Специфіка інфляційних процесів в Україні та напрямки антиінфляційної політики

       Проводячи стимулювальну монетарну політику, центральний банк:

1)     зменшує норму резервування;

2)     зменшує облікову ставку;

3)     купує державні цінні папери.

Завдяки цим заходам центрального банку  пропозиція грошей збільшується, процентні  ставки знижуються, внаслідок чого зростають внутрішні інвестиції, споживання товарів тривалого користування, сукупний попит і реальний обсяг національного продукту.

       Стримувальна  монетарна політика передбачає:

1)     збільшення норми резервування;

2)     збільшення облікової ставки;

3)     продаж державних цінних паперів. 

      Завдяки цим заходам пропозиція грошей в  економіці зменшується, процентні  ставки зростають, а інвестиції, сукупний попит та рівень інфляції зменшуються.

       Фіскальна та монетарна політика – основні методи, які застосовує держава для досягнення тих або інших макроекономічних цілей, сповільнення темпів інфляції, зниження безробіття та збільшення національного обсягу виробництва. Проте є й інші види макроекономічної політики, що допомагають стабілізувати окремі сфери макроекономіки.[8,с.23] 
 

 

Розділ II. Інфляційні процеси в Україні та їх вплив на перебіг економічних процесів.

2.1. Інфляційні процеси в Україні: порівняльна характеристика постсоціалістичного періоду і сучасності.

Показники інфляції постсоціалістичного періоду і сучасності*.

     *За  даними Держкомстату[9].

     Інфляційні  процеси протягом 1991 - 1993рр набули в  Україні найвищих темпів серед інших  пострадянських держав. Пояснити це можливо  не лише станом структурної розбалансованості  економіки, нераціональним співвідношенням  галузей, продукуючих на виробничий та споживчий ринки. Інфляційні процеси в Україні були спричинені їх багатофакторним характером, об'єктивними негараздами перехідної економіки, в тому числі значною мірою залежністю від зовнішнього енергопостачання [5,с. 53].

     За  данними Кабінету Міністрів України у 1994- 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86% визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкістю її обігу та на 14 % - зниженням обсягів виробництва. Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо [9].

  Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

• невиважена первинна емісія;
• структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій   політиці;
• затратність економіки та непродуктивні витрати окремих  виробництв;
• значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;
• від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;
• доларизація економіки.

   Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991-1993рр, було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовільною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого - нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збереженням на попередньому рівні або зростанні державних витрат[4,с.4] Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

• у 1992 році – 2100,0%;
• у 1993 році – 10256,0%;
• у 1994 році – 501,0%;
• у 1995 році – 281,7%   [6,с. 33].

   Серед факторів інфляції в Україні неможливо  не назвати "шок пропозиції" - різке  зростання світових цін, зокрема  на енергоносії, сировину. Порушення  постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси ( з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ - у 64,2 тис. разів) на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою [7,с.11].

   Невиважена  грошова емісія - ще одна причина  інфляції в Україні. Якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, "емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал - 7,5 трлн. крб., а лише за грудень - 3,8 трлн. крб[7,с.10].

   Збільшення  суми, незабезпечених товарною масою, грошей в українській економіці  було пов'язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів. Грошові емісії в українській економіці 1992 - 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної грошової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того, що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. [8,с.3]

   Сучасний  період інфляційних процесів характеризується наступними данними у відсотках  та чиниками, що її спричинили.

     Причинами виникнення сучасної інфляції є наступні дані:

1. Агфляція. Стрімке зростання цін на продовольство — зернові, м’ясо, молоко, овочі та фрукти. Інфляція в Україні в жовтні, 2009 до серпня склала 0,9%, від початку року - 10,1%, від даних Державного комітету статистики України. Витрати на виробників індустріальної продукції в жовтні збільшилися 1,9%, від початку року - на 12,7%. В порівнянні з жовтнем, 2008 вартості товарів широкого вжитку збільшились 14,1%. На споживчому ринку в січні 2010 р. ціни на продукти харчування і безалкогольні напої виросли на 3,5%. Більш всього (на 26,2% і 17,8%) подорожчали картопля і цукор. На 7,9% виросли ціни на сир і м'який сир, на 3% виросли ціни на хліб і хлібопродукти, на 0,4% зменшилися ціни на м'ясо і м'ясопродукти.

      Аграрна інфляція — загальносвітова тенденція. Ціни на сільськогосподарську продукцію у світі із середини 70-х років тільки знижувалися і лише в останні 4-5 роки стрімко пішли вгору. Чи не головною причиною агфляції називають зростання доходів і внутрішнього споживання у країнах, що динамічно розвиваються, насамперед Китаї та Індії. Дедалі більше людей у світі можуть тепер дозволити собі якісніше харчування — м’ясо, яйця, молочні та інші продукти. Але при цьому спостерігаються глобальний дисбаланс попиту та пропозиції і, як наслідок, зростання цін на продукти харчування. Індекс світових цін на продовольство, торік зріс на 41% проти 28% у 2008-му. За січень—лютий 2008-го він зріс уже на 8,5%. Найбільше торік на світових ринках подорожчала пшениця — майже на 100%[12,с.3].Дефіцит продовольства — наслідок непродуманої аграрної політики держав. У багатьох країнах скорочуються посівні площі харчового зерна, цукрового буряку на користь кукурудзи та рапсу — фермери переорієнтуються на високорентабельну агросировину, яка використовується у виробництві біопалива. Крім того, уряди держав, що розвиваються, виявилися неготовими і до зміни раціону населення. Наприклад, у Китаї різко збільшилося споживання м’яса — там ціни на дефіцитну свинину за минулий рік зросли на 58%[11,с.4]. Вплив агфляції на країни, що розвиваються, більший, ніж на розвинені.

