Шпаргалка по истории экономических учений

Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в цілому є вчення (концепція) чистого продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей товарів над витратами виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві.

Історична обмеженість поглядів фізіократів проявилася в тому, що вони вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто де відбувається розширення виробництва.

Промисловість вони визначили, як “безплідну” сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа.

Значну увагу Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу. Він виділяв в ньому первісні аванси, як такі, що мають тривалий період обігу, та щорічні аванси з річним періодом обігу.

У витрати виробництва щорічні аванси входять повністю, а первісні частково. Таким чином Кене підійшов до поділу капіталу з точки зору його відтворення, але узагальнюючих понять основного й оборотного капіталів він не дав.

В “Економічних таблицях” була створена спроба розглянути виробництво як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного поділу суспільства, виділивши “продуктивний клас” (зайнятих в землеробстві, що створюють “чистий продукт”), “клас власників”6 до якого він відносив монарха, духовенство, власників землі; “безплідний клас” – всі громадяни, які не зайняті в землеробстві, вважає що праця представників цього класу тільки повертає витрати на виробництво і нічого понад це не створює.

Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв’язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.

Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).

18. Теорія утримання Сенсора та економічної гармонії Ф. Бастіа.

Нассау Уїльям Сеніор (1790-1864) «Основні початки політекономії» (1836), «Листи про практичне законодавство» (1837) Видвинув 2 основні положення:

1) Теорія стримування. Витратами виробництва вартості він проголошував працю та капітал. Праця розглядалася ним як ще й як «жертва» робітника, що втрачає своє дозвілля і спокій, капітал - як «жертва» капіталіста, який нібито «утримується» від особистого споживання, направляючи свій капітал в засоби виробництва. Винагородою за відповідні «жертви» робітника або капіталіста виступають заробітна плата і прибуток. Капіталізм - це система виробництва, заснована на взаємних жертвах робітників і капіталістів.

2) Концепція, згідно з якою прибуток створюється впродовж останньої години робочого дня. В 30-х роках XIX ст. у Англії велася боротьба за 10-тигодинний робочий день і фабриканти гостро потребували аргументів проти такого скорочення. Згідно з Сеніором при 11,5-годинному робочому дні (такою була його тривалість в Англії) за перші 10,5 годин компенсується вартість авансового капіталу, а в останню годину створюється прибуток. Звідси випливає, що скорочення робочого дня до 10 годин мало б своїм результатом повне зникнення прибутку, підірвало б стимули господарської діяльності підприємців і негативно б вплинуло на економіку Англії.

Фредерик Бастіа (1801-1850) «Економічні гармонії» (1850), він доводив, що буржуазне суспільство є найпрекраснішою, найміцнішою, всесвітньою і справедливою з усіх асоціацій, що «всі законні інтереси гармонійні»

Джерело «економічних гармоній» Бастіа шукав у обміні і у нічим не обмеженій конкуренції, спираючись на положення Сея про те, що купівля-продаж - це взаємний обмін «рівноцінними послугами». На відміну від Сея, з точки зору якого «послуги» надають не лише люди, а і речі, а також сили природи, Бастіа говорить лише про особисті послуги. Під «послугою» він розуміє не лише реальну затрату праці в процесі виробництва, а й взагалі будь-яке зусилля, яке прикладається кимось або від якого звільняється той, хто цією послугою користується. Далі він доводив, нібито послуги з виробництва вартості надають не лише робітники, а і капіталісти і землевласники.

«Послугу» капіталіста Бастіа вбачав у тому, що при авансуванні капіталу або банківській позиці має місце «відстрочка» у споживанні, (аналог «теорії стримування» у Сеніора).

Досліджуючи гармонію між працею і капіталом, Бастіа видвинув свій закон накопичення капіталу, призваний спростувати положення Рікардо про протилежність прибутку і заробітної плати. Згідно з цим «законом» частка працівників у національному продукті в міру примноження капіталу зростає не лише абсолютно, а й відносно, частка ж капіталістів, зростаючи абсолютно, відносно падає. Отже інтереси капіталістів і робітників солідарні. Він спирається у цьому на факт падіння норми прибутку (змішуючи різноманітні явища - норму прибутку і частку капіталу в національному доході).

Бастіа намагався замаскувати протиріччя між капіталістами і землевласниками, виправдовуючи земельну ренту послугою землевласника або його пращурів по обробці або покращенню землі.

Капіталізм характеризується «гармонічною взаємодією» різних класів, що обмінюються своїми «послугами». Гарантією еквівалентності обміну виступає «економічна свобода», запобігаючи невигідним угодам. Нічим не обмежена конкуренція - панацея від усіх негараздів.

