Основні принципи розрахунків порівняльної ефективності інновацій

інвестиційним вкладенням у  реалізацію проекту. У такому разі доходи  (Д) і витрати (В) проекту визначаються приведенням до розрахункового періоду:

 

                                                                                                  (1.1.4)

 

                                                                                                  (1.1.5)

 

Отже,  норма рентабельності    - дорівнює максимальному відсотку за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбитковому рівці.

Розрахунок внутрішньої  норми рентабельності здійснюють методом

послідовних наближень величини ЧТВ до нуля за різних ставок дисконту.  На

практиці можна застосовувати  таку формулу:

 

                                                                                         (1.1.6)

 

де А — величина ставки дисконту, за якої ЧТВ позитивна; 

     В — величина  ставки дисконту, за якої ЧТВ  негативна: 

      а — величина  позитивної ЧТВ за величини  ставки дисконту А; 

      b — величина  негативної ЧТВ за величини  ставки дисконту В. 

Якщо значення ВНР проекту  для приватних інвесторів більше за існуючу

ставку рефінансування банків,  а для держави —  за нормативну ставку дисконту, і більше за ВНР альтернативних варіантів проекту з врахуванням ступеня ризику, то рішення про його інвестування може бути позитивним.

Термін окупності інноваційного  проекту.  Це період,  протягом якого

додатковий прибуток,  отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту,

забезпечить повернення вкладених  інвестицій. Його розрахунок також  базується на грошовому потоці з його дисконтуванням для приведення до початкової (теперішньої)вартості.  Період окупності інноваційного проекту розраховують за формулою:

 

                                                       То = ПІ / Д                                           (1.1.7)

 

де ПІ — початкові інвестиції у проект; 

     Д — прогнозні  щорічні грошові доходи.

Точка беззбитковості. Використовують її для визначення того обсягу нової

продукції,  який потрібно реалізувати на ринку за прогнозного  рівня цін на неї,

досягнення якого забезпечуватиме  прибутковість проекту.  Точку  беззбитковості

(критичний обсяг продукції)  можна розраховувати у натуральних  одиницях за

формулою:

 

                                                                                       (1.1.8)

 

де Сум — умовно-постійні витрати підприємства, грн.,

       Цод — ціна одиниці продукції, грн.; 

      Взм — змінні витрати на одиницю продукції, грн.         

       

2. Поточні витрати підприємства. Види собівартості.

 

 Класифікація витрат на виробництво і реалізацію продукції

Поточні витрати  підприємства

Поточні витрати  відіграють важливу роль в економіці будь-якого суспільства. Поточні витрати охоплюють усі сторони життя людей, усі стадії суспільного виробництва, формують систему кругообігу доходів та продуктів суспільства. Не менше значення мають поточні витрати і для життєдіяльності підприємства – окремого господарюючого суб’єкта ринку.

В умовах ринкової економіки  підприємства постійно підтримують  фінансові взаємовідносини з  іншими підприємствами й організаціями, працівниками підприємства й окремими особами, тому зростає потреба всіх рівнів управління у своєчасній і  достовірній інформації, що забезпечує прийняття обґрунтованих рішень. В зв'язку з цим зростає  і роль управління поточними витратами .

Економічний зміст поняття  витрати підприємства досліджували ще класики політичної економії. Сміт А. ввів поняття абсолютні витрати, Рікардо Д. – автор теорії порівняльних витрат. Під терміном витрати вони розуміли середні сукупні витрати  на одиницю продукції, чи ціну виробництва  з урахуванням рентних платежів.

Відповідно до марксистської  концепції витрати виробництва  – це те, що коштує товар власнику, тобто сума витрат на придбання засобів  виробництва та робочої сили (постійний  та змінний капітал). Крім специфічних  капіталістичних витрат К.Маркс  відрізняв дійсні витрати виробництва  товарів (затрат праці), що формують його вартість.

У класиків теорії граничності (К.Менгер, Ф.Візер) витрати представлені як психологічне явище, основане на граничній користі. Поняття витрати у маржиналістичній економічній теорії відносяться до окремого підприємства, витрати та доходи якого розглядаються як функція від масштабів виробництва.

За суб’єктивістською  теорією витрат (Ф.Візер) альтернативних можливостей дійсні витрати виробництва конкретного товару дорівнюють найвищій корисності тих благ, котрі суспільство могло б отримати, якби по-іншому використовувало виробничі ресурси, що були затрачені.

Інституційна теорія витрат найбільш яскраво була висвітлена у  роботах Дж.К.Кларка та Джона А.Гобсона, в яких ретельно досліджувались проблеми накладних (непрямих) витрат, типи витрат, людські витрати.

Неокласична теорія витрат виробництва розглядає їх як суму витрат – постійних та змінних  – на придбання факторів виробництва.

Таким чином, підсумовуючи різні  підходи до визначення сутності витрат, необхідно підкреслити наступне: для визначення у що обходиться виготовлення продукції, підприємство повинно здійснювати  її вартісну оцінку за речовим та кількісним складом, а також за складом та кількістю витрат праці, що потребує її виготовлення

Відповідно до стандартів бухгалтерського  обліку (ПСБО №16), поточні витрати визначаються як зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів чи зменшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власником).

У системі обліку витрат, яка є основою управління ними, чітко визначають об’єкт та терміни  визначення витрат. Витрати визначаються одночасно зі зменшенням активів, чи збільшенням зобов’язань, вони повинні  бути прямо пов’язаними з прибутком, що одержує підприємство у певному  періоді.

Якщо активи забезпечують одержання економічної вигоди протягом кількох звітних періодів, то витрати  визначаються шляхом систематичного розподілу  їх вартості між відповідними звітними періодами, наприклад амортизація  основних фондів.

