Ринкова інфраструктура та її розвиток в Україні

Економічна теорія та практика ринкового  господарювання знають багато моделей  та методів ціноутворення. Так, проф. Кардаш В.Я. аналізує чотири моделі ціноутворення “середні витрати плюс прибуток”, “забезпечення цільового прибутку”, “ціна відчуття цінності товару”, “ціна за аналогією”.

При всій різноманітності методів  ціноутворення вони мають спільну  рису – ціна повинна відшкодувати витрати виробництва та обігу та забезпечити створення прибутку власнику товару.

 

Товарна          Грошово-

Політика            кредитна

( )           політика

   ( )

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Взаємодія механізмів регулювання товарного ринку.

B_t - важелі впливу на кількість, якість та безпеку товарів;

T - обсяг товару, який надходить в обіг;

B_y - важелі державного впливу на стан товарного ринку;

I - інформація про стан та тенденції зміни товарного ринку;

B_гк - важелі впливу на обсяг грошової маси на товарному ринку;

В_з - вплив зовнішнього середовища;

Г - вихід керованої системи, матеріальні та фінансові ресурси на державні потреби.

 

Важливою характеристикою ринку  є те, що ринкова ціна формується під впливом співвідношення попиту і пропозиції в умовах конкуренції. При наявності великої кількості покупців і продавців кожен з них неспроможний помітно вплинути як на загальний обсяг пропозиції так і на ринкову ціну. Тому, щоб отримати прибуток, товаровиробник змушений шукати шляхи підвищення конкурентоспроможності власної продукції, скорочення витрат на її виготовлення. Внаслідок цього конкуренція стає могутнім стимулом технічного прогресу, впровадження на ринок нових видів товарів, зниження витрат виробництва.

Щоб вистояти в конкурентній боротьбі, товаровиробник повинен пропонувати  продукцію, якій віддають перевагу покупці  та яка забезпечує йому більш високий  і стабільний прибуток. Саме останній спонукає підприємця розширювати виробництво одних товарів та скорочувати пропозицію інших. З метою отримання більшого прибутку виробники впроваджують ресурсозберігаючі технології. Завдяки коригуванню за допомогою цінового механізму обсягу пропозиції різних товарів на ринку встановлюється на деякий час баланс виробництва та споживання, певний оптимум у розподілі ресурсів між  сферами та видами виробництва.

За цих умов забезпечується задоволення  суспільних потреб при ефективному  використанні обмежених ресурсів, тобто  досягається мета взаємодії регулюючого впливу держави та ринкового механізму саморегулювання.

 

2. Кредитна, банківська, податкова, страхова, митна системи

Ринкова інфраструктура - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Основною макроекономічною функцією РІ є підвищення ефективності капіталу, та, відповідно, ринкової економіки в цілому[1, c.225 ].

Формами (елементами) інфраструктури в сучасній ринковій економіці є:

• кредитна система і комерційні банки;
• емісійна система і емісійні банки;
• організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;
• аукціони, ярмарки та інші форми організованого по-забіржового посередництва;
• система регулювання зайнятості населення і центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);
• інформаційні технології і засоби ділової комунікації;
• податкова система і податкові інспекції;
• системи страхування комерційного господарського ризику і страхові (державні і недержавні) компанії;
• спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства і засоби масової інформації;
• торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл;
• митна система;
• професійні спілки тих, хто працює за наймом;
• комерційно-виставочні комплекси;
• система вищої і середньої економічної освіти;
• консультативні (консалтингові) компанії;
• аудиторські компанії;
• громадські і державно-громадські фонди, створені з метою стимулювання ділової активності;
• спеціальні зони вільного підприємництва тощо.

Ринкова інфраструктура є механізмом функціонування підприємництва (бізнесу). Вона охоплює широкий економічний простір — від виробництва до споживання: укладення договорів, контрактів на постачання, просування товарних потоків галузями і регіонами, регулювання збуту та обслуговування економічної системи. З огляду на це ефективність функціонування ринкової економіки передусім залежить від комплексності та ефективності її інфраструктури.