19. Завершення класичної традиції в працях Дж.С.Мілля.

Найбільш відомим послідовником класичної традиції був Джеймс Стюарт Мілль (1806 – 1873). Його праці були присвячені популярності вчення класичної школи, узагальненню та упорядкуванню її теоретичних положень. Основною його працею є “Принципи політичної економії”(1848) – ця книга протягом ІІ половини 19ст. була основним навчальним посібником для економістів. Вона була своєрідним підсумком розвитку політичної економії І половини 19ст. Ця праця складається з 5 книг:

1.                   Виробництво.

2.                   Розподіл.

3.                   Обмін.

4.                   вплив суспільного прогресу на виробництво та розподіл.

5.                   вплив уряду.

Політичну економію Мілль визначав як науку ”що досліджує закони тих суспільних явищ, які є результатом сумісних дій людства по створенню багатства…”

Велике значення він надає співвідношенню факторів виробництва праці та природних ресурсів, а також капіталу. Він розглядає цю проблему у першій книзі, де аналізує процес виробництва. Капіталом він називає раніше накопичений, матеріалізований продукт праці. Гроші він не вважає капіталом; вони є лише відображенням реально існуючого капіталу. Капітал інвестується на придбання засобів виробництва і робочої сили.

Якщо в першій книзі йдеться про капітал, його роль в процесі відтворення, а капітал розглядається як результат утримання капіталіста від не продуктивного споживання  то цілком логічно, що Мілль переходить до розглядання питання про ціну цієї жертви, – чому й присвячена друга книга.

Прибуток капіталіста тлумачиться Міллем як винагорода за утримання від споживання. Мілль намагається вирішити питання про розміри цієї винагороди, а також про чинники, що її зумовлюють.

Теорія вартості викладена Міллем у третій книзі. Категорія вартості аналізується поряд з такими категоріями, як ціна, гроші, кредит тощо. Основна увага у цій книзі приділяється проблемам цін та грошей.

Класична теорія вартості у Мілля переплітається з суб’єктивною теорією обміну (див. підручник).

У четвертій книзі аналізується вплив економічного прогресу суспільства на виробництво і розподіл. Перш за все викладена теорія статистики та динаміки, згідно з якою прогресивне, тобто динамічне, цивілізоване суспільство виділяється серед інших якісною зміною засобів виробництва, зростанням суспільного продукту, населення, владою людини над природою, а також ступенем захисту особи і власності. При цьому розглядається вплив деяких факторів на прогрес суспільства на основі економічного явища, зокрема зарплату, ренту, прибуток. Застосовані Міллем підходи при аналізі факторів динамічного розвитку суспільства дають підстави вважати його одним з засновників теорії економічного росту.

Він визначив основні проблеми, вказав на умови та наслідки поступового розвитку суспільства.

У п’ятій книзі розглядаються проблеми впливу держави на прогрес суспільства. При цьому виділяються обов’язкові та не обов’язкові функції держави, показує межі втручання (не втручання) держави в економіку.

Хоча в цілому Мілль був послідовником Рікардо, його теорія в багатьох випадках відходить від класичних традицій. Його можна вважати засновником теорії попиту та пропозиції, теорії корисності; вченим економістом, який зробив значний внесок у розвиток теорії ренти та теорії утримання.

20. Критичний напрям в політичній економії. Економічні погляди Сісмонді.

Початок 19 ст. ознаменувався бурхливим розвитком капіталізму, що був прискорений промисловим переворотом. Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався занепадом і розкладом дрібного виробництва, майновим розшаруванням і зубожінням значної частини населення (особливо найманих робітників). Капіталістичну економіку починають розхитувати економічні кризи. Ідеї класиків економічного лібералізму щодо гармонії приватних і суспільних інтересів не підтверджувались у реальному житті. За цих умов учні й послідовники класиків виступають з критикою капіталізму і класичної політичної економії.

