Державна фінансова політика і її форми

    -  по-третє, підбір і розміщення  кадрів, які здатні вирішувати  поставлені завдання, організовувати  їх завдання.

    Сама  по собі фінансова політика не може бути поганою чи хорошою. Вона оцінюється відповідно до того, наскільки вона відповідає інтересам суспільства (чи певній його частині) і наскільки сприяє досягненню поставлених цілей та вирішенню конкретних завдань.

    Фінансова політика перш за все спрямована на формування можливого обсягу фінансових ресурсів, оскільки вони – матеріальна база будь-яких перетворень. Отже, для визначення і формування фінансової політики потрібні[11]:

      ·  достовірна інформація про фінансовий стан держави;

      ·  фінансовий потенціал держави, тобто її об’єктивні можливості.

    У період еволюційного розвитку суспільного  життя і стабільного державного будівництва внутрішня і зовнішня фінансова політика держави вирішують  одне головне завдання – забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в даній державі системи суспільних відносин.

    У період революційних змін політичні  сили, які зацікавлені в зміні  системи, яка склалася раніше, проводять  політику, спрямовану на зруйнування  діючої системи і формування нової  системи суспільних відносин. Роль фінансів, фінансової політики в критичні моменти життя суспільства важко переоцінити, оскільки в першу чергу відбувається радикальний перерозподіл фінансових ресурсів [25].

    В основі розподілу і перерозподілу  лежать:

• вибір суб’єктів-власників і розподілювачів фінансових ресурсів;
• вибір пріоритетних напрямків використання фінансових ресурсів;
• вибір джерел і напрямків формування фінансових ресурсів та ступінь централізації їх в руках держави.

Ці  завдання вирішуються залежно від  змісту і функцій держави.

    Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Зовнішніми є, зокрема, фактори залежності держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції до світових економічних систем тощо.

    Внутрішні фактори, які суттєво впливають  на фінансову політику, - це форма  власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад  населення, рівень добробуту народу, інтелектуальний рівень населення, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвиток форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. З огляду на це фінансова політика змінюється і коригується з урахуванням практичної потреби [8]. 
 

2. Принципи  та види фінансової політики,

характеристика  її складових 

    Фінансова політика повинна бути підпорядкована одній меті – досягненню підвищення суспільного добробуту. Але для цього фінансова політика повинна також сприяти зростанню ефективності виробництва і насамперед підвищенню продуктивності праці, впровадженню матеріально- та ресурсозберігаючих технологій, побудові раціональної структури економіки  тощо. Тому першим принципом фінансової політики є неухильне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.

    Звісно, в умовах ринкової економіки діють саморегуляційні фактори, які забезпечують приплив і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу зацікавленими у збільшенні виробництва й одержанні доходу на капітал. Це головна рушійна сила ринку. Ринок не всесильний, але він дає можливість успішніше розв’язувати головні проблеми економіки порівняно з іншими господарськими системами і насамперед заснованими на централізованому плануванні.

    Проте в умовах змішаної чи перехідної економіки помилково недооцінювати роль держави в проведенні фінансової політики. Адже на тлі реформ, що потребують величезних затрат фінансових ресурсів, мобілізувати ці кошти й визначити напрямки їх використання можна лише на державному рівні [8].

    Іншим важливим принципом фінансової політики держави є мобілізація й використання фінансових ресурсів для забезпечення соціальних гарантій. До таких гарантій належать: освіта, оборона , охорона  здоров’я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи, соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомог тощо.

    На  сьогодні надання соціальних послуг населенню є однією з найважливіших  функцій держави в економіці, де панує вільна конкуренція. Вони фінансуються з центрального та місцевих бюджетів. Обсяги соціальних гарантій значною мірою визначають розміри перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет. У зв’язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій посідає одне з головних місць. Його принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм, методів мобілізації і використання фінансових ресурсів на соціальні та інші загальні потреби громадян.

    Третій  принцип фінансової політики спрямований  на запровадження такого фінансового механізму, який зумовлює раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров’ю людини. Фінансова політика повинна забезпечити право людини жити в умовах здорового навколишнього середовища. На жаль, це право людини постійно порушується і за планової, і за ринкової економіки.

    Завдання  й принципи фінансової політики в  кожному конкретному випадку, в  кожній державі, в певний проміжок часу можуть змінюватися. Зокрема, для України  нині важливо проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, які потерпіли від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

    До  принципів фінансової політики також  відносять [34]:

    ·  публічний характер;

    ·  розподіл функцій між представницькими та виконавчими органами влади;

    ·  фінансування безпеки держави;

    ·  пріоритетність державних видатків;

    ·  єдність фінансової політики та грошової системи держави;

    ·  міжгалузевий характер;

    ·  самостійність;

    ·  плановість.

