Ринкові відносини

     Окрім цілковитої відсутності спеціалізованої  системи регулювання сфери біржових відносин, суттєвим негативним фактором є також брак у переважної більшості діючих бірж необхідної матеріально-технічної бази, фахового кадрового забезпечення, а також їхня економічна нерозвиненість. Так, щорічні обсяги біржової торгівлі в Україні не перевищують 10-12 млрд. грн. У структурі біржової торгівлі питому вагу складає продукція агропромислового комплексу, передусім зерна. Проте навіть у цій галузі в приватному секторі досі не створено належних умов для розвитку біржових ринкових відносин між учасниками ринку зерна (наприклад, розвитку електронної зернової біржі, організованої спільно з іноземними партнерами). При цьому, досить часто діючі аграрні біржі використовуються урядовими структурами здебільшого лише для забезпечення виконання вимог їхніх регуляторних актів у зерновій галузі, а не для сприяння розвитку оптової торгівлі, пошуку надійних партнерів для операцій купівлі-продажу. Тоді як існування навіть однієї товарної біржі, де визначалися б індикативні ціни на основі стандартизованих умов, дало б змогу підвищити ефективність функціонування зернового ринку і підвищити рівень прозорості всього агропромислового сектора. Зазначимо, що на перших етапах створення товарних бірж в Україні їхня діяльність швидко набула стрімкого розвитку. Так, в 1995 році 22,8% всього виробленого українського зерна продавалося через біржі. Проте наступного, 1996 року держава обмежила функції бірж щодо укладання контрактів із закордонними покупцями та запровадила обмеження (заборону) на переміщення зерна між областями. Внаслідок таких адміністративних втручань у ринкові відносини обсяги торгівлі зерном на біржах знизилися до 5,7%, а в наступні роки через посилення державного контролю за переміщенням і маркетингом зерна обсяги біржової торгівлі цією продукцією зменшилися аж до 1%.Через відсутність розвиненої форвардної торгівлі (торгівлі за контрактами з відстроченою доставкою і оплатою між двома сторонами) не відбувається планомірного збалансування попиту й пропозиції на ринку та формування індикативних цін, що не дає можливість суб’єктам підприємництва планувати свою діяльність. На жаль, досі відсутні й стандартизовані форми контрактів між учасниками ринку, немає надійної системи забезпечення виконання зобов’язань за контрактами і оскарження фактів їх порушень, що призводить до суттєвих і часто непередбачуваних ризиків. Суттєві комерційні ризики породжує й незважена державна політика в аграрному секторі, поширені методи ручного управління галуззю і адміністративного втручання в ринкові відносини, які застосовують урядові й місцеві органи влади. Все це спонукає приватних трейдерів до здійснення хеджування ризиків простим способом – шляхом збільшення маркетингової маржі за рахунок зниження цін фермерів-виробників продукції. Такі стримуючі фактори в своїй загальній сукупності суттєво обмежують кількість учасників ринку, послаблюють дію конкуренції і нерідко спричиняють формування монопольних позицій на регіональних ринках декількох суб’єктів.

     Тоді  як функціонування біржового ринку  та утримування держави від методів  прямого втручання у ринок  створять позитивні імпульси для  розвитку ринку: покупці й продавці отримають можливість легко й швидко визначати надійних потенційних партнерів; буде створене джерело достовірної інформації щодо кон’юнктури ринку для діяльності спотових і форвардних постачальників; виробники, переробні підприємства, експортери та місцеві трейдери-оптовики отримають можливості диверсифікації ризиків за допомогою інструментів форвардної торгівлі (протягом перших років безф’ючерсних контрактів).

     Суттєві системні ризики для конкурентного  ринку містяться в тому, що в  Україні такі важливі для економіки товари, як метал, руда, нафтопродукти, вугілля, лісоматеріали, цукор, м’ясо, рослинна олія здебільшого реалізуються на позабіржовому ринку і, як правило, за тіньовими схемами, обминаючи прозорі біржові товарні потоки. Відсутність державної політики розвитку біржового ринку та економічних механізмів регулювання цін на стратегічно важливі товари призводить до циклічних вибухів інфляції й дестабілізації економіки. Те, що на біржовому ринку “реалізуються” за тіньовими або напівтіньовими схемами порівняно значні обсяги зерна (8-9 млн. т.) свідчить про їхню реєстрацію за заздалегідь задекларованими цінами, а не про їхню купівлю й продаж у реальному конкурентному середовищі, коли ціна встановлюється на основі балансу попиту й пропозиції. В такому разі ціна стає ключовим економічним регулятором, який подає виробникам достовірні сигнали про те, на що є або може бути попит і що саме їм доцільно й вигідно виробляти.

     За  відсутності ефективного механізму  ціноутворення виробники отримують  викривлені ринкові сигнали, що призводить до їх низької продуктивності, неефективного  використання ресурсів, і в результаті – до безпідставних в економічному сенсі банкрутств багатьох підприємств.

