Маркетинт готельно-ресторанного господарства

Міністрество освіти і науки молоді та спорту України

Київський університет туризму, економіки  і права

Кафедра готельно-ресторанної справи

 

 

 

 

Індивідуальне завдання

 

З дисципліни «Маркетинт готельно-ресторанного господарства»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконано:

Студенткою  готельно-ресторанного факультету

42ГРС-д групи

 

 

           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

План

1. Характеристика ринку збуту
2. Маркетингова товарна політика
3. Маркетингова цінова політика
4. Маркетингова політика комунікацій
5. Маркетингова політика розподілу
6. Список Літератури

 

1.Характеристика ринку збуту

План збуту  продукції – це обсяг продукції  і послуг, який визначається попитом  у процесі дослідження ринку  й буде реалізований у плановому  році.

У будь-якому  плані збуту, як правило, вказується кількість продукції кожного виду, а також робіт і послуг, які будуть реалізовані в запланованому періоді.

При нерівномірному чи нестабільному виробництві, наприклад, при сезонних коливаннях виробництва, план збуту, як правило, складається  на кожен місяць. В річний план збуту  продукції підприємства включають наступні види товарів і робіт: обсяг реалізації продукції на внутрішньому ринку, розмір напівфабрикатів і комплектуючих виробів, власного виробництва, величина експортних поставок товарів, нормативи запасів готової продукції, обсяги робіт і послуг виробничого характеру у ринкових цінах.

План обсягу продажів може мати наступну структуру:

Розділ 1. Дослідження  кон’юнктури ринку.

аналіз продаж за попередній період;

сегментація ринку;

вибір цільового  ринку;

прогноз розвитку ринку.

Розділ 2. Планування асортименту.

формування  структури асортименту;

планування  освоєння нових виробів.

Розділ 3. Оцінка конкурентноздатності.

 

Розділ 4. Планування ціни.

Розділ 5. Прогнозування  великими групами.

В процесі аналізу  продаж розраховуються і аналізуються наступні показники:

1. абсолютний приріст обсягу продаж в натуральному і вартісному виразі;
2. зміна номенклатури (асортименту) продукції;
3. індивідуальний індекс фізичного обсягу реалізованої продукції, як відношення кількості даного виду продукції, реалізованої в звітному році до кількості продукції, реалізованої в базовому періоді;
4. коефіцієнт відповідності асортименту продукції структурі потреб в ній;
5. загальний вартісний індекс продажів;
6. залишок нереалізованої продукції;
7. відмова покупців від раніше укладених договорів;
8. повернення продукції споживачами в зв’язку з низькою якістю;
9. рентабельність продажу;
10. рентабельність обороту, як питома вага прибутку в доході підприємства від реалізації продукції, на товарному ринку по відпускних цінах підприємства [18].

При плануванні ціни на продукцію в процесі обґрунтування  обсягу продажу можуть застосовуватись  наступні альтернативні основні  методи ціноутворення:

на основі витрат;

з орієнтацією  на рівень конкуренції;

параметричні (ті, що залежать від характеристики товару та його якості).

План збуту  продукції визначається, виходячи з  обсягу товарної продукції з урахуванням  зміни нереалізованих залишків на початок  і кінець розрахункового періоду.

До залишку  нереалізованої продукції включають:

запаси готової  продукції на складі постачальника;

товари, відвантажені споживачам, але не оплачені ним.

Залишок готової  продукції на складі на початок планового  періоду визначається за даними на кінець звітного року (перепланованого), на кінець планового – за нормативом власних обігових коштів на плановий період. Але оскільки у складі обігових коштів продукція рахується за плановою виробничою собівартістю, то для включення в розрахунок залишків її необхідно перевести у вартість за гуртовими цінами за допомогою коефіцієнта, який визначається відношенням товарної продукції в планових цінах до її виробничої собівартості. Якщо ж норматив готової продукції на складі встановлюється у днях, то відношення добового випуску у вартісному виразі на норматив продукції на складі у днях [18].

Залишки відвантаженої, але не сплаченої на початок планового періоду продукції визначаються за даними на кінець звітного періоду, на кінець планового періоду – розраховуються на основі встановленого за фактичними даними минулих періодів співвідношення між залишками відвантаженої продукції, але не сплаченої, і залишками готової продукції на складі.

План обсягу збуту продукції визначається у  діючих цінах на час складання  плану. Фактичний обсяг реалізованої продукції визначається:

за фактично діючими цінами протягом звітного періоду, це необхідно для розрахунку валового прибутку від реалізації продукції;

за плановими  цінами – для оцінки виконання  плану збуту продукції.

