Специфіка інфляційних процесів в Україні та напрямки антиінфляційної політики

Міністерство  освіти і науки України

ДВНЗ  «Український державний хіміко-технологічний  університет» 

                                                                                                           

                                                                                                           Кафедра економічної теорії 
 
 
 
 

Специфіка інфляційних процесів в Україні та напрямки антиінфляційної  політики 
 
 
 

                                                                                      Курсова робота з

                                                                                      макроекономіки

                                                                                      ст. гр. 2 - ЕК – 80

                                                                                      Дорошко Наталі Павлівни

                                                                                      Науковий керівник –

                                                                                       Ільченко Т.М. 
 
 

                                        Дніпропетровськ  2010 
ПЛАН 

Вступ 3

Розділ  I. Інфляція як прояв макроекономічної нестабільності          5

    1.1Сутність, причини та види інфляції 5

         1.2Наслідки інфляції та напрямки антиінфляційної політики 10

Розділ  II. Інфляційні процеси в Україні та їх вплив на перебіг економічних процесів                                                                                                           18

2.1Специфіка інфляційних процесів в Україні (1991-1995;2005-2009)18

2.2Антиінфляційні заходи держави та ефективність їх застосування в Україні                                                                                                       24

Висновки 29

Список  використаної літератури 32 

 

ВСТУП

     Iнфляцiя  властива бiльшостi економiчно розвинутих  країн свiту i є основною проблемою  в тих країнах, що розвиваються.

     Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується  його дефiцитом.

     Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням   зростання цiн по районах держави й галузям.

     У станi  iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи  на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi періоди для нацiональної економiки.

     Вихiд  з кризового стану для економiки будь-якої країни  мiстить два  основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння  виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це - найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що, в свою чергу, має забеспечити вiдродження виробництва.

     Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього.

     Серйозною проблемою інфляція залишається  для України. Без зниження рівня  інфляції неможливо досягти економічного процвітання країни, оскільки інфляція стримує розвиток і банківської системи, і фінансових ринків. Не можна заперечувати, що за роки реформ були досягнуті значні результати в боротьбі з інфляцією. Проте, навряд чи можна говорити про те, що в Україні вироблений ефективний механізм управління інфляційними процесами. Досвід антиінфляційного регулювання в Україні свідчить про недостатню адекватність монетарних режимів і використовуваних Національним банком України інструментів грошово-кредитного регулювання подолання інфляції. Як правило, вони запозичуються із закордонної практики антиінфляційного регулювання й найчастіше не враховують особливостей української економіки. Поступове зниження рівня інфляції в останні роки може бути пояснено сприятливою зовнішньоекономічною кон'юнктурою, що дозволила трохи нормалізувати економічну ситуацію в країні.

     Як  і раніше, актуальним і необхідним залишається завдання побудови такої  моделі антиінфляційного регулювання, що дозволить, з одного боку, ефективно  управляти грошовою масою, а, з іншого боку - сприяти розвитку вітчизняного виробництва.

     Основною  метою курсової роботи є дослідження теоретичних аспектів сутності інфляції й антиінфляційного регулювання, уточнення ролі грошово-кредитного регулювання в подоланні інфляції, аналіз причин і особливостей інфляції й гіперінфляції в Україні й розробка на цій основі механізму вдосконалювання антиінфляційного регулювання, що враховує специфічні умови української економіки. 

 

Розділ I. Інфляція як прояв макроекономічної нестабільності

1.1. Сутність, причини та види інфляції

     Інфляція  відноситься до основних індикаторів, що характеризують макроекономічну нестабільність. Вона характеризує несприятливі зміни в цінах, які свідчать про виникнення певних змін у товарно-грошових відносинах і розподілі сукупного доходу.

     Інфляція  – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці[1,с.108].

     Зростання загального рівня цін вимірюють  за допомогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Економісти обчислюють темп інфляції, який показує,  прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період[2,с.330]. Його визначають за формулою:

                               π = ((p1 – pt-1)/ pt-1)*100

                  π – темп інфляції

         де p1  - індекс цін у поточному періоді;

           pt-1  - індекс цін у попередньому періоді.

     Економісти XVIII – XIX ст. тлумачили інфляцію виключно як грошове явище. Однією з найстаріших  концепцій інфляції є кількісна теорія грошей, основним постулатом якої є відоме твердження англійського філософа Д. Г’юма про те, що будь-яка зміна кількості грошей в обігу веде до пропорційної зміни абсолютного рівня цін товарів і послуг  [2,с.338].

