Україна на світовому ринку туристичних послуг

Урізноманітнення суспільних функцій та зростання ролі туризму  як галузі господарства в умовах глобалізації та інформаційно-технологічної революції  потребує розроблення питань узгодження туристичної діяльності з природними, соціокультурними, еколого-економічними, інформацій-но-технологічними можливостями як окремих країн та регіонів, так і світового господарства в цілому, які проявляються у відповідних механізмах формування територіальних ринків туристичних послуг і закріплюються у певних формах геопросторової організації туризму. Таким чином, потребують подальшого розвитку теорія, методологія і методика географічних досліджень туризму, прикладні дослідження з сучасних процесів геопросторової організації туризму окремих країн та регіонів.

Включення України у світовий туристичний процес, розбудова індустрії туризму та діяльність суб'єктів туристичного ринку потребують наукового обґрунтування напрямків розвитку та проблем геопросторової організації національного туризму на основі узагальнення світових тенденцій та їх конкретно-наукового осмислення.

Отже, туризм функціонує як геопросторовий процес у формі ринку туристичних послуг.

Ринок туристичних послуг є системою врівноваження попиту/пропозиції, яка відтворює об'єктивно зумовлену  необхідність відповідності в часі і просторі вартісних та натурально-речових  форм платоспроможного попиту і товарної пропозиції і діє на основі коливань виробництва та споживання турпродукту. Ринок туристичних послуг - це поліструктурна, поліформна та багаторівнева система. Його характерними ознаками є безперервне ускладнення функціонально-компонентної (видової) структури на основі диверсифікації попиту та пропозиції.

Світовий туристичний ринок у своєму функціонуванні спирається, як і інші провідні галузі світового господарства, дедалі більшою мірою на закони порівняльних переваг та попиту, але дія закону абсолютних переваг відіграє і буде відігравати велику роль у його розвитку. Закон абсолютних переваг у туризмі ґрунтується на ресурсній складовій і її урізноманітнення стає підставою розвитку туристичного ринку як за рахунок атрактивності діючих, так і залучення нових ресурсів і територій до туристичного процесу.

Сучасна тенденція регіоналізації туристичного ринку, яка проявляється в посиленні ролі місцевих ініціатив  у створенні конкурентоспроможного  турпродукту і його просуванні на ринку, посилює ресурсну складову і  роль географічних досліджень ринкових процесів.

Видова диверсифікація проявляється й в ускладненні територіальної структури туристичного ринку і перш за все в процесах агломерування, територіальної концентрації та спеціалізації на рекреаційній функції, закріплюючись формуванням туристичних вузлів, курортних районів та зон [28, c. 42-43].

Таким чином, формування територіальних ринків туристичних послуг забезпечується взаємодією елементів двох структур: галузевої, представленої компонентами індустрії туризму, діяльність яких відповідає туристичній мотивації, та територіальної, яка формується концентрацією споживання, локалізуючись  в межах спеціалізованих територій. Регуляторні механізми ринку (рух грошей, інформації, маркетингова політика суб'єктів ринку), підсилені проведенням державної туристичної політики та скеровані зусиллями міжнародних організацій, виконують роль організаційно-управлінських структур відповідного рівня.

Динаміка туристичного потоку, на наш погляд, засвідчує глобалізаційні процеси, притаманні сучасному світу і відтворює їх, оскільки саме туристичний рух сприяє консолідації суспільного життя. У динаміці туристичних потоків відбивається зміна стилю життя, основою якого є зростання рівня і зміна умов, інтелектуалізація, проявом якої є прагнення "розширити всесвіт". З цим пов'язана також диверсифікація видової та територіальної структури попиту/пропозиції, в якій фіксуються зміни туристичних уподобань та ціннісних орієнтирів, зокрема в бік екологізації відпочинку, що відбиває й глобальну екологізацію всіх сфер життєдіяльності, додаючи економічних стимулів до вирішення екологічних проблем, особливо на локальному та регіональному рівнях.