Поточні витрати пов’язані  перш за все з вирішенням у процесі  господарської діяльності ряду задач, таких як закупівля товарів, їх транспортування, зберігання, реалізація, утримання  персоналу терміном до одного року.

За економічною сутністю поточні витрати торговельного  підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці, що виражені у вартісній (грошовій) формі і яка необхідна для здійснення торговельно-технологічного процесу, доведення товарів від виробника до кінцевого споживача, що в свою чергу передбачає перетворення товарів на гроші; а за натурально-речовим складом - спожиту частину матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

До складу поточних витрат підприємства торгівлі входять витрати  обігу – представлені в грошовій формі витрати підприємства на здійснення процесу реалізації товарів, які  складають за своєю суттю собівартість послуг з доведення товарів від  виробника до споживача та пов’язаних із зміною форм вартості.

До складу витрат обігу  включають операційні витрати, транспортно-заготівельні витрати, що припадають на реалізовані  товари, та відсотки за кредит, що відносяться  до витрат фінансової діяльності.

Організація витрат на підприємствах  контролюється і регламентується. Від своєчасного і якісного внутрішнього контролю залежить не тільки збереження коштів засновників, але і кредитоспроможність  підприємства. Внутрішній контроль включає  усю фінансово-господарську діяльність структурних підрозділів і підприємства в цілому. Управління спрямовано на постійне удосконалювання господарських  процесів, що є життєвою необхідністю сучасного підприємства.

Ефективне управління поточними  витратами забезпечує фінансову  рівновагу підприємства в процесі  його стратегічного розвитку, а також  дозволяє зменшити потребу підприємства в позиковому капіталі, та прискорити оборот власного, звільнити певну  частку грошових коштів та спрямувати її на певні інвестиційні проекти  для отримання додаткового прибутку, або на оновлення активів підприємства.

Також слід зазначити, що в  умовах становлення і розвитку ринкової економіки в Україні зростає  роль економічного аналізу господарської  дальності підприємств усіх форм власності як складової частини  системи економічної інформації й управління. Управління підприємством  вимагає систематичної інформації про здійснювані господарські процеси, їх характер й обсяги, про наявність  матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та їх використання, власний  капітал, зобов'язання і фінансові  результати діяльності.

Аналізуючи усе вищесказане, зазначимо, що поточні витрати  підприємства у всіх їх формах та видах безперечно є найважливішим самостійним об’єктом фінансового менеджменту, що потребує поглиблення теоретичних основ і розширення практичних рекомендацій. Це визначається тією роллю, яку поточні витрати  відіграють у розвитку підприємства та формуванні кінцевих результатів його фінансової діяльності.

Отже, в ринкових умовах господарювання потенційний власник повинен  дати відповіді на такі стратегічні  питання: якими повинні бути величина та оптимальний склад поточних витрат підприємства, що дають  змогу досягнути найбільшого добробуту його власників, акціонерів, трудового колективу; де знайти джерела фінансування та якою повинна бути їх оптимальна структура; як організувати поточне та перспективне управління фінансовою діяльністю, щоб забезпечити платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.

В процесі фінансово-господарської  діяльності торговельного підприємства обов’язково виникають витрати  пов’язані із веденням цієї діяльності.

За економічною сутністю поточні витрати торговельного  підприємства являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці  на здійснення поточної торговельно-виробничої діяльності підприємства; а за натурально-речовим  складом – спожиту частину  матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Залежно від напрямків  діяльності, які здійснює торговельне  підприємство, в складі його поточних витрат виділяють:

- витрати обігу

- собівартість робіт (послуг) виробничого характеру, наданих  на сторону;

- собівартість продукції,  що виробляється;

- витрати на проведення  позареалізаційних операцій (здача  майна в оренду, здійснення фінансових  інвестицій тощо).

Витрат обігу у складі витрат торговельного підприємства посідають переважне місце. Вони становлять сукупність затрат живої  та уречевленої праці на здійснення процесу реалізації товарів, що виражені в грошовій формі, тобто є за своєю  суттю собівартістю послуг торговельного  підприємства щодо доведення товарів  від виробника до споживача та зміною форм вартості (перетворення товарів  на гроші). 

За джерелами фінансування поточні витрати розподіляються так:

1) поточні витрати, що  відносяться на собівартість  продукції (витрати обігу):

-          знос МШП;

-          вартість палива, енергії, води;

-          втрати від нестачі товарів в межах норм природного вибуття;

-          оплата робіт і послуг виробничого характеру, що виконуються сторонніми підприємствами;

-          амортизаційні відрахування на повне відновлення ОЗ і нематеріальних активів;

-          витрати на поточний ремонт ОЗ;

-          витрати на оренду;

-          витрати на страхування майна;

-          витрати на оплату праці;

-          відсотки за користування кредитом; 

2) витрати, що фінансуються  за рахунок чистого прибутку:

-          оплата палива, енергії, води понад встановлені ліміти;

-          втрати від зниження ціни товарів;

-          витрати на придбання і модернізацію устаткування;

-          додаткове матеріальне стимулювання робітників;

-          дивіденди власникам підприємства;

-          відсотки за прострочені кредити.

Такий поділ витрат обумовлений  не їх економічною природою, а існуючим підходом до визначення фінансових результатів  поточної діяльності підприємства та прийнятим порядком оподаткування  прибутку.

Перелік витрат, що згідно із законодавчою регламентацією відносяться  на собівартість продукції (витрати  обігу) підприємства для розрахунку величини оподаткованого прибутку, характеризує бухгалтерський підхід.