Техніко – технологічна база, управління технічним розвитком підприємств за сучасних умов

У лізингових операціях  беруть участь, як правило, п'ять суб'єктів: 1) виробник (постачальник, продавець); 2) лізингодавець; 3) лізингоодержувач; 4) банк; 5) страхова установа. Організацію лізингових операцій схематично зображено на рис. 4.

Рис. 4. Типова схема організації лізингових операцій

Цифрові позначення на рисунку:

1 – Укладення лізингової  угоди.

2 – Подання замовлення  на устаткування або інший  об'єкт лізингу.

3 – Одержання банківської позики.

4 – Оформлення договору  купівлі-продажу об'єкта лізингу.

5 – Поставка виробником (продавцем) об'єкта лізингу лізингоодержувачу.

6 – Складання акта  приймання об'єкта лізингу.

7 – Оплата поставки  об'єкта лізингу лізингодавцем.

8 – Укладення договору страхування об'єкта лізингу.

9 – Сплата лізингових  платежів.

10 – Повернення банківської  позики і сплата відсотків  за користування нею.

Витрати на надання  та ефективність лізингових послуг. Передусім варто наголосити, що всі витрати на утримання лізингового майна несуть лізингодавець (за оперативного лізингу) або лізингоодержувач (за фінансового лізингу). Основні витрати лізингоодержувача складаються із лізингових платежів за користування об'єктом лізингу. Лізингові платежі включають:

• амортизаційні відрахування, тобто суму, яка відшкодовує під час кожного платежу частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується протягом строку, за котрий вноситься лізинговий платіж;
• плату за користування кредитними ресурсами (суму, що сплачується лізингодавцю як відсоток за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу);
• комісійну винагороду лізингодавцю за отримане в лізинг майно у відсотках від його балансової або середньорічної вартості;
• відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем;
• інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу. В операціях міжнародного лізингу сплачуються державне мито, податок на додану вартість та акцизний збір за ввезення об'єктів лізингу на митну територію України.

У процесі підготовки та реалізації договору лізингу можуть застосовуватися (за згодою сторін) кілька методів обчислення абсолютної величини лізингових платежів, а саме:

• метод фіксованої загальної суми, коли загальна сума лізингових платежів нараховується однаковими частинами протягом усього строку дії договору;
• метод авансу, що передбачає попередню виплату авансової суми в погодженому зі всіма сторонами розмірі, і розподіл решти
• суми лізингових платежів (рівномірно або іншим способом) на весь термін чинності договору лізингу;
• метод мінімальних платежів, за застосування якого загальна сума лізингового платежу включає такі складові: амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу; плату за позикові кошти; комісійну винагороду; плату за додаткові послуги лізингодавця; вартість лізингового майна.

Дуже важливим є усвідомлення сутності та дії економічного механізму  лізингових операцій. За сучасних умов господарювання головною вимогою до розробки й реалізації проектів лізингу необхідних засобів праці є швидка окупність інвестиційних ресурсів. Як підтверджує зарубіжна практика господарювання, окупність таких фінансових коштів не повинна перевищувати три роки.

Загальновідомо, що віднесення лізингових платежів на собівартість продукції, з одного боку, скорочує оподатковувану базу, а з іншого – збільшує валові витрати виробництва і може призвести до зростання ціни продукованих виробів. Ось чому, оцінюючи ефективність лізингових операцій, передусім (з допомогою економічного аналізу) необхідно встановити межі збільшення собівартості та можливої ціни продукції, що виготовляється.

Оскільки кожне підприємство (організація) за умов ринкових взаємовідносин має можливість придбати виробничо-господарське майно за рахунок банківської  позики або взяти його в лізинг, необхідно порівняти загальні витрати за можливими варіантами й визначити ефективність лізингових операцій. Тому в процесі економічного аналізу насамперед треба порівняти обсяг витрат на продукування товарів (послуг) за умови використання лізингу (з урахуванням плати за банківський кредит) з витратами на придбання майна на підставі звичайної операції купівлі-продажу.

З урахуванням основних обмежень, обумовлених процедурою аналізу, можна встановити засадне співвідношення

Р0 = С + ЛП + Д

(2)

за таких обмежень:

Р₀ ≤ Р_к;

ЛП ≤ С₁;

ЛП ≤ С₂;

де     Р₀ – ціна реалізації товарів з урахуванням лізингових платежів;

Р_к – ринкова ціна товарів;

С – собівартість товарів (послуг);

ЛП – абсолютна  величина лізингових платежів;

Д – очікувана (мінімально необхідна) дохідність виробництва;

С₁ – витрати на придбання об'єкта лізингу за умови одержання кредиту;

С₂ – витрати на придбання майна, що відповідає об'єкту лізингу, з допомогою звичайної операції купівлі-продажу.