Відповідно до перебігу суспільного  розвитку країн, якому притаманна поляризація  економічних та соціальних процесів, відбувається перехід від моделі життєзабезпечення до моделі урізноманітнення вільного часу, коли роль туризму зростає і розширюються його функції. За цими ознаками країни світу можна поділити на такі групи:

• країни, де туризм розвивається еволюційно, органічно вплітаючись  у стиль життя, і забезпечений розвиненою індустрією туризму, яка здатна створювати інноваційний туристичний продукт (це переважно країни високорозвинуті);

• країни привнесеного туризму, де він розглядається тільки як сфера  прикладання праці, а індустрія  туризму формується зусиллями транснаціонального капіталу при державному сприянні (країни, що розвиваються);

• країни, де туризм входив до стилю життя значного прошарку населення  за умов його соціалізації і за умов стабілізації соціально-економічного розвитку і зростання рівня прибутків населення одразу відновлюється (постсоціалістичні країни).

Тобто, розвиток туризму як суспільного феномену та індустрії  туризму як складової господарського комплексу країни, забезпечується загальним  рівнем соціально-економічного розвитку країни, і залежність ця обопільна. Отже, за частковим дослідженням ринкових процесів у туризмі можна відстежити глобальні соціально-економічні та соціокультурні зміни, притаманні сучасному етапові розвитку людської цивілізації та визначити їх регіональні особливості[23, c. 43-45].

В останні роки туризм в  Україні розвивається досить динамічно, одержують розвиток різні його види. Найбільш популярний - міський екскурсійний туризм. Україна привертає туристів багатою природою, історичними й архітектурними пам'ятками, сотнями музеїв, кількість бажаючих потрапити в які досить велика.

Безумовно, із кожним роком  у нашій країні будується все  більше сучасних готелів, з'являються  нові дуже пристойні ресторани, які  пропонують високий рівень обслуговування й різноманітність кухні, вводяться до ладу сучасні центри відпочинку й розваг. Україна має всі шанси стати курортом рівня Кіпру або Блакитного берега, якщо мова йде про Крим; стати гідним конкурентом альпійським курортам.

Однак для цього необхідна  чітко виражена політика пріоритету в розвитку туризму як сектора економіки з боку держави. Адже розвиток туризму має мультиплікативний ефект. Розвиток туризму може сприяти, у першу чергу, розвитку регіональної економіки. Люди, які приїжджають у регіон, не просто проживають у готелі, вони витрачають гроші: відвідують музеї, театри, ресторани, купують сувеніри.

Величезний інтерес може представляти створення готельного ланцюга на базі пам'яток історико-архітектурної спадщини. З одного боку, це можливість вдихнути друге життя в пам'ятки культури, з іншого боку - створення нових робочих місць і розвиток туризму.

Туристична діяльність у  розвинутих країнах є важливим джерелом підвищення добробуту держави. У 1995 році США від реалізації туристичних послуг іноземним громадянам одержали 58 млрд. дол., Франція й Італія - по 27 млрд. дол., Іспанія -25 млрд. дол.

В Україні туристичний  бізнес розвивається з переважною орієнтацією  на виїзд. Переважна більшість діючих у нас туристичних фірм воліють займатися відправленням своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їхня частина працює на залучення гостей в Україну - тобто усе робиться так, що капітал від тур. бізнесу спливає за рубіж.

В даний час індустрія  туризму є однієї з найбільше  що динамічно розвиваються форм міжнародної  торгівлі послугами. В останні 20 років середньорічні темпи росту числа прибуттів іноземних туристів у світі склали 5,1%, валютних надходжень - 14%. Згідно даним всесвітньої туристичної організації, у 1995 році у світі було зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярда доларів (без обліку надходжень від міжнародного транспорту). У цілому обсяги валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.

За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму  буде продовжуватися і далі. По різних підрахунках, до 2008 року ця галузь стане ведучою експортною галуззю у світі. Очікується, що при збереженні сформованих темпів росту число міжнародних подорожей до 2007 року досягне 900 млн. чоловік, а до 2010 року збільшиться і складе порядку 937 млн. чоловік[17, c. 10-11].

На думку різних аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать наступні фактори:

Економічний ріст і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок і поїздок з пізнавальними цілями.

Удосконалювання усіх видів транспорту здешевило поїздки.

Збільшення числа найманих робітників та службовців у розвитих країнах і підвищення їх матеріального і культурного рівня.

Інтенсифікація праці  й одержання працюючими більш  тривалих відпусток.