Ринкова інфраструктура виконує такі функції:  

1)   організаційне оформлення  ринкових відносин;

2)    полегшення реалізації  інтересів учасників ринкових  відносин;

3) спеціалізація різних суб'єктів економіки, підвищення оперативності й ефективності їх роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють;

4) полегшення форм юридичного  і економічного контролю державного і громадського регулювання ринкових відносин.

Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструктури поділяють на два види (рис.1.3):

1) спеціалізована ринкова інфраструктура; 2) загальна ринкова інфраструктура.        

 Рис. 1.3. Класифікація ринкової інфраструктури

 

Спеціалізована  ринкова інфраструктура забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

Загальна  ринкова інфраструктура об'єднує безпосередні атрибути ринкового механізму, які характеризують рух грошей, товарів, капіталів, праці та ін. 

Ринкова система належно функціонує лише за постійного циркулювання в ній грошових потоків (готівкових і безготівкових). Безперервність такого циркулювання забезпечує кредитна система.

Кредит (лат. сгесіо — вірю) є формою руху грошового капіталу, наданого кредитором позичальнику на умовах відстрочення платежу та платності за користування ним.

Кредитна система — сукупність банків та інших кредитно-фінансових установ (інвестиційних і страхових компаній, фондів), які мобілізують вільні грошові ресурси і надають їх у позику.

Сукупність банків та інших кредитно-фінансових закладів, що здійснюють мобілізацію  вільних грошових ресурсів і надають  їх у позику, називається кредитною  системою. В кредитну систему входять банки, інвестиційні та страхові компанії, фонди (Рис.1.4).

Кредитні відносини передбачають, з одного боку, наявність тимчасово вільних грошових капіталів, власники яких готові надати їх як позику на певний термін за певну винагороду (відсоток), а з іншого — підприємців, які бажають тимчасово використати їх у своїй виробничій діяльності.

 

Рис.1.4. Структура кредитної  системи

 

Основними формами кредиту є  комерційний і банківський.

Комерційний кредит — кредит одного підприємця іншому у вигляді відстрочення платежу за поставлені товари або надані послуги.

Інструментом такого кредиту є  комерційний вексель, до ціни якого  входить ціна товару (послуги) плюс відсоток.

Банківський кредит — кредит, наданий банком чи іншою кредитно-фінансовою установою підприємцям та іншим позичальникам у вигляді грошових сум.

Різновидом комерційного чи банківського кредиту є споживчий кредит. Його об'єктом, з одного боку, є товари тривалого користування (меблі, автомобілі, холодильники, телевізори і т. д*), а з іншого — банківські позики на споживчі цілі (наприклад, на будівництво або придбання житла). Виділяють також державний кредит — кредит, де суб'єктом (кредитором або позичальником) є держава, та іпотечний кредит — довготермінові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будівель). В кредитну систему входять банки, інвестиційні та страхові компанії, фонди.

Основою кредитної інфраструктури є банківська система.

Банк – це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахунках і операціях з цінними паперами. За формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні. Сфера діяльності банків — операції з позичковим (грошовим) капіталом. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції — операції, через посередництво яких утворюються ресурси банків (внески і позичені гроші; емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також довгострокові позики у кореспондентів банку).

Активні банківські операції — діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді грошових позик і зобов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції — посередницька діяльність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і надання сейфів для користування, управління майном та ін.

Діяльність банків має  засновуватися на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У  процесі своєї діяльності вони одержують  прибуток. Банківський прибуток –  це залишок між сумою одержаних  відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система України, як і у більшості країн світу, складається з двох рівнів (Рис.1.5.). У ст. 4 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Рис.1.5. Структура банківської системи

 

Перший рівень банківської  системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

Національний банк України є  юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності [16 ].

До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються  для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

Комерційні банки  здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян виконанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.