Ринкова інфраструктура та її розвиток в Україні

Особливістю біржового  товару є те, що його завжди можна  купити і продати, тобто він цілком ліквідний.

Перш ніж потрапити до споживача, біржовий товар багато разів переходить з рук у руки. Це зумовлено тим, що на біржі обертається не сам товар, а титул власності на нього або контракт на його поставку.

Котирувальна  ціна — це типова ціна, що встановлюється біржою з урахуванням кон'юнктури ринку.

Кон'юктуру ринку визначають на основі трьох параметрів: співвідношення попиту та пропозиції; тенденції руху цін упродовж біржового дня; кількості здійснених угод.

Біржова угода — це письмово оформлений документ купівлі-продажу або поставки.

Вона буває двох видів — з  реальним товаром і строкова.

 У першому випадку товар переходить від продавця до покупця, тобто це реальній товарооборот. Товар має перебувати у приміщенні біржі (на її складах) або бути поставленим у строк від 1 до 15 днів після укладення угоди. Такі угоди називають ще спот.

Форвардні угоди — це зобов'язання продавця здійснити постачання конкретної кількості товару певної якості у зазначений час Такі угоди поділяють на позабіржові та біржового обороту. Позабіржові угоди укладають для поставки товару в майбутньому беї будь-якого офіційного гаранта. Якщо між покупцем і продавцем є біржовий посередник, тобто угода укладається на реальний товар у зазначений час через біржу, то це форвардна угода біржового обороту.

Форвардні угоди є вигідними  як для продавців, так і для  покупців реального товару, насамперед завдяки тому, що такі угоди гарантують збут чи придбання продукції на прийнятних умовах і певною мірою страхують від зміни цін. Це набуває особливо важливого значення в умовах інфляції.

У бартерних угодах роль еквівалента виконують, як правило, зерно, автомобілі, ліс, цемент, м'ясопродукти, мед, картопля тощо.

Угоди «з умовою» поширені в країнах, що перебувають у стані переходу до ринкової економіки. їхня сутність полягає в тому, що продаж одного товару відбувається за одночасної купівлі іншого. Відрізняються такі угоди від бартерних тим, що здійснюються у процесі публічних торгів в операційному залі за участю маклера, а обліково-розрахункову функцію виконують гроші.

Особливістю ф'ючерсних угод є постачання товару згідно з попередньо укладеними контрактами за цінами, що встановлюються на ринку реального товару, або за котирувальною ціною. При строкових операціях ф'ючерсного типу рух товару не є обов'язковим, оскільки це продаж прав па товар. Ставши об'єктом такої торгівлі, він може реалізовуватися за різними цінами (у момент купівлі і продажу ціни на ринку реальних товарів відрізняються). Якщо ціна зросла, різницю виплачує продавець, якщо знизилась, — покупець.

Для того щоб застрахуватися від  можливих втрат внаслідок зміни  цін при здійсненні контрактів з реальним товаром у біржових операціях, застосовують хеджування (захист). У найзагальнішому вигляді хеджування визначають як страхування ціни товару від ризику небажаного для виробника зниження чи невигідного для споживача зростання. І продавець, і покупець однаковою мірою зацікавлені в усуненні значних коливань ціни. На практиці це відбувається так. Суб'єкт, що продає реальний товар на біржі з поставкою у майбутньому, спираючись на існуючий рівень цін, водночас купує ф'ючерсні контракти на той самий строк і на ту саму кількість товару. А той, хто купує реальний товар з поставкою у майбутньому, водночас продає на біржі ф'ючерсні контракти. Останні виступають страховими гарантами, оскільки, якщо в операції одна сторона втрачає як продавець товару, то вона виграє як покупець ф'ючерсних контрактів на таку саму кількість товару, і навпаки, тобто продавець товару застосовує хеджування продажем, а продавець товару — купівлею.

Зменшенню ризику, пов'язаного з  торгівлею ф'ючерсними контрактами, сприяють угоди з премією (опціон), що є торгівлею попередніми контрактами. Джерелом доходу для покриття фактичної ціни, на відміну від ціни під час укладення опціонної угоди, є премія. Це величина ризику, тобто сума, яку може втратити покупець опціону, якщо відмовиться від купівлі товару.

