Економічне моделювання в економічному аналізі

У моделюванні ринкової економіки важливе  місце належить моделям  рівноваги. Вони описують такий стан економіки, коли всі сили, що намагаються вивести  її з рівноваги, мають  нульову сумарну  дію. Оптимізаційні  моделі найчастіше застосовують на мікрорівні: вони дають змогу визначати  найкращі рішення  в умовах обмежених  можливостей.

Предметом економетричного  дослідження є  прикладні стохастичні  економічні моделі, тобто загальні економічні моделі, у яких модельні коефіцієнти набувають  конкретних числових значень залежно  від використаної статистичної інформації.

Процес  побудови моделі складається  з таких етапів:

1) формулюються предмет  і мета дослідження;

2) у досліджуваній  економічній системі  виокремлюються структурні  чи функціональні  елементи, що відповідають  поставленій меті, визначаються найважливіші  якісні характеристики  цих елементів;

3) словесно, якісно  описуються взаємозв'язки  між елементами  моделі;

4) уводяться символічні  позначення для  відповідних характеристик  економічного об'єкта  та формалізуються, наскільки можливо,  взаємозв'язки між  ними, тим самим  формалізується (описується  мовою математики) математична модель;

5) виконуються розрахунки  за математичною  моделлю та аналізуються  отримані результати.

За  визначенням, будь-яка  економічна модель є  абстрактною, а отже, неповною. Це пов'язано  з тим, що для виокремлення закономірностей  функціонування економічного об'єкта потрібно абстрагуватися від інших факторів, які хоч і мають  незначний вплив, однак у сукупності можуть визначати  не лише відхилення в поведінці об'єкта, а й його поведінку. Звичайно вважають, що всі фактори, невраховані  явно в моделі, мають  незначний результуючий вплив на процес чи явище, що досліджується.

3. Види економічного  аналізу та зв'язок  економічного аналізу  з іншими науками  і дисциплінами

Тривалий час розвиток аналізу відбувався шляхом розширення кількості показників і процесів на підприємстві, що вивчаються. При  цьому основна увага приділялася  вдосконаленню та уніфікації методики їх вивчення. Головним джерелом інформації аналізу була всезростаюча звітність  підприємств. У зв'язку з цим аналіз міг бути тільки наступним, тобто  після закінчення року, кварталу, місяця і складання відповідного звіту. Однак досить швидко єдина методика аналізу звітності підприємства стала диференціюватися, пристосуватися до галузевих особливостей господарств. Так з'явилися методики аналізу  діяльності промислових підприємств, а також підприємств торгівлі, сільськогосподарських, будівельних  та інших організацій. Створювалися також численні методики аналізу  діяльності більш дрібних галузей  промисловості та інших галузей  народного господарства.

В останні кілька десятиліть розвиток економічного аналізу в  основному пов'язувався з тематичним або вузько функціональним напрямом аналізу окремих об'єктів. У зв'язку з цим нині існують методики порівняльного, функціонально-вартісного та системного аналізу. Внаслідок значної різноманітності  видів і напрямів економічного аналізу  виникає потреба в класифікації їх. Однією із загальновизнаних ознак  групування є поділ окремих видів  аналізу залежно від часу проведення. Виходячи з цього, виділяють такі види аналізу: наступний (ретроспективний), оперативний та попередній.

На  теперішній час найбільш розвинутим і важливим є наступний аналіз. З тими або іншими застереженнями до нього можна включити такі шість видів.

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний акцент у цьому аналізі робиться на вивченні й оцінюванні ключових результативних і фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується показників прибутку та рентабельності, а також продажу продукції. Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану, руху грошових коштів і капіталу. Інші виробничі показники та витрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні установи, які мають тісні зв'язки з даним підприємством: фінансові та банківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації.

Техніко-економічний  аналіз, на відміну від фінансово-економічного, є більш змістовним і різнобічним. Його також називають внутрішньогосподарським. Крім економічних показників у ньому значна увага приділяється вивченню даних про використання техніки і технологій, інших матеріальних ресурсів підприємства. Для цього аналізу використовують дані первинного бухгалтерського обліку та інші джерела інформації. Техніко-економічний аналіз звичайно має значну галузеву специфіку, тоді як методика фінансово-економічного аналізу однакова для всіх підприємств.