Родоначальником ПЕ  був Сісмонді(1773-1842). Він займався вивченням економ. становища робітників. Головна праця «Нові начала ПЕ». Тут він поставив завдання написати ПЕ на нових засадах. Предмет – матер. добробут людей, оскількі він залежить від держави. Він заклав основи соц. економії. Метод – реалізує економ. факти і враховує соц. середовище. Він намагається поєднати досвід, історію, спостереження у визначенні методу ПЕ. С. прихільник трудової теорії вартості. Праця - єдине джерело багатства. Він не визначає субстанції вартості, а пише про мінову вартість, що вона визначається працею. Капітал – виробничі запаси, засоби вир-ва. Виділяє основний і оборотний капітали. Прибуток – відрахування від праці робітника. Разом з тим – це нагорода капіталіста. Рента – винагорода природи за виробничу діяльність. Теорія відтворення і криз лежить в основі економ. вчення С. Він конкуренцію веде до того, що більш активні підприємці виділяють менш активних. С. хоче повернення до дрібного товарного вир-ва, бо в цьому поєднані 3 фактори вир-ва: праця, земля, капітал. Заслуги Сісмонді: 1)Своїм предметом і методом випереджає історичну школу. критикує класиків за абстрактний метод. 2)зачатки социалістичних ідей. 3)Заклик до втручання держави в економ. життя поклала початок критичній реакції на економ. лібералізм.

Економічна концепція і програма П.Прудона.

П'єр Жозеф Прудон (1809—1865). 1840р.-  книжка «Що таке власність», 1846р. він видав книжку «Система економічних суперечностей або Філософія злиденності».

Методології Прудона притаманний ідеалізм і суб'єктивізм. Економічні категорії та економічні явища він розглядає не як єдність суперечностей, а як механічне поєднання протилежних властивостей

Теорія цінності. Цінність Прудон розглядає як вічну абстрактну категорію, що є носієм двох абстрактних протилежних ідей: ідеї споживної цінності і ідеї мінової цінності. Споживна цінність виступає як втілення достатку, багатства, а мінова – як відображення винятковості. Виходячи з закону пропорційності цінностей Прудон називає конституйовану синтетичну цінність пропорційною.Отже, конституйована цінність виникає в обміні та обов'язково реалізується на ринку. Вона є конституйованою, синтетичною, пропорційною,

У теорії цінності Прудона важливим є те, що вона поєднує мінову концепцію цінності з трудовою концепцією і визнає два джерела цінності – обмін і працю.

Економічна програма Прудона. П. зв'язував причини труднощів дрібного виробника з недоліками обміну, з проблемою збуту. Опрацьовує економічну програму реформування капіталізму через реформування обміну.

П. хоче зберегти товарне виробництво, обстоює дрібну власність і передачу великих виробництв у власність їхніх колективів. Для сприяння дрібним виробникам у реалізації продукції П. зробив спробу створити обмінний банк – «Народний банк». П. сподівався встановити в суспільстві рівність і справедливість, позбутися експлуатації. Прудон взагалі виступає проти держави.

Дрібнобуржуазний соціалізм Прудона мав значне поширення в другій половині XIX ст. в багатьох європейських країнах. Його ідеї сприйняли бакуністи, а згодом анархо-синдикалісти.

21. Вчення Маркса про основні властивості товару, двоїстий характер праці, вартість і надлишкову вартість.

Марксистська економічна теорія – напрям економічної думки, започаткований у 40-ві рр. ХІХ ст. К.Марксом та Ф. Енгельсом. Його джерелами є: класична політична економія Англії (Сміт і Рікардо), німецька філософія в особі Гегеля і Л. Фейєрбаха, безпосередніми філософськими попередниками К. Маркса, були ідеї соціалістів (Сен-Сімона, Фур’є, Оуена), а наріжним каменем економічної теорії його є учення про додаткову вартість. Це вчення викладено в «Капіталі».
Вихідною точкою аналізу так званих виробничих відносин капіталізму є положення про панування товарного виробництва. Товар – економічна клітинка цього нового суспільства.
Товаром є робоча сила: продається тіло, совість, розум. Положення далеко не беззаперечне, є багато благ природи, які не мають виробничого походження, однак вони входять до структури людської діяльності як її важливі фактори. Використовуючи концепцію Рікардо, К. Маркс розглядає властивості товару і перш за все його вартість, яка визначається затратами суспільно-необхідної для їх виробництва праці. Вартість має не тільки кількісну характеристику, вона виражає відношення, оскільки праця є єдністю конкретної і абстрактної праці. Конкретна праця створює споживацьку вартість, а абстрактна – вартість. Цей феномен – відображення того, що при капіталізмі найманий робітник відчужений від засобів виробництва, він вільний з точки зору юридичної і невільний з економічної. Він продає свій товар – робочу силу. Робоча сила створює вартість, та оскільки її вартість як товару визначається також необхідним робочим часом, у формі заробітної плати, то юридична угода між капіталістом і робітником відбувається на основі закону вартості. Власник отримав заробітну плату – вартість свого товару, а от використання закладеної у ній потенції – це право покупця, і він використовує її без порушень будь-яких законів за цими межами. Так виникає додаткова вартість.