Дефицит бюджета

       Внутрішні ставки відсотка піднімаються особливо значно в тому випадку, коли стимулююча фіскальна політика уряду супроводжується обмеженням пропозиції грошей Центральним Банком з метою зниження рівня інфляції. У цих умовах закордонний попит на цінні папери даної країни збільшується, що викликає приплив капіталу.     

       Зростаючий закордонний попит на вітчизняні цінні папери супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти виявляє тенденцію до підвищення, що сприяє зниження експорту та збільшення імпорту.    

        Якщо не вдається підтримати валютний курс відносно стабільним, то скорочення чистого експорту робить стримуючий вплив на національну економіку: в експортних і імпортозамінних галузях знижуються зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття.     

       Тому початкове стимулюючий вплив бюджетного дефіциту може бути ослаблена не тільки за рахунок «ефекту витіснення», але й за рахунок негативного «ефекту чистого експорту», що погіршує стан платіжного балансу країни по рахунку поточних операцій. Але одночасно з цим приплив капіталу збільшує внутрішні ресурси й сприяє відносному зниженню внутрішніх процентних ставок.     

       У результаті масштаби «ефекту витіснення» скорочуються, але зовнішня заборгованість збільшується. Обслуговування зовнішнього боргу передбачає передачу частини реального випуску продукції в розпорядження інших країн, що може викликати скорочення національного виробництва в майбутньому. [19, с. 77]    

       Зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту виявляється менш інфляційним, ніж його монетизація, тому що пропозиція товарів на внутрішньому ринку збільшується в тій мірі, в якій зовнішні позики сприяють розширенню імпорту.     

       При цьому, чим більш відкритою є перехідна економіка і чим більш жорстким - її валютний курс, тим меншою мірою зовнішнє боргове фінансування виявиться інфляційним, але тим сильнішим буде його вплив на платіжний баланс.     

       Залучення коштів з іноземних джерел для фінансування бюджетного дефіциту може виявитися щодо привабливим варіантом для перехідних економік в тих випадках, коли:

1) вдається організувати  концесійне фінансування;

2) на внутрішньому ринку відчувається дефіцит капіталу при високій внутрішній нормі прибутку;

3) торговий баланс  відносно благополучний за наявності  сприятливих перспектив розширення  ринку; 

4) початкові розміри зовнішнього  боргу незначні;

5) першочерговим завданням макроекономічної політики є зниження ймовірної інфляції.      

      Внутрішньо боргове фінансування. Якщо уряд випускає з метою фінансування облігації державних позик, то попит на кредитні ресурси зростає, що, за стабільної грошової маси, призводить до збільшення середніх ринкових ставок відсотка. Якщо внутрішні процентні ставки змінюються вільно, то їх зростання може бути достатньо великим для того, щоб відвернути банківські кредити з приватного сектора.     

       У результаті приватні внутрішні інвестиції, чистий експорт і частково споживчі витрати - знижуються, викликаючи «ефект витіснення», який значно послаблює стимулюючий потенціал фіскальної політики.     

       Якщо внутрішній ринок капіталів слабко розвинений, процентні ставки фіксовані і можливості розміщення облігацій серед населення обмежені, що типово для багатьох перехідних економік, то зростаючий приватний сектор всередині країни зазвичай пред’являє підвищений попит на іноземні активи, що неминуче порушує рівновагу платіжного балансу по капітальному рахунку.     

       Більш того, якщо уряд має намір фінансувати значну частину свого бюджетного дефіциту через продаж облігацій, то воно не може одночасно проводити жорстку фінансову політику, утримуючи ставку відсотка нижче очікуваного рівня інфляції. Облігації будуть користуватися попитом тільки при досить привабливому рівні прибутковості. Якщо ж цей показник буде низьким (або від’ємним), то можливості внутрішнього боргового фінансування бюджетного дефіциту сильно зменшуватися навіть незалежно від ступеня розвитку внутрішнього ринку капіталу.     

       У цьому випадку економічні агенти будуть прагнути придбати товари або вкласти свої фінансові кошти за кордоном, обмежуючи тим самим можливості уряду фінансувати бюджетний дефіцит із внутрішніх небанківських джерел і погіршуючи стан платіжного балансу.           

 Ця диспропорція  може посилитися на тлі очікувань  девальвації національної валюти (особливо в обстановці недовіри до політики уряду і ЦБ), що сприяє порушенню рівноваги рахунку поточних операцій і створює загрозу кризи платіжного балансу. З цієї точки зору внутрішнє боргове фінансування дефіциту держбюджету робить більш сильний негативний вплив на платіжний баланс при відносній стабільності внутрішніх відсоткових ставок, ніж при їх підвищенні, хоча в останньому випадку «ефект витіснення» виявляється більш значним.  

