Дефицит бюджета

      За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видатків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рішення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування — він і так надто високий.     

      Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а головне — низький рівень ВВП на душу населення.      

      Свідомий бюджетний дефіцит виникає внаслідок дискреційної фіскальної політики, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету.     

      Навмисний бюджетний дефіцит виникає за умов коли стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати. Відповідно, в період економічного піднесення цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.     

      За спрямуванням коштів розрізняють дефіцитне фінансування на розвиток і на поточні витрати. Ця ознака дефіциту бюджету теж досить суттєва в його характеристиці. Витрачання коштів на поточні витрати означає їх поглинання без відповідної віддачі. Це пасивне реагування на складне фінансове становище. Дефіцитне фінансування інвестицій, навпаки, передбачає активний вплив бюджету на розвиток економіки. Адже в умовах кризи інвестиції вкрай потрібні — це ліки для «хворої» економіки. Неможливо вийти з кризи без певних зусиль і без певних вкладень. Проблема полягає в тому, що під час економічної кризи падає ділова активність приватних інвесторів, оскільки високим є ризик втрати коштів чи їх знецінення. Тільки держава в змозі взяти на себе такий ризик і таку відповідальність. Звісно, що така політика дефіцитного фінансування інвестицій потребує чіткої організації і жорсткої відповідальності. Однак вона має перспективу, сприяючи виходу з кризи, зростанню ВВП і (в майбутньому) ліквідації вимушеного бюджетного дефіциту.      

      За критерієм визначення складових частин бюджетного дефіциту також виділяють: фактичний дефіцит – є зовнішнім виявленням розбалансованості дохідної та видаткової частини бюджету; структурний - це дефіцит за умов повної або високої зайнятості потенційних виробничих ресурсів;  циклічний-це наслідок недонадходження бюджетних коштів внаслідок циклічних коливань у економіці. В загальному вираженні циклічний дефіцит є різницею між фактичним і структурним дефіцитом. [3, с. 217] 

1.3. Вплив і соціально-економічні  наслідки бюджетного  дефіциту      

      З приводу впливу бюджетного дефіциту на розвиток економіки існують суперечливі погляди. Прихильники концепції дефіцитного фінансування бюджетних видатків виходять із того, що бюджетний дефіцит не є деструктивним фактором. Для національної економіки він не становить загрози, оскільки всі видатки, в тому числі й ті, що перевищують доходи, здійснюються на території даної держави і сприяють зростанню добробуту країни. Якщо дефіцит буде зосереджений у бюджеті розвитку, то в цьому разі зростання дефіцитного фінансування спроможне привести до інвестиційного та інноваційного зростання. Крім того, дефіцит бюджету, відповідно до теорії дефіцитного фінансування, означає збільшення доходів суб’єктів господарювання  і населення (одержувачів бюджетних коштів), що стимулює зростання купівельної спроможності, продуктивності праці і розширення національно виробництва. Це, в свою чергу, веде до зростання податкових надходжень.     

      Економісти неокласичного напряму дотримуються протилежної позиції. На їхню думку, хронічні дефіцити неминуче потребуватимуть вищих податків у майбутньому, що рівнозначно перекладенню поточного економічного тягаря на майбутні покоління. Для фінансування дефіциту повинні залучатись емісія грошей і позики, що веде до розладу грошово-кредитної системи, девальвації національної валюти, зростання внутрішнього і зовнішнього боргу держави.     