     Американський економіст Ірвінг Фішер у 1911 р. сформулював кількісне рівняння обігу: MV=PY , де М – кількість грошей в економіці; V – швидкість обігу грошей; P – рівень цін; Y – обсяг виробленої продукції. З цього рівняння випливає, що за сталої швидкості обігу грошей їхня кількість в економіці визначатиме рівень цін , бо обсяг виробленої продукції Y визначають фактори виробництва і виробнича функція[2,с.338].

     Марксистська  теорія інфляції виходить із того, що золоті гроші не знецінюються. Згідно з  цією теорією, інфляція виникає лише тоді, коли паперових грошей, які представляють в обігу золоті, випущено понад ту кількість золотих, яка потрібна для нормального здійснення товарообороту [2,с.338].

     Дж. М. Кейнс розвинув теорію інфляційного розриву, згідно з якою інфляція виникає тоді, коли сукупні видатки перевищують обсяг національного продукту . Представники монетаризму зазначають, що єдиною причиною інфляції є надмірний темп приросту грошової маси порівняно з темпами зростання ВВП [2,с.338].

     Але на сучасному етапі причини інфляції дуже різноманітні. Серед головних причин  виділяють такі: зростання грошової маси вищими темпами порівняно зі зростанням національного продукту; мілітаризація економіки; монополії та необґрунтовані привілеї; особливості структури національної економіки та ін[2,с.345].

     Однією  із функцій центрального банку є  постачання національної економіки  потрібною кількістю грошей. Крім неї, центральний банк виконує низку інших  функцій, що нерідко потребують збільшення обсягу грошової маси

     Важливим  чином підживлення інфляційного процесу є мілітаризація економіки. Розвиток військового сектора часто є причиною бюджетного дефіциту, котрий спричиняє інфляцію.

     Ще  однією причиною розвитку інфляції є  монополії та необґрунтовані привілеї. Для збереження свого панівного становища на ринку монополістичні структури намагаються не лише запровадити і утримати високі ціни, а й обмежувати розміри пропозиції. Це вкрай несприятливо впливає на співвідношення попиту і пропозиції, спричиняючи відставання пропозиції від попиту, що супроводжується зростанням цін.

     Однією  з причин хронічної інфляції другої половини XX ст. є структурні диспропорції в національній економіці. Інфляція виникає внаслідок взаємодії чинників, які обмежують дію ринкового механізму. Наприклад, наймані працівники у менш продуктивних секторах національної економіки домагаються такого самого рівня заробітної плати, що й працівники високопродуктивних галузей. У разі такого вирівнювання доходів витрати на одиницю продукції зростають і розвивається інфляція пропозиції.

     В аналітичній економії існують різні  класифікації інфляції. Залежно від  рівня розрізняють три види інфляції: помірну, галопуючу та гіперінфляцію[2,с.420].

     Помірна інфляція спостерігається тоді, коли ціни зростають повільно – до 10% за рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їхня вартість мало знецінюється. Помірну інфляцію, за якої ціни зростають до 5% за рік, називають повзучою.

     Галопуючою є інфляція, коли ціни зростають на 20, 50, 100 або й більше відсотків за рік. Гроші втрачають вартість дуже швидко, тому населення майже не заощаджує їх у вигляді готівки. Люди прагнуть купити за свої гроші товари. В економіці виникають глибокі спотворення: ринки капіталів звужуються, люди вкладають свої кошти за кордоном, а внутрішні інвестиції скорочуються. Галопуючу інфляцію національна економіка може витримувати роками чи десятиліттями.

     Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей: підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для придбання споживчих благ, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає «інфляційний психоз», що посилює тиск на ціни. Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. Виникає інфляційна спіраль «зарплата – ціни», коли обидва підсилюють зростання одне одного. Зростання цін веде до підвищення зарплати, а останнє у свою чергу викликає подальше зростання цін.

     Економісти  поділяють інфляцію, з одного боку, на передбачену й непередбачену, а з іншого - на збалансовану й  незбалансовану[3,с.325].

     Передбачена – це інфляція, яку учасники ринкового процесу очікували і захистилися від її згубних впливів. Непередбачена інфляція є несподіваною для економічних суб’єктів. Збалансованою є інфляція, в процесі якої відносні ціни не змінюються. І навпаки, незбалансована інфляція супроводжується зміною відносних цін товарів, послуг та ресурсів.

     Залежно від причин і механізму зростання  загального рівня цін розрізняють  інфляцію попиту та інфляцію пропозиції[3,с.349]. Інфляція попиту простежується тоді, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни підвищуються, щоб зрівноважити попит і пропозицію. Інакше кажучи, виробничий сектор не може відповісти за цей надлишковий попит збільшення реального обсягу виробництва, бо всі наявні ресурси уже залучені. Отже, суть інфляції попиту полягає в тому, «що надто багато грошей полює на надто малу кількість товарів».