Ціна на промислову продукцію

  Розподільча функція ціни виражається в тому, що держава через ціноутворення  перерозподіляє національний дохід  між галузями економіки, державним  і недержавним секторами, окремими регіонами, соціальними групами  населення. Ця функція реалізується через включення в собівартість багатьох податків, які потім стають джерелами накопичення фондів (дорожнього, зайнятості населення та ін.), а також  через включення в ціну непрямих податків (ПДВ, акцизів).

  Реалізація  розподільчої функції досягається  за рахунок включення до цін окремих  товарів акцизного збору, податку  на додану вартість та інших податкових платежів, які спрямовуються до загальнодержавного та місцевих бюджетів. Завдяки податковим надходженням до загальнодержавного бюджету  забезпечується перерозподіл доходів і в регіональному аспекті.

  Перерозподіл  доходів здійснюється також встановленням  різних видів цін на ту ж саму продукцію для різних споживачів. Наприклад, тарифи на електроенергію для  населення нижчі, ніж у промисловості.

  Найактивніше  розподільча функція виявляється  через ціни, які встановлює або  регулює держава. Так, звільнення кам’яного  вугілля від податку на додану вартість забезпечує певний перерозподіл доходів між паливно-енергетичними  та обробними галузями промисловості. Регулюючи доходи окремих галузей  за допомогою цін, держава впливає  на темпи їхнього розвитку, певною мірою усуває суперечності між виробниками  та споживачами продукції, підпорядковує  діяльність підприємств національним інтересам. Але розподіл між галузями через систему цін в умовах державного регулювання не завжди економічно виправданий, тому що в багатьох випадках він веде до низької конкурентоспроможності виробників або до необхідності їхнього  бюджетного дотування.

  Стимулююча  функція ціни виявляється в тому, що ціна за певних умов може стимулювати  певні бажані процеси на підприємстві: прискорення НТП, поліпшення якості продукції, збільшення обсягів випуску  продукції і попиту на неї тощо.

  Ціна  справляє стимулюючий вплив на виробництво, головним чином, через величину прибутку, що входить до її складу. Так, для  заохочення виробника до виготовлення нової продукції, в ціні на неї  треба встановити вищий рівень прибутку, ніж його існуюча величина в ціні старого виробу. Не зовсім правильно  вважати, що сама величина ціни є стимулом для впровадження у виробництво  нової продукції, тому що підвищення ціни може супроводжуватись більшим зростанням витрат на виробництво товару, що призведе навіть до зменшення частки прибутку в її складі.

  Для споживачів стимулююча функція виявляється  не стільки в зменшенні самої  ціни, скільки у встановленні нижчої ціни в розрахунку на одиницю споживчої  властивості нової продукції  в порівнянні з аналогічним виробом. Тобто стимулюючий вплив ціни на споживання відбуватиметься навіть тоді, коли абсолютно ціна зросте, але, завдяки значному підвищенню якості продукції, ціна одиниці її корисного  ефекту буде меншою.

  Регулююча функція передбачає врегулювання пропорцій  окремих виробництв, забезпечує збалансованість між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією. У цьому разі ціна відіграє роль індикатора диспропорцій у сферах виробництва і обігу, дає змогу досягти відповідності попиту й пропозиції.

  Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва найбільшою мірою виявляється  в умовах ринкових відносин. За допомогою  механізму цін капітали переміщуються  в сектори економіки і виробництва  з найвищою нормою прибутку[6, 7, 12]. 

  1.3. Методи ціноутворення. 

  Ціни  і цінова політика - найважливіші елементи зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Саме від рівня цін на товари залежать комерційні результати діяльності підприємства, а обрана ним цінова політика справляє вплив на ефективність роботи суб'єктів  на світовому ринку.

  За  ЗУ «Про ціни та ціноутворення» вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких  здійснюється державне регулювання цін і тарифів[4].

  Державне  регулювання цін і тарифів  здійснюється шляхом встановлення:

• державних фіксованих цін (тарифів);
• граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

  В разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів.

  Цінова  політика - це визначення рівня цін і можливих варіантів їх зміни залежно від цілей та завдань, що стоять перед підприємством у короткотерміновому та в довгостроковому періодах[7].

  Основна мета цінової політики підприємства полягає у тому, щоб установити на свій товар таку ціну і змінювати її залежно від ситуації на ринку так, щоб опанувати певним його сегментом, досягти бажаного обсягу прибутку, тобто вирішити завдання, пов'язане з реалізацією товару в певній фазі його життєвого циклу, відреагувати на діяльність конкурентів тощо. Визначення рівня ціни відбувається на основі двох видів цін: тих, що публікуються, і розрахункових.

  Ціни, що публікуються, - це ціни, що повідомляються в спеціальних джерелах, які віддзеркалюють рівень світових цін, тобто експортні ціни основних постачальників товару та імпортні ціни найважливіших імпортерів даного товару. Як правило, світову ціну на сировинні товари визначають основні країни-постачальники, а на готові вироби та устаткування - провідні фірми, що їх випускають та експортують. До опублікованих належать: довідкові ціни, біржові котирування, ціни, що наводяться в загальних статистичних довідниках, ціни пропозицій.

  Світові ціни - це ціни великих експортно-імпортних операцій, що здійснюються в основних центрах світової торгівлі. При цьому операції мають відбуватися на умовах готівкового платежу у вільно конвертованій валюті, а обрані ринки - регулюватись загальним (а не спеціальним) торговельно-політичним режимом.