     На  думку аналітиків, до збору нового врожаю зернових темпи зростання  цін в Україні не сповільняться.

     2. Збільшення доходів населення (інфляція зарплат) та обсягів споживчого кредитування. У січні—лютому 2008 року номінальні доходи населення (тобто в грошовому виразі) зросли на рекордні за останні три роки 45%[10,с.4-5]. Це зумовлено загальним підвищенням зарплат, збільшенням соціальних виплат (допомоги, пенсій, рівня мінімальної зарплати), а також погашенням боргу радянського Ощадбанку. Обсяги кредитування фізичних осіб збільшилися майже вдвічі[10,с.1].

     3. Інфляційні очікування.  Спекуляція. Теорію інфляційних очікувань створив нобелівський лауреат Едмунд Фелпс наприкінці 60-х. В Україні феномен спостерігається з початку 90-х: пришвидшення темпів зростання цін збільшує інфляційні очікування українців, які скуповують продукти харчування у великих кількостях (як, приміром, у 2006-му, коли виник дефіцит солі, або восени 2007-го, коли різко подорожчали яйця), що ще більше розганяє інфляцію. На тлі інфляційних очікувань багато товаровиробників і ритейлерів необґрунтовано (спекулятивно) підвищують ціни.

     Високі  інфляційні очікування зазвичай виникають  унаслідок частої зміни влади в країні, недовіри населення до політиків і центрального банку. З 2004 року, коли Україна вступила в період перманентних виборів, інфляційні очікування — одна з головних причин щорічного пришвидшення зростання цін у країні.

     4. Брак доступних і високодохідних інвестиційних інструментів. Інфляція розганяє інфляцію — так економісти називають явище одночасного зростання цін і споживання. За високої інфляції вкладення в інвестиційні інструменти стають невигідними: зростання цін «з’їдає» дохідність. Тому населення воліє більше споживати, ніж заощаджувати. У підсумку ціни зростають ще більше[13,с.2].

     Економічна  криза середини дев'яностих та нинішня - дуже схожі. І це говорить про те, що влада за ці роки не зробила жодних висновків.

     Дев'яності роки для українців були часом дефіциту, інфляції, зупинених заводів та фабрик, армії безробітних. Ані люди, ані влада не знали в який стан ми входимо і що треба робити.

     Проблему  нестачі грошей тоді вирішили їх друкуванням. В обіг пішли мільйони нової національної валюти - гривні. У підсумку через десять років отримали те саме, що маємо зараз.

     Сьогодні  так само є бажання позбутися нацвалюти, взяти долар собі. так само є проблема зі зростанням цін, так само є проблеми з невиконанням дохідної частини бюджету.

     Однак владній еліті на зламі століть  вдалося відійти від ручного  керування і перейти до ринкових методів, у той час як зараз  триває зворотний процес.

     За  таких умов на подолання кризи  можуть знадобитися роки.

     Економісти  попереджають, що керування економікою країни у ручному режимі призведе до повернення пострадянської кризи.

 

2.2. Антиінфляційні заходи держави та ефективність їх застосування в Україні.

      Світовий  досвід виробив дві головні концепції  антиінфляційних заходів, що спираються на кредитно-грошову i фіскальну політику. Це заходи: або безкомпромісної боротьби з інфляцією, або адаптації, пристосування до життя в умовах інфляційної нестабільності.

     Перший  метод реалізується шляхом змін у  системі оподаткування (як правило підвищення податків) та введенням жорсткого державного контролю цін та зарплати.

     Другий  – це індексація доходів, застосування механізму коректування процентних ставок відповідно до темпів інфляції та ін. До того ж необхідною є повна адаптація усіх економічних інституцій до функціонування в умовах інфляції.

     Адаптаційна політика має свої недоліки: кошти  на компенсаційні надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врешті-решт через податки, або робити грошову емісію, що знову призведе до зростання інфляції.

     Як  правило, в умовах боротьби з iнфляцiсю цi методи використовуються комплексно, що дає більш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощі, припадаючи на долю економіки країни.

     Кабінет Міністрів України розробив программу  «Український прорив: для людей, а не політиків», в якій міститься пункт про соціальні та економічні пріоритети, в тому числі й антиінфляційна політика[14,с.43].

• антиінфляційна політика та удосконалення грошово-кредитної системи

  Низький рівень інфляції є однією з ключових передумов макроекономічної стабільності. Стабільність та передбачуваність динаміки інфляції сприятиме не лише стабілізації купівельної спроможності населення, насамперед малозабезпечених громадян, а і зниженню відсоткових ставок та залученню інвестицій.

     Ефективність  антиінфляційної політики значною мірою залежить від узгодженості дій Кабінету Міністрів України та Національного банку України, виконавчої та законодавчої гілок влади і переорієнтації використання обмежувальних монетарних заходів на ринкові методи управління сукупними пропозицією і пропонуванням, пріоритетного подолання немонетарних чинників інфляції.