Техніко – технологічна база, управління технічним розвитком підприємств за сучасних умов

• звуження спектра виготовлення на власному підприємстві, а розширення придбання комплектуючих і вузлів у кваліфікованих постачальників;
• використання концепції "докаст ін тайм", в якій майже відсутні власні склади, а матеріали постачаються тільки тоді й туди, де вони потрібні у виробництві. Ці технології спрацьовують тільки за наявності розвинутої транспортної інфраструктури

При визначенні потреб в  сировині й матеріалах вихідними  позиціями є програма виробництва, обсяг робіт і послуг, які може, запропонувати і надати підприємство, тобто:

• які ресурси та якої якості потрібні;
• яка кількість окремих ресурсів необхідна;
• які максимальні ціни за сировину й матеріали фірма може заплатити, не втративши при цьому конкурентоспроможності під час продажу власної продукції

Для визначення потреби  в сировині й матеріалах слід оперувати  не категоріями конкретних матеріалів чи деталей, а категоріями функцій, які мають бути виконані тим чи іншим продуктом при мінімальних витратах на його закупівлю. Для того, щоб визначити, яка кількість цих ресурсів необхідна, на практиці застосовуються два методи:

1. На основі виробничої  програми чи замовлень, які  є в портфелі підприємства. Ця первинна потреба, яка стає основою розробки плану закупівлі й постачання, вирішується за допомогою специфікацій і стає потребою брутто.

2. Потреба визначається, виходячи з обсягів витрат ресурсів у минулі періоди й прогнозів на майбутнє, враховує можливість прибуткової торгівлі ними

Після цього наступає черга планування закупівельних  операцій та організації самої закупівлі. Черговість дій при цьому має  бути такою: вивчення кон'юнктури ринків сировини й матеріалів; налагодження відносин з постачальниками; їх оцінка й вибір; підготовка і підписання контрактів; отримання замовлень. Далі наступає черга управління накопиченими матеріальними, запасами підприємства при їх зберіганні, підготовці до використання та розподілі.

Основні операції, які  здійснюються при управлінні: визначення обсягів запасів, перевезень між  складами, приймання, перевірка й  складування товарів, що надійшли, консервація  запасів тощо. Протягом запланованого періоду продукція від постачальників і зі складів транспортується до місць використання. Одночасно переробляються відходи, продаються надлишкові ресурси, здійснюється сервіс поставок (постачання в потрібні строки, в належні, місця і у визначений час, повна готовність матеріалів, обладнання тощо до використання).

Раніше вважали, що запаси сприяють організації безперервного  виробництва, постачанню матеріалів і  сировини, без затримок, розширенню вузьких місць, постійності завантаження технологічних ліній і комплексів, економії при виготовленні продукції. Але ж запаси дорогі, заморожують капітал; сприяють зростанню витрат на організацію складського господарства й управління ним. Мають місце також значні витрати ресурсів у випадку коригування собівартості застарілих запасів й природне вибування їх.

Тому в сучасних умовах підхід щодо запасів ресурсів на складах  різко змінився і сьогодні знають, що надлишкові запаси призводять до неузгодженості потужностей складів і потреб цехів, збільшення браку продукції, недостатньої, гнучкості постачання тощо. Досвід показує, що великі запаси не гарантують високоякісного сервісу поставок. Надлишкові запаси є ознакою невирішених проблем щодо узгодження дій між відділами постачання, виробництва й збуту. Великі запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів до певної міри виконують функції зручних, але дуже дорогих буферів з такими недоліками, як низька дисципліна поставок, часті зупинки виробництва через потребу в ремонтах, невирішені проблеми якості. Такі перешкоди можна усунути після істотного скорочення запасів та підвищення організованості виробництва. Використання нової концепції сервісу поставок дозволить мінімізувати запаси в матеріально-технічній сфері, у виробництві та збуті.

Матеріали витрачаються на основне виробництво, виготовлення технічного оснащення, ремонтно-експлуатаційні роботи, заходи з підвищення технічного рівня виробництва, капітальне будівництво, що здійснюється власними силами, тощо. При цьому мають бути враховані: перехідний запас матеріалів на початок і кінець планового періоду, неминучі втрати, затверджені норми витрат, страховий запас, запаси на випадок стихійних випадків і технічних аварій.

1.4. Лізинг як форма оновлення  техніко-технологічної бази виробництва

Суть і види лізингу. Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів. Проте сучасний етап господарювання для переважної більшості його суб'єктів позначено різким спадом або цілковитим припиненням інвестування виробництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Ось чому в разі тимчасового браку чи нестачі власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для оновлення й розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухомого й нерухомого майна).

Згідно із Законом  України "Про лізинг", який набрав чинності 10 січня 1998 року, лізинг – це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, які здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця (постачальника-виробника майна), за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тім числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна  та інша техніка, системи телекомунікацій  тощо, стосовно яких немає обмежень щодо передавання їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти (мисливські угіддя, ліси, водоймища тощо) .

Можливі види лізингу  за певними класифікаційними ознаками наведено в табл. 2.

Оперативним заведено називати лізинг із неповною окупністю орендованих основних фондів. Він здійснюється за договором лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач одержує у платне користування від лізингодавця відповідне майно на строк, менший за період амортизації 90 відсотків вартості об'єкта лізингу (оренди). Відтак лізингодавець може надавати майно в тимчасове користування кілька разів. Зрозуміло, що в такому разі зростає ризик щодо відшкодування залишкової вартості майна, оскільки воно зазнає фізичного спрацювання й техніко-економічного старіння. Важливо наголосити, що за оперативного лізингу обов'язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.