Формування товарних бірж в Україні  сприятиме концентрації у певних місцях великої кількості товарів, що дасть змогу через інституцію ціноутворення, якою є біржа, створити ринок засобів виробництва.    

Фондова біржа — це організаційна форма ринку на якому здійснюється торгівля цінними паперами — акціями, облігаціями, зобов'язаннями державної скарбниці, сертифікатами, документами, пов'язаними з рухом кредитних ресурсів і валютних цінностей.

Головною метою функціонування та розвитку фондових бірж є залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення стабільного зростання суспільного виробництва. В сучасному світі функціонує: більше ніж 200 фондових бірж. Всі вони мають свої особливості часто досить суттєві. Беручи за критерій визначення правового статусу бірж їх поділяють на три типи: публічно-правові; приватні, змішані.

Діяльність публічно-правових бірж постійно перебуває під державним контролем. Держава приймає активну участь в створенні правил біржової торгівлі, контролює їх виконання, забезпечує підтримку правопорядку на біржі під час проведення торгів, призначає біржових маклерів. Публічно-правовий тип фондової біржі характерний для Франції та Німеччини.

Приватні фондові  біржі - це акціонерні товариства, що абсолютно самостійні в організації біржової торгівлі. Всі угоди на таких біржах укладаються у відповідності до чинного в країні законодавства. Держава не дає ніяких гарантій і не бере на себе ніякої відповідальності по забезпеченню стабільності біржової і торгівлі та зниженню ризику торговельних угод. Такий тип характерний для США та Англії.

При змішаному типі — фондова біржа створюється як акціонерне товариство, але при цьому 50% їх капіталу належить державі. Керівництво такими біржами здійснюється на виборній основі, але нагляд за біржовою діяльністю здійснюється біржовим комісаром, він же проводить офіційну реєстрацію біржових курсів. Цей тип бірж характерний для Австрії, Швейцарії та Швеції.

Окрім цієї класифікації фондові  біржі умовно поділяють також на „брокерські" та „банківські". Перший тип характерний для США, відповідно до такої організації бірж торгівлею цінними паперами займаються лише брокери, а комерційним банкам „вхід" на біржу заборонено. За другим типом (Німеччина, Франція) навпаки —банки є найважливішими суб'єктами біржової торгівлі цінними паперами. В Україні під час створення першої фондової біржі існувала розвинута система комерційних банків, інших же різновидів інвестиційних посередників та мережі брокерських контор ще не було. Тому саме комерційні банки прийняли участь у створенні першої Української фондової біржі. У день реєстрації УФБ із 29 засновників — 21 були комерційні банки.

Діяльність фондової біржі в  Україні регламентується Законом України від 18.06.91 р. „Про цінні папери і фондову біржу", іншими законодавчими актами України, статутом та правилами фондової біржі.

Функції, які виконує фондова  біржа впливають на різні сфери  життя країни, основними з них  є такі: в економічній сфері:

• прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумуляцію для інвестицій у виробничу та соціальну сфери;

• переміщення капіталу з однієї галузі в інші — найефективніші чи соціально значущі;

• акумуляція вільних коштів населення, тимчасове вилучення їх з обігу, що стримує інфляційні процеси, сприяє стабілізації державного бюджету, уможливлює залучення копнім приватних осіб для інвестицій;

• регулювання обігу цінних паперів  котируванням, зміною курсу, ринкової вартості;

• відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів, рентабельності того чи іншого підприємства;

у фінансовій сфері:

• організація біржових зборів для  проведення гласних публічних торгів;

• визначення ринкової ціни цінних паперів, що котируються на біржі;

• гарантування виконання умов біржових угод, розробка системи розрахунків за укладеними на біржі угодами;

• здійснення біржового арбітражу, розв'язання спірних питань, що виникають по біржових угодах у процесі біржових торгів;

• забезпечення учасників ринку  оперативною та аналітичною інформацією про стан та тенденції розвитку фондового ринку;

у політичній сфері:

• сприяння укріпленню економічної  самостійності, яка є головною опорою незалежності держави.

• сприяння розвитку ринкової економічної  системи, як основи демократичного суспільства.