Статистико-економічний  аналіз перебуває на стику статистики та економічного аналізу. Він вивчає діяльність не підприємств, а великих господарських комплексів, регіонів, галузей і народного господарства країни в цілому. Основним інформаційним джерелом може бути статистична звітність відповідних господарських одиниць, статистичні збірники і обстеження. У методиці цього аналізу провідну роль відіграють статистичні методи дослідження та обробки інформації.

Порівняльний, або міжгосподарський аналіз, як і статистико-економічний, використовує для своїх потреб більший обсяг інформації, ніж перші два аналізи. Але він обмежується даними кількох споріднених підприємств. Завдяки додатковим зіставленням даних і орієнтації на показники кращих підприємств у галузі він дає змогу одержати більш обґрунтовану оцінку роботи підприємства, яке аналізується. При цьому простіше і надійніше можна вишукати і резерви. У зв'язку з цим порівняльний аналіз іноді характеризують як найкращий засіб пошуку та обґрунтування внутрішньогосподарських резервів виробництва. [2, cт. 79-84]

Функціонально-вартісний  аналіз - відносно новий вид аналізу, і тому його методика ще не є досконалою. Предмет його вивчення в більшості випадків пов'язаний не з роботою підприємства, а з випуском та експлуатацією певних видів продукції. Такий підхід, крім традиційної виробничої інформації, потребує докладних даних щодо експлуатаційних характеристик виробів. Упровадження цього виду аналізу є доцільним у тому разі, якщо він вивчає ефективність відносно дорогої техніки з досить великими обсягами її виробництва. Цей аналіз концентрує увагу на показниках використання продукції, ефективності її застосування у користувачів. Головні резерви такий аналіз вбачає в удосконаленні конструкції виробу, оптимізації його окремих функцій, виявленні його слабких або навіть зайвих функціональних можливостей. Зменшення зайвих функцій виробу, спрощення конструкції та інші технічні заходи дають змогу налагодити виробництво високоефективної техніки і при цьому скоротити витрати на нього. На жаль, дослідження за допомогою цього виду аналізу нині стикаються з труднощами, пов'язаними з відсутністю налагодженої системи збирання необхідної інформації від користувачів продукції.

Системний аналіз - останній вид наступного аналізу. Вперше системний підхід використали військові фахівці, опрацьовуючи десантну операцію в Нормандії під час другої світової війни.

Системний аналіз застосовують для досліджування складних економічних  проблем, великих виробничих комплексів, важливих народногосподарських проектів. При цьому вивчення економічних  аспектів органічно поєднується  з аналізом технічних, соціальних, демографічних  і національних проблем, екологічних  і політичних умов тощо. Для забезпечення всебічного розгляду проблем аналіз здійснює бригада фахівців з різних галузей знань, що забезпечує зважене  комплексне їх розв'язання. Об'єктами такого аналізу в Україні були проект побудови нафтового терміналу в  Одесі, вирішення проблем енергопостачання і стану вугільної промисловості, комплексних питань, пов'язаних з  транспортуванням каспійської нафти  через Україну в Західну Європу. Загалом цей вид аналізу має  широкі перспективи свого подальшого розвитку.

Оперативний (поточний) аналіз здійснюють на підприємствах і в його підрозділах безпосередньо в процесі господарської діяльності, або відразу по закінченні окремих виробничих чи інших робіт. При цьому основну інформацію для аналізу постачає оперативний облік, що виключає пасивне очікування звітних даних.

Намагання поєднати проведення аналізу процесу виробництва  з відносно невеликими виробничими  етапами (доба, тиждень, декада) зумовлюється потребою в активізації економічної  роботи, включенні аналізу в систему  оперативного управління підприємством. Отже, завданням оперативного аналізу  є не тільки виявлення негативних явищ, а й сприяння їх своєчасному  виправленню протягом певного періоду, що дає змогу реально поліпшити  кінцеві результати роботи підприємства.