  Існують різні методи ціноутворення:[12]

• "середні витрати плюс прибуток";
• на основі аналізу беззбитковості й забезпечення цільового прибутку;
• на основі "відчуває цінність, що," товару;
• на основі рівня поточних цін;
• на основі закритих торгів (конкурсів) і інших.

  Найпоширенішим  є метод ціноутворення "середні  витрати плюс прибуток", по якому  до витрат виробництва й реалізації на певний продукт додають надбавку, що відповідає для даної галузі нормі  прибутку або бажаному доходу від  обороту. При цьому варто враховувати  витрати й прибуток, як виробника  продукції, так і всіх учасників  розподілу (оптових фірм, роздрібних магазинів, збутових агентів і т.п.).

  При використанні методу аналізу беззбитковості й одержання цільового прибутку підприємство призначає ціну, що повинна  забезпечити запланований обсяг прибутку (рис. 1.1) 

Постійні витрати (И_пост)

Р.

К_бу                         К_пл      Q (К)

Повні витрати

Виручка

Точка

беззбитковості 

Цільовий  прибуток (П_пл)

     Рис. 1.1. Аналіз беззбитковості

     Точка беззбитковості (кількість виробів К_бу), при якій загальні витрати й доходи збігаються, визначається по формулі (1.1) 

      ,                                                 (1.1) 

     де  Ц - ціна виробу;

     К_бу – кількість виробів;

     И_пер – змінні витрати на виріб.

     Для одержання цільового прибутку (П_пл) необхідно забезпечити обсяг продажів у кількості К_пл. При збуті ДО < К_бу підприємство буде зазнавати збитків.

     При встановленні ціни на основі чутливості одержувачем цінності товару (метод  споживчої оцінки) підприємство переконує  покупця в перевагах свого  товару, використовуючи нецінові методи впливу (сервіс, гарантії, право використання товарної марки й т.п.).

     Часто використається метод проходження  за лідером, коли підприємство встановлює ціни на продукцію на рівні сформованих  на ринку поточних цін або трохи  нижче.

     При визначенні цін на проекти при  участі в конкурсах необхідно  відповідно до теорії рішень установити таку ціну, що веде до найбільшого очікування прибутку в довгостроковому плані.

     При визначенні базової ціни виробу можна  використати параметричні методи ціноутворення, метод питомих ваг, баловий метод, метод регресійного аналізу й  ін.

     В основі методу питомих показників лежить визначення питомої величини ціни (Цо) по формулі (1.2): 

     Цо=Цп/Хо                                                          (1.2) 

     де  Цп - прейскурантна ціна;

     Хо - величина основного параметра якості.

     При баловому методі ціна нового виробу (Цн) визначається по формулі (1.3): 

     Цн=Цб((Бнi/(Боi)                                                    (1.3) 

     де  Цб - ціна базисного виробу;

     i - параметри якості;

     Бнi - балова оцінка i-го параметра нового виробу;

     Боi - балова оцінка i-го параметра базисного  виробу.

     Метод регресійного аналізу ґрунтується  на обліку впливу на ціну основних параметрів якості виробу: 

     Ц=f (Х₁,Х₂,Х_n,)                                                  (1.4) 

     де: Х₁, Х₂, Х₃, … Х_{п –} основні параметри якості виробу.

     Для стимулювання збуту широко використаються:

• ціни-принади, установлювані на відомі торговельні марки на низькому рівні;
• премії або компенсації за придбання товару в строго певний період часу;
• психологічне ціноутворення, при якому встановлюються психологічно привабливі ціни нижче круглих сум;
• вигідні процентні ставки при продажі в кредит; гарантійні умови й договори про технічне обслуговування й ін.

  Управління  по здійсненню політики цін з боку держави є проведення економічного аналізу рівня та динаміки цін і вжиття заходів щодо регулювання цін і тарифів здійснюються відповідними державними органами управління України та їх структурними підрозділами.

 

  

  РОЗДІЛ 2.

  АНАЛІЗ  ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ ЗАТ «Галичина» 

  2.1. Виробнича діяльність підприємства ЗАТ «Галичина» 

  Виробнича діяльність підприємства ЗАТ «Галичина» характеризується наступним комплексом основних показників:

  1. Станом  ринку молочної продукції  України, його основними тенденціями та місцем ЗАТ «Галичина» на ринку;

  2. Станом внутрішнього середовища підприємства ЗАТ «Галичина»;

  3. Товарним асортиментом молочної продукції ЗАТ «Галичина»;

  4. Порівняльний рівнем споживчої  якості (конкурентоспроможності) молочної продукції ЗАТ «Галичина»;

  5. Організаційною моделлю підтримки  трьох рівнів товару (молочної продукції) ЗАТ «Галичина»;

  6. Організацією збутової мережі молочної продукції ЗАТ «Галичина».

  В цілому українські виробники не задовольняють попит українського населення на продукцію молочної галузі. На сьогоднішній день молокозаводи для того, щоб забезпечити себе сировиною, почали інвестувати у будівництво ферм. За оцінками експертів ринку потреби в молоці у 1,5-2 рази перевищують обсяги його виробництва в Україні. Крім того, за попередніми оцінками міністерства агропромислової політики України виробництво молока в Україні у 2007 році склало 12,3 мільйона тонн, що на один мільйон тонн менше ніж у попередньому році. Загальне ручне споживання молока в Україні становить 230 л на душу населення[8, 9].