Ресурсний потенціал підприємства та шляхи забезпечення ефективності його використання

Вікова структура персоналу характеризується часткою працівників відповідного віку в їх загальній чисельності. При вивченні вікового складу застосовуються такі групування: 16, 17, 18, 19, 20-24, 29, 30-34, 35-39, 40-44, 45-49, 50-54, 55-59, 60-64, 65 і старші.

Соціальна структура персоналу підприємства — це кількісне співвідношення між різними категоріями працівників, що розрізняються за характером трудових функцій. Згідно з Державним класифікатором професій (класифікатор професій ДК 003-95) персонал поділяється на п'ять категорій: керівники; професіонали; фахівці; технічні службовці; робітники. [8]

Керівники здійснюють функції загального управління. Умовно їх поділяють на три рівні: вищий (організація в цілому) — генеральний директор, директори; середній (основні структурні підрозділи) — начальники цехів, відділів, центрів тощо; і первинний (керівники безпосередніх виконавців) — начальники лабораторій, бюро, змін тощо. До керівників належать також головні спеціалісти (головний інженер, головний технолог, головний бухгалтер та ін.), а також заступники всіх названих працівників.

Професіонали вирішують питання, що стосуються створення і впровадження у виробництво нових знань у формі теоретичних та прикладних розробок, а також розробляють варіанти вирішення окремих виробничих і управлінських проблем, остаточне розв'язання яких входить до компетенції керівників. На підприємстві це передусім інженери, економісти, юристи та ін. Підготовка професіонала потребує відповідної вищої освіти III —IV рівня (кваліфікація: спеціаліст, магістр), а на окремих роботах — і наукового ступеня (кандидата, доктора відповідних наук) або вченого звання (старшого наукового співробітника, доцента, професора). З ідеологічних міркувань у радянські часи штучно принижувалася роль високоосвічених спеціалістів та інтелігенції взагалі, проте реально саме їхні знання та вміння в сучасних умовах стають рушійною силою прогресу суспільства в цілому і кожного окремого підприємства зокрема. [8]

Професійні  завдання фахівців полягають у виконанні спеціальних робіт, пов'язаних із застосуванням положень і використанням методів відповідних наук (бухгалтери, касири-експерти, техніки на виробництві, фахівці в галузі обчислювальної техніки, інспектори з кадрів). Робота фахівців також пов'язана з аналізом та обробкою інформації і потребує кваліфікації молодшого спеціаліста, бакалавра, а на деяких роботах — і спеціаліста.

Технічні службовці здійснюють підготовку й оформлення документів, облік, контроль, господарське обслуговування, виконуючи при цьому чітко регламентовану суто технічну роботу (наприклад, касири, діловоди, коменданти, секретарі тощо). Злагоджена робота технічних службовців вивільнює робочий час спеціалістів та керівників від простої, але необхідної роботи, сприяючи повнішому використанню кваліфікаційного потенціалу персоналу. [8]

Робітники безпосередньо створюють матеріальні цінності або надають послуги виробничого характеру, керують машинами та механізмами, ремонтують, налагоджують і обслуговують обладнання. Для розрахунку трудомісткості виробництва, організації оплати праці тощо заведено розрізняти основних та допоміжних робітників. Основні робітники безпосередньо беруть участь у технологічних процесах: змінюють форму, структуру, характеристики предмета праці, його розташування тощо. У результаті створюються матеріальні продукти чи послуги. Допоміжні робітники обслуговують обладнання та робочі місця і в основному, і в допоміжному виробництві. [8,28]

Серед робітників розрізняють також  працівників ручної і механізованої праці за такими категоріями: робота за допомогою автоматів; робота за допомогою машин, механізмів, приладів, установок; обслуговування машин, верстатів, установок, приладів; робота без застосування машин і механізмів (ручна); ремонт та налагодження машин і механізмів. До робітників відносять також молодший обслуговуючий персонал, що надає послуги, здебільшого не пов'язані з основною діяльністю (двірники, прибиральники, кур'єри, охоронці, гардеробники, водії персональних автомобілів та ін.).

