Сучасні тенденції розвитку корпоративного сектору економіки

Сек’юритизацію  та її вплив на процес формування ка-піталу корпорацій необхідно оцінювати  двояко. По-перше, будь-які коливання на ринках капіталу не змінюють загальної тенденції: світові фінансові ринки, особливо сектор цінних паперів, за своїми кількісними параметрами випереджають реальні сектори економіки, що засвідчує особливу роль сек’юритизованих фінансових інструментів у реалізації фінансової політики. По-друге, створюються передумови для виникнення масштабних фондових криз, які потім поширюються і на виробничу сферу.

Підґрунтям  для зародження таких криз є механізм ціноутворення на фондовому ринку, яке відбувається на основі визначення сьогоднішньої вартості майбутніх грошових потоків. Таким чином, ціни на інструменти фондового ринку теоретично можуть зростати безмежно, «відриваючись» від реального стану емітентів, але цей процес закінчується, тільки-но зникає віра інвесторів в отримання доходів у майбутньому. Йдеться про своєрідну фінансову піраміду, коли корпорації мають змогу отримувати значні кошти з ринку та шляхом виплати дивідендів і маніпулювання зі звітністю підтримувати ілюзію добробуту та нездоровий ажіотаж навколо власних цінних паперів.

На нашу думку, підхід, який базується на використанні суто кількісних показників капіталізації  ринку акцій (анало-гічно, обсягу ринків боргових цінних паперів), для характеристики процесів сек’юритизації є некоректним  з таких причин:

– сек’юритизацію необхідно розглядати, в першу  чергу, у площині якісних змін на фінансових ринках, а вже потім  – кількісних параметрів;

– для фондових ринків, що розвиваються, якісні характеристики є вагомішими, оскільки кількісним показникам таких ринків притаманні волатильність і високий рівень кореляції із зовнішніми факторами впливу;

– показники  обсягу ринків сек’юритизованих фінансових інструментів не дають змоги оцінити  їх ефективність з погляду інвестиційних  процесів в економіці та процесу формування капіталу в корпоративному секторі.[13]

Відсутність суттєвих відмінностей в ефективності моделей, зорієнтованих на фондові ринки  або банківські установи; розвиток сек’юритизації; існування перехідних моделей та нестабільність їхніх  основоположних характеристик дозволяють виділити три особливості взаємодії фінансового і реального секторів економіки в контексті національних моделей корпоративного управління на сучасному етапі розвитку світової економіки:

– по-перше, процеси  глобалізації та інтернаціоналізації світового фінансового ринку призводять до поступового стирання різниці між різними моделями корпоративного управління та появи спільних характеристик;

– по-друге, фінансова  інфраструктура і відповідно модель корпоративного управління видозмінюються, головним чином, під впливом зовнішніх факторів і набувають рис, що відображають потреби реального сектору економіки;

– по-третє, всі  форми зовнішнього фінансування є взаємодоповнюваними та конкурентоспроможними  для кожної окремої корпорації, тому на фінансовому ринку з’являються передумови для однакового доступу до банківського або фондового фінансування, особливо в країнах, де тривають структурні перетворення і відчувається гостра потреба підприємств у довгостроковому капіталі.

Альтернативність  виявляється у необхідності повноцінного та рівноправного розвитку всіх секторів фінансового ринку, особливо тих, які забезпечують реальний сектор економіки довгостроковими ресурсами, — ринку капіталів і ринку довгострокових банківських позик. Ця тенденція безпосередньо пов’язана з можливістю корпорацією сформувати ефективний портфель фінансових зобов’язань у процесі залучення капіталу.

3.2. Перспективні напрямки підвищення ефективності корпоративного підприємництва

Екстраполяція зазначених тенденцій дозволяє нам зробити такі висновки:

1. Українська  модель корпоративного управління  однозначно є перехідною, тому  говорити про повне домінування  у ній рис англосаксонської  чи континентальної моделі ще  зарано. «Розмитість» рис зберігатиметься  і в подальшому, а окремі характеристики, притаманні тим чи іншим моделям, з’являтимуться еволюційним шляхом конвергенції.

