Україна на світовому ринку туристичних послуг

За останні три роки до України спрямовані туристичні потоки зі 168 країн світу. Спостерігається зростання в'їзного потоку з країн СНД (особливо Казахстану, Молдови, Росії), з Туреччини, з країн Африки, Східної Азії та Тихоокеанського басейну, з Південної Азії, що, на жаль, свідчить не стільки про туристичну привабливість України, скільки про використання туризму як міграційного інструменту. Зменшується потік із колишніх соціалістичних країн Європи (Чехія, Словаччина, Болгарія, Угорщина), хоча майже п'яту частину обмінів становить прикордонний обмін.

Зростає значення України  як транзитної держави і це позначається на кількості одноденних відвідувачів, чисельність яких протягом останніх років стабільно росте, перевищуючи 50% усіх відвідувань. Особливо зріс транзитний потік через Україну з країн СНД (Туркменістану, Таджикистану, Росії, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану).

Частка міжнародного туризму  в обсязі експорту послуг за аналітичний  період зросла з 7% до 10%, а в імпорті  становить 15%.

Туристична політика України  на ринку міжнародного туризму базується на активній маркетинговій стратегії, спрямованій на стимулювання іноземного туризму шляхом створення її позитивного туристичного іміджу як країни безпечного та комфортного перебування. З цією метою вводиться спрощення візових формальностей, розбудовується індустрія туризму та підвищується відповідно до європейських стандартів якість обслуговування. Традиційною стала участь України в міжнародних виставках: Лондон (WTM), Берлін (ІТВ), Мадрид (Fitur), Варшава, Москва (МІТТ) та інших, що дозволяє презентувати національний туристичний продукт та просувати його на регіональному та світовому туристичних ринках. Однак невизначений туристичний імідж країни та нестабільна соціально-економічна ситуація, попри певні зусилля як держави, так і суб’єктів туристичного ринку пропозиції, не сприяють зростанню іноземного туристичного потоку і формуванню позитивного інвестиційного клімату. Рівень розвитку туристичної інфраструктури, яка сформувалася переважно за соціалістичні часи відповідно внутрішнім спрощеним стандартам, не відповідає європейським вимогам і тому національний туристичний продукт за співвідношенням ціна/якість залишається слабо конкурентним.

На основі аналізу історії  та сучасних тенденцій розвитку визначено, що туристична галузь України, маючи  потужний туристично-рекреаційний потенціал, розвивалася без урахування особливостей її функціонування, глибокого проникнення  в суть проблем та за відсутності  цілеспрямованої, комплексної туристичної  політики держави й відпрацьованих механізмів управління. Це призвело до переорієнтації туризму на виїзний, руйнування системи соціального туризму, важливих складових інфраструктури галузі. Реформування системи державного регулювання галузі висвітлило низку проблем, що потребують вирішення. Це, насамперед, невідповідність чинної нормативно-правової бази потребам та тенденціям розвитку туристичної галузі. Незважаючи на прийняття нової редакції Закону України “Про туризм”, який, безперечно, став кроком вперед, існує нагальна потреба у вдосконаленні правового забезпечення галузі і приведення його у відповідність зі світовими стандартами. Крім того, перешкодою на шляху ефективного розвитку туристичної галузі стала відсутність протягом тривалого часу виваженої регіональної політики, що зумовило потребу у створенні структури державного регулювання туризму в Україні з урахуванням сучасних реалій та досвіду країн з високорозвиненою туристичною індустрією[22, c. 32-34].

Аналіз показує, що сучасне туристичне підприємництво функціонує в умовах неналежної нормативно-правової, методичної, організаційної та інформаційної підтримки з боку держави. Це особливо наочно проявляється на рівні малих міст і сільських населених пунктів, у яких туризм може стати важливим чинником соціально-економічного та культурного розвитку завдяки забезпеченню зайнятості населення, розбудові міської інфраструктури, реконструкції та збереженню пам’яток тощо.

Однією із найважливіших  проблем розвитку туристичної галузі України є відсутність суттєвої державної підтримки місцевих ініціатив щодо розвитку туризму. Проте зарубіжний, зокрема французький, досвід свідчить, що максимального ефекту в розвитку туризму можна досягти лише за умов співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських і професійних організацій та підприємницьких структур.