      До останнього часу вважалося, що щорічно збалансований бюджет – це одне з головних завдань бюджетної політики держави. В основі такого підходу лежить концепція збалансованості бюджету в процесі економічного циклу. Логічне обґрунтування цієї концепції зводиться до такого. Для того щоб протистояти спаду виробництва, уряд повинен знижувати податки і збільшувати державні видатки, тобто проводити дефіцит бюджету. Під час економічного піднесення слід підвищувати податки  і знижувати урядові витрати. Позитивне сальдо може бути використано на покриття державного боргу, що виник у період спаду. Але, як свідчить практика, спади і піднесення в економічному циклі можуть бути неоднаковими за глибиною і протяжності. Намагаючись збалансувати бюджет, уряд повинен або підвищити ставки податків,або скоротити державні видатки, або використовувати комбіновані заходи. Простота цих рекомендацій щодо подолання дефіциту досить ілюзорна. Як показує досвід багатьох країн, така політика потребує дуже тонкого збалансованого поєднання заходів з підвищення доходної бази і скорочення державних видатків. Адже державні видатки також бувають різні - споживчі та інвестиційні. Тому йдеться про скорочення непродуктивних бюджетних витрат і зростання інвестицій у виробництво і в «людський капітал» - освіту, охорону здоров’я, соціальні компенсації.    

       В умовах ринкової економіки, як стверджують сучасні західні фінансові теорії, дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці – більше продавати.  Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.    

       Проте в період піднесення економіки держава не може дозволяти собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, у якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду, тобто протягом економічного циклу. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету. [4, с. 153]   

        Наведені міркування не стосуються сучасної економіки України, оскільки вона тільки трансформується в ринкову.     

      Отже, на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах, специфічних для кожної країни, цілком допустимий бюджетний дефіцит. Однак, визначення ступеня впливу бюджетного дефіциту на функціонування національної економіки можливо за допомогою дослідження можливих джерел його покриття.  
  
  
  
  
  
 

РОЗДІЛ 2

ДЖЕРЕЛА ПОКРИТТЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ

2.1. Монетизація дефіциту: емісія грошових  ресурсів      

      Монетизація як спосіб скорочення дефіциту бюджету являє собою збільшення кількості грошей в обігу (у тому числі за рахунок банківського фінансування). Хоча цей спосіб використовується державою дуже рідко, у виняткових випадках, оскільки він є чисто інфляційним, однак його не варто виключати з арсеналу методів фінансування дефіциту бюджету.     

      При монетизації збільшується кількість грошей в обігу, темпи росту грошової маси істотно перевершують темпи росту реального ВВП, що приводить до підвищення середнього рівня цін. При цьому всі економічні агенти платять своєрідний інфляційний податок і частину їхніх доходів перерозподіляється на користь держави через зрослі ціни. У державі утвориться додатковий дохід - сеньйораж, тобто новий дохід від друкування грошей.      

      В умовах підвищення рівня інфляції виникає так званий «ефект Танзі» - свідоме затягування платниками податків термінів внесення податкових відрахувань до державного бюджету, що характерно для багатьох перехідних економік. Наростання інфляційної напруги створює економічні стимули для «відкладання» сплати податків, тому що за час «затягування» відбувається знецінення грошей, в результаті якого виграє платник податків. У результаті дефіцит державного бюджету і загальна нестабільність фінансової системи можуть зрости.      

      Монетизація дефіциту державного бюджету може не супроводжуватися безпосередньо емісією готівки, а здійснюється в інших формах - наприклад, у вигляді розширення кредитів Центрального Банку державним підприємствам за пільговими ставками або у формі відстрочених платежів.     

       Відстрочені платежі - спосіб фінансування бюджетного дефіциту, при якому уряд купує товари і послуги, не оплачуючи їх в строк. Якщо закупівлі здійснюються в приватному секторі, то виробники заздалегідь збільшують ціни, щоб застрахуватися від можливих неплатежів. Це дає поштовх до підвищення загального рівня цін та рівня інфляції.     

       Якщо відстрочені платежі накопичуються щодо підприємств державного сектора, то ці дефіцити нерідко безпосередньо фінансуються Центральним Банком або ж накопичуються, на відміну від монетизації, офіційно вважаються не інфляційним способом фінансування бюджетного дефіциту, на практиці цей поділ виявляється досить умовним.    