Умовно етапи  розробки плану збуту можна відобразити  алгоритмом розробки плану .

На першому  етапі на основі планових показників виробництва визначаються обсяги потреб в ресурсах і їх основні постачальники. При недостатності тих чи інших ресурсів необхідно узгодити план виробництва і збуту продукції з урахуванням фінансово-економічних і матеріально-технічних пріоритетів [18].

Другий етап розробки плану збуту передбачає розробку програми руху потоків виробів  по всьому розподільчому ланцюгу: від  виробничих підрозділів підприємства до торгових центрів кінцевого продажу  чи навіть до окремих споживачів продукції. Ця стадія пов’язана з плануванням потреби у складських приміщеннях і транспортних засобах. При дефіциті останніх, при необхідності переглядаються вже намічені програми товарорухів.

На заключному етапі розробки плану збуту складається  програма масових переміщень товарів, оптимізується схема розміщення складських приміщень і транспортних потоків, складаються календарні плани-графіки підготовки товарів для відвантаження і поставок.

Важливою характеристикою  ефективності розроблених планів збуту  можуть служити витрати збуту, які коливаються у зарубіжних фірмах в залежності від виду продукції і умов поставок в межах від 2 до 20% загального обсягу продажу товарів.

На вітчизняних  підприємствах витрати, пов’язані  зі збутом продукції, плануються і визначаються фактично за звітний період у статті “витрати на збут”. Вони розраховуються на плановий період і включаються у кошторис витрат.

На конкретну  продукцію витрати на збут відносяться  по-різному, залежно від того, які  це витрати: прямі чи непрямі. Прямі  витрати можна віднести безпосередньо на окремі вироби (витрати на тару, рекламу, транспортування у зазначений район ринку). Непрямі витрати (комісійні виплати організаціям збуту, дослідження ринку та виявлення потреби у продукції, проведення ярмарків, презентація товару та інші маркетингові витрати) при калькулюванні собівартості окремих виробів розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.

Значну частину  у непрямих витратах на збут займають комісійні виплати організаціям збуту, їхня величина залежить від каналів збуту продукції [18].

Із метою  зниження цін на товари підприємства скорочують канали збуту, реалізують свою продукцію у фірмових магазинах  підприємства.

Політика стимулювання збуту проводиться стосовно тих  товарів, на які можна підвищити  попит, є надія збільшити обсяг збуту і прибуток підприємства. 
                            2.Маркетингова товарна політика

Маркетингова  товарна політика - це комплекс заходів  щодо формування ефективного, з комерційної  точки зору, асортименту, спрямований  на підвищення конкурентоспроможності продукції, створення нових товарів, оптимізації асортименту, продовження життєвого циклу товару.

Основним завданням  товарної політики є створення такого товару чи послуги і такого управління ними, щоб інші елементи маркетингової діяльності або були непотрібні взагалі, або ж використовувались мінімально як допоміжні для досягнення фірмою визначеної мети.

Товарна політика передбачає певний курс дій товаровиробника  або наявність у нього наперед  обдуманих принципів поведінки. Вона покликана забезпечити прийняття рішень стосовно формування асортименту й управління ним; підтримання конкурентоспроможності товару на певному рівні; знаходження для товарів оптимальних товарних ніш (сегментів); розробку і реалізацію стратегії упаковки, маркування, обслуговування товарів.

Розробка і  здійснення товарної політики вимагають  дотримання таких умов: чіткої уяви про цілі виробництва і збуту  на перспективу; наявності стратегії  виробничо-збутової діяльності підприємства; доброго знання ринку і характеру його вимог; чіткої уяви про свої можливості і ресурси (дослідницькі, науково-технічні, виробничі, збутові) нині і на майбутнє. Структура та цілі маркетингової товарної політики наведені на рис. 6.1.

 

Рис. 1.1. Структура та цілі маркетингової товарної політики

Найважливішою частиною маркетингової товарної політики є розробка товарів (послуг). Це створення  нових товарів, які дадуть змогу  фірмі:

> здійснити  прорив на ринок;

> перемогти  конкурентів;

> отримати  високі доходи;

> посилити  увагу споживачів до товару;

> зберегти  і розширити свій ринок;

> збільшити  доходи і прибуток.

