Платежные системы

 У розвиток Типового закону "Про електронну торгівлю" держави-учасниці ООН розробили  проект міжнародної Конвенції "Про  електронні угоди", основним завданням  якої є вироблення єдиних і обов'язкових  правил встановлення порядку укладення  електронних угод та їх виконання. Ця Конвенція Покликана перевести  відносини у сфері міжнародної  електронної торгівлі на якісно інший, більш високий рівень розвитку.

 Поряд з нормотворчою діяльністю ООН у  формуванні міжнародного права у  сфері електронної торгівлі активну  участь бере і Європейський Союз. У 1998 році він прийняв Директиву "Про  деякі аспекти електронної торгівлі на внутрішньому ринку", основним завданням  якої є забезпечення умов належного  функціонування міжнародної електронної  комерції між державами-членами  ЄС. Порівняно з Типовим законом  ЮНСГГРАЛ, Директива є досить великим  документом, що визначає правове регулювання  значного кола суспільних відносин у  сфері електронної торгівлі. Крім загальних положень, цей документ містить комплекс норм, які більш  детально регулюють окремі аспекти  електронної торгівлі.

 Іншим, не менш важливим документом, який формує європейське право у сфері  електронної торгівлі, є прийнята в грудні 1999 р. Директива ЄС "Про  правові основи Співдружності для  використання електронних підписів". Цей документ найбільш повно врегулював відносини у сфері використання електронних підписів. Він вивів  Європейський союз та країни, що входять  до нього, вперед у справі державного регулювання електронної торгівлі. Мета прийняття цього законодавчого  акта - забезпечити ведення бізнесу  через Інтернет.

 Крім  названих документів, Європейський Союз прийняв низку інших актів, спрямованих  на регулювання електронної комерції, серед яких: директиви ЄС "Про  електронну торгівлю", "Про захист споживачів у випадку укладення  контрактів на відстані" іт. ін.

 Поряд з міжнародним правом активно  розвивається і національне законодавство  окремих країн світу. Приймаються  закони, що регулюють діяльність у  сфері Інтернет. Особливо успішно  у цьому напрямі ведуть роботу Сполучені Штати Америки, де вже  зараз прийнято 12 федеральних законів  щодо регулювання відносин у сфері  Інтернет.

 В Україні також існує ринок  товарів і послуг, для оплати яких електронна комерція є зручним платіжним  інструментом. За даними компанії Р5 Communications, Inc., не менш 6% українських Інтернет-користувачів періодично роблять покупки в Мережі, що тільки в одному Києві складає не менш ЗО тис. чоловік. Але в нашій державі цей ринок і досі перебуває в ембріональному стані. Так, у UaNet (українському секторі Інтернету) нараховується усього кілька десятків працюючих електронних магазинів, тому акцентувати увагу слід на розробці нових магазинів на базі програмних додатків торгової площадки [19].

 У нашій державі початок правового  регулювання .діяльності у сфері  високих технологій було закладено  у 1998 р. з прийняттям Верховною Радою  України Закону України "Про Національну  програму інформатизації"". Тоді ж була схвалена Концепція Національної програми інформатизації та прийнято Закон України "Про затвердження завдань Національної програми інформатизації на 1998-2000 роки".

 Наступним кроком став Указ Президента України  № 928 від 31 липня 2000 р. "Цю заходи по розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпеченню широкого доступу до цієї мережі в  Україні". Постановою Національного  банку України від 10 червня 1999 р. № 280 затверджено Правила організації  захисту електронних банківських  документів, які оперують поняттям "електронні банківські документи", не розкриваючи його.

 22 травня 2003 року Верховна Рада  України прийняла Закон України  "Про електронні документи  та електронний документообіг", який визначає поняття електронного  документа та електронного документообігу, закріплює світові тенденції  щодо визнання юридичної сили  електронного документа, вказує  на права та обов'язки суб'єктів  електронного документообігу, їх  відповідальність і т. ін. У  Законі дотриманий функціонально-еквівалентний  підхід до розуміння електронного  документа, запропонований Типовим  законом ЮНСІТРАЛ "Про електронну  комерцію". Функціонально-еквівалентний  підхід грунтується на дослідженні  цілей та функцій традиційних  вимог до складання документів  на папері для того, щоб визначити,  як дані цілі та функції  можуть бути досягнуті або  виконані за допомогою методів,  що використовуються за електронної  передачі даних. Тоді ж був  прийнятий і Закон України  "Про електронний цифровий  підпис".

 Поряд з перевагами електронної торгівлі, є й потенційні ризики, серед яких ухилення від податків, шахрайство, порушення прав інтелектуальної  власності і т. ін. Ці ризики реальні, але в розвинених країнах їх вдається регулювати таким чином, щоб не зруйнувати електронну торгівлю. З цією метою  уряди і приватні особи формують відповідні коаліції і співтовариства. Наприклад, у Сінгапурі при Міністерстві фінансів утворена Рада з політики електронної комерції. До Ради входять  представники різних урядових організацій - генеральної прокуратури, департаменту кримінальних розслідувань, митної служби, Міністерства інформації, ради з розвитку торгівлі. У Міністерстві внутрішніх справ Російської Федерації для  боротьби з комп'ютерними злочинами, з незаконним обігом заборонених  радіоелектронних і спеціальних  технічних засобів та із загрозою проникнення в міжміські та міжнародні канали зв'язку створено спеціальний  підрозділ - Управління по боротьбі зі злочинами у сфері високих  технологій. У США створено Національний центр захисту інфраструктури , завданням  якого є попередження та розслідування  комп'ютерних злочинів та координація роботи інших центрів. В Україні боротьба з комп'ютерною злочинністю, у тому числі й у сфері електронної комерції, здійснюється сформованими спеціальними підрозділами електронної розвідки та протидії комп'ютерним злочинам як у МВС, так і в СБУ.

 Таким чином, незважаючи на те, що Інтернет є  світовою інформаційною системою, електронна комерція з погляду права не набула настільки "світового" характеру  і традиційно продовжує залишатися в рамках національної юрисдикції. Однак, можливий більш складний "національний" склад учасників процесу загострює  проблему вибору права.

 Закріплення основ електронної комерції у  законодавстві України, подальший  розвиток правового регулювання  електронної комерції з окремих  її категорій у спеціальних законах, внесення відповідних змін до чинного  законодавства, яке стосується питань електронного обміну даними, укладання  угод в електронній формі - це питання, що потребують невідкладного вирішення  Створивши режим найбільшого  правового сприяння для розвитку електронної комерції в Україні, тим самим можна створити необхідний фундамент, на якому будуватиметься добробут нашого суспільства в XXI столітті.