Розвиток міждержавних зв'язків  і культурних обмінів між країнами привело до розширення міжособистісних зв'язків між і усередині регіонів.

Розвиток сфери послуг стимулювало розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес в  області телекомунікацій.

Ослаблення обмежень на вивіз  валюти в багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей. [2, c. 79-80]

Державна служба туризму  і курортів приділяє велику увагу  розвитку співробітництва з Європейським Союзом (ЄС) з огляду на можливості просування національного туристичного продукту на європейському ринку, залучення  до інформаційного простору, передового досвіду організації туристичної  діяльності, посилення євроінтеграційних  процесів у нашій державі. Адже за своїм туристично-рекреаційним потенціалом Україна має всі можливості стати одним з провідних європейських туристичних центрів.

Членство в ЄС відкриває  великі можливості використання організаційно-фінансових механізмів цього органу для підвищення економічної ефективності національної туристичної галузі. Зважаючи на це, через Спеціальне представництво України  при ЄС туристичним відомством України подано заявку щодо включення України у перспективні програми співробітництва у сфері туризму, зокрема фінансової та технічної допомоги, а також інвестиційні проекти ЄС. Це якісно вплинуло б на розбудову туристичної галузі України, сприяло б соціально-економічному та культурному розвитку нашої держави.

Відбувається гармонізація законодавства України в галузі туризму з директивами та іншими актами ЄС. З урахуванням євроінтеграційних завдань видано Указ Президента України від 11 березня 2003 р. № 207 "Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України" та прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 390-р "Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного та внутрішнього туризму". Це відповідає світовому досвіду та надає додаткового імпульсу розвитку потужного туристичного та курортно-рекреаційного потенціалу України, збільшенню обсягів надання туристичних послуг. Рішенням Верховної Ради України з 1 січня 2004 р. скасовано готельний збір, що підвищить конкурентоспроможність готельних послуг. [4, c. 131-134]

Українська Сторона також  зацікавлена щодо залучення технічної  допомоги Україні з боку ЄС на реалізацію спільних проектів у галузі туризму (проведення досліджень стану туристичної інфраструктури транспортних коридорів (шляхової мережі, туристичних потоків тощо) в рамках реалізації Програми розбудови туристичної інфраструктури за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей у 2004 – 2010 роках, з подальшим можливим наданням технічної допомоги / грантів з боку ЄС, вироблення відповідних рекомендацій для залучення інвесторів, підготовка методологічних засад і техніко-економічних обґрунтувань спільних проектів з розбудови туристичної інфраструктури впродовж транспортних коридорів).

Держтуризмкурортів постійно вносить пропозиції по розширенню переліку країн, з якими встановлюється безвізовий режим в’їзду їх громадян до України, за рахунок включення до нього країн, які не становлять небезпеки для України з точки зору нелегальної міграції.

Ці заходи мають підвищити привабливість української туристичної пропозиції для іноземних туристичних фірм, а також туристів, сприяти збільшенню туристичних потоків до України, оптимізації міжнародного туристичного співробітництва.

Натомість, впродовж останніх років досить гострою і нагальною  залишається проблема оформлення віз  громадянам України, які з метою  туризму виїжджають за кордон, а  також здійснення відповідної акредитації  туристичних підприємств у консульствах іноземних держав в Україні. Штучні перешкоди навколо процесу надання туристичних віз іспанським консульством будь-який фахівець галузі назве серед основних чинників, що обмежують розвиток міжнародного туризму в Україні. До того ж, такий стан справ щодо видачі туристичних віз громадянам України дискримінує права багатомільйонного загалу українських туристів, порушуючи основоположне право людини на вільну подорож і свободу пересувань, що проголошено Загальною декларацією прав людини 1948 р.: у відповідності до статті 13 Загальної декларації прав людини туристи та відвідувачі мають, з урахуванням міжнародного права та національних законодавств, свободу пересування по території своїх країн, а також з однієї держави в іншу; вони повинні мати можливість доступу в зони транзиту та перебування, а також на туристичні та культурні об'єкти, не підлягаючи надмірним формальностям або дискримінації. Тож досить незрозуміло, що демократична держава, де закон пильно стежить за дотриманням прав людини, проводить таку явну дискримінаційну політику щодо питання дозволу на в'їзд на свою територію громадян з інших країн.