Інформацію для  оперативного аналізу отримують  в основному по каналах автоматизованих  систем управління і обробляють із застосуванням стандартних програм  не персональних комп'ютерах. Незважаючи на великі технічні можливості комп'ютерних  систем, в оперативному аналізі свідомо  звужують коло питань, проблем і  показників роботи, а отже, і зменшують  обсяг інформації, яку збирають. Проте таке обмеження безпосередніх  об'єктів аналізу не повинно погіршувати  якість висновків і рекомендацій, зменшувати їх цінність для управління.

Розвиток оперативного аналізу з самого початку зумовлювався вимогами поточного управління. Тому він щільно примикає до науки й  практики управління.

Прогнозний  аналіз (перспективний, стратегічний) почав застосовуватися як техніко-економічне обґрунтування майбутніх підприємств, зразків нової техніки і новітніх технологій. Цей аналіз передує виробничим подіям, передбачає їх наслідки, оцінює їх ефективність.

Результати прогнозного  аналізу можуть бути подані як планові  калькуляції для нових видів  продукції, як сума економічного ефекту від освоєння нової техніки, впровадження новітніх технологій, механізації та автоматизації виробництва, як комплекс рекомендацій для розробки різних програм  або формування політики. Цей аналіз здійснюють працівники проектних і  наукових закладів, а також установи державного управління.

Можемо  з'ясувати, яке місце  посідає економічний  аналіз у системі  економічних та інших  наук і які взаємозв'язки існують між ними.

Теоретичною основою економічного аналізу є політична економія, а загальним методом пізнання, як і для всіх інших наук - діалектика.

Економічний аналіз тісно  пов'язаний з галузевими економіками, організацією та менеджментом, маркетингом, фінансовими дисциплінами, банківською  справою і кредитуванням.

Особливу роль в  економічному аналізі відіграють бухгалтерський облік та статистика. Вони не тільки постачають йому необхідну інформацію, а й надають деякі свої методи для її вивчення. Особливо плідно у  цій справі склалися стосунки між  аналізом і статистикою, внаслідок  чого методика аналізу збагатилася  багатьма статистичними методами й  прийомами дослідження.

В економічному аналізі  широко застосовуються сучасні обробки  інформації, економіко-математичні  та соціологічні методи, знання в галузі техніки й технології виробництва.

4.Основні принципи аналізу систем

Основні принципи системного аналізу є узагальненням досвіду  роботи фахівців з дослідження та розробки складних систем. Найчастіше до них відносять принципи кінцевої цілі, масштабу, еквіфінальності, єдності, зв'язності, модульної побудови, ієрархії, функціональності, розвитку, децентралізації, невизначеності. Розглянемо їх більш  детально.

Принцип кінцевої цілі: абсолютний пріоритет кінцевої (загальної, глобальної) цілі над проміжними цілями, цілями підсистем тощо. Принцип включає  кілька правил:

- для проведення  системного аналізу необхідно  сформулювати мету дослідження;  вона не може бути розпливчастою  чи неповно визначеною, оскільки  в таких випадках висновки  не будуть правильними;

- аналіз слід здійснювати  на основі першочергового уявлення  про кінцеву ціль досліджуваної  системи; це дає змогу визначити  основні суттєві властивості  системи, показники якості та  критерії оцінки;

– при синтезі систем будь-яка спроба зміни чи удосконалення  має оцінюватися з позиції  того, допомагає чи перешкоджає вона досягненню кінцевої цілі;-

– ціль функціонування штучної системи задається, як правило, системою, у якій досліджувана система  є складовою частиною.

Принцип масштабу. Якість функціонування системи можна оцінювати  лише стосовно системи більш високого рівня ієрархії. Тобто для визначення ефективності функціонування системи  треба представити її як частину  більш загальної системи й  проводити оцінювання її зовнішніх  властивостей з урахуванням цілей  і завдань системи.

Принцип еквіфінальності. Система може при різних початкових умовах та різними шляхами досягати потрібного кінцевого стану, що не залежить від часу й визначається виключно власними характеристиками системи (це є формою стійкості стосовно початкових та межових умов).