Бухгалтерський баланс як основний елемент фінансової звітності

     Історична (фактична) собівартість активу (Historical cost) – сума грошових коштів, їх еквівалентів або інших форм компенсації, наданих  на момент отримання активу.

     Поточна (відновлювана) собівартість (Current or replacement cost) – сума грошових коштів, їх еквівалентів або інших форм компенсації, яку потрібно було б витратити для придбання (створення) такого самого або аналогічного активу на поточний момент (дату балансу).

     Чиста вартість реалізації (Net Realizable Value) – ціна реалізації активу в умовах звичайної господарської діяльності за вирахуванням витрат на завершення його виробництва та на збут.

     Сума  очікуваного відшкодування (Recoverable amount) – сума, яку підприємство сподівається отримати в результаті майбутнього використання активу, включаючи його ліквідаційну вартість.

     Така  оцінка може бути застосована для  визначення балансової вартості основних засобів і нематеріальних активів.

     Теперішня вартість активу (Present Value) – теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих грошових надходжень, які очікуються від використання активу в умовах звичайної господарської діяльності.

     Справедлива вартість активу (Fair Value) – сума, за якою актив може бути обміняний в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

     У разі переоцінки активів, наприклад, основних засобів, їхню справедливу вартість звичайно визначають із залученням фахівців з оцінки. Товариства оцінників існують  у багатьох країнах і входять  до складу Комітету з міжнародних стандартів оцінки активів (TIAVSC). Останній розробляє та публікує Міжнародні стандарти оцінки (International Valuation Standards – IVS) та практичні керівництва з оцінки активів (Applications and Practical guidance – APG) при складанні фінансових звітів (табл. 1.1). 
 
 

                Таблиця 7.Міжнародні стандарти та керівництва з оцінки активів

     Зобов'язання – це теперішня заборгованість підприємства іншим юридичним або фізичним особам, що виникла внаслідок здійснених у минулому господарських операцій чи інших подій, погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

     Зобов'язання означає обов'язок чи відповідальність підприємства діяти певним чином. Воно має юридичну силу (внаслідок укладених  контрактів, статутних вимог, законодавчих актів тощо) або є результатом  бажання підприємства підтримувати свою ділову репутацію.

     Значна  частина зобов'язань підприємства нараховується регулярно (як правило, щомісяця) для виконання положень законодавчих актів щодо обов'язкових  податків і зборів (заборгованість з податків, страхових внесків  тощо) та розрахунків з працівниками. Такі зобов'язання часто називають нарахованими витратами. Отже, одна минула подія – виконана працівниками робота – викликає зобов'язання підприємства сплатити їм належну заробітну плату. Остання, своєю чергою, означає зобов'язання перерахувати частину її до бюджету у вигляді прибуткового податку. Зобов'язання відображують (визнають) у балансі, якщо є ймовірність зменшення економічних вигод підприємства у майбутньому внаслідок його виконання, і сума, за якою воно підлягає погашенню, може бути достовірно визначена.

     Погашення зобов'язання може бути здійснено в  такий спосіб:

• сплатою грошових коштів;
• передаванням інших активів;
• наданням послуг;
• заміною цього зобов'язання іншим;
• перетворенням цього зобов'язання на капітал;
• відмовою кредитора від своїх прав або позбавленням їх.

     В останньому випадку погашення зобов'язання не потребує сплати коштів кредитору. Однак зарахування, наприклад, кредиторської  заборгованості (внаслідок закінчення терміну позовної давності), до складу прибутку підприємства означає збільшення суми його зобов'язань з податку на прибуток

     Забезпечення (Provisions) – це зобов'язання, для яких сума або час майбутніх платежів є невизначеними. Наприклад, підприємство, яке реалізує продукцію з гарантією, бере на себе зобов'язання забезпечувати її ремонт або заміну протягом гарантійного терміну. Однак оскільки конкретна сума витрат та час їх виникнення залежать від майбутніх подій, у тому звітному періоді, коли була реалізована продукція, підприємству слід резервувати певну суму виходячи з попереднього досвіду та прогнозних оцінок фахівців. 

     МСБО  визначають власний капітал як частину  активів підприємства, що залишається  після вирахування його зобов'язань.

     Власний капітал визнається в балансі  одночасно з визнанням активів  чи зобов'язань, які призводять до його зміни.

     У зв'язку з цим оцінка власного капіталу визначається оцінкою відповідних  активів і зобов'язань.

     Однак це не означає, що загальна сума власного капіталу обов'язково дорівнюватиме  ринковій вартості акцій підприємства або сумі, яку можна отримати від реалізації його чистих активів в умовах безперервності діяльності.

     Хоча  МСБО звичайно розглядають власний  капітал у контексті акціонерного товариства, положення більшої частини  стандартів поширюються також на інші підприємства.

     Однією  з відмінностей побудови бухгалтерського балансу в різних країнах є форма розташування активу та пасиву – вертикальна чи горизонтальна – та групування статей. Порядок розміщення статей в балансі може значно варіюватись. Так, в горизонтальній формі – актив ліворуч, пасив праворуч – баланс подається в Бельгії, Італії, Німеччині, Португалії, Росії, США, Україні, Франції тощо. У Великобританії було прийнято зворотне розміщення, а в останній час статті балансу записуються одна за одною. В Нідерландах законодавче закріплені дві форми балансу, які можуть використовуватись – або вертикальна, або горизонтальна.