2. Головна проблема  розбудови національного фінансового  ринку і відповідно української  моделі корпоративного управління  полягає не у формуванні переваг  банківського чи фондового фінансування корпоративного сектору економіки, скоріше, йдеться про проблеми ефективності функ-ціонування всіх без винятку інститутів та механізмів фінансового ринку для забезпечення доступу підприємств до довгострокових капіталів. [14,C.687]

3. Прояв тенденції  мімікрії на вітчизняному фінансовому  ринку є двояким: з одного  боку, корпорації та їх власники  мають можливості лобіювати власні  інтереси на найвищих щаблях, а з іншого — не завжди  таке лобіювання позитивно впливає  на ринок капіталів. Ситуація із законопроектом «Про акціонерні товариства» є зайвим тому підтвердженням.

Таким чином, розбудова  національного ринку капіталів  має відбуватися в контексті  загальносвітових процесів, інак-ше ми, як завжди, будемо намагатися «наздогнати та перегнати» розвинені країни, що, як відомо, поки не вдалося.

Враховуючи об’єктивні та суб’єктивні труднощі, з якими пов’язуються негаразди і прогалини щодо функціонування фондового ринку та обмеження можливостей банківської системи, в дослідженні обґрунтовується концепція організаційно-економічного механізму, здатного у повній мірі задіяти потенціал самофінансування поточних потреб і перспектив розвитку та компенсувати неспроможність певних складових зовнішніх джерел фінансування. Задіяння потенціалу самофінансування пов’язується з організаційною і фінансовою реструктуризацією. Послідовність задіяння цих гілок самофінансування через певні їх елементи, на погляд автора, може мати безліч варіантів.

Від того, якому співвідношенню підпорядковані структурні складові самофінансування, фондового ринку та фінансово-кредитної системи, залежить потенціал організаційно-економічного механізму і його спрямованість на потреби функціонування або розвитку корпоративного підприємництва. У кожного окремого об’єкта корпоративного сектора економіки у певні проміжки часу економічно і фінансово дієвими є свої специфічні компоновки елементів механізму забезпечення ресурсо-фінансових потреб, свій ланцюг їх задіяння, які диктуються його видом і місією. В силу цього вони мають у своєму розпорядженні різні обсяги резервів виробництва, що вимагає системи діагностики фінансово-господарської діяльності. Але сам вимір фінансово-господарського стану не дозволяє встановити динаміку ресурсовикористання і фінансового потенціалу.[8,C.28]

Корпоративне управління не уподібнюється технологічному процесу і здій-снюється за специфічними правилами, які повинен відкрити менеджер. Керівник не може обмежитися створеними на певну дату стандартами. Він повинен самостійно прокладати індивідуальний шлях, орієнтуючись на рельєф конкретних ситуацій на підприємстві і в оточуючому середовищі.

 

 

ВИСНОВКИ

 

Історія розвитку не дає підстав для сумнівів щодо ствердження про великі інтегровані виробничі та промислово-фінансові структури як єдино спроможні рішучим чином впливати на соціальну й економічну динаміку національних економік. У конгломераті інтегрованих виробничо-економічних формувань, адаптованих до тенденцій усуспільнення і соціалізації, домінуючого характеру набула колективно-приватна або корпоративна форма власності. Економічна природа корпорації полягає у відокремленні власності через делегування прав розпорядження нею. Результатом корпоратизації є створення повноцінних суб’єктів ринку. Саме корпоратизація в умовах значного зносу виробничого капіталу і застосування відсталих технологій здатна задіяти господарську мотивацію та стати дієвою формою залучення інвестицій.

На етапах первинної корпоратизації, тобто при перетворенні діючих державних підприємств у відкриті акціонерні компанії без зміни власника і в подальшому на більш вищому етапі корпоратизації шляхом продажу акцій створених державних корпорацій національне законодавство передбачило застосування способу акціонування. В ході акціонування державних підприємств та продажу акцій ПАТ утворився конгломерат підприємств, який і пов’язується з корпоративним сектором держави.

