Державна фінансова політика і її форми

    Доходи  бюджету у 2005 році прогнозуються  на рівні 82352,6 млн. Гривень, або 27,09 відсотка ВВП, що  нижче рівня 2004 року. У середньостроковій перспективі прогнозується поступове підвищення рівня доходів до 28,78 відсотка ВВП у 2007 році. Дефіцит бюджету у 2005 році прогнозується у розмірі 555,1 млн. гривень, або 0,18 відсотка ВВП. Фінансування дефіциту бюджету прогнозується за рахунок надходжень від приватизації, рівень яких становитиме 2,1 млрд. гривень. У середньостроковій перспективі планується незначний дефіцит бюджету у 2006 році – 81 млн. гривень та у 2007 році – 104,9 млн. гривень. Видаткова частина зведеного бюджету у 2005 році становитиме 82907,7 млн. гривень, або 27,27 відсотка до ВВП. У середньостроковій перспективі прогнозується поступове збільшення рівня видатків до 28,81 відсотка ВВП у 2007 році (див. Додаток, табл. 2).

      З метою фінансового забезпечення реалізації середньострокових цілей  Кабінет Міністрів України визначив такі пріоритети напрямки бюджетних  витрат[36]:

• забезпечення соціальних гарантій та проведення пенсійної реформи;
• охорона здоров’я, освітній та духовний розвиток;
• забезпечення рівня видатків на національну оборону, що відповідають військовій доктрині;
• зміцнення екологічної безпеки;
• підтримка суб’єктів економіки на зворотній основі залежно від результатів діяльності;
• гармонізація національного правового поля відповідно до стандартів СОