Платежные системы

 - налагодження  довгострокових відносин з клієнтом (вивчення переваг і смаків).

 Найбільш  далекоглядні фірми використовують Інтернет для підвищення ефективності усіх аспектів свого бізнесу. На цьому  рівні Інтернет стає глобальним діловим  середовищем, що об'єднує працівників  підприємства, його клієнтів, партнерів, постачальників, виробників та учасників  мережі продаж. Така модель використання Інтернету розширює поняття електронної  комерції, і тому її називають більш  загальним терміном „електронний бізнес".

 Електронний бізнес - будь-яка ділова активність, при здійсненні якої використовуються комунікаційні можливості глобальних інформаційних мереж з метою отримання прибутку.

 Електронна  комерція є одним з основних елементів  електронного бізнесу й охоплює  будь-які форми ділових угод, укладання  яких здійснюється електронними засобами замість фізичного обміну або  безпосереднього фізичного контакту.

 Перші системи електронної комерції були створені в 60-х роках XX ст. у США  з метою обслуговування замовлень  квитків у транспортних компаніях, а також координації діяльності різноманітних служб у процесі  підготовки рейсів.

 У той час електронна комерція здійснювалася  за допомогою мереж, які функціонували  за спеціально створеними стандартами  електронного обміну даними між організаціями (Electronic Data Interchange, EDI). Ці стандарти містили  правила електронного оформлення типових  ділових документів: замовлень, накладних, митних декларацій, страхових форм, рахунків тощо. На початку 70-х у США  діяли вже чотири стандарти для  обміну даними в системах управління авіаційним, залізничним та автомобільним  транспортом. Подібні стандарти  розроблялися і в інших країнах, наприклад, Великій Британії, але  переважно у сфері торгівлі. Розроблений  тут набір специфікацій та протоколів Tradacoms та GTDI (General-purpose Trade Data Interchange) був  прийнятий Європейською економічною  комісією ООН як стандарт обміну даними в міжнародних торговельних організаціях.

 Поступово відбувалися процеси уніфікації та стандартизації різних систем електронного обміну, а у 80-х роках на базі англійських  та американських стандартів міжнародна організація із стандартизації ISO розробила  новий стандарт Electronic Data Interchange for Administration, Commerce and Transport (EDIFACT, ISO 9735). Одночасно  динамічно зростали обсяги електронної  торгівлі, а також кількість компаній, які її здійснювали. Так, у 1996 р., коли торгівля за допомогою Інтернету  лише формувалася, обсяг EDI-трансакцій становив 300 млрд дол. США, а в 1999 р. -1,1 трлн дол. США.

 Однією  з найсучасніших розробок у галузі інтеграції інформаційних систем є  нова розширена мова розмітки документів eXtensible Markup Language (XML), на основі якої створюються  нові стандарти електронних Комунікацій  між компаніями. Прогнозується, що використання цієї мови дасть змогу спростити  процеси взаємодії між інформаційними системами підприємств, а отже —  розширити участь середніх та малих  підприємств у електронній торгівлі.

 Поява Інтернету та його подальший розвиток значно полегшили ведення електронної  комерції, а також суттєво скоротили  витрати такої діяльності. Низька собівартість передачі інформації привела  до появи нових її форм: „бізнес - бізнес", „бізнес - споживач", „бізнес - адміністрація" та „споживач-адміністрація".

 Бізнес-бізнес (business-to-business, В2В) - охоплює всі рівні  взаємодії електронними засобами між  компаніями, які в такий спосіб можуть ефективно будувати дво- та багатосторонні господарські зв'язки -реалізовувати  продукцію, самостійно розміщувати  замовлення, здійснювати моніторинг їх виконання за допомогою баз  даних постачальників тощо.

 Бізнес-споживач (business-to-consumer, В2С) - електронна роздрібна  торгівля, орієнтована на кінцевого  споживача. Найхарактернішим прикладом  цього напряму ЕК є роздрібна  торгівля (Інтернет - магазини, замовлення квитків тощо) в Інтернеті, спрямована безпосередньо на споживачів.

 Бізнес-адміністрація (business-to-administration, В2А) - визначає взаємодію  компаній з адміністративними органами. Охоплює ділові зв'язки комерційних  структур з державними та міжнародними організаціями. Так, останнім часом  багато відомих міжнародних організацій (Всесвітній банк, МВФ) намагаються  перенести в мережу частину своєї  діяльності, в тому числі закупівлю  товарів, користування послугами експертів, інформаційний обмін тощо. У США, наприклад, інформація стосовно державних  закупівель надходить у Інтернет, і компанії можуть надсилати свої пропозиції електронними засобами. Цей  сегмент ЕК поки що недостатньо розвинутий, але має добрі перспективи  розвитку за умов, що уряди країн  активніше будуть використовувати  власні можливості для підтримки  БК.

 Споживач-адміністрація (consumer-to-administration, С2Л) визначає взаємодію  споживачів з адміністрацією.

 Найпоширеніші операції, які дають змогу здійснювати  ЄК:

 • встановлення комерційних контактів  та обмін інформацією у процесі  ділового співробітництва;

 • інформаційна підтримка товарів  та послуг — надання детальних  характеристик продукції, розміщення документації та відповідей на запитання  споживачів;

 • безпосередня купівля та продаж товарів  і послуг;

 • розповсюдження товарів, які можуть бути передані за допомогою електронних  засобів, а також моніторинг виконання  замовлень фізичних товарів;

 • організація віртуальних підприємств  — груп окремих спеціалістів або  навіть незалежних компаній для ведення  спільної комерційної діяльності;

 • електронна сплата рахунків та замовлень, у тому числі за допомогою електронних  платіжних систем.

 Електронні  системи відрізняються від традиційних  ринків низкою параметрів. По-перше, використання комп'ютерів автоматизує процес торгівлі та власне торговельні відносини  як між продавцями, так і між  продавцями та клієнтами. По-друге, переваги використання ЕК на фінансових ринках полягають у зменшенні вартості, підвищенні ефективності та поліпшенні умов управління ризиками. Системи  ЕК здійснюють безпосередню обробку  даних, що дає змогу інтегрувати  практично всі ланки торговельного  процесу, починаючи від надання  інформації про товар або послугу  і закінчуючи управлінням ризиками.

 Таким чином, електронний бізнес сьогодні є:

 - ефективним  засобом проведення маркетингових  досліджень та здійснення платежів;

 - найкращою  системою комунікацій, яка дає  можливість установити та підтримувати  постійний зв'язок з будь-яким  абонентом у світі (за умов  його підключення до мережі);

 - інструментом  удосконалення адміністративного  та господарського управління;

 - потужним  джерелом економічної, фінансової  та наукової інформації.

 Водночас  повній реалізації потенціалу ЕК перешкоджають  ряд чинників. Серед них можна  умовно виділити такі:

 1) глобалізація — проблеми, пов'язані  з мовним та культурним розмаїттям  світової спільноти користувачів  електронних мереж;

 2) договірно-правові та фінансові  проблеми — ускладнення, пов'язані  з укладанням угод через Інтернет, що виникають під час визначення  часу, місця, юридичного статусу  такої угоди, а також особливостей  оподаткування;

 3) права інтелектуальної власності  — товари, які поширюються електронними  засобами, можуть бути легко скопійовані;

 4) таємність та безпека — проблеми  створення ефективних та надійних  механізмів забезпечення конфіденційності, автентифікації (можливість для  кожної із сторін угоди пересвідчитися  в реальному існуванні одна  одної) та цілковитого виконання  всіх положень угоди. Більшість  механізмів таємності та безпеки  сьогодні передбачає сертифікацію  третьою стороною (спеціалізованою  установою або державою), що потребує  створення глобальної сертифікаційної  системи;

 5) взаємодія та сумісність систем  — проблеми забезпечення універсальності  стандартів взаємодії та сумісності  при роботі в глобальній мережі  незалежно від національних та  географічних особливостей;

 6) залучення нових учасників —  проблеми, пов'язані з недостатнім  рівнем знань та кваліфікації  окремих суб'єктів світової економіки  (зокрема, середніх та малих  підприємств), а також загальним  технологічним відставанням окремих  регіонів світу.