У процесі корпоратизації набула принципово нового характеру налаштованість корпоратизованого сектора на активізацію діяльності. Інсайдерська спрямованість корпоративної власності зумовлює зберігання керівниками підприємств ідеології внутрішньогосподарського управління, що не виправдала себе в минулі роки. Власність аутсайдерів розпорошена та деперсоніфікована і не є потенційно здатною до тиску на керівництво корпоратизованих підприємств. В силу того, що структура власності і власни-ків формується і змінюється без внутрішнього і зовнішнього узгодження, корпоративний сектор набув нестійкого характеру.

Зміни, які супроводжують корпоратизовані підприємства, безпосередньо у галузях традиційного домінування у промисловості та по регіонах, не постають завершеними і чітко спрямованими. Локалізовані галузями і регіонами корпорації не є стійкими, як внутрішньо, так і на ринку взаємовідносин з іншими суб’єктами. Судячи з мінливості корпоративного сектора в промисловості України, ще не здійснена первісна фаза – фаза приходу до більш-менш прийнятного його обсягу.

Векторові руху корпоративного сектора до системи координат соціально спрямованої ринкової економіки протидіють чинники, пов’язані з його орієнтацією на короткотермінові цілі. Суб’єктами корпоративного господарювання в якості мети вбачається дорозподіл і перерозподіл власності, можливість отримання пільг в оподаткуванні, забезпеченість сировиною та інші досить наближені цілі.

Ефективність реформування за результатами роботи повинна оцінюватися динамікою реальних змін у культурі й ефективності управління підприємствами. З метою упорядочення процесу професійного становлення менеджерів у дослідженні запропонована специфічна структура підготовки кадрового резерву менеджерів, що володіють основами теорії та передовим досвідом управління промисловими організаціями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

1.Акимова И.А. Анализ пассивной и стратегической реструктуризации на крупных  промышленных предприятиях Украины / И. А. Акимова // Вестник Харьковского политехнического университета. – 2005. – №16. – С. 12-18; Державний комінет статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

2.Березянко Т.В. Напрямки реформування законодавчого регулювання корпоративного сектора розвинених ринкових країнах / Т. В. Березянко // Інвестиції: практика та досвід. – 2010. – № 9. – С.38-43.

3.Башнянин Г.І. Фінансові системи в економіці держави// Фінанси України. - 1999- №2.-С.3

4.Ващишин А.М., Яремко Л.А., Фінансова система  і соціально-економічна стабільність, // Фінанси України.- 1999.-№10.-С.6-9

5. Вплив економічної кризи на українські компанії:дослідження компанії ERNST & YOUNG. – Верховна Рада України, розпорядження для ознайомлення О. Лавриновича №04-15/16-4258 від 18.11.2008; Корпоративное управление в условиях финансово-экономического кризиса / Итоги исследования KPMG, проведенного среди компаний и банко в мае-июне 2009 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kpmg.com.ua/index.thtml/ru/about/Ukraine/index.html

6. Моніторинг ефективності законодавства в Україні: напрямки розвитку / під ред. Керівника апарату ВРУ В.О.Зайчука. – К., Інститут законодавства Верховної Ради, 2009. – 386 с.

7.Нечаев В.А. Основные направления повышения эффективности корпоративного менеджмента // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 27. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – С. 46-58.

8. Нечаев В.А. Роль финансовых институтов в системе корпоративного предпринимательства // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 28. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – С. 12-26.

9. Нечаєв В.О. Корпоративний сектор економіки: зміст, контури, ємність і поточний стан. // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 163. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – С. 143-152.

10.Нечаєв В.О. Концептуальні засади корпоратизації промислового сектора національної економіки. // Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 155. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. – С. 79-89.

11. Нечаєв В.О. Ефективність участі держави у корпоративній власності як чинник збільшення доходів бюджету. // Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку району: Матеріали третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції. Т. 2. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С. 33-35.

12. Опарін В.М. Фінансова система: теоретичні засади і практичні аспекти в Україні// Фінанси України, 1998.№2.-С.28

13. Радыгин А. Д. Концентрация собственности и интеграция в корпоративном секторе [Електронний ресурс] / А. Д. Радыгин. – Режим доступу: http://www.iet.ru/ru/rynochnaya-disciplina-i-kontrakty-teoriya-empiricheskii-analiz-pravo-nauchnye-trudy-117r-2.html

14. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / За заг. ред. В. М. Гейця. – К: НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.