Слід зазначити, що характерною  ознакою вітчизняної туристичної  галузі є витіснення з туристичного ринку соціального туризму як неконкурентоспроможного порівняно з комерційними видами туризму, зокрема виїзним. Серед інших гострих проблем туристичної галузі України необхідно особливо виділити такі:

- невідповідність наявної  туристичної інфраструктури світовому рівню та сучасним вимогам споживачів туристичного ринку;

- низька якість туристичних  послуг;

- відсутність сприятливого  інвестиційного клімату, що зумовлює  нерозвиненість соціальної інфраструктури;

- недостатній рівень кадрового забезпечення управління туристичною галуззю за кількісними та якісними параметрами;

- занадто складні порівняно  із загальновизнаною міжнародною  практикою візові, митні та прикордонні  процедури;

- відомча підпорядкованість закладів розміщення, санаторно-курортних та рекреаційних закладів, що ускладнює стандартизацію туристичних послуг, підвищення їх якості та впровадження ефективних механізмів державного регулювання розвитку туристичної галузі тощо.

Отже, перед туристичною  галуззю України стоять багато проблем, які потребують розв’язання за допомогою  вдосконалення системи та механізмів її державного регулювання[25, c. 6].

 

 

Розділ 2. Місце України  в розвитку міжнародного туризму

2.1. Розвиток українського  туристичного бізнесу та його  роль в міжнародному туризмі

У сучасній світовій економіці безперечно значну роль відіграє така її галузь, як туризм. Він є сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення національного та місцевих бюджетів, виконуючи при цьому економічну, соціально-культурну, політичну, рекреаційну, виховну та екологічну функції. Але на сьогоднішній день розвиток цієї галузі економіки пов'язаний з рядом екологічних проблем, які потребують негайної уваги та пошуку шляхів їх вирішення. Одним з шляхів їх вирішення є стійкий напрямок розвитку туристичної діяльності. Саме цей напрямок обрала Всесвітня туристична організація за підтримки ООН. Існує велика кількість досліджень, які розкривають зміст поняття "стійкий розвиток". На їх основі необхідно сформулювати принципи формування такого розвитку туристичної галузі, який би підпорядковувався принципам саме такого розвитку та збігався із загальними програмами всесвітніх організацій, які спрямовані саме на цей напрямок.

З 1997р. Україна є членом Всесвітньої туристської організації (ВТО). Але за даними цієї організації за обсягом надходжень від туристичної діяльності Україна не є лідером, отримуючи близько 3 млрд американських доларів, в порівнянні з такими провідними країнами в цій галузі, як Америка (більш ніж 70 млрд американських доларів), Італія, Франція, Іспанія, Великобританія (близько 20-30 млрд американських доларів) [1]. Незважаючи на недостатньо активну туристичну діяльність в Україні, ставлення до туризму поступово змінюється на позитивне. Про це свідчить прийнята програма розвитку туризму в Україні до 2010 року, що передбачає екскурсійне обслуговування 20 млн людей з надходженням від туристичних послуг 8 млрд дол. Але, як свідчать статистичні дані, розвиток туристичної діяльності в Україні не характеризується постійним приростом кількості туристів (табл.1). Тобто існують перспективи розвитку цієї та недоцільне використання наявних природних та культурних ресурсів України.

Згідно із Законом України "Про туризм" туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм та виїзний туризм [10, c. 13-17].

Специфіка туристичної діяльності з економічного боку характеризується такими особливостями:

1) для споживання турпродукту  в пакеті або окремих послуг  турист повинен прибути в місце їхнього надання;

2) ринкове середовище туристичного  бізнесу має особливий, часто  культово-інтелектуальний характер;

3) надання туристичних  послуг обумовлене договором  купівлі-продажу туру;

4) споживання турпродукту  пов'язано з зовнішніми ефектами  для ринку як позитивного (доходи  нетуристичних суб'єктів підприємництва, розвиток інфраструктури території та ін.), так і негативного характеру (забруднення навколишнього середовища, нанесення збитків екосистемі та ін.);

5) туристичний продукт  не може накопичуватися та  зберігатися для подальшого споживання.

Якщо зробити стислий  огляд розвитку туризму як галузі світового господарства за останні 15 років, то основні висновки будуть такими: спостерігається постійне збільшення доходів від туризму, стрімке зростання кількості туристів, зростання значущості туристичної галузі у світовій торгівлі, подальший розвиток туристської інфраструктури та створення нових робочих місць (за даними ВТО у сфері туризму зайнято більш ніж 250 млн чоловік, тобто кожен десятий робітник у світі). Але цей огляд має дещо споживчий характер, тому що розвиток цієї діяльності має значний негативний вплив, який можна згрупувати за трьома ознаками:

1) на природне середовище;

2) на соціально-культурне середовище;

3) на економічне середовище.

З огляду на першу ознаку можна виділити декілька напрямків впливу:

- екосистема (розбудова туристичної  інфраструктури має безпосередній  вплив на екосистему);

- ґрунт (змив та ерозія  ґрунтів внаслідок будівництва  готелів та місць відпочинку);

- рослинність (засмічення  територій та втрата їх естетичної  цінності, скорочення біорізноманіття);

- вода (забруднення стічними водами);

- повітря (використання  значної кількості транспортних  засобів);

- дикі тварини(створення фактору занепокоєння).

