Шпаргалка по истории экономических учений

5. Август Блаженний і Фома Аквінський – християнські мислителі доби феодалізму.

Блаженний Августин (354 - 430)

Канонічна доктрина: прагнення підпорядкувати явища суспільного життя (в т. ч. і господарство) церковним канонам.

1. Пропагував необхідність трудового життя для всіх, вважаючи фізичну працю не менш почесною ніж розумову. Вид праці не повинен впливати на становище людини в суспільстві. Особливо поважав землеробську працю як найчистішу. Поважав працю ремісників.

2. Різко виступав проти заняття торгівлею і лихварством - бо нетрудове накопичення золота і срібла є гріховним.

3. Негативно ставився до накопичення багатства та панування над людьми, до рабства та рабовласництва держави («розбійницька організація»)

Але стверджував божественне походження влади, що здійснює лише призначене Провидінням, і навіть рабу треба підкорятися, бо «краще бути рабом у людини, ніж у похоті..».

Фома Аквінський (1225 - 1274)

«Сума теології» - спирався на Аристотеля.

1) Обґрунтовував станову ієрархію феодального устрою, характеризував суспільний поділ праці та майнову нерівність як природні явища, зумовлені Волею Божою - засуджував спробу людини підвищити свій суспільний статус.

2) Схвально ставився до праці, засуджував бездіяльність але ставив розумову працю вище від

фізичної.

3) Розглядав приватну власність як законний інститут суспільства, встановлений Богом, що дає людям змогу жити відповідно до їх місця в становій ієрархії суспільства;

На його думку - приватна власність є необхідною поступкою людським слабкостям, що забезпечує мирне співіснування людей. Водночас все належить Богу. Отже кожна людина повинна володіти своєю власністю так, ніби вона належить усім.

4) Поділяв багатство на природне (плоди землі та ремесла, продукти, одяг, земля, худоба) - таке багатство відповідало нормам моралі. Штучне багатство - золото, срібло - результат прагнення до наживи.

5) Концепція «справедливої ціни». Виходячи з того, що основою обмінних пропорцій є рівність корисності речей і соціальний статус суб'єктів обміну.

Два види справедливості в обміні:

1 Справедливість, заснована на об'єктивних умовах обміну, яка реалізується у ціні, що відображає затрати праці, а також витрати на сировину, інструменти, тощо.

2.Справедливість, що базується на необхідності забезпечення більшою кількістю благ тих, хто «більше значить для суспільного життя» - реалізується у ціні, що дає змогу продавцеві жити відповідно до свого соціального становища.

6) Гроші: визнавав за грошима 2 функції - міри вартості і засобу обігу.

З одного боку був прибічником номіналістичної теорії грошей (держава на свій розсуд встановлює цінність їх), а з іншого - виступав проти псування монети.

7) Засуджував лихварство як ганебне ремесло, забороняючи навіть стягувати податки з лихварів як гріховні. Відсоткова плата за час, який є загальне благо, дар Божий.

8) Натуральне господарство - на першому місці, торгівля можлива як засіб життя, а не як засіб наживи.

6. Економічні погляди представників пізнього меркантилізму.

Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився вже у ХУ ст., але  поширення набув у ХУІІ ст. Головна передумова виникнення - розклад феодалізму та зародження капіталізму.

Виникнення капіталістичного способу виробництва через первісне нагромадження капіталу (шляхом  розорення дрібних виробників, колоніальними загарбаннями), виникнення світового ринку,  необхідність створення великих капіталістичних підприємств, мануфактур, торговий капітал Меркантилізм - перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва,  вирішував практичні питання прискорення первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення.

1.         багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.

2.         виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.

3.         безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.

4.         сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі:

Г — Г'

5.         Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.

6.         треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .

В своєму розвитку М. пройшов 2-ва етапи:

1.                    з XV до сер. XVI ст. – ранній М. або монетарна система

2.                    II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) – пізній (розвинутий) м., який одержав назву мануфактурної системи.

У другій половині ХУІ ст. система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкрегьсн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів.

Ранні меркантилісти вважали, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж — збільшує. Пізні ж меркантилісти розуміли, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.

7. Історичні передумови виникнення класичної школи класичної політекономії та історичні етапи розвитку.

Розвиток капіталізму спричинив розпад Меркантелізму. З розвитком мануфактурного виробництва центр уваги буржуазії перемістився у сферу виробництва, виникає КПЕ.

