Проектування трудових процесів та організацію робочих місць

До часу нерегламентованих (усувних) перерв відносяться  різні простої з технічних (ламання  механізмів, відсутність різного  виду енергії) і з організаційних причин (несвоєчасна подача матеріалу, інструменту, відсутність роботи), а  також перерви, викликані порушенням трудової дисципліни робітником.

Затрати робочого часу виконавця можуть бути нормовані, ті, що включаються  в склад норми часу, і ненормовані, які не включаються до складу норм часу. До нормованих належать затрати  підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця, а також затрати  часу на регламентовані перерви. Всі  інші затрати робочого часу виконавця  вважаються втратами, усунення яких забезпечує підвищення продуктивності праці.

Методом безпосередніх замірів фіксується повністю час на виконання операцій або їх елементів, зміни чи її частини. В результаті можна отримати дані про фактичні затрати робочого часу за весь період вивчення, а також  найбільш повно дослідити процес праці і використання обладнання.

Однак проведення спостережень і обробка отриманих  даних досить трудомісткі, і тому один спостерігач може вивчити затрати  часу одного робітника або одночасно  невеликої групи робітників.

Методом моментних спостережень, який фундується на теорії ймовірності, фіксується не час, а число моментів тих чи інших  категорій затрат часу спостережуваних  виконавців або обладнання. Цей метод  широко застосовується при вивченні великої кількості робочих місць, коли достатньо знати середні затрати часу  і не потрібна детальна структура цих затрат.

На відміну  від безпосередніх замірів моментними спостереженнями можна одночасно  охопити велику кількість працюючих  або обладнання, зокрема провести масову фотографію робочого часу. Невелика трудомісткість методу взагалі і  простота проведення спостережень зокрема  дозволяють залучати до досліджень не тільки спеціалістів, але й всіх спеціалістів підприємства.

Для вимірювання  затрат часу застосовуються годинник, секундоміри, хроноскопи, кіноапаратура. Крім того за останні роки успішно  використовуються напівавтоматичні пристрої для фотографій (включаючи моментні спостереження) і хронометражу. Напівавтоматичні пристрої дають можливість вести  спостереження за кожним елементом  затрат праці без спостережного  листа. Вони показують сумарні затрати  часу (за час проведення спостережень) по кожному елементу окремо. До таких  пристроїв належать, наприклад, сумуючі, пишучі і багатоциферблатні цифрові  пристрої. Ці пристрої мають декілька кнопок або клавіш. Кожному елементу затрат присвоюється номер кнопки або  клавіші пристою. При натиску  на клавішу пристрій включається  і починає фіксувати тривалість виконання даного елементу. По закінчені  виконання роботи спостерігач натискує на клавішу, яка відповідає наступному елементу, в результаті чого відлік часу по першому елементу припиняється, але починається по наступному. Пристрій дозволяє вести одночасно відлік часу по декількох елементах. Якщо даний  елемент роботи повторюється декілька разів, повторним натиском на клавішу  відлік часу відновлюється без спрацювання  отриманих раніше результатів. В  результаті сумуються затрати часу по даному елементу роботи.

При проведені  моментних спостережень без спостережного  листа застосовується лічильник  кількості моментів.

Якщо  необхідно знати тривалість виконання  окремих елементів операцій в  кожному замірі, наприклад, при хронометражі, застосовують друкуючі пристрої. Поточний час і тривалість елемента в цьому  випадку фіксуються на паперовій  стрічці, яка пересувається автоматично. На цій же стрічці друкується код  елементу.

Є також  пристрої для географічної реєстрації, які записують на стрічці тривалість кожного елементу затрат часу у вигляді  ліній в певному масштабі.

Незалежно від виду спостереження проведення кожного з них складається  з наступних етапів: підготовка до спостереження; його проведення; обробка  даних; аналіз результатів і підготовка пропозицій по вдосконаленню організації  праці.

При проведенні хронометражних спостережень слід враховувати  ту обставину, що норми і нормативи  розраховуються виходячи з передових  прийомів і методів праці, але  норма повинна передбачати середню  інтенсивність праці робітника, який оволодів передовими прийомами  і методами праці і виконує  встановлене нормоване завдання. Тому спостереження слід проводити  за робітниками відповідної кваліфікації, які мають приблизно середній процент виконання норм по даній  роботі (виду робіт), розрахований без  врахування робітників, що не виконують  норму.

