Ринкова інфраструктура та її розвиток в Україні

Характеризуючи сутність комерційних  банків та їх специфіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв'язкам з усіма секторами економіки.

Основним джерелом формування доходної частини держаних і місцевих (муніципальних) бюджетів в умовах ринкової економіки є податки. Тому виплата їх учасниками ділових відносин - справа необхідна, хоча й не дуже приємна для платників.

Податки - це обов'язкові нормовані платежі в державний або місцевий бюджети, що їх вносять окремі особи, підприємства, організації та установи. В Україні сучасна податкова система включає такі види податків: для підприємств основними є податок на доход (прибуток) і на додану вартість; обов'язкові платежі у фонди соціального страхування, Чорнобиля, стабілізації й зайнятості, а також на спорудження шляхів сполучення; основним податком для населення є прибутковий податок. Крім названих податків, існує ще ціла система акцизів (непрямих податків), а також платежів як у держаний, так і в місцеві бюджети, які регламентуються законодавчими актами різних рівнів, Всі податки й платежі, які сплачують господарюючі суб'єкти й населення, складають податкову систему.

Слід зазначити, що існуюча  в Україні податкова система не е ідеальною й вимагає вдосконалення. Необхідність вдосконалення диктується об'єктивними причинами. Річ у тім, що з кожним кроком у бік ринкової економіки в обсязі бюджетних доходів буде збільшуватися частка прибуткових податків з фізичних осіб і падати частка податків на підприємницький прибуток. Це відбувається тому, що держава, відмовляючись від адміністративного регулювання цін, вже не зможе використовувати їх з метою перерозподілу доходів. Все навантаження ляже на бюджет. А щоб бюджетний механізм був у змозі забезпечити будь-кому додаткові доходи, їх спочатку треба в когось узяти. Здійснюється це за допомогою ефективної системи прибуткового оподаткування, роль якого буде в майбутньому зростати. Оподаткування прибутку з часом стане більш ліберальним, даючи можливість підприємствам вести повноцінну інвестиційну діяльність.

Складність процесу створення страхової системи в Україні полягає у тому, що упродовж попередніх років на її території страхування було державною монополією. Отже, нині на страховому ринку України відсутній досвід, не вистачає кваліфікованих кадрів, немає відповідної інфраструктури. Дуже мало в Україні проводилось наукових досліджень із питань страхування, не розвинена й правова основа, на стадії становлення перебуває низка страхових послуг. 
 Важливим кроком у напрямку становлення страхової системи в Україні було прийняття в 1996 р. Закону України "Про страхування", де йшлося про підвищення вимог до реєстрації страховиків, розмірів і структури їхніх статутних фондів, встановлення порядку розрахунків резервів, системи контролю за рівнем платоспроможності страховиків, упорядкування видів обов'язкового страхування. Усе це сприяло розвиткові страхової справи. На сьогодні в Україні працюють понад 240 компаній, що мають досить великі обсяги статутних фондів і резервів, добру репутацію. 
 Варто також відмітити, що обсяги страхових резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збільшилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок набув якісніших ознак. 
Проте, система страхування в Україні, як підтверджує досвід її функціонування, потребує постійного вдосконалення.

Митна система України - сукупність митних органів, на які покладено завдання здійснення митної справи в державі. Система складається з Державної митної служби України, регіон, митниць, митниць, митних постів, спеціалізованих митних управлінь та організацій.

Проголошення державного суверенітету і незалежності України в 1991 році зумовило нагальну потребу в забезпеченні належного захисту економічних  інтересів країни.

Державна митна служба України спрямовує, координує та контролює діяльність митних органів щодо виконання законодавства з митної справи, в межах своїх повноважень видає накази та інструкції, організує та контролює їх виконання. Кабінет Міністрів України спрямовує і координує діяльність Держмитслужби через Міністра фінансів України, але не оперативно, а через нормативні акти.

Держмитслужбі безпосередньо підпорядковані регіональні митниці, митниці, митні пости, а також утворені для її ефективної діяльності спеціалізовані організації та установи (митні лабораторії, інформативно-аналітичні підрозділи, будівельні та господарські служби, кінологічні служби, навчальні заклади та установи з підготовки і перепідготовки кадрів), ін. організації та установи.

