Ринкові відносини

      З  схеми, яка розміщена нижче, виходить, що товарний ринок структуризується з врахуванням характеру взаємодії  контрагентів — продавця і покупця. Він включає два сектори — закритий і відкритий. Закритий сектор — частина товарного ринку, в межах якого взаємодії покупця і продавця залежить від різних форм комерційних відносин. В цьому секторі існують обмеження юридичного характеру, різного роду взаємозалежності, угоди про спеціалізацію і кооперування, різні спеціальні торговельно-економічні, валютно-фінансові, воєнно-політичні угоди. Для цього сектору характерний високий ступінь цілеспрямованого впливу на ринок; з боку монополій, держави, обмежений вплив на ринок ринкової ціни (вона часто фіксується), відносна стійкість ринкових зв'язків і цін. 

      2.2 Види ринку

      Сучасна економіка являє собою синтез великої кількості взаємодіючих ринків. Їх підрозділяють на різні  види залежно від умов діяльності суб'єктів ринкових відносин, відповідності чинному законодавству за ознакою простору дії, об'єкта купівлі-продажу та ін.Залежно від умов, у яких діють суб'єкти господарського життя, вирізняють вільний, монополізований і регульований ринки.Вільний ринок - це ринок з великою кількістю виробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. В ньому немає обмежень в інформації про попит, пропонування, ціни, якість продукції тощо. Тут вільне ціноутворення, відсутні штучні бар'єри при входженні на ринок того чи іншого товару та виходу з нього.

      Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару, застосовується його диференціація, існує дефіцит необхідної інформації, утруднений доступ до ресурсів, погоджуються дії учасників ринкових відносин. Регульований ринок - це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.За ознакою простору дії вирізняють місцевий (у межах міста чи села), регіональний (певна територія якоїсь країни), національний і світовий ринки, а з точки зору відповідності чинному законодавству -легальний (офіційний) і тіньовий ринки.Залежно від об'єктів купівлі-продажу розрізняють такі види ринків: товарів широкого вжитку, товарів промислового призначення, праці, цінних паперів, науково-технічних знань та ін.Особливу класифікацію видів ринку застосовують фахівці з маркетингу. Вони розрізняють ринок продавця і ринок покупця. На першому більше влади мають продавці, а найактивнішими "діячами" вимушені бути покупці. На другому, навпаки, більше влади мають покупці й найактивнішими "діячами" вимушені бути продавці.Залежно від того, хто є покупцем товару, що продається і з якою метою він купується, розрізняють також споживчий ринок, ринки виробників, проміжних продавців, державних установ і міжнародний ринок.Споживчий ринок - окремі особи і господарства, які купують товари для особистого споживання.Ринок виробників - організації, що купують товари для використання їх у процесі виробництва.Ринок проміжних продавців - організації, що купують товари для наступного перепродажу їх з прибутком для себе. Ринок державних установ - державні організації, що купують товари або для наступного їх використання у сфері комунальних послуг, або для передачі цих товарів тим, кому вони потрібні.Міжнародний ринок - покупці за межами країни, включаючи закордонних споживачів, виробників, проміжних продавців, держави і установи.Кожен вид ринку, що згадувався, має свою інфраструктуру, свій набір інструментів, які забезпечують його життєдіяльність. Окремі види ринку не існують самі по собі. Всі вони пов'язані між собою, утворюючи розгалужену ринкову систему. Вона діє не тільки в межах тієї чи іншої країни, а й глобально, охоплюючи своїм впливом значну частину світового господарства.

      3. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ  РИНКОВИХ ВІДНОСИН  В УКРАЇНІ 

      За  останні роки понад 80 країн світу  здійснили фундаментальні реформи  з метою створення ринкової системи. Усі вони визнали основоположний факт економічного життя: для досягнення процвітання та підвищення життєвого рівня неможливо обминути створення ринкової системи, тісно взаємопов'язаної з усією світовою економікою.

      Відомо, що всі країни, що йдуть ринковим шляхом розвитку мають різні ринкові моделі. Скажімо є американська, канадська, німецька, японська та інші моделі. На які з них може орієнтуватися Україна?Спочатку слід відзначити, що існуючі системи і спрямованість їх розвитку залежить від географічного положення; наявності природних ресурсів; історичних умов розвитку; традицій населення і його звичаїв; рівня розвитку продуктивних сил; соціальної спрямованості суспільства.

      В усіх країнах є свої підходи, відмінні особливості ринкових відносин господарювання. Разом з тим у всіх розвинутих ринкових моделях є спільні риси, до яких відносяться:

      * наявність різноманітних форм  власності;

      * перевага вільних цін на товари  і послуги;

      * розвинута система вільної конкуренції;

      * певна система державного регулювання  економіки.