2.2.Типова  структура норми часу.

Згідно  з наведеними вище класифікторами дослідження та аналіз затрат змінного робочого часу дає змогу визначити їх нормовані і ненормовані складові частини. Сумарна величина нормованих елементів затрат часу на одиницю продукції (виконання операції) є штучно-калькуляційним часом (Т_шк), або повною нормою часу за певних організаційно-технічних умов.Норма штучно-калькуляційного часу використовується як основна планово-облікова одиниця з метою планування виробництва, організації праці, нарахування заробітної плати тощо. Розгорнута формула повної норми штучно-калькуляційного часу має такий вигляд:

Т_шк = Т_п-з + Т_о + Т_д + Т_орг + Т_тех + Т_в + Т_ос + Т_пт,                                ( 2.1.)

де Т_п-з — норма підготовчо-завершального часу, яка встановлюється в одиничному і дрібносерійному виробництві на одну деталь (виріб), у серійному — на партію деталей (виробів), у масовому додається до часу обслуговування робочого місця;

Т_о — норма основного часу;

Т_д — норма допоміжного часу;

Т_орг та Т_тех — норма часу відповідно на організаційне та технічне обслуговування робочого місця;

Т_в — норма часу на регламентований відпочинок;

Т_ос — норма часу на регламентовані особисті потреби;

Т_пт — норма часу на регламентовані перерви з організаційно-технічних причин.

На практиці часто об’єднують основний і допоміжний час, час організаційного і технічного обслуговування, час на відпочинок та особисті потреби. У серійному та одиничному виробництвах час регламентованих перерв Т_пр, як правило, відсутній. У такому разі формула штучно-калькуляційного часу набуває спрощеного вигляду:

Т_шк = Т_п-з + Т_оп + Т_об + Т_воп,                                                                (2.2.)

де Т_оп — норма оперативного часу (Т_о + Т_д);

Т_об — норма часу на обслуговування робочого місця (Т_орг + Т_тех);

Т_воп — норма часу на відпочинок та особисті потреби (Т_в + Т_ос).

У середині повної (штучно-калькуляційної) норми виділяють так звану  норму штучного часу, яка відображає сумарні затрати часу (за винятком підготовчо-завершального) на виготовлення окремої одиниці продукції (виконання  операції) за певних організаційно-технічних  умов:

Т_шт = Т_оп + Т_об + Т_воп = Т_о + Т_д + Т_орг + Т_тех + Т_в + Т_ос.                (2.3.)

У разі запуску  деталей у виробництво партіями (п), підготовчо-завершальний час дається  на всю партію ( ).Тоді, відповідно, норма штучно-калькуляційного часу буде

                                                                                (2.4.)

У серійному  виробництві, коли вироби запускаються в роботу не поштучно, а партіями, уживається норма часу на партію виробів (Т_пар) — сумарний час виготовлення партії виробів за певних організаційно-технічних умов.

                                                     (2.5.)

 

РОЗДІЛ 3.МЕТОДИ АНАЛІЗУ ЗАТРАТ РОБОЧОГО ЧАСУ.

 

3.1. Робочий час і час відпочинку. 

 

Робочий час є загальною мірою кількості  праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого –  фізичними і психофізіологічними  можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним із основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивної та інтенсивної характеристик розвитку виробництва.  Важливим завданням з поліпшення організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режим праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.  Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви та частоту регламентованих перерв на відпочинок.  Добовий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні.  Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень.  Місячній режим праці та відпочинку передбачає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.  
Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. Підприємства і організації можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу у таких випадках:  1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу;  2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більш як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.  Законодавством України встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та ін.). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.  Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці і відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби (рис. 1). Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок. Добовий режим праці та відпочинку передбачає різі графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змінами. Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількості вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні з врахуванням порядку чергування змін. Місячний режим визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток.  Власником або уповноваженим органом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу може встановлюватись п’ятиденний або шестиденний робочий тиждень. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється. На роботах з особливими умовами і характером праці в порядку і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на частини так, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала встановленої тривалості робочого дня.  Рис. 3.1.

