Бюджетний дефіцит

      В західних країнах державний бюджет не лише забезпечує акумулювання коштів, необхідних для фінансування державної машини, використовується не тільки для часткового перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливого соціального клімату в державі, але й не в меншій мірі для різноманітних форм впливу на економічні, соціальні, національні, регіональні процеси для здійснення верховною владою відповідної національної стратегії розвитку, спрямованої на зміцнення державної безпеки. В Україні остання функція державного бюджету не лише практично не використовується, але й не розробляється теоретично.

      Бюджетна  політика держави, спрямована на забезпечення національної безпеки, має наступні основні виміри:

      - встановлення частини валового  внутрішнього продукту, яка перерозподіляється через державний бюджет;

      - співвідношення між основними  статтями витрат державного бюджету;

      - співвідношення між доходами  і витратами держави. Для України  зберігається кризовий економічний  стан, вплинути на який можна,  застосувавши три варіанти регулювання  бюджетного дефіциту.

      Перший  варіант. Свідомо піти на збільшення державного боргу з тим, щоб використовувати класичний кейнсіанський інструментарій для стимулювання економічного росту. Негативний наслідок цього - гіперінфляція і все те негативне, що з нею пов'язане.

      Другий  варіант. Істотно скоротити державні витрати, що зумовить повний крах невиробничої сфери, яка здебільшого знаходиться на бюджетному фінансуванні соціального захисту населення, масове банкрутство підприємств тощо.

      Третій  варіант. Знайти додаткові джерела доходів, насамперед, збільшити податки- Негативним наслідком цього буде дальше погіршення ділової активності, що неминуче призведе і до скорочення бази оподаткування.

      Очевидно, що перераховані заходи державного впливу на бюджетний   дефіцит не можуть не послаблювати національну безпеку. Тому вкрай актуальне дослідження впливу бюджетного дефіциту на економіку, з'ясування його змісту і причин, а також можливості зменшення його з якомога меншими негативними наслідками. 
 

2.3. Управління зовнішнім боргом і його вплив на бюджетний дефіцит.

      В офіційній практиці вважається, що використання зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту не відноситься  до інфляційних засобів. Це вірно, але  лише з позиції сьогоднішнього дня. Адже через певний час починається обслуговування зовнішнього боргу, витрати на яке зростають абсолютно і навіть можуть збільшитись відносно у структурі видатків державного бюджету, ускладнюючи можливості скорочення його дефіциту.

      Таким чином, залучення зовнішніх джерел фінансування бюджетного дефіциту не є безпечним для країни і не може вважатись неінфляційним. Інфляція лише віддаляється до періоду, коли починають зростати затрати по обслуговуванню зовнішнього боргу.

      Очевидно, що протягом багатьох років Україна  в тій чи іншій мірі буде залучати зовнішні кошти. Вже на листопад 1995 р. було одержано від різних країн понад 6 млрд.дол. кредитів, причому віддачі від них поки надто мало. І вже в 1996 р. досить значна частина бюджетних витрат спрямовується на обслуговування міжнародних кредитів.

      Але обслуговування зовнішнього боргу  не зумовлюється лише виплатою процентів по кредитах. На його обсяг негативно впливає і динаміка зовнішньої заборгованості по товарному імпорту, яка у вирішальній мірі зумовлена закупками енергоносіїв. У результаті цього набули тривожної тенденції і видатки по обслуговуванню зовнішнього боргу, які в 1994 р. складали 1,2% обсягу ВВП, а в 1995 р. наблизились до 6%. Така ситуація є закономірною тому, що згідно з оцінками і прогнозами світового банку величина зовнішнього боргу України становила у 1994 р. 7,3% ВВП, у 1995 р. - 11,3 і зросте до 14,8% у 1996 р. і до 20,7% у 1997-2003 роках".

      Зазначимо, що ця проблема стояла (і значною  мірою зберігається і зараз) перед  багатьма країнами, що починали економічні реформи. Так, чистий зовнішній борг Польщі в останній рік перед реформою становив 44% ВВП, Чехословаччини - 16, Угорщини - 61, Болгарії - 63% ВВП².

      Існування значного зовнішнього боргу і  витрат по його обслуговуванню посилює актуальність вирішення проблеми вдосконалення його управління. Зазначимо, що ні в теоретичному, ні в практичному аспекті вона не розроблена.