      Україна не повинна нікого копіювати, повторювати, а має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше відповідає особливостям нашого розвитку, структурі економіки, географічному положенню. Враховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами.

        Цей шлях був би не прогресом, а регресом.Таким чином, Україні важливо обрати правильний шлях переходу до ринку. Найпоширенішими з них є: еволюційний, прискорений (або "шокової терапії"), жорсткого регулювання. Модель еволюційного переходу до ринку ґрунтується на поетапному і поступовому впровадженню ринкових відносин. Вона відзначається значною тривалістю (10-15 років) і поступовістю змін.

      Модель "шокової терапії" передбачає одночасне і швидке введення усіх атрибутів ринку, стрімкий перехід  від неринкових до ринкових відносин.

      Модель  жорсткого регулювання переходу до ринку ґрунтується на державному регулюванні цін, на найважливіші товари і доходи населення.

      Вводити ринкову економіку в Україні  слід прискорено, але без "шоку". Таким є поелементний, еволюційно-радикальний  шлях. Він поєднує перший і третій варіант, тобто поступовість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків - з іншого. Одним стрибком нам не вдасться скочити в ринок, тому що в країні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може існувати сучасний ринок.

      Перехід до ринкової економіки потребує також докорінних організаційних перетворень, проведення цілеспрямованих реформ, зміни психологічного мислення. В організаційному плані перехід до ринкової економіки може бути поділений на три основні стадії:

      1) підготовча - демократизація економіки;

      2) реформаторська - оздоровлення, стабілізація  економіки;

      3) творча - організація навчальної  діяльності ринку.

      Демократизація  економіки включає: ліквідацію структур апарату примусового господарювання в економічній сфері; демонополізацію товарного і грошового обігу; декретування права власності; створення необхідних умов для конкуренції; кадрове забезпечення реформи.Реформування економіки передбачає: створення надійного механізму управління грошово-кредитною системою; організаційно-господарське реформування економіки; створення ефективного механізму економічного стимулювання та регулювання підприємницької діяльності.Творчий процес - організація навчальної діяльності ринку - об'єднує: відновлення функцій грошей; створення бюджетно-податкового механізму; свободу вибору форм власності; створення ринкової системи з усіма її елементами.

        У межах основних стадій та їх напрямів розробляються загальна і конкретні цільові програми. Наприклад, програма економічної реформи і політики України включає такі розділи: фінансова політика, грошово-кредитна політика, лібералізація цін, зовнішньоекономічна політика, програма приватизації, інвестиційна політика, конверсія та структурна перебудова економіки та ін.

     4. БІРЖІ, ЯК ДВИГУНИ  РИНКОВИХ ВІДНОСИН: ПРОБЛЕМИ Й МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЄДИНОГО БІРЖОВОГО ПРОСТОРУ  

     В Україні досі не створено відкритого й прозорого механізму ціноутворення, що призводить до нестабільності й  непередбачуваності цін на ринку. Такі важливі для національної економіки  товари як метал, руда, нафтопродукти, вугілля, лісоматеріали, цукор, м’ясо, рослинна олія, здебільшого, реалізуються на позабіржовому ринку і, як правило, за тіньовими схемами, обминаючи прозорі біржові товарні потоки. Від структурної нерозвиненості ринку найбільше страждають, насамперед, виробники сільськогосподарської продукції. Як свідчить практика, незалежно від врожайності на сільськогосподарські культури, внаслідок структурної нерозвиненості ринку надприбутки дістаються комерційним трейдерам-посередникам. Тоді як безпосереднім товаровиробникам, що працюють у поті чола, на селі фактично дістаються залишки. Наприклад, в 2003 році був низький урожай і сільські товаровиробники не отримали великих доходів від праці – надприбутки опинилися в руках комерційних посередників, що завезли зерно із-за кордону. В 2008 році урожай був добрий, ціни на зерно знизилися і знову надприбутки – у кишенях трейдерів-посередників, що вивозили зерно за кордон.

     Це  підриває внутрішні стимули й  мотивації для удосконалення  практики господарювання, детінізації бізнесу й переходу суб’єктів господарювання на режим відкритої, прозорої роботи на ринку. Якщо сам тіньовий принцип побудови ринку не припускає розширеної детінізації, досягти відкритості ринкових агентів неможливо жодними державними програмами.Фактично сьогодні в Україні в системі ринку продовжує домінувати модель хижацької економіки, за якої працюють одні, а переважна більшість винагороди за працю у вигляді прибутку дістається іншим. Для створення стимулів підприємницької праці необхідно, насамперед, реалізувати принцип економічної справедливості.