Якщо наведені обмеження  виконуються, то здійснення лізингової операції є економічно виправданим (ефективним). В іншому разі (передовсім за умови Р₀ > Р_к) необхідно відмовлятися від практичної реалізації лізингової угоди або намагатися відшукати способи зменшення абсолютної величини лізингових платежів та інших витрат, пов'язаних із наданням лізингових послуг.

1.5. Розвиток техніко-технологічної  бази виробництва шляхом впровадження  інноваційних процесів на підприємстві

На сучасному етапі  трансформації суспільного виробництва  об'єктивно існують певні тенденції поступального розвитку ТТБ підприємств виробничої сфери. Визначальними з них є:

1) підвищення наукомісткості  засобів праці, рівня фундаментальності  втілюваних у них знань;

2) зростання масштабів  і розширення спектра застосування  сучасного мікроелектронного устаткування;

3) перетворення засобів  праці на технічну цілісність  більш високого порядку;

4) трансформація техніко-технологічних  засобів у все більш універсальні  системи;

5) поглиблення інтеграції  окремих елементів ТТБ та організаційно-управлінських компонентів виробництва;

6) підвищення ступеня  автоматизації техніки й технічних  систем, поступовий перехід до  гнучкої автоматизації виробництва,  зумовленої його кількісним урізноманітненням  і зменшенням серійності.

Ці тенденції якісної  зміни ТТБ виробництва визначають ті основні вимоги, які треба враховувати за формування технічного базису підприємств та обґрунтування стратегії його оновлення. Детальнішу характеристику переваг, зв'язаних із переходом до інноваційного типу виробництва, подано у табл. 3.

Таблиця 3

Порівняльна характеристика традиційного та інноваційного типів  виробництва

Показник і характеристика	Тип виробництва
	Традиційний (екстенсивний)	Інноваційний (інтенсивний)
Тривалість виробничого  циклу	Місяці (з тенденцією до збільшення)	Дні (з тенденцією до зменшення)
Час перебудови (переналадки) виробництва	Дні	Хвилини
Строки виконання замовлень	З точністю до тижня	З точністю до 1 дня і  за потреби до однієї години
Рівень якості продукції	80-90%	100%
Поставки матеріалів і напівфабрикатів	В обсязі місячної потреби	В обсязі потреби на годину
Величина оновлення  асортименту	10-20%	30-40%
Розподіл праці	Домінує вертикальна  спеціалізація	Поглиблюються диверсифікаційні процеси
Інформація	Розглядається як допоміжний засіб	Усе більше стає чинником виробництва
Обробка інформації	Ручна, механізована, базується  на поділі праці	Із застосуванням мікрокомп'ютерів та інформаційних мереж
Виробниче устаткування	Зростання стандартних  розмірів та одиничних потужностей	Зростання економічності  за зменшення розмірів та енергоємності
Реакція виробничих систем на зміну попиту ринку	Повільна	Швидка
Домінуючий тип виробництва	Масове, потокове та великосерійне	Індивідуальне та дрібносерійне
Переважаючий тип автоматизації	Комплексна коопераційна автоматизація виробництва	Гнучка автоматизація  виробництва
Система управління	Зростання кількості  рівнів управління і функціональних органів, переважання ієрархічної  побудови	Зростання інтеграції рівнів управління і функціональних органів, поглиблення горизонтальних зв'язків
Пріоритетні галузі, нові сектори економіки, що зароджуються і формуються	Автомобільна галузь, літакобудування, тракторобудування, виробництво споживчих товарів  тривалого користування, виробництво  синтетичних і нафтохімічних продуктів	Електронна промисловість  обчислювальна техніка, програмні  продукти, телекомунікаційні засоби, робототехніка, нові керамічні матеріали, оптичні волоконні системи, інформаційні послуги

 

У кожній галузі виробництва  є власний підхід до підвищення і вдосконалення техніко-технологічної бази виробництва, але є певні групи її складників, які можуть бути узагальненими для всіх галузей народного господарства. До них можна зараховувати:

1) науково-дослідну роботу  за розробки нових виробів;

2) підвищення рівня механізації і автоматизації основних виробничих процесів;

3) впровадження прогресивних  технологічних процесів;

4) механізацію важких  і трудомістких робіт;

5) механізацію управлінської  та інженерної праці;

6) модернізацію обладнання;

7) розвиток спеціалізації і кооперування;

8) удосконалення виробничої  системи управління, організації  праці і виробництва;

9) поліпшення якості, надійності й довговічності продукції;

10) впровадження високопродуктивних  інструментів, пристосувань та інших  засобів, що сприяють удосконаленню виробництва;

11) впровадження енергозберігаючих  технологій;

12) поліпшення умов  праці та техніки безпеки;

13) ефективне використання  виробничих фондів підприємства  і підвищення рентабельності  виробництва;

14) удосконалення планування, обліку й аналізу виробництва.