Обслуговування  товару - це забезпечення сталості відповідних  характеристик товарів, що впроваджені  на ринок і користуються попитом  споживачів. Основним у цій частині  маркетингової товарної політики є контроль за якістю продукції, своєчасне інформування виробництва про необхідність її поліпшення, збереження характеристик товарів у процесах розподілення та продажу.

Елімінування - це процес зняття застарілого продукту фірми з ринку. Його основне завдання - оптимізація асортименту та виведення з ринку товару, попит на який падає.

Таким чином  є можливість узгодити витрати фірми  на виробництво і реалізацію товару, який дедалі важче знаходить свого  споживача, з доходами від його продажу, які все ще наявні і можливі в майбутньому.

Товар - поняття  складне і багатогранне, його з  різних точок зору розглядають багато економічних дисциплін. У маркетингу товар сприймається як комплекс відчутних і невідчутних властивостей, які можуть вирішити проблеми споживача.

У Рікардо та представників класичної школи  економіки такі термін", як "товар", "продукція", "виріб" означають  результат виробничої діяльності.

Найвідоміше й  найпоширеніше визначення товару дає  Ф. Котлер:

Товар - це все, що задовольняє бажання чи потребу і пропонується на ринку з метою привернення уваги, придбання, використання або споживання.

На думку  американського вченого Стентона, "товар - це комплекс матеріальних та нематеріальних властивостей, до яких належать упаковка, колір, ціна, престиж виробника та роздрібного торговця, тобто все те, на що звертає увагу покупець, шукаючи товар для задоволення власних потреб і бажань".

У викладі С. Маджаро "товар - це комплекс корисних властивостей речі. Тому він автоматично  містить всі складові елементи, необхідні для матеріального задоволення потреб споживачів".

В. Герасимчук вважає, що "товаром є все те, що може задовольнити певну потребу і  пропонується у вигляді об'єктів, послуг, осіб, організацій, ідей для  привернення уваги, придбання та використання". За словами В. Кардаша, "категорія товару безпосередньо ототожнюється зі споживчими властивостями, здатністю речі або блага задовольняти потреби. Характеризувати товар можна через ціну, якість, конкурентоспроможність або через вербальні, кількісні, графічні характеристики. Як носія функціонально-корисних властивостей, які задовольняють потреби покупців, товар можна розглядати із загальних та цілком конкретних позицій".

У вітчизняній  літературі також існує багато визначень "послуги", що зумовлено неточністю перекладу, неоднозначністю іноземних слів та призводить до різних тлумачень цього поняття. Наприклад, Л. Лозовський зазначає: "Послуги - види діяльності, робіт, у процесі виконання яких не створюється новий матеріально-речовинний продукт, не змінюється якість уже наявного, створеного продукту; блага, що надаються не у вигляді речей, а у формі діяльності. Таким чином, саме надання послуг створює бажаний результат".

Ф. Котлер приводить  таке визначення: "Послуга - будь-яка  діяльність, яку одна сторона може запропонувати іншій; невловима дія, що не приводить до володіння чим-небудь. її надання може бути пов'язане з матеріальним продуктом". Поряд з цим Ф. Котлер із співавторами пропонує ширше визначення поняття "servicе": "Послуга (service) - будь-яка діяльність або благо, що є одна сторона може запропонувати іншій. Послуга є невловимою й не приводить до володіння власністю (до передачі власності)".

Поняття "послуга" часто відносять лише до певних сфер діяльності. Проте досить рідко можна  зустріти організацію, що надає товар або послугу у чистому вигляді. У спробі знайти розходження між товаром і послугою було 6 доцільніше розглядати поняття континуума "товар - послуга" (рис. 1.2).

Отже, в загальному розумінні послуга - діяльність суб'єктів  та/або об'єктів, наділених певними властивостями, що спрямо

 

 

Рис 1.2. Континуум фізичних товарів та послуг

вана на інші суб'єкти та/або об'єкти та здійснюється з метою задоволення потреб суб'єктів.

З наведеного вище визначення послуги як діяльності суб'єктів  та об'єктів випливають специфічні характеристики послуг:

1. Невідчутність.  Послуга як потенційна властивість  товару, що проявляється у результаті  взаємодії, дійсно є невідчутною.  Це спричинює певну невизначеність  якості для покупця, що намагається  оцінити її ще до купівлі послуги.

2. Невіддільність. Послуги невіддільні від джерела  їх надання. Потенційна послуга  як властивість джерела - товару  перебуває в ньому доти, доки  не будуть вичерпані повністю  споживчі властивості останнього.