          У разі оптимістичних очікувань росту прибутків у приватного бізнесу цей «ефект витіснення» може бути частково або повністю елімінувати збільшенням інвестиційного попиту. Таким чином, в обстановці довіри до політики уряду і ЦБ один і той же механізм - внутрішнє боргове фінансування дефіциту державного бюджету - може одночасно як викликати ефект витіснення, так і частково елімінувати його. Чим менш еластична внутрішня пропозиція у перехідній економіці, тим кращий, за інших рівних умов, може виявитися «ефект витіснення». [19, с. 79]    

       Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту нерідко розглядається як антиінфляційна альтернатива монетизації. Однак цей спосіб фінансування не усуває загрози зростання інфляції, а лише відкладає це зростання.     

       Якщо облігації державної позики розміщуються серед населення і комерційних банків, то інфляційний напруга виявиться слабшою, ніж при їх розміщенні в ЦБ. Однак останній може скупити ці облігації на вторинному ринку цінних паперів і тим самим розширити свої квазіфіскальній операції, що сприяють росту інфляційного тиску.     

       У випадку обов’язкового (примусового) розміщення державних облігацій у позабюджетних фондах (пенсійних, страхових тощо) під низькі (і навіть негативні) процентні ставки, внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту перетворюється, по суті, у механізм додаткового оподаткування. Більш того, за високого рівня процентних ставок і значних розмірах дефіциту державного бюджету з часом неминуче відбувається різке збільшення частки державного внутрішнього боргу до ВВП, особливо при низьких темпах економічного зростання.     

       Зростання тягаря внутрішнього боргу збільшує і частку державних витрат на його обслуговування, що призводить до самозростання і бюджетного дефіциту, і державної заборгованості. Це серйозно обмежує можливості зниження напруженості в бюджетно-податковій сфері та стабілізації рівня інфляції. У цілому в перехідних економіках внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту пов’язано з відносно помірними витратами тільки в тих випадках, коли:

1) складно контролювати  надання кредитів приватному сектору;

2) внутрішня пропозиція  відносно еластична; 

3) зовнішнє боргове  фінансування відносно дорого  або обмежено через значне  тягаря зовнішньої заборгованості, тоді як існуюча внутрішня  заборгованість незначна;

4) супроводжує перехідний період інфляція досягла високих темпів або видається абсолютно неминучою.      

      Отже, слід зазначити, що застосування державних позик для фінансування додаткових державних видатків визначається значно меншими їхніми негативними наслідками для економіки в порівнянні, наприклад, з додатковою емісією. З іншого боку, практика боргового фінансування є політично більше сприятливою для уряду, чим підвищення податків. У країнах, де дефіцити бюджету заборонене й фінансування через емісійний банк також неприпустимо, дохідна частина державного бюджету може фінансуватися тільки через податки. Але збільшення податків завжди негативно сприймається громадянами, думка яких для уряду є небайдужим, особливо під час виборів. Тому за допомогою кредитного фінансування уряд може значно збільшити свої видатки, не підсилюючи настільки непопулярний податковий тягар. Це, до речі, і пояснює той факт, чому останнім часом кредитне фінансування стало одним з популярних інструментів економічної політики в більшості розвинених країн, заборгованості яких в останні два-три десятиліття значно зросли.     

      Боргове фінансування може стимулювати економічний ріст. Збільшуючи свої видатки за рахунок позик, держава тим самим пред’являє попит на інвестиційні й споживчі товари. При цьому починає діяти позитивний ефект мультиплікатора, впливаючи на інші галузі господарства й зайнятість.     

      Разом з тим треба мати на увазі, що сукупний обсяг державної заборгованості не може бути занадто високим. У противному випадку державний борг стає важко керованим. Збільшення державних видатків ускладнює проблему контролю майбутніх дефіцитів, а постійно зростаючі процентні виплати по державному боргу істотно обмежують можливість застосування урядом бюджету як стабілізаційний важіль впливу на економіку. При цьому зовнішня заборгованість може стати серйозним фактором не тільки економічного, але й політичного значення. Непомірно високі виплати з державного бюджету по боргах відволікають кошти від фінансування соціальних, економічних, оборонних і інших програм уряду. 

2.3. Збільшення оподаткування       

      Сучасна економічна наука сильно сумнівається в ефективності способу фінансування бюджетного дефіциту через збільшення оподаткування. Дійсно, на перший погляд здається очевидним, що збільшення податків - найбільш простий спосіб скорочення або ліквідації дефіцитів бюджету. Але є деякі обставини, які змушують думати, що збільшені податки можуть викликати лише збільшення дефіцитів.