     Сьогодні  практика монополізації зарубіжними  компаніями, окрім ринку нафтопродуктів, поширена також і на ринку сільськогосподарської  продукції, передусім зерна та олійних  культур.Сільгоспвиробник – господарський  агент, що найбільше страждає від  нерозвиненої структури біржового ринку. Природа його діяльності така, що без механізму біржової торгівлі йому просто неможливо досягти бажаної ефективності.

     Завдяки реформам на селі сьогодні починають  дедалі активніше господарювати  десятки тисяч сільгоспвиробників. Вони вже можуть самостійно приймати господарські рішення і вирішувати, де, коли і в яких обсягах продавати свою продукцію. Економічна свобода на селі – ключовий фактор розвитку, але вона містить і суттєві ризики. Без прозорого біржового механізму сільгоспвиробник фактично стає не в змозі реалізувати надану йому економічну свободу, продавати вироблену продукцію за реальною ціною, бути впевненим у виконанні укладених ним угод, страхувати свій врожай від зміни цін на ринку і т.д. Через це українські сільгоспвиробники сьогодні 20-30% своїх прибутків витрачають на сплату за послуги трейдерам-тіньовикам.

     Спроби  ж побудувати біржову систему  торгівлі в сільськогосподарській  сфері, згідно із Законом України  “Про державну підтримку сільського господарства України”, наштовхуються на активний політичний спротив із боку тих, що, користуючись відсутністю системи регулювання й прозорого ціноутворення, скуповують зерно за демпінговими цінами й отримують надприбутки.

     Більшість бірж світу сьогодні торгують ф’ючерсними й опційними контрактами, що забезпечує для виробників і споживачів страхування цінових ризиків, диверсифікацію фінансування, відкриває доступ до кредитних ресурсів та можливостей стійкого розвитку. Проте перехід до торгівлі за такими видами контрактів у країнах з ринковою економікою забезпечив саме високорозвинений біржовий ринок спотових та форвардних контрактів, дієве і системне законодавство, ефективні клірингово-розрахункові системи.

     Відсутність таких факторів в Україні не дає  нам можливості інтенсивно перейти до торгівлі за ф’ючерсними контрактами: нам треба спочатку проходити початкові фази розвитку біржової торгівлі – будувати систему спотових та форвардних контрактів. 
 

     5. СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ  РОЗВИТКУ РИНКОВИХ  ВІДНОСИН В УКРАЇНІ 

     Запровадження ринкових відносин в Україні гостро висвітлює загальну для перехідних економік проблему – не ефективне використання наявних ресурсів, витратність виробництва на мікро- та макрорівні. Ціни ринкової рівноваги, що утворюються, поставили більшість підприємств перед фактом банкрутства.  У наших реаліях процеси ринкового пристосування можуть відбуватися переважно тільки через інноваційні технологічні зміни, бо капітал, який нагромадився у кризовій фазі надвиробництва, не знайде позитивної економічної мотивації в старій технологічній структурі. Для подолання кризи він мусить втілитися у науково-технічні інновації, у нові виробництва, створити нові галузі, які визначать характер структурної трансформації перехідної економіки. Проте сьогодні ще не створено дієвого механізму забезпечення необхідних технологічних змін. Поки що такі управлінські зусилля не дають потрібних кінцевих результатів. Міністерства, обтяжені необхідністю підтримки “на плаву” традиційних виробництв, не мають достатніх коштів, та й економічної мотивації, для революційних інноваційних трансформацій своєї галузі. Принципово нові базові інноваційні технології, які потребують значних інвестицій, не мають на державному рівні ефективних механізмів їх програмування та подальшого управлінського супроводження при реалізації. Помилкові кредитна та податкова політики разом із провальною політикою щодо заробітної плати створюють підприємницьке середовище, в якому недержавні та приватні комерційні структури сьогодні не мають економічної мотивації займатися інноваційною діяльністю.

     Один  із шести пріоритетних проектів програми “Україна – 2010” “Підвищення конкурентноспроможності  виробництва і збільшення експортного  потенціалу держави”, що передбачує активізацію  технічної творчості розробників  і виробничників.

     До 1991 року існувала проблема впровадження створених новацій, сьогодні – в наявності самих новацій. Творчий потенціал вичерпався, кінчився, розробки зістарились. В процесі становлення ринкових відносин в Україні все більш наочним стає факт низької конкурентоспроможності продукції, що традиційно вироблялася в умовах адміністративно-командної системи господарства. Отже створення необхідних умов для своєчасного оновлення продукції — це стратегічно найважливіший шлях структурної перебудови виробництва та випуску товарів, які будуть прийняті ринком. Тільки таке виробництво має перспективу щодо збільшення його обсягів і, відповідно, щодо впливу на економічне зростання країни.

     Інноваційний  розвиток в Україні передбачає цілеспрямоване використання та залучення до господарської діяльності результатів інтелектуальної науково-технічної творчості — прав на об’єкти промислової власності: винаходів, корисних моделей, промислових зразків. Ці винахідницькі інновації, як внутрішній двигун виробництва, дозволяють зробити стрибок від старої виробничої функції до нової, прискорюючи технологічний та економічний розвиток держави. Значний рівень ефективності витрат, пов’язаних з патентно-ліцензійною діяльністю (на 1 грн. витрат 8-9 грн. доходу), створює економічні умови для високої продуктивності інвестицій у цю сферу, посилення трансферу технологій за рахунок використання об’єктів інтелектуальної науково-технічної власності та реалізації прав на них.