     Чи  існують взагалі ефективні економічні методи демонополізації й побудови відкритих ринків, створення прозорих, незалежних від жодного суб’єкта, ринкових механізмів ціноутворення, які  забезпечували б захист праці виробників від дії стихійних сил – від монопольних ринкових агентів, націлених на максимізацію прибутку, від коливань кон’юнктури, від інших непередбачуваних негативних явищ (зокрема, від можливого неврожаю у сільськогосподарському секторі)? Чи можливо вмонтувати у системи ринку та бізнесу елементи соціальної справедливості і встановити єдині для всіх правила гри?Класичним принципом розподілу як політичної, так і економічної влади є практика створення механізмів стримувань і противаг, що здатні продуктивно обмежувати свавілля й агресивні тенденції владної бюрократії та монопольного бізнесу, а також економічно захищати й стимулювати підприємницьку працю, усуваючи можливості того, щоб результати праці одних суб’єктів підприємництва використовувалися іншими з метою збагачення.

     У системі ринку ефективним механізмом стримувань і противаг є розвинений біржовий ринок, який виконує роль “завжди  відкритих дверей” для продажу  товарів усіма виробниками за реальними ринковими цінами, встановленими  на основі реального балансу попиту й пропозиції.Як свідчить багатовіковий досвід ринкових відносин, біржі є ключовими економічними інструментами, що забезпечують прозорість і відкритість товарних ринків та середовище конкуренції й вільного пересування товарів і послуг. Сьогодні біржі в країнах з розвиненим ринком виконують такі основоположні для економіки функції, як забезпечення прозорого ціноутворення, страхування цінових ризиків, трансферт товарних і фінансових потоків, забезпечення прогнозування та планування виробничої діяльності, отримання прибутків, стабілізації економіки на макроекономічному рівні.

     Класичний зразок ринкової товарної біржі полягає  у тому, що це неприбуткова організація, яка обслуговує професійних брокерів, що представляють на ній інтереси товаровиробників і переробників, отримуючи за свої послуги невеликі відсотки. Брокери працюють у середовищі відкритих, прозорих торгів, і тому не мають можливості приховати реальну ринкову ціну.

     Завдяки системі біржової торгівлі будь-який товаровиробник отримує можливість продати свій товар за реальну ринкову й максимально можливу ціну, а також спланувати своє виробництво, адже торги на біржах проводяться в термін до 15-ти місяців до можливого постачання товару, що створює можливість прогнозування ситуації на ринку. Тож, наприклад, сільгоспвиробник, залежний від багатьох факторів ризику, отримує реальну картину того, що йому вигідно вирощувати й виробляти та в яких саме обсягах.

     Розвинений  біржовий ринок завдяки прозорим механізмам ціноутворення й прогнозування продажу товару за реальною ринковою ціною створює рівні умови для ведення бізнесу всіма суб’єктами підприємництва, виводить фінансові й товарні потоки з тіні, відновлює баланс між працею і прибутком, а отже, сприяє досягненню якісно вищого, більш інтенсивного розвитку бізнес-середовища та економіки.Сьогодні в світовій практиці стан розвитку ринкової економіки країни визначається за рівнем функціонування біржового ринку. Так, щорічний біржовий обіг у таких країнах, як США, Англія, Франція, Німеччина, вимірюється трильйонами доларів й сягає 30-40 % від обсягу ВВП.

     В Україні такий важливий ринковий індикатор, як стан національного біржового  ринку, не набув пріоритетності, на яку заслуговує цей механізм забезпечення прозорого ціноутворення. В нашій  державі цілковито відсутня система біржової торгівлі, не існує законодавчого й регуляторного середовища у цій сфері, не сформувалося ні тактичних, ні стратегічних засад державної політики сприяння розвитку біржової діяльності. Не має, в зв’язку із цим, й спеціалізованого регуляторного органу, який повинен здійснювати координацію, контроль та організаційне забезпечення системи біржової торгівлі.Внаслідок відсутності в цій сфері державної регуляторної системи й політики біржовий ринок фактично розвивається стихійно, у режимі цілковитої безконтрольності. Так, в Україні кількість бірж сьогодні вже сягнула рекордної цифри – 458, і значно перевищила навіть їхню чисельність у світі. Переважна більшість створених бірж не відповідає критеріям біржового інституту, оскільки вони діють як звичайні комерційні фірми, які просто містять у своєму найменуванні слово “біржа”, хоча, насправді, не мають відношення до загальноприйнятих у світі принципів біржової торгівлі.Такі “біржо-фірми”, як правило, мають по дві брокерські контори, не здійснюють відкритих торгових операцій, не можуть визначити поточної реальної ринкової вартості товару та його дійсної вартості у майбутньому, не дають можливості здійснювати хеджування і т.д. Тобто, не зважаючи на рекордну кількість підприємницьких організацій з назвою “біржа”, в Україні відсутній сегмент біржового ринку, який виконував би притаманні йому важливі ринкові функції.