      Як  свідчить досвід розвинутих країн, чим  обтяжливіший для держави нагромаджений зовнішній борг, тим все істотніше ного обслуговування включається у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи. Управління боргом стає важливим фактором грошової і фінансової політики, її ефективним інструментом.

      За  наявності великого зовнішнього  боргу стає проблематичним вирішення  завдання зміцнення довіри до національної валюти, протидії інфляції, забезпечення необхідними валютними резервами і досягнення конвертованості національної грошової одиниці. Особливо гостро стоїть питання про можливі несприятливі наслідки у випадку надмірної девальвації національної валюти і збільшення внаслідок цього реального іягаря платежів по обслуговуванню зовнішнього боргу. Все це вкрай актуально і для України, що обумовлює необхідність розробки концептуального підходу до управління обслуговуванням зовнішнього боргу. Його основними елементами, на нашу думку, мають стати: регулювання обсягів боргових зобов'язань; умов одержання кредитних коштів у борг чи відстрочки в оплаті товарів і послуг; використання державного боргу перед іншими країнами для досягнення певних цілей фінансової, грошової чи в цілому економічної політики.

      У процесі реалізації названого концептуального  підходу необхідно передбачити  декілька етапів здійснення програми використання боргів: розробка концепції одержання і використання боргових коштів; їх планування; обгрунтування їх цільового використання; оцінка ефективності проектів, реалізованих із застосуванням боргових коштів. Можливе також використання елементів саморегулювання варіантного й індикативного планування процесу залучення і направлення боргових коштів.

      Програма  зовнішніх боргів має включати декілька розділів. По-перше, обгрунтування оптимального їх обсягу. По-друге, встановлення конкретних форм залучення боргових засобів, які  б найповніше відповідали національним інтересам і національній безпеці. По-третє, застосування найраціональнішої структури кредитів. Здійснюючи планово-прогнозну роботу, важливо і вносити в неї певні корективи стосовно як тих чи інших аспектів залучення боргових коштів, так і загальних вимог щодо регулювання державного зовнішнього боргу.

      При обгрунтуванні річного обсягу зовнішніх  коштів і на перший (п'ятирічний) період доцільною є розробка декількох  варіантів. Критерієм вибору найоптимальнішого мають стати граничні розміри зовнішнього боргу з урахуванням зобов'язань по боргових платежах, забезпечення критичного імпорту, додаткових потреб у валютних коштах для підтримки поточного платіжного балансу, непередбачених потреб. Важливо особливо виважено приймати рішення про одержання державою торгових та інвестиційних кредитів, які далеко не завжди забезпечують очікуваний результат.

      В залежності від конкретної ситуації можливе й дострокове залучення валютних коштів з метою використання їх у подальших періодах. Це пов'язано з прогнозом зміни в негативний бік пропозиції і попиту на ринку міжнародних кредитних ресурсів і дає змогу одержати необхідні суми боргових засобів на вигідніших умовах, ніж через певний час.

      Для поліпшення управління обслуговування зовнішнього боргу, його скорочення, а значить, і зменшення негативного впливу на бюджетний дефіцит необхідний державний контроль за показниками боргової залежності, що встановлюються шляхом співставлення обсягу заборгованості і платежів по ній з величиною ВВП і розміром експорту. Тут слід враховувати, що Україні як державі з перехідною економікою об'єктивно властива низька питома вага експорту у ВВП. Очевидно, що ця причина, а також недостатня інтеграція вітчизняної економіки у світовий ринок роблять більш обгрунтованим використання як бази для встановлення рівня реальної боргової залежності не показника ВВП, а обсягу експорту.

      Для якісного управління зовнішнім боргом і пом'якшення його впливу на бюджетний  дефіцит слід також глибше аналізувати  умови, на яких надаються зовнішні кредити. Очевидно, що більшу перевагу (якщо це можливо) доцільно віддавати довгостроковим позичкам, тому що це не обтяжує боржника подальшими турботами і додатковими затратами по пролонгації короткострокових кредитів. Це особливо актуально для України, яка вже й так має істотний зовнішній борг. Крім того, необхідно вивчати й розробляти підходи щодо інших умов одержання зовнішніх коштів зокрема, враховувати, чи є ці умови ринковими чи не-ринковими, в якій валюті надаються кошти, чи є пільговий період, як і ким (чим) фінансується кредит тощо.