До основних завдань Держмитслужби відносяться:

• захист економічних інтересів України, розвиток зовнішньоекономічних зв'язків;
• контроль за додержанням вимог митного законодавства України;
• використання засобів митного регулювання торговельно-економічних відносин, сприяння участі України у міжнародному співробітництві;
• удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;
• захист інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
• сприяння прискорення товарообігу та збільшення пасажиропотоку через митний кордон України;
• боротьба з контрабандою, запобігання порушенню митних правил.

Додержання конкретних принципів формування митної політики при визначенні головних національних інтересів та напрямів державної політики є конче необхідним саме для молодої держави, якою є Україна, оскільки вона ще не має сталої політичної та правової системи, яка мала б забезпечити стабільність та спадкоємність її розвитку.

 

Торговельні підприємства, біржі, банки, кредитні та бюджетні установи надають ринковій системі організаційної завершеності, поєднують виробників і споживачів у єдиному господарському процесі.

 

 

В країнах із розвиненою економікою ринок цінних парерів  є одним із головних джерел залучення фінансових ресурсів. Вихід на біржовий ринок є однією з ключових переваг, що забезпечує підприємствам успішний розвиток. Серед основних тенденцій на ринку цінних паперів можна визначити стабільний попит на боргове фінансування та зростаючий інтерес до первинного розміщення акцій. Сучасний стан ринку цінних паперів та його структура утворилися внаслідок процесів трансформації економічної системи, які відбулися в Україні під впливом внутрішніх факторів її розвитку, а також зовнішніх, тобто криз на світових фінансових ринках упродовж останніх років. Показник обсягу випуску цінних паперів є одним із головних показників розвитку ринку цінних паперів.

 Загальний обсяг зареєстрованих державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) випусків цінних паперів в 2010 році становив 153,05 млрд грн, з яких: 
• акцій – 46,14 млрд грн; 
• облігацій підприємств – 31,35 млрд грн; 
• облігацій місцевих позик – 974,00 млн грн; 
• опціонів – 0,27 млн грн; 
• інвестиційних сертифікатів компаній з управління активами (КУА) пайовими 
• інвестиційними фондами – 65,37 млрд грн; 
• акцій корпоративними інвестиційними фондами – 8,89 млрд грн; 
• сертифікатів фонду операцій з нерухомістю – 54,5 млн грн; 
• звичайних іпотечних облігацій – 270,00 млн грн. 
 Динаміка обсягу випуску цінних паперів є прогресивною, що зображено на рис.1.6. У 2002 р. обсяг випуску цінних паперів сягав рівня 15,59 млрд грн, а станом на 2010 р. відбулося зростання майже у 10 разів і він становив 153,05 млрд грн. Аналізуючи динаміку обсягів випуску цінних паперів в Україні протягом 2002-2010 рр., яку наведено на рис. 1.6, треба зазначити, що спостерігається загальна тенденція до зростання, але вона не має стабільного розвитку. Це зумовлено досить нестабільним економічним розвитком як України загалом, так і фондового ринку зокрема.

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.6. Обсяги випуску цінних паперів в Україні у 2002-2010 рр.

  Варто зауважити, що в 2003 році відбулося збільшення цього показника на 45% в порівнянні з попереднім роком, а у 2004 році уже спостерігалося його зниження на 75%. В 2005-2006 роках спостерігалася стабільність і цей показник досяг рівня 34,76 млрд. грн., що більш ніж в два рази вище рівня 2002 року. Однак найбільшого розвитку ринок цінних паперів досяг в 2007 році, і обсяг випуску цінних становив 61,99 млрд. грн., що на 78% вище рівня 2006 року. Це було спричинене політичними трансформаціями та економічною перебудовою в Україні. Позитивна тенденція спостерігалася і впродовж наступних трьох років, а темп приросту становив 147%. 
 На основі діаграми, можна прогнозувати подальше зростання обсягів випуску цінних паперів в Україні, за умови стабільності фінансової системи та світових фондових ринків. Ринок капіталу в Україні не відрізняється значною різноманітністю цінних паперів (рис. 1.7.).

Рис. 1.7. Структура випуску цінних паперів у 2002-2010 рр., %

Аналіз структури випуску цінних паперів демонструє переважання  пайових цінних паперів на ринку  цінних паперів України. На ринку  цінних паперів в останні роки спостерігається тенденція до диверсифікації у розподілі тимчасово вільних грошових коштів та ускладнення структури ринку цінних паперів, що дозволяє створити конкурентоспроможний вітчизняний ринок капіталу. 
Важливе значення має ефективність функціонування ринку цінних паперів в Україні. Сьогодні фондовий ринок не надто сприяє залученню інвестицій і перерозподілу капіталу, тобто не виконує своїх функцій.