Таблиця 2

Загальновживана класифікація видів лізингу

Найбільшого поширення  набув так званий фінансовий лізинг, тобто лізинг з повною окупністю орендованих матеріальних елементів основних фондів. Офіційно під фінансовим лізингом розуміють договір лізингу, згідно з яким лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом котрого нараховується 60 відсотків амортизаційних відрахувань від повної вартості об'єкта лізингу (на день укладення договору). Після закінчення строку дії договору фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. За умови фінансового лізингу ризик втрати майна, а також здійснення його технічного обслуговування та ремонту бере на себе лізингоодержувач.

Внутрішній  лізинг за своєю сутністю і масштабом поширення буває внутрішньо- або загальнодержавним. Його суб'єктами є українські підприємства (організації) чи їхні інтеграційні утворення. Українські суб'єкти лізингу можуть практично здійснювати дві його форми – зворотний та пайовий лізинг. Зворотний лізинг передбачає викуп лізингодавцем майна у власника (виробника) і передачу цього майна в лізинг тому самому власнику. За пайового лізингу оренда здійснюється за участю кількох суб'єктів лізингу із залученням одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

Чинне законодавство  України дозволяє здійснювати міжнародний лізинг. Останній реалізується суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або тоді, коли лізингове майно чи платежі перетинають державні кордони. Інакше кажучи, суб'єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оновлювати свою технічну базу за рахунок конкурентоспроможного устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження.

Сервісний лізинг зазвичай застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки або такої, що зазнає швидкого техніко-економічного старіння (наприклад, комп'ютерно-обчислювальна та розмножувальна техніка, транспортні засоби тощо).

Суть зворотного лізингу  було розглянуто вище. Відповідно до чинного  законодавства (Закон України "Про  лізинг") його було названо формою внутрішнього лізингу. Проте з наукового погляду (за характером лізингових операцій) його коректніше буде вважати одним із видів лізингу.

Організаційно-правові  основи. Організаційно-правові основи здійснення лізингових операцій базуються на чинному законодавстві (Законі України "Про лізинг" та інших нормативно-правових актах України), а також на укладених відповідно до цих активів договорах про лізинг (крім відносин, урегульованих нормативно-правовими актами про оренду та приватизацію державного майна). Основною правовою формою регулювання взаємовідносин між суб'єктами лізингу є договір (угода), що укладається між ними.

Договір лізингу укладається  у формі багатосторонньої угоди  за участю продавця об'єкта лізингу, лізингодавця та лізингоодержувача або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Строки договору лізингу визначаються за домовленістю сторін.

Важливе значення для  організації діяльності всіх суб'єктів  лізингу мають чітко визначені  умови відповідного договору. Найістотніші з них такі:

• найменування сторін;
• об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки;
• термін, на який укладається договір лізингу;
• розмір, склад і графік сплати лізингових платежів, умови їхнього перегляду;
• умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно із законодавством України;
• умови повернення об'єкта лізингу за банкрутства лізингоодержувача;
• умови страхування об'єкта лізингу та його реєстрації;
• умови експлуатації й технічного обслуговування, ремонту та модернізації об'єкта лізингу, а також надання інформації щодо його технічного стану;
• умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору та дострокового розірвання договору лізингу;
• відповідальність сторін (суб'єктів лізингу);
• дата і місце укладення договору .

Чинне законодавство  України чітко визначає права та обов'язки лізингодавців і лізингоодержувачів.

Лізингодавець має право: 1) здійснювати  контроль за умовами експлуатації та належним використанням лізингоодержувачем об'єкта лізингу; 2) вимагати повернення переданого в лізинг майна у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків; 3) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, завданих унаслідок його дій або бездіяльності. Лізингодавець зобов'язаний: а) передати належне йому на правах власності майно в користування лізингоодержувачеві; б) не втручатися у вибір лізингоодержувачем продавця майна та у визначення специфікації об'єкта лізингу; в) своєчасно і в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання щодо утримання об'єкта лізингу відповідно до умов договору; г) прийняти об'єкт лізингу після закінчення строку договору, якщо його не буде викуплено лізингоодержувачем.

Лізингоодержувачу надано право: 1) відмовитися від прийняття  об'єкта лізингу у разі порушення  умов договору та затримати лізингові  платежі до усунення порушення; 2) вимагати від лізингодавця відшкодування  збитків, заподіяних унаслідок його дій або бездіяльності під час виконання договірних зобов'язань. Лізингоодержувач зобов'язаний: а) прийняти і належно користуватися об'єктом лізингу, утримувати його в потрібному технічному стані; б) своєчасно виплачувати лізингові платежі; в) у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу; г) повідомляти лізингодавцю докладні відомості про технічний стан об'єкта лізингу й свій фінансовий стан; д) повернути об'єкт лізингу у разі, коли лізингоодержувач не реалізує своє право викупу об'єкта лізингу та не продовжує строку чинності договору.

Об'єкт лізингу, який потребує реєстрації в державних наглядових органах (транспортні засоби, обладнання, експлуатацію якого пов'язано із підвищеною небезпекою тощо), реєструється за домовленістю сторін на ім'я лізингодавця або лізингоодержувача в установленому порядку.

Майно, передане за договором  фінансового лізингу, зараховується  на баланс лізингоодержувача з позначенням, що це майно взято у фінансовий лізинг. Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця, з позначкою, що його передано в лізинг.

Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору лізингу  є власністю лізингодавця. За переходу права власності на об'єкт лізингу  від лізингодавця до іншої особи договір лізингу залишається обов'язковим і для нового власника. У разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача та підлягає поверненню лізингодавцю, який може розпоряджатися ним на власний розсуд.