Основою віднесення працівників до тієї чи іншої з названих вище категорій  є посада, яку вони обіймають, тобто  штатна одиниця підприємства, що характеризується сукупністю кваліфікаційних вимог, трудових прав, обов'язків і відповідальності працівника. [8,14]

Людські ресурси є головним ресурсом будь-якого  підприємства, від кваліфікації і  продуктивності праці яких залежать результати його господарської діяльності.

Витрати на персонал, які включають витрати  на оплату праці, житло, соціальний захист працівників, професійне навчання, культурно-побутове обслуговування і податки, пов'язані з використанням робочої сили, посідають друге місце в структурі витрат підприємства після матеріальних.

З метою  ефективного використання трудового  потенціалу на підприємствах здійснюється його управління, яке включає аналіз кадрового потенціалу і рівня його використання, визначення потреби в працівниках різних спеціальностей, прогнозування і планування чисельності працівників усього підприємства й окремих його підрозділів по різних структурних групах; розміщення працівників і координацію їхньої діяльності; мотивацію праці працівників; облік результатів праці працівників; контроль за виконанням завдань. [12]

Фінансові ресурси — це кошти, які формуються при утворенні підприємства і поповнюються в результаті господарської діяльності за рахунок продажу продукції, виконання робіт і надання послуг, а також шляхом залучення зовнішніх джерел фінансування. [22]

Роль фінансових ресурсів у діяльності підприємства полягає також у  тому, що:

• фінансові ресурси є одним із основних факторів виробництва, 
  оскільки поряд із трудовими та матеріальними ресурсами 
  формують виробничий потенціал підприємства;
• вони здатні генерувати дохід у різних сферах діяльності 
  підприємства (навіть ізольовано від виробничого процесу: 
  позиковий    капітал,    який    приносить    дохід    у    вигляді 
  позикового відсотка);
• фінансові ресурси в процесі свого функціонування забезпечують інтереси різних суб'єктів економічних відносин:
• власників   -   є   головним   джерелом   формування   їхнього 
  добробуту;
• персоналу - у процесі поєднання цих двох факторів утворюється додана вартість і забезпечується отримання коштів для 
  оплати праці;
• держави  —  за  рахунок   сплати   податків   господарюючих 
  суб'єктів відбувається наповнення бюджету.
• фінансові  ресурси  (за  умов  позитивної  їхньої динаміки) 
  свідчать про ступінь ефективності господарської діяльності 
  підприємства. [22]

Формування фінансових ресурсів базується  на дотриманні певних принципів, що показує  рис. 1.6.

Рис.1.6 Принципи формування фінансових ресурсів підприємства [22, c.195]

Розглянемо дані принципи докладніше.

Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Реалізація цього принципу передбачає проведення розрахунків обсягу і структури необхідних фінансових ресурсів, які б забезпечували нормальні умови господарської діяльності на всіх стадіях життєвого циклу підприємства.

Забезпечення відповідності обсягу залучених фінансових ресурсів обсягу сформованих активів. Дотримання цього принципу забезпечує достатність фінансових ресурсів для фінансування необхідної суми активів підприємства.

Забезпечення високоефективного  використання фінансових ресурсів під  час господарської діяльності підприємства передбачає дотримання певної відповідності між складовими фінансових ресурсів і напрямами їх використання, що сприяє підвищенню ефективності його господарської діяльності.

Забезпечення оптимальності  структури джерел фінансування з  позиції ефективного їх функціонування. Принцип передбачає формування певного співвідношення між власними і позиковими ресурсами підприємства, яке в сукупності з напрямами їх вкладань забезпечує ефективність функціонування фінансових ресурсів на підприємстві.

Забезпечення мінімізації  витрат щодо формування фінансових ресурсів із різних джерел. Реалізація цього принципу пов'язана з розрахунком вартості кожної окремої складової фінансових ресурсів та залучення його із таких джерел, які б забезпечували мінімальні витрати із формування та використання певних видів власних та позикових фінансових ресурсів. [22]

Ураховуючи значний  вплив фінансових ресурсів на діяльність підприємства, їх можна класифікувати за певними ознаками.

Класифікацію фінансових ресурсів подано на рис. 1.7 (с.19).

За об'єктом інвестування виділяють капітал:

• основний - характеризує частину  фінансових ресурсів  підприємства, яка спрямована на фінансування його необоротних активів;
• оборотний - є частиною фінансових ресурсів, що формує сукупність оборотних активів підприємства.