      З часом Україна вийде на світовий ринок з облігаційними позичками. Це вимагатиме врахування специфічних форм їх обороту на фондовому ринку, умов емісії й розміщення, особливостей діяльності й впливу на ринок цінних паперів міжнародних і національних фінансово-кредитних інститутів.

      Зміцнення вільного доступу України до міжнародних  фінансових ринків дозволить використовувати  нові облігаційні позички для  дострокового погашення іноземних кредитів, які одержані на менш вигідних умовах. Іншими словами, йдеться про можливість самостійно переглядати умови виплати зовнішніх позичок без погодження їх з кредиторами. Однак при цьому слід враховувати і вірогідні потенційні перепони та труднощі включення в світовий фінансово-кредитний ринок країн з істотним зовнішнім боргом і відсутністю достатнього досвіду розміщення облігаційних позичок на зовнішньому ринку кредитних ресурсів.

      Раціональне управління зовнішнім боргом передбачає й аналіз варіантів вибору кредитів. На практиці це не обов'язково виступає наче завершальною стадією розробки програми залучення зовнішніх боргових коштів. Орієнтація на певну структуру кредиторів нерідко є переважно визначальним моментом по відношенню до обсягів і умов одержання зарубіжних кредитних коштів. Ще далекий від оптимального механізм використання кредитів міжнародних фінансових організацій, які є особливо привабливими не лише внаслідок своєї пільговості, а ще й тому, що зміцнюють довіру інших кредиторів, особливо недержавних. Враховуючи серйозні труднощі нашої держави в обслуговуванні зовнішнього боргу, іноземні кредитори можуть наполягати на забезпеченні нових позичок шляхом депонування валютних ресурсів на спеціальних рахунках у західних банках. Широкомасштабне застосування таких заходів негативно вплине на внутрішній валютний ринок і стабілізацію національної грошової одиниці.

      В перспективі необхідно поступово відходити від практики одержання боргових коштів від імені уряду, що в принципі відповідає практиці країн з розвинутою економікою. Однак, слід мати на увазі й те, що в перехідних умовах відмова уряду від частини зарубіжних кредитних коштів на користь тих чи інших суб'єктів господарювання може зумовити й негативні наслідки. Адже уряд (державні органи) має вищий кредитний рейтинг, ніж підприємницькі структури. Тому за інших рівних умов можливе залучення в економіку країни зовнішніх коштів на вигідніших умовах.

      В організації ефективного управління зовнішнім боргом і виплатами по ньому перспективною є принципова відмова від практики подальшого перегляду контрактних умов по боргових зобов'язаннях. Такої лінії найбільш послідовно додержується Угорщина. Незважаючи на те, що вона має значний зовнішній борг, ця країна не намагається домагатися від кредиторів полегшення останнього шляхом зміни на свою користь його первісних умов. Таким чином, Угорщина зберігає довіру до себе основних західних кредиторів і може без обмежень користуватися зовнішніми облігаційними позичками, а також мати вигоду від притоку в країну значних зовнішніх кредитних ресурсів. Багато хто з фінансистів вважають, що при цьому обслуговування зовнішнього боргу в тривалій перспективі не так обтяжливе, як за відсутності довіри до країни як боржника.

      Сучасна і прогнозована ситуація в Україні  із зовнішнім боргом і посиленням його тиску на бюджетний дефіцит  нагадує період загострення кризи міжнародних платежів в багатьох країнах в першій половині 80-х років. Особливо показова в цьому плані Мексика, яка припинила повернення боргів у 1992 році. Україна також поки що не може відмовитись від необхідності перегляду і відстрочки непосильних боргових платежів в умовах триваючої економічної та фінансової кризи. Тому, вдосконалюючи управління зовнішнім боргом та його обслуговуванням, доцільно врахувати зарубіжний досвід, зокрема труднощі в скороченні бюджетних витрат і нарощуванні доходів, посилення небезпеки інфляційного фінансування бюджетного дефіциту, заниження курсу національної грошової одиниці щодо твердих валют, перепони на шляху розміщення державних позик та інших форм мобілізації внутрішніх фінансових коштів.