Технічне переозброєння  та реконструкція – прогресивні  форми відтворення основних виробничих фондів діючих підприємств.

До технічного переозброєння відноситься комплекс заходів по підвищенню техніко-організаційного рівня виробництва, його механізації й автоматизації по модернізації, й заміні застарілого та фізично зношеного обладнання новим, більш продуктивним.

Реконструкція діючого підприємства – це здійснюване за єдиним проектом повне або часткове переобладнання, перевлаштування виробництва без побудови нових і розширення діючих основних цехів, однак з побудовою при необхідності нових і розширенням діючих допоміжних та обслуговуючих підрозділів.

Найбільш повно сутність реконструкції розкривається при  розгляді її як особливої форми розширеного відтворення основних фондів підприємства, здійснюваного на основі досягнень науково-технічного прогресу.

Найважливішими ознаками реконструкції діючих підприємств  є:

• заміна морально застарілого та фізично зношеного обладнання;
• механізація та автоматизація виробничих процесів;
• усунення диспропорцій та підвищення рівня пропорційності у пропускних здатностях (потужностях) основних виробничих підрозділів;
• будівництво об'єктів (тієї ж потужності) в замін ліквідованих з причини техніко-економічної неефективності або непридатності для подальшої експлуатації.

Здійснення реконструкції  повинно забезпечити нарощування  потенційної виробничої спроможності підприємства не стільки в результаті простого збільшення технічної складової  ТТБ (найбільш активної частини ОВФ), скільки за рахунок підвищення якісних параметрів знарядь і засобів праці. Мова йде про нарощування виробничих потужностей підприємства не за рахунок збільшення кількості робочих місць, а про забезпечення цього при незмінній і навіть меншій кількості робочих місць. Завдання полягає в тому, що в результаті реконструкції слід нарощувати якісно нові потужності.

Основним засобом виконання  цього завдання повинна стати  заміна технічної й технологічної  складових ТТБ виробних підрозділів  підприємства на нові, які відповідають сучасним досягненням НТП.

Говорячи про характеристику реконструкції, слід пам'ятати, що не завжди її метою є нарощування потужностей  підприємства. В залежності від цілей реконструкції вона поділяється на такі найважливіші види:

• перший – реконструкція, спрямована на підвищення технічного рівня виробництва, однак без зміни асортименту й обсягу випуску продукції;
• другий – реконструкція, що передбачає як підвищення технічного рівня виробництва, так і збільшення обсягу випуску продукції (нарощування виробничих потужностей підприємства);
• третій – реконструкція, що призводить до зміни виробничого профілю (спеціалізації) підприємства або до підвищення якості й розширення асортименту продукції;
• четвертий – реконструкція, метою якої є поліпшення соціальних умов трудової діяльності.

В залежності від обсягу виконуваних робіт  реконструкція класифікується таким чином:

• мала – коефіцієнт оновлення основних фондів менший 0,2;
• середня – коефіцієнт оновлення основних фондів від 0,2 до 0,4;
• повна – коефіцієнт оновлення основних фондів понад 0,4. При цьому коефіцієнт оновлення активної частини основних фондів може дорівнювати навіть одиниці, а пасивної частини – не повинен перевищувати 0,4-0,5.

Значення показників, за якими розмежовуються види реконструкції в залежності від обсягу виконуваних в ході її здійснення робіт, наведені в таблиці 4.

Таблиця 4

Показники, що характеризують види реконструкції [5]

Види реконструкції	Коефіцієнт вибуття  основних фондів (Кв)	Коефіцієнт оновлення основних фондів (Ко)
Мала	0,1 ≤ Кв ≤ 0,2	0,1 ≤ Ко ≤ 0,2
Середня	0,21 ≤ Кв ≤ 0,3	0,21 ≤ Ко ≤ 0,4
Повна	0,31 ≤ Кв ≤ 0,5	0,41 ≤ Ко ≤ 0,6