Крім того, потребують вирішення  такі проблем як: 
• високий ступінь ризиків; 
• відсутність відкритого доступу до інформації; 
• невеликий обсяг і неліквідність; 
• недосконалість нормативно-правового забезпечення; 
• нестача кваліфікованого персоналу; 
• низький рівень капіталізації; 
• порушення прав інвесторів. 
 Для покращення стану фондового ринку України та забезпечення його фінансової безпеки потрібно підвищити роль держави на фондовому ринку. Контроль за діяльністю емітентів, фондових бірж, професійних учасників ринку та самоврядних організацій, що повинні запобігати порушенню законодавства на ринку цінних паперів є одним з головних елементів державного регулювання ринку цінних паперів. 
Основними напрямами розвитку фондового ринку в найближчій перспективі є: 
• вдосконалення механізмів захисту прав інвесторів; 
• розвиток інструментів ринку цінних паперів; 
• вдосконалення законодавства про цінні папери та фондовий ринок; 
• вдосконалення системи розкриття інформації на ринку цінних паперів; 
• розвиток інвестиційної інфраструктури 

 

3. Біржі: товарно-сировинні, фондові, валютні, праці

 

Перші біржі з'явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. На зібраннях  купців велися переговори й укладалися торгові угоди. Ось чому словом «біржа» стали називати зібрання комерсантів. На рисунку 1.8 представлена детальна схема ринкової інфраструктури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.8.      Ринкова інфраструктура.

 

Товарна біржа — це асоціація юридичних і фізичних осіб, які здійснюють оптові(торговельні) операції за стандартами, зразками у спеціально відведеному місці, причому ціни на товари встановлюються в умовах вільної конкуренції.

Основним змістом діяльності товарних бірж є створення найбільш сприятливих умов для укладання товарних угод.

Товарну біржу слід розглядати класичний інститут ринкової економіки, який формує оптовий ринок товарів шляхом організації та регулювання біржової торгівлі. Великі біржі, на яких концентруються попит і пропозиція товарів світової торгівлі, дають можливість визначити місткість ринку та умови конкуренції, обмінятися інформацією. Біржова ціна як результат вільної конкуренції є орієнтиром для інших ринків.

У країнах із розвиненою ринковою економікою товарні біржі переважно функціонують як безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Головними статтями їхнього доходу є засновницькі та пайові внески і відрахування організацій, що є засновниками біржі; доходи від надання послуг членам біржі та іншим організаціям; виручка від інших операцій.

Універсальними називають біржі, які торгують товарами різних груп. Наприклад, на американськім біржі «Чикаго Борл офтрейд» реалізують пшеницю, кукурудзу, овес, сою, бройлерів, фанеру, золото, срібло, нафту, бензин, мазут тощо, тобто продовольчі та непродовольчі товари. Об'єктом продажу Київської універсальної товарної біржі є продукти харчування, худоба тощо. Біржі, об'єктом торгівлі яких є окремі товари або їхні групи, називають спеціалізованими. У свою чергу, їх поділяють на спеціалізовані широкого профілю і вузькоспеціалізовані. Наприклад, на американській біржі «Чикаго Меркантайл Ексчейндж» здійснюється купівля-продаж сільськогосподарської продукції (великої рогатої худоби, свиней, продуктів їх переробки тощо), біржа «Канзас-Сіті Борд оф трейд» є вузькоспеціалізованою, оскільки торгує лише одним товаром — пшеницею.

Членами біржі є її акціонери. Вони мають право безплатно відвідувати  біржу, користуватися її технічними засобами, укладати угоди. Крім членів біржі в торгах можуть брати участь відвідувачі — постійні та разові.

Участь підприємства у біржовій торгівлі на постійних чи разових  засадах може здійснюватися за певну плату через брокерські контори або брокерів (маклерів).

Для того щоб стати біржовим, товар  має відповідати певним вимогам. Насамперед він має бути масовим, а отже, немонопольним. Кількість товару визначають в угоді у натуральних одиницях. Фактичну величину продажу називають лотами, тобто партіями. У разі стандартизації якості біржового товару як єдину міру використовують базовий сорт, тобто найпоширеніший вид продукції цього ринку.

Так, у США тверда червона озима  пшениця є базовою щодо інших  сортів. У свою чергу, вона має п'ять  класів, з яких другий є сортом, що котирується, на його основі за допомогою коефіцієнтів визначають ціну інших.