 7.9. Правове регулювання  електронної комерції

 Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій у другій половині XX сторіччя кардинально змінив світ, надав нові, нечувані можливості розвитку людської цивілізації. Серед основних тенденцій  розвитку інформатизації суспільства, що стосується практично всіх сфер життєдіяльності, включаючи економіку, державне управління, науку, мистецтво, слід відзначити стрімкий розвиток інформаційної  мережі Інтернет. Галузі економіки, безпосередньо  пов'язані з інформаційними і  телекомунікаційними технологіями, порівняно з традиційною промисловістю, зростають більш швидкими темпами, набувають домінуючого значення. До сфери Інтернет поступово Й органічно вливаються таю галузі економіки, як зв'язок, засоби масової інформації, консультаційні послуги і т. ін.

 З огляду на щ тенденції, уряди багатьох країн світу проголосили основним напрямом своєї діяльності побудову так званого інформаційного суспільства. При цьому в ході дискусії іноді  висловлюються дві діаметрально протилежні точки зору. Одна зі сторін стверджує, що Інтернет є ідеальним  інформаційним середовищем, що він  не має політичних кордонів і розвивається за своїми власними законами, тому будь-які  спроби держави встановити правове  регулювання Інтернету, а, відтак, і  комп'ютерної комерції, - безглузді. Інша сторона, навпаки, виходить з того, що Інтернет через свою специфічність  є сприятливим середовищем для  здійснення різних правопорушень, безконтрольного  поширення незаконної, інформації, тому необхідно застосувати правові  заходи для запобігання подібним явищам.

 Через виняткову значимість відносин у  сфері електронної комерції для  становлення конкурентоздатної  ринкової економіки будь-яка цивілізована держава має сприяти їх розвитку. Для цього необхідно розробляти основні процедури і принципи здійснення електронної комерції,, а також передбачати рівні  юридичні гарантії та судовий захист для всіх її учасників. При цьому  слід враховувати, що особливістю правовідносин, які мають бути врегульованими, є  те, що вони здебільшого мають екстериторіальний  характер. Однобічне застосування державою правових норм, які регулюють подібні  відносини, без урахування досвіду  міжнародної практики і законодавства  інших країн, буде неефективним. Про  це свідчать багаторазові безуспішні спроби таких країн, як США і Великобританія поширити свою систему права і  законодавство на відносини щодо врегулювання конфліктів у мережі Інтернет.

 Юристи  по-різному підходять до бачення  майбутнього регулювання електронної  комерції. Одні автори пропонують розробити  комплексний закон про електронну комерцію, який би регулював більшість  відносин, що виникають під час  її здійснення, а саме: від поняття  електронного документа до укладення  договорю у цій сфері. Інші вважають, що було б краще розробити три  закони: про електронний документообіг, про електронний підпис, про електронну комерцію (торгівлю). Проте всі вони переконані, що для нормального функціонування і розвитку електронної комерції необхідне нормативне визначення механізму  здійснення угод з використанням  Інтернету і легалізації застосовуваних при цьому способів взаеморозрахунків [19].

 У світі вже почалася активна робота зі створення належного правового  забезпечення електронної комерції, хоча можна з упевненістю сказати, що законодавство будь-якої країни, у тому числі й США та Великобританії, які прийнято вважати батьківщиною електронної комерції, перебуває  на початковому етапі формування.

 Першим  кроком у галузі розвитку міжнародного права щодо регулювання електронної  комерції став прийнятий Резолюцією Генеральної

 Асамблеї  ООН ЗО січня 1997 р. Типовий закон "Про електронну торгівлю" (так  званий Типовий закон ЮНСТТРАЛ). Цей документ має рамковий, рекомендаційний  характер і призначений у першочергово для використання державами як основи для розробки національного законодавства. Цей міжнародний документ заклав правові основи діяльності в сфері  електронної торгівлі, дав визначення основним поняттям (електронний документ, електронний документообіг, електронний  підпис, автор електронного документа, інформаційна система) визнав юридичну і доказову силу за документами в  електронній формі; визначив вимоги, що висуваються до електронного підпису  як засобу підтвердження достовірності  та цілісності електронного документа.