Вплив на соціально-культурне середовище характеризується погіршенням стану культурно-історичних пам'яток, об'єктів та територій у зв'язку з інтенсивним їх використанням в туристичних цілях, негативний вплив на місцевих жителів, їх традиції та звички, зростання криміналітету серед місцевих жителів.

З економічної точки зору велике значення має сезонний характер функціонування транспортної галузі, підприємств харчування, сезонна зайнятість робітників, необхідність у великій кількості низькокваліфікованих робітників (покоївок, офіціантів та ін.), вилучення з господарського використання значних територій[18, c. 52-54].

Виходячи з вищезазначених проблем, існує лише один засіб вирішення  їх - це розвиток туристичної галузі на засадах стійкого розвитку. Всесвітня туристична організація (яка на даний момент має назву ЮНВТО) та Всесвітня рада з подорожей та туризму (ПРПТ), а також Європейський Союз дали визначення стійкого туризму:

Стійкий розвиток туризму задовольняє теперішні потреби туристів та регіонів, що приймають, охороняючи та примножуючи можливості на майбутнє. Управління усіма ресурсами повинно здійснюватися таким чином, щоб, задовольняючи економічні, соціальні та естетичні потреби , зберегти культурну цілісність, важливі екологічні потреби, біологічне розмаїття та системи життєзабезпечення. Продукція стійкого туризму - це продукція, яка існує злагоджено з місцевим середовищем, суспільством, культурою таким чином, що це приносить користь, а не збиток туристичному розвитку.

Згідно з основним напрямками програми підтримки стійкого розвитку Центральної та Східної Європи ЮНВТО запропонувала деякі моменти, які необхідно виконати:

- зниження сезонності  попиту на туристичні послуги:  таким чином, асортимент туристичних  послуг повинен задовольняти  потреби туристів постійно, знижуючи  сезонність даної послуги. Ця  умова є необхідною для підтримки соціально-економічного стану дестинації (це територія, на якій пропонуються певні туристичні послуги);

- підтримка та покращання благополуччя населення дестинації в умовах змінності ринку: передбачає, що з розвитком туристичного напрямку господарства економіка регіону не повинна повністю зосереджуватись на цьому виді діяльності, тобто бути у змозі диверсифікувати свою діяльність;

- мінімізація використання  природних ресурсів та виробництва  відходів: це є необхідною умовою  для підтримки балансу між навколишнім середовищем та діяльністю людини, тобто необхідно запроваджувати системи ефективного та економного використання ресурсів різного характеру;

- збереження та надання  цінності культурній та природній  спадщині: цей напрямок є найбільш  необхідною умовою, виходячи з  особливості туристичної діяльності, оскільки сама ця спадщина  є продуктом, який визначає  конкурентоспроможність дестинації.

Тобто неконтрольоване використання природної та культурної спадщини може призвести до занепаду території, непридатності  її як елемента туристичної інфраструктури. Лише раціональне навантаження на ці багатства, якими володіє майже  кожен регіон, може привести до отримання  комерційних винагород та можливостей  примноження наявної спадщини ресурсів.

Таким чином, розвиток туристичної  діяльності, виходячи з наявного ринкового  середовища, рівня економічного та соціального розвитку суспільства, повинен відбуватися за засадах стійкого розвитку. При цьому стійкий туризм повинен задовольняти ефективне поєднання трьох складових буття: економічної, екологічної та соціокультурної. Виходячи з нерозривного взаємозв'язку біосфери, людини та соціально-економічного розвитку, принципи туристичної діяльності, що своєю сутністю охоплюють раціональне поєднання потреб кожного з цих елементів, приведуть до стійкого її розвитку[6, c. 83-86].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Модернізація  туристичного та рекреаційного  потенціалу регіонів України

Високий рівень розвитку туризму в Україні виступає необхідною складовою формування сучасної національної економіки. Лише у 2003 році держбюджет України за рахунок туристичних послуг поповнився на 380 млн. грн., на 20% порівняно з 2002 роком збільшилася кількість іноземців, які відвідали нашу країну.

Туризм, названий "феноменом XX сторіччя", особливо бурхливо став розвиватися після Другої світової війни. За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), кожен рік по світу "кочують" понад 600 мільйонів чоловік, а доходи від міжнародного туризму складають біля 470-480 млрд. дол. США. Це біля 12 % світового валового продукту. За прогнозами спеціалістів, до 2020 року доходи від туризму у глобальному масштабі досягнуть майже трьох трильйонів доларів.