Представники КПЕ перенесли дослідження із сфери обігу у сферу виробництва. З цього часу виникає економічна наука у власному розумінні цього слова. вони зробили спробу наукового аналізу сучасних їм виробничих відносин6 використовуючи метод наукової абстракції. Намагалися довести, що в економічному житті панують об’єктивні (природні) закони, порушення яких призводить до суспільного лиха. Уявлення класичної школи про суспільні відтворення базуються на принципі природної рівноваги в економічній системі. Це було пов’язано з їх впевненістю про існування об’єктивних економічних законів6 котрі не залежать від волі людини6 але можуть бути пізнані нею.

КПЕ виступала за мах. обмеження держави в економіку, за свободу торгівлі.

Економічній лібералізм значною мірою поєднувався з лібералізмом політичним, з ідеями буржуазної демократії. Був дан глибокий аналіз таких основних категорій товарного господарства, як цінність, капітал, зарплата, прибуток, рента, гроші, товар, тощо. Не зважаючи на це теорія КПЕ не позбавлена і певних слабких сторін.

8. Характеристика фізіократів.

Фізіократи – це французькі економісти ІІ половини XVIII ст., представники однієї з течій класичної політекономії.

Назва школи походить від грецьких слів phisis – природа, cratos – влада.

Вчення фізіократів виникає як опозиція меркантелізму. Вони вважають його теоретичним і практично нерозумним і протиприроднім.

На відміну від меркантелізму фізіократи висунули положення про те, що багатство створюється у землеробстві і тільки праця землероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Це було важливим кроком вперед в аналізі економічних відносин, але наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що продуктивною сферою виробництва вважалося лише землеробство.

Засновником і основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694 – 1774рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному віці. У 1756 – 1657рр. він надрукував І-ші статті – “Зерно” та “Фермери”.

Основним твором Ф.Кене була “Економічна таблиця”, надрукована у 1758р. Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника фізіократизму.

Бувши лікарем за своїм фахом Кене використовував метод природничих наук стосовно економічних питань. Він розглядав суспільство як живий організм, розрізняючи в ньому 2-ва стани:

1)       здоровий (досконалий, нормальний)

2)       хворобливий (ненормальний)

На думку Кене, коли суспільство знаходиться в здоровому стані воно має рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав в “Економічній таблиці”.

Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до розуміння економічного закону.

Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в цілому є вчення (концепція) чистого продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей товарів над витратами виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві.

Історична обмеженість поглядів фізіократів проявилася в тому, що вони вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто де відбувається розширення виробництва.

Промисловість вони визначили, як “безплідну” сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа.

Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу. Він виділяв в ньому первісні аванси, як такі, що мають тривалий період обігу, та щорічні аванси з річним періодом обігу.

У витрати виробництва щорічні аванси входять повністю, а первісні частково. Таким чином Кене підійшов до поділу капіталу з точки зору його відтворення, але узагальнюючих понять основного й оборотного капіталів він не дав.

В “Економічних таблицях” була створена спроба розглянути виробництво як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного поділу суспільства, виділивши “продуктивний клас” (зайнятих в землеробстві, що створюють “чистий продукт”), “клас власників”6 до якого він відносив монарха, духовенство, власників землі; “безплідний клас” – всі громадяни, які не зайняті в землеробстві, вважає що праця представників цього класу тільки повертає витрати на виробництво і нічого понад це не створює.

Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв’язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.

Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).

9. Адам Сміт (1723 –1790) – Англія, мануфактурний період.

Головний твір: “Дослідження про природу і причини багатства народів” (1776р.)

Як представник КПЕ Адам Сміт поділяв уявлення про економіку як систему, в якій діють об’єктивні закони, що можуть бути пізнаними людиною. Йому була близька ідея “природної гармонії”, тобто рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно, при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування економіки. Таким чином у своєму вченні А.Сміт яскраво виразив ідеї економічного лібералізму. Він був палким прихильником політики Laisser-faire (фритредерство) – політики державного невтручання в економіку і свободи конкуренції.

Сміт визначив двоїсту задачу політекономіки як науки. На його думку вона повинна була здійснювати абстрактний аналіз об’єктивної економічної реальності і на підставі одержаних висновків розробляти рекомендації для здійснення економічної політики.

Методології Сміта притаманна двоїстість. Як теоретик і аналітик він досліджує внутрішні зв’язки “фізіології суспільства”, з іншого боку як спостерігач він просто фіксує зовнішні форми та зв’язки у тому вигляді, як вони проявляються на поверхні. така двоїстість методології позначилась на тлумаченні Смітом багатьох економічних категорій: вартості, прибутку, ренти.