        У перехідних економіках монетизація дефіциту державного бюджету зазвичай використовується в тих випадках, коли є значний зовнішній борг, і це виключає пільгове фінансування з іноземних джерел, а можливості внутрішнього боргового фінансування також практично вичерпані, що часто є головною причиною високих внутрішніх процентних ставок. Цей спосіб фінансування доцільний, якщо офіційні валютні резерви ЦБ виснажені, у силу чого врегулювання платіжного балансу залишається першочерговим завданням, причому передбачається, що економіка витримає високу інфляцію.     

       Найбільш сильний негативний вплив на платіжний баланс в аспекті зміни рівня резервів іноземної валюти робить дефіцит держбюджету, який безпосередньо фінансується Центральним Банком.     

       У результаті відбувається зростання пропозиції грошей, і на руках у населення накопичується надлишок готівки. Він неминуче породжує збільшення попиту на вітчизняні та імпортні товари, а також на різні фінансові активи, включаючи закордонні, що в свою чергу, призводить до зростання цін і створює тиск на платіжний баланс.     

       Механізм відновлення рівноваги платіжного балансу в цих умовах заснований на «зв’язування» надлишкової грошової пропозиції за допомогою «вливання» іноземних валютних резервів, що дозволяє стабілізувати грошовий ринок. Монетизація дефіциту державного бюджету викликає тим менше підвищення рівня внутрішньої інфляції, ніж більш відкритою є економіка і чим більше валютних резервів Центральний Банк може витратити на підтримку щодо фіксованого обмінного курсу національної валюти і відновлення рівноваги платіжного балансу.     

       Зростання інфляції в результаті монетизації бюджетного дефіциту виявляється більш значним у режимі гнучкого валютного курсу, хоча витрати офіційних валютних резервів при цьому відносно зменшуються.     

       Найбільше зростання інфляції виникає в умовах абсолютно вільних коливань валютного курсу, за рахунок яких відновлюється рівновагу грошового ринку. В останньому випадку рівень офіційних валютних резервів ЦБ залишається практично незмінним. [19, с. 76]

Отже, якщо ж уряд все-таки обирає емісійний спосіб бюджетного фінансування, то Центральному банку необхідно в першу чергу ввести обмеження (ліміти) кредитування державних підприємств і організацій. У противному випадку може виникнути ризик повного витиснення приватного сектора із кредитного ринку й відбутися падіння інвестиційної активності. Необхідно також постійно тримати під контролем рівень інфляції, стежити за станом платіжного балансу.

2.2. Боргове фінансування: внутрішні і зовнішні  позики      

      Державні позики відображають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики

залежно від територіального  розміщення поділяються на внутрішні  і зовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних та фізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни. Зовнішні пов’язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.     

      Альтернативні можливості зовнішнього пільгового фінансування бюджетного дефіциту (наприклад, отримання безоплатних субсидій з-за кордону або пільгових позик за низькими ставками з тривалими строками погашення) є найбільш привабливими, тому що в цьому випадку дефіцит не тільки не робить негативного впливу на економіку, але й може виявитися дуже корисним, якщо таке фінансування пов’язане з продуктивним використанням ресурсів.     

       Нерідко, однак, можливості пільгового фінансування в перехідних економіках або обмежені через значну зовнішню заборгованость, або використовуються урядами переважно в непродуктивних цілях - на споживчі дотації, виплати пенсій, збільшення державного апарату і т.д. Такі додаткові бюджетні витрати не можуть бути швидко скорочені в разі припинення їх зовнішнього субсидування на тлі відсутності гарантованих внутрішніх джерел покриття, що підсилює загальну напругу в бюджетно-податковій сфері.     

       Використання зовнішнього боргового фінансування бюджетного дефіциту виявляється щодо ефективним, коли рівень внутрішніх процентних ставок перевищує середньосвітовий і є можливість відносно стабілізувати валютний курс.