• прискорення інтеграційних процесів входження України до світового  співтовариства;

• вихід через фондову біржу  національного капіталу на світовий ринок з допомогою розповсюдження серед іноземних інвесторів акцій та інших цінних паперів українських підприємств, а відтак - інвестування іноземного капіталу (через цінні папери) в економіку України;

у соціальній сфері:

• акумуляція капіталу, у тому числі  й вільних коштів населення, для інвестування як у виробничу, так і в соціальну сферу та підвищення добробуту населення;

• створення нових робочих місць  завдяки переміщенню капіталу та інвестуванню.

Валютна біржа – це постійно діючий центр з проведення операцій купівлі-продажу іноземної валюти та цінних паперів, номінованих у валюті. На неї покладено підготовку пропозицій до Національного банку України про встановлення єдиного валютного курсу та функції валютного контролю.

Біржа праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці.  Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо.  Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація.  Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін.  У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

 

РОЗДІЛ 2. Інформаційні технології і засоби ділових комунікацій

 

Визначальною ознакою сучасного  економічного розвитку є формування нової господарчої системи, у  якій роль головного виробничого  ресурсу відіграє інформація, а роль вирішального чинника виробництва  – знання. З ускладненням управлінських завдань у виробництві та товарообігу на перший план виходить управлінська інформація. Зростання значення чинника часу в господарсько-торговельних процесах обумовлюють необхідність достатньої та достовірної інформації про поточний стан товарного ринку, його кон`юнктуру, перспективні можливості розвитку виробничого і невиробничого споживання, обсягів попиту та пропозиції. Перетворення інформації та знань в вирішальний фактор виробництва створює реальну можливість подолання відносної обмеженості природних ресурсів. З`являються контури принципово нової економіки, яка спирається на широке використання інформаційних ресурсів. Її ефективність, економічне зростання у більшій мірі залежать не від прогресу матеріального виробництва, а від швидкого розвитку інформатизації.

Ще донедавна інфраструктура товарного  ринку забезпечувала в основному  організацію та технологію просування товару до споживача, а її послуги: торгівельні, виробничо-технологічні, транспортно-логістичні, інформаційні тощо відігравали допоміжну роль. На сучасному етапі вирішальний вплив на економічні процеси чинитиме саме інформаційна складова, яка створює новий простір для бізнесу. За рахунок використання новітніх інформаційних технологій скорочується потреба в оборотному капіталі, так як узгоджуються системи оперативного управління виробництвом та забезпечення його необхідними матеріальними ресурсами. Завдяки цьому не тільки зменшуються матеріальні запаси та вивільняються складські приміщення, а й взагалі відпадає потреба в складуванні.

Ефективна діяльність суб`єктів господарювання на товарному ринку базується  на перетворенні інформації, яку можна  визначити як цілеспрямований обмін  упорядкованими даними (отримання і  передавання відомостей) між ними або іншими структурами і фізичними  особами. Рівень інформаційного забезпечення можні вважати мірою впорядкованості та стійкості всієї економічної системи.

Сучасна господарсько-торгівельна  діяльність базується на технологіях, які все більше вимагають розширеного  обміну інформацією, тобто залежать від рівня досконалості процесів обробки даних. Загалом, взаємодія суб`єктів товарного ринку має виключно інформаційну сутність. Притаманне ринковій економіці вільне волевиявлення людей формується через аналіз різнорідної інформації (вона може бути недобросовісною, спрямованою на усунення конкурентів, порівняльною тощо). Таким чином, економічні процеси завжди є результатом перетворення інформації. На них значно впливають умови створення, опрацювання, передавання та зберігання даних. З винаходом інформації комп`ютера й Інтернету і введенням їх в економіку всі операції неймовірно прискорилися і змінилися якісно, а не тільки кількісно. Сукупність засобів сучасної обчислювальної техніки і високошвидкісних комунікаційних каналів дає можливість не тільки нагромаджувати і розповсюджувати інформацію, а й сформувати глобальну мережу єдиного інформаційного обслуговування з цифровою передачею інформації. Завдяки цьому виникає транснаціональний інформаційний простір, що функціонує поза межами національних ринків. Світова економіка поступово починає функціонувати в умовах об`єднаного ринку, коли наявні товари віртуально зосереджені в одному місці. Поява глобальних комунікаційних мереж дозволяє забезпечити швидку циркуляцію товарів, інформації і грошей, зняти численні перешкоди в глобальному обміні інформацією.