    Фінансова політика складається з : бюджетної  політики, податкової, грошово-кредитної, інвестиційної, валютної, митної, боргової тощо [26].

    Фінансова політика розглядається в широкому і вузькому розумінні. У широкому розумінні вона відображає усі сторони функціонування фінансів і охоплює монетарну (грошово-кредитну) та фіскальну політики [19].

    Монетарна або грошово-кредитна політика являє  собою комплекс дій та заходів  у сфері грошового ринку. Її механізм засновується на пропозиції грошей та їх вартості як фінансових ресурсів.

    Валютно-курсова  політика центрального банку держави  є складовою частиною його грошово-кредитної  політики, а отже, і загальнодержавної  фінансової політики. Напрям зміни  валютного курсу національної грошової одиниці впливає на результати економічної діяльності та виконання боргових зобов’язань. Так, девальвація національної грошової одиниці є сприятливою для діяльності експортерів і розрахунків по внутрішніх боргах. В той же час ревальвація сприяє діяльності імпортерів і здійсненню розрахунків по зовнішніх боргах.

    Завдання  валютно-курсової політики держави  є забезпечення стабільної зовнішньої купівельної спроможності грошей. Це виражається в підтримці стабільного  валютного курсу національної грошової одиниці держави [22].

    Фіскальна політика характеризує дії держави  щодо централізації частини виробленого  ВВП та її суспільного використання. Вона здійснюється шляхом впровадження різноманітних методів мобілізації  державних доходів та розподілу  та розподілу цих коштів за окремими напрямами державних видатків. Саме фіскальна політика становить основу фінансової політики у її вузькому розумінні. Водночас ця політика ширша, оскільки включає також політику сферах фондового та страхових ринків та міжнародних фінансів.

    Фіскальну політику дещо умовно можна поділити за двома напрямами – на податкову  і бюджетну [19]. Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування  та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави. Організація оподаткування має значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу та технічного оновлення виробничого потенціалу держави [30]. Податкова політика відображає як потреби держави у коштах, так і вплив податків на діяльність підприємств і громадян. Бюджетна політика являє собою діяльність щодо формування бюджету держави, його збалансування, розподіл бюджетних коштів тощо. Залежно від структури бюджетних видатків ця політика може мати соціальне, економічне чи військове спрямування. Крім того, бюджетна політика визначає засади бюджетного устрою країни і побудови її бюджетної системи, а також організацію міжбюджетних відносин.

    Фінансова політика у сферах фондового та страхового ринків характеризується діями держави щодо їх розвитку і регулювання, створення відповідних гарантій клієнтам страхових компаній та інституційних інвесторів. Оскільки вказані фінансові інституції є самостійними комерційними структурами, держава може впливати на них, як і на інших суб’єктів підприємницької діяльності, тільки засобами регуляторної політики.

    Фінансова політика у сфері міжнародних  фінансів пов’язана з налагодженням  взаємовідносин держави з міжнародними організаціями і фінансовими  інституціями, членство в яких є добровільним. З одного боку, воно передбачає членські внески, а з іншого – можливості отримання фінансової допомоги. Сутність політики полягає у визначеності щодо участі в цих організаціях та інституціях і у встановленні засад співпраці.

    Важливою складовою фінансової політики є боргова політика держави. Вона починається з визначення співвідношення між податковими і позиковими фінансами. Перші засновуються на формуванні доходів бюджету за рахунок податків й обов’язкових платежів, а другі - на використанні в певних межах державних позик. Боргова політика визначає межі та умови державного запозичення, співвідношення між його формами, між кредиторами держави, а також порядок і механізм погашення державного боргу.

    Дієздатність  фінансової політики значною мірою визначається узгодженістю її окремих складових. І монетарна й фіскальна, і податкова й бюджетна, і політика фінансового ринку та боргова політика держави мають бути спрямовані в одну сторону. Тільки скоординована й узгоджені політика може дати позитивні результати. Фінанси являють собою єдиний організм, в якому всі складові досить тісно взаємозв’язані, а тому прорахунки в будь-якому напрямі фінансової політики неодмінно ведуть до негативних наслідків.

    Фінансова політика може бути безперспективною і нереалістичною [12].

     Безперспективна фінансова політика не містить в  собі основних концепцій розвитку фінансів, тобто орієнтована на задоволення  поточних потреб.

     Нереалістична фінансова політика обмежена тільки виробленням напрямів, концепцій  без підкріплення їх фінансами і конкретними практичними діями. 
 
 

1.3. Стратегія і тактика  фінансової політики

та  її реалізація