     Італійськими  підприємствами баланс надається у  звичайній горизонтальній формі  – ліворуч "актив", праворуч – "пасив". Принцип групування статей – за їх економічним змістом, як і в Німеччині. В кінці балансу вказують всі позабалансові зобов'язання компанії – гарантії видані і отримані, доручення, договірні зобов'язання по майбутніх купівлях і продажах, майбутні виплати по лізингу тощо. Безумовно, це досить суттєва інформація, вона дає зовнішнім користувачам бухгалтерської звітності – можливість отримати більш реальне уявлення про фінансовий стан компанії і оцінити ризики, які можуть виникнути в майбутньому.

     В Швейцарії взагалі не встановлена  обов'язкова форма балансу, він може бути представлений в горизонтальній або вертикальній формі. Порядок класифікації не має значення: оборотні засоби і кредиторську заборгованість (до одного року) можна відображати до або після основних засобів і капіталу. Однак законом встановлена мінімально необхідна структура балансу. Так, відповідно до Кодексу зобов'язань, він повинен містити обов'язково чотири розділи: оборотні засоби, основні засоби, кредиторську заборгованість та капітал.

     Принцип групування статей в балансі в  різних країнах також неоднорідний. Так, в Італії і Німеччині статті групуються за економічним змістом. В деяких країнах групування здійснюється за ступенем ліквідності. Наприклад, у Франції, Росії, Україні, Молдові, Німеччині та інших країнах, які використовують МСБО в якості національних стандартів, статті розташовуються в порядку збільшення ліквідності, в країнах англо-американської системи обліку, Естонії – в порядку її зменшення. Так, відповідно до вимог США основні компоненти балансового звіту групуються та викладаються в такому порядку:

• активи – в порядку зменшення їх ліквідності ;
• зобов'язання – в порядку строків їх погашення. Чим ближче строк, тим раніше повинно бути показано зобов'язання;
• власний капітал – в порядку його постійності, тобто першими показуються його різновиди, що найменшою мірою піддаються змінам.

     У Великобританії "Закон про компанії" 1985 р. передбачає використання обох форм побудови балансу.

     Відповідно  до МСБО L "Подання фінансових звітів" кожному підприємству, базуючись  на характері своєї діяльності, слід самостійно вирішувати: подавати чи не подавати поточні та непоточні активи й поточні та не поточні зобов'язання у вигляді окремої класифікації в балансі. Якщо підприємство вирішить не робити цієї класифікації, слід подавати всі активи та зобов'язання в порядку їх ліквідності.

     В Португалії кожний рядок балансу  відповідає двох- або трьохзначному  номеру рахунку бухгалтерського  обліку. Узагальнення наведених даних (комбінування рахунків) можливе тільки при складанні звітності малих  підприємств. Цифрові дані в балансі надаються у вигляді трьох колонок: первісна вартість активів, нарахована амортизація, залишкова вартість.

     Як  свідчать дослідження в більшості  випадків ті країни, які мають єдиний загальноприйнятий план рахунків, мають, відповідно, і регламентовану форму балансу. Ті ж країни, де підприємства розробляють власний план рахунків, форма балансу представлена у довільній формі, і законодавство лише регламентує мінімальний набір інформації, яка повинна бути відображена у балансовому звіті.

     Адресна частина балансу у всіх країнах повинна містити назву компанії, її юридичний статус та дату складання. Підкреслимо, що дата складання звітності може бути будь-якою. Єдина вимога – постійність вибраної дати. В більшості країн це останній день звітного періоду.

     Відповідно  до МСБО не можна згортати активи та зобов'язання (крім випадків коли є  на те законне право) та об'єднувати вагомі статті з іншими статтями.

     МСБО 1 "Подання фінансових звітів" (п. 66) зазначено, що основна частина  балансу як мінімум повинна включати рядки, які відображають такі суми:

• основні засоби;
• нематеріальні активи;
• фінансові активи;
• інвестиції, що обліковуються за методом участі в капіталі;
• грошові кошти та їх еквіваленти;
• запаси;
• торговельна та інша дебіторська заборгованість;
• торговельна та інша кредиторська заборгованість;
• податкові зобов'язання та активи згідно з вимогами МСБО 12 "Податки на прибуток";
• забезпечення;
• непоточні зобов'язання, на які нараховуються відсотки;
• частка меншості;
• акціонерний капітал;
• випущений капітал та резерви.

     Наведені рядки є широкими за своїм характером і згідно зі стандартом не повинні обмежуватися статтями, які підпадають під сферу застосування інших стандартів. Наприклад, рядок "Нематеріальні активи" включає гудвіл і активи, що виникають від витрат на розробки.

     Додаткові рядки, заголовки та проміжні підсумки додаються у балансі, якщо цього  вимагає будь-який інший МСБО або  якщо їх відображення необхідне для  правдивого показу фінансового стану  підприємства.

     Судження  щодо того, чи подавати окремо додаткові  статті, ґрунтується на оцінці:

• характеру і ліквідності активів та їх суттєвості, що, як правило, веде до окремого подання гудвілу та активів, що виникають від витрат на розробки монетарних і немонетарних активів, а також поточних активів;
• їх функції у межах підприємства, що веде, наприклад, до окремого подання операційних та фінансових активів, запасів, дебіторської заборгованості, а також монетарних активів та їх еквівалентів;
• сум, характеру та строків зобов'язань, що веде, наприклад, до окремого подання зобов'язань, на які нараховуються відсотки, а також забезпечень, поділених на поточні та непоточні (в разі доречності).