За метою використання:

• виробничий  капітал  -  визначає   частину   фінансових   ресурсів 
  підприємства,   що   інвестовані   в   його   активи   для   здійснення 
  поточної (операційної) діяльності;
• позиковий капітал - частина фінансових ресурсів, що використовуються для інвестування в грошові інструменти (депозитні вклади) 
  та боргові фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати);
• спекулятивний капітал - частина фінансових ресурсів, що використовуються під час здійснення спекулятивних (заснованих на 
  різниці в цінах) фінансових операцій.

За належністю підприємству розрізняють:

• власні  фінансові ресурси  (власний   капітал)  -  характеризують 
  загальну вартість коштів  підприємства,  що  належать  йому на 
  правах власності;
• позикові фінансові ресурси (позиковий капітал) - кошти, що залучаються підприємством для фінансування діяльності на загальних 
  умовах кредитування (строковості, повернення, платності, забезпеченості). [22,24]

Рис. 1.7 Класифікація фінансових ресурсів [22, c.196]

Кожній складовій фінансових ресурсів притаманні певні як позитивні, так  і негативні особливості, що обумовлює  різний вплив власних і позикових  фінансових ресурсів на діяльність підприємства. [22]

Власні кошти формуються в момент створення підприємства, а також у процесі його діяльності і включають:

• статутний капітал, утворений за рахунок установчих чи пайових внесків, випуску і розміщення акцій, бюджетного фінансування;
• додатковий капітал, утворений як перевищення надходження 
  внесків чи сум коштів, отриманих від продажу акцій, а також при переоцінці матеріального майна підприємства по справедливій вартості;
• нерозподілений прибуток підприємства, який може бути використаний для фінансування господарської діяльності;
• інші виробничі фонди, які утворюються за рахунок прибутку;
• амортизаційні відрахування на відтворення основних засобів 
  і нематеріальних активів. [22]

Власні фінансові ресурси підприємства характеризуються: по-перше, простотою  і швидкістю залучення, особливо за рахунок внутрішніх джерел (для прийняття таких рішень не потрібна згода інших господарюючих суб'єктів); по-друге, більш високою здатністю генерувати прибуток (відсутність необхідності сплати позикового відсотка обумовлює позитивний вплив на розмір чистого прибутку), по-третє, забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, а отже, зниженням ризику банкрутства; по-четверте, збереженням повного управління і контролю з боку первинних засновників. [22, 30]

Водночас обсяги залучення власних  фінансових ресурсів є обмеженими, оскільки залежать від фінансових можливостей засновників та ефективності діяльності за попередній період. Збільшення розміру власних фінансових ресурсів, на відміну від позикових, стримує зростання рентабельності власних коштів - показника найбільш привабливого для власників підприємства.

Крім  того, залучення власних фінансових ресурсів супроводжується більш високою вартістю порівняно з альтернативними зовнішніми джерелами залучення. Це обумовлює насамперед необхідність забезпечення дохідності не нижче за умови фінансово-кредитних установ; по-друге, найвищу премію за ризик (адже, в разі банкрутства задоволення вимог власників підприємства відбувається в останню чергу). [23,24]

Позикові кошти формуються у процесі діяльності підприємства і включають:

• банківські довгострокові і короткострокові кредити;
• облігаційні і необлігаційні позики;
• товарні чи комерційні кредити та ін.

Позикові  кошти залучаються у зв'язку з  тим, що у підприємства періодично виникають  потреби в додаткових коштах, які  неможливо задовольнити за рахунок  власних коштів. Залучення позикових  коштів здійснюється на принципах платності, терміновості, зворотності, цільового використання і матеріального забезпечення. [12]

На відміну від власних, позикові фінансові ресурси характеризуються достатньо широкими можливостями обсягів залучення (особливо при високому кредитному рейтингу позичальника і наявності забезпечення) і значним позитивним впливом на збільшення активів і зростання обсягів діяльності підприємства.

Однак залучення позикових фінансових ресурсів пов'язане з деякими  труднощами: необхідний певний час  на документальне оформлення угоди, потрібна згода інших господарюючих  суб'єктів (кредиторів), а в окремих  випадках слід мати гарантії як правило  сторонніх організацій.