Рис 3.1 Графік робочого часу

Зміна працездатності протягом робочої зміни: а – час  входження в роботу; в – період найбільш сталої працездатності; с  – період втоми Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні роботи лише у випадках, що визначаються законодавством України – ст. 52, 53, 62 КЗпП. Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чотирьох годин протягом двох днів і 120 годин на рік. Власник або уповноважений їм орган повинен вести облік надурочних робіт кожного працівника.  Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватися, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи.  На підприємствах, в установах, організаціях надаються два вихідних дня на тиждень, а при шестиденному робочому тижню – один. Загальним вихідним днем є неділя. 

Згідно з  чинним законодавством, крім вихідних днів встановлюються такі дні відпочинку:       

 

святкові  і неробочі дні; 

• 1 січня – Новий рік;  
  
• 7 січня – Різдво Христове;  
  
• 8 березня – Міжнародний жіночий день;  
  
• 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;  
  
• 9 травня – День Перемоги;  
  
• 24 серпня – День незалежності України;  
  

а також дні релігійних свят:

• один день (неділя) – Пасха (Великдень); 
• один день (неділя) – Трійця.  
  

Залучення окремих  працівників до роботи у вихідні  та святкові неробочі дня допускається тільки з дозволу професійних  спілок і лише у випадках, які  встановлені законодавством.  Усім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням місця роботи і середнього заробітку. 

 

 3.2. Методи та заходи дослідження робочого часу.

Фактор  часу – це ресурс, який має велике значення в раціоналізації виробничих процесів. Для поліпшення використання робочого часу насамперед необхідно  провести його дослідження за допомогою  фотографії робочого часу, хронометражу та інших методів. На рис.3.2 приведена класифікація існуючих методів дослідження трудових процесів і робочого часу.  
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.2. Класифікація методів дослідження витрат робочого часу  

Вибір методу дослідження робочого часу залежить від того наскільки ретельно досліджують  вибраний об’єкт, якими силами проводять  дослідження, яким часом розраховують дослідники, який характер праці у  робітників, скільки робочих місць  буде вивчено.  При досліджені використовують різні засоби для реєстрації затрат часу в листі спостереження: цифровий, графічний та комбінований.  При цифровому заході записують поточний час виконання роботи, при графічному способі затрати часу фіксують у вигляді відрізків прямої лінії, її довжина відповідає тривалості часу виконання роботи або перерви. Комбінований спосіб поєднує цифровий та графічний способи, і поряд з фіксацією затрат часу у вигляді прямої лінії вказують цифрові дані про тривалість роботи або перерви. Незалежно від того, який метод, використовують дослідження проходять в три етапи: підготовка, проведення, обробка отриманих результатів. 
3.3. Хронометражні дослідження і техніка їх проведення

Хронометраж – це такий вид дослідження, при  якому вивчається тривалість елементів  роботи, що циклічно повторюються, а  також окремі елементи підготовчо-заключної  роботи та роботи по обслуговуванню робочого місця. 

Основними задачами хронометражу є: 

• вивчення виробничої операції та визначення фактичної тривалості ручних, машино-ручних та механізованих елементів роботи;
• виявлення та вивчення передових методів та прийомів роботи в цілях проектування раціонального змісту та послідовності виконання окремих елементів роботи та навчання цим методам усіх робітників, зайнятих виконанням даної роботи;
• отримання вихідних даних для розробки нормативів часу оперативної роботи, окремих елементів підготовчо-заключної роботи та роботи по обслуговуванню робочого місця;
• визначення витрат часу на окремі роботи для перевірки діючих норм, виявлення причин невиконання норм окремими робочими та уточнення встановлених норм; 
• отримання вихідних даних для виявлення можливих сполучень та перекритій окремих елементів витрат часу, розробки графіків багатостаночного обслуговування при циклічному характері технологічних процесів та визначення оптимального складу бригади і раціонального розподілу роботи між робочими при бригадній формі організації праці;
• отримання вихідних матеріалів для правильної організації роботи на поточних лініях та на конвеєрах в цілях досягнення повної завантаженості робочих та окремих агрегатів. Об’єктами вивчення при хронометражі є виробнича операція, що виконується одним робітником або групою робочих на певному робочому місці, або окремі елементи роботи.