Економісти неокласичного  напряму розглянули дані за двадцятирічний період функціонування американської економіки і прийшли до висновку, що насправді існує позитивна кореляція середніх ставок федерального податку (виміряних як відсоток від особистого доходу) та дефіциту федерального бюджету (обчисленого як відсоток від ВВП). Іншими словами, більш високі ставки податку асоціюються з великими, а не з меншими дефіцитами. Виявилося, що збільшення податків на 1 долар призводить до зростання урядових витрат на 1,58 доларів, або збільшує дефіцит на 0,58 доларів.     

       Цей парадокс пояснюється тим, що якщо уряд отримує більше фінансових ресурсів, законодавці не тільки підуть на витрачання всіх додаткових податкових надходжень, а й витратять «трохи більше». Автори вважають, що їхні результати ставлять під серйозний сумнів тезу про те, що зростання податків буде ефективним засобом скорочення дефіцитів. Вони стверджують, що зростання податків може погіршити, а не полегшити проблему [12, с. 156]  
  
  
  
  
  
  
  
 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3

ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ  ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ     

      В умовах поглиблення економічних реформ і кризових явищ важливого значення набуває необхідність пошуку теоретичних і практичних шляхів, спрямованих на стабілізацію і розвиток економіки України. Одним з основних напрямків наукових досліджень в сучасних умовах є дослідження процесу формування дефіциту бюджету і його зв'язок з основними показниками розвитку економіки держави.     

      Сьогодні в умовах спаду виробництва, відсутності його кредитної підтримки, посилення фінансової нестабільності, кризи неплатежів, невиконання доходів бюджетів всіх рівнів процес зростання дефіциту бюджету є однією з найбільш дискусійних проблем і вимагає подальшого дослідження.     

      Основні чинники, що впливають на реформування економіки і зростання дефіциту бюджету полягають у економічній та політичній нестабільності, недосконалості законодавчої бази, невиваженій бюджетній та податковій політиці.     

      З метою розв'язання цих проблем та врегулювання засад боргової політики Верховна Рада прийняла у першому читанні Закон України «Про Державний борг». Зокрема, цим законом визначаються основні поняття, порядок утворення, обслуговування та погашення державного боргу, принципи управління борговими зобов'язаннями та контроль за ними. З метою впорядкування боргових зобов'язань, зменшення боргового навантаження на бюджет, запобігання подальшому зростанню зовнішнього боргу та визначення оптимальних джерел покриття фінансових потреб держави в середньостроковій перспективі.      

      У Бюджетному кодексі встановлені норми щодо дефіциту та профіциту бюджетів,  джерел  покриття дефіциту  бюджетів,  умов здійснення запозичень та надання гарантій щодо виконання боргових зобов'язань, а також граничного обсягу державного боргу.     

     Бюджетний кодекс передбачає право на прийняття Державного бюджету та місцевих бюджетів з дефіцитом та визначає джерела його покриття і напрями спрямування запозичень. Так, статтею 14 Кодексу передбачено, що з дефіцитом можуть прийматися Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети. При цьому, згідно з частиною другою статті 15 Бюджетного кодексу запозичення до Державного бюджету можуть спрямовуватися на покриття поточних видатків бюджету лише у випадках, які пов'язані виключно із забезпеченням економічної безпеки держави та загальної економічної рівноваги.      

      Бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку (стаття 72). Затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських та селищних бюджетів з дефіцитом Кодексом забороняється. При цьому право на здійснення зовнішніх запозичень мають лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців на час ухвалення рішення.      

      Ухвалення бюджетів з перевищенням поточних доходів над видатками, тобто з профіцитом, дозволяється за умови спрямування профіциту бюджету на погашення основної суми боргу (частина друга статті 14).     

      Встановлення жорстких обмежень щодо збалансування Державного та місцевих бюджетів спрямоване на впорядкування та ефективне використання видатків і запобігання зростанню державного боргу, боргу Автономний Республіки Крим та боргу місцевого самоврядування. З метою запобігання утворенню надмірного боргового навантаження на бюджети місцевого самоврядування та недопущення порушень платіжної дисципліни статтею 74 Кодексу встановлені положення щодо врегулювання порядку запозичення до місцевих бюджетів. Запозичення до місцевих бюджетів здійснюються на визначену мету і підлягають обов'язковому поверненню. Згідно з частиною другою статті 74, держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями до місцевих бюджетів. Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.