     Приклад. Підприємством “Крона” реалізований інноваційний проект “Впровадження  енерго- та сировиннозберігаючої технології виробництва високоякісного активованого вугілля на основі розробки Інституту сорбції НАНУ з використанням винаходів” Побудовано 2 цехи і лабораторія, створено 54 робочих місця, розпочалося використання 10 тис.м.куб неділової деревини (граба) та випуск вперше в Україні 400 тон в рік імпортозамінюючої продукції — високоякісного деревного активованого вугілля. При цьому використані нові розробки науковців Санкт-Петербурга та Києва, два винаходи, ліцензія, масштабні маркетингові дослідження, що забезпечують виробництво активованого вугілля з місцевої сировини, яке вигідно відрізняється від імпортного покращеними технічними характеристиками, нижчою на 30% ціною, та й технологія виробництва забезпечує значну економію енерго- та сировинних ресурсів, екологічну чистоту. Планується в найближчий час освоїти біля десяти видів цього цінного сорбента. Технологічні зміни відбуваються також на основі ліцензійного обміну технологіями. В наслідок відсутності державного контролю за переносом технологій, за торгівлею ліцензіями в Україні розповсюджуються псевдоінновації. За даними Держкомстату більше половини закуплених за останні п’ять років ліцензій є морально застарілими, з терміном дії від 7 до 10 і навіть до 20 років. Це означає, що в промисловості закріплюється технологічна відсталість, зростають непродуктивні витрати фінансових ресурсів, що призводить до високої собівартості продукції виготовленої на основі таких ліцензій. Розроблені пропозиції щодо удосконалення та розширення інфраструктури системи охорони прав промислової власності спрямовані на сприяння впровадженню і ефективному використанню результатів науково-технічної творчості та об’єктів промислової власності в області за рахунок: — Проведення патентних досліджень при розробці та впровадженню у виробництво нової продукції, нових технологій.

     — Створення регіонального фонду винаходів, який повинен виконувати відбір винаходів, корисних моделей та промислових зразків, набувати на них права патентовласника на договірній основі та сприяти їх використанню в інтересах держави. Джерелами фінансування такого фонду може бути виручка від продажу об’єктів промислової власності, патенти на які належать йому.

     — Забезпечення безкоштовним інформацiйним обслуговуванням iндивiдуальних винахiдникiв та рацiоналiзаторiв.

     — Органiзацiя постiйно дiючої виставки закiнчених розробок, зразкiв iнновацiйної продукцiї, моделей винаходів, що пропонуються до серiйного виробництва.

     — Створення по кожному прiоритетному для регiону напряму розвитку науки i технiки автоматизованих iнформацiйно-пошукових систем, що містять повний банк даних фiрм, наукових центрiв країни i свiту, патентної iнформацiї, публiкацiй з вiдповiдного напряму (проблеми).

     — Організація в обласному центрі безплатного консультаційного пункту для винахідників і раціоналізаторів по питаннях правової охорони об’єктів промислової власності.

     — Створення бози даних нових ідей та розробок винахідників області, інформація про них виробничників та сприяння їх впровадженню у виробництво.

     Запропоновані, пропозиції щодо удосконалення законодавчої та інституційно-нормативної бази націлені на активізацію винахідницької та відповідної інноваційної активності. Вони дають можливість поєднати інтереси окремих власників об’єктів промислової власності, підприємств та економіки в цілому і, тим самим, більш повно сприяти забезпеченню необхідної концентрації винахідницьких ресурсів для розвитку виробничої бази промисловості, що буде активно впливати на динамізм економічного зростання в Україні.Сьогодні стає зрозумілим, що формування ефективного суспільного виробництва в Україні багато в чому залежатиме від реформування відносин власності. За 2006—2009 рр. в нашій державі змінили організаційно-правову форму господарювання близько 57 тис. об`єктів, причому більш як половина з них — у 2009р. За цей період частка державних основних фондів скоротилася до 49% , що характеризує певний поступ на шляху до реформування ринкової економіки.

       Із загальної кількості об`єктів, що змінили свій організаційно-правовий статус на початок 2010 р., 65% становлять підприємства торгівлі, громадського харчування та сфери побуту, 12% — об`єкти промисловості, близько 10% — сільськогосподарські та будівельні об`єкти  Понад 35 млн. громадян України отримали свої приватизаційні майнові папери і понад 20 млн. з них стали власниками акцій, паїв, часток майна приватизованих об`єктів.Цікаво зазначити, що темпи приватизації весь час нарощувалися. Якщо за 2005— 2006рр. було приватизовано лише близько 3.6 тис. об`єктів, то за 2007р. — близько 8 тис., за 2008 р. — 16.3 тис. об`єктів, а за 2009р. — 29 тис., Продовження взятого економічного курсу при одночасному прискоренні темпів реформ сприятимуть врешті решт побудові цивілізованого ринку, створенню ефективного суспільного виробництва, поступовому утворенню економічно незалежної, могутньої держави.