технічних розробок у виробництві, у тому числі їх впливу на соціально-економічний стан виробничих суб'єктів та економіку країни;
• оцінка діяльності науково-дослідних і проектних організацій.

   В зв'язку зі збільшенням основних видів  ефективності НДДКР необхідно оцінювати  також і наступну ефективність: Науково-технічний ефект –– підвищення науково-технічного рівня, поліпшення параметрів техніки і технології, що випливає з відкриття нових законів та закономірностей у природі, нових матеріалів та видів продукції. Економічний ефект полягає в отриманні економічних результатів від науково-технічних розробок як у цілому для народного господарства, так і для кожного виробничого суб'єкта. Економічна ефективність проектів науково-технічних розробок за відповідною системою показників має відображати інтереси економіки країни в цілому, а також регіонів, галузей, організацій і підприємств, що беруть участь в реалізації технологічних нововведень. Соціальний ефект, що відображає зміни умов діяльності людини в суспільстві. Його прояв спостерігається в змінах характеру та умов праці, підвищенні життєвого рівня населення, поліпшенні побутових його умов, розширенні можливостей духовного розвитку особистості, у змінах стану довкілля.

   Науково-технічний  рівень результатів наукових досліджень визначається за оцінками, які порівнюють, у тому числі і з вітчизняними аналогами, що дозволяє виявити наскільки  ці результати:

• перевищують кращі світові аналоги;
• відповідають світовому рівню;
• є нижчими за кращі світові аналоги.

   Для оцінки науково-технічного рівня результатів  НДДКР відбираються декілька найбільш істотних технічних параметрів, у  яких найбільш зацікавлені майбутні користувачі. Зокрема, це може бути продуктивність, надійність в експлуатації, енерго- і матеріаломісткість, показники  ергономічності та екологічності тощо. Інші параметри (особливо технічні) повинні  знаходитися в межах певних стандартів чи загальноприйнятого рівня і використовуватися  в оцінці як обмеження.

   При оцінці прогнозного використання результатів  сукупності НДДКР враховується її вплив  на підвищення показників науково-технічного рівня виробництву галузі, регіоні. Для цього широко використовуються методи регресійного аналізу, формалізованих критеріїв, а також експортних ознак, а також використовуються нормативні методи.

   Економічна  ефективність впровадження нововведень.

   Основними показниками, які враховують вигоди від впровадження науково-технічних  розробок для ознак економічної  ефективності проектів являються:

• чистий дисконтований дохід (прибуток);
• індекс дохідності (прибутковості);
• внутрішня норма дохідності (ВНД).

   Розрахунки  економічної ефективності впровадження науково-технічних розробок проводяться  згідно розробленої методики.

   Чистий  дисконтований дохід (прибуток) визначається як відношення

сумарних  чистих грошових потоків до формалізованого  виразу його дисконтування, а саме:

   

   де  ЧДД –– чистий дисконтований дохід;

   t –– роки реалізації інноваційно-інвестиційного проекту;

   P_t –– чистий грошовий потік у періоді t;

   a –– норма дисконтування.

   Чистий  грошовий потік складається з  щорічних значень касової готівки, що є різницею між сумою притоку  та відтоку грошей:

   Ptl = Пtl – Qtl,

   де  Ptl - чистий грошовий потік у tl періоді реалізації проекту;

   Пtl –– приплив грошей у цьому періоді;

   Qtl –– відтік грошей у цьому періоді.

   Інтегральний  чистий грошовий потік є сумою  потоків за весь період життєвого  циклу проекту, тобто:

    .

   Дисконтування грошових потоків здійснюється відповідно до моменту або часу започаткування проекту.

   Коефіцієнт  чистого дисконтованого доходу (індекс доходності) визначається як співвідношення ЧДД та необхідної дисконтованої  вартості інвестицій. Це співвідношення дозволяє одержати дисконтовану норму  прибутку і обчислюється за формулою:

    

   де  ІД–– індекс дохідності:

   ЧДД –– чистий дисконтований дохід;

   ДВІ –– дисконтована вартість інвестицій в інновації.

   Внутрішня норма дохідності визначається як розрахункова ставка дисконту,

за якою сумарні чисті надходження дорівнюють сучасній (дисконтованій) вартості витрат на проект. Визначення здійснюються за таким виразом:

   де  dl –– внутрішня норма дохідності (ВНД);

   P_t –– чистий грошовий потік у періоді t.

   Рівняння  вирішується відносно невідомої  його складової dl задля визначення мінімально допустимої норми ефективності, за якої чистий дисконтований дохід дорівнює 0, або дисконтовані прибутки дорівнюють започаткованим інвестиціям.

   Термін  окупності витрат визначається як період для відшкодування первісно започаткованих інвестиційних коштів на основі накопичених  чистих реальних грошових потоків, зумовлених реалізацією проекту, тобто відношенням  суми започаткованих інвестицій до дисконтованих  доходів.

   2.Суть  спільних підприємств  інноваційної діяльності

2.1 Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності у інвестиційно-інноваційній сфері

   Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення механізму, який би стимулював науково-технічну діяльність та допомагав би впроваджувати в  життя принципи інноваційної політики. До таких принципів слід віднести:

   - по-перше, орієнтацію на довгострокові  та середньострокові цикли інноваційних  процесів;

   - по-друге, орієнтація на високотехнологічні  виробництва;

   - по-третє, орієнтація на впровадження  інноваційних процесів на підприємствах  та доведення їх до кінцевого  результату (із споживанням в  нашій країні).

   Лише  мізерна частка підприємств має  можливість провадити нові розробки та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю інвестиційних  коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах - це те, що поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише 10% закінчується успіхом.

   Ефективність  проведення інноваційно-інвестиційних  процесів на макрорівні залежить від  умов макросередовища, а точніше, від  інвестиційно-інноваційного клімату  країни. У ринковій економіці інвестиційним  кліматом називають сукупність політичних, соціально-економічних, фінансових, соціокультурних, організаційно-правових і географічних чинників, властивих тій або іншій  країні, залучаючих або відштовхуючих  інвесторів. Ранжування країн по індексу  інвестиційного клімату або зворотному йому показнику індексу ризику служить  узагальнюючим показником інвестиційної  привабливості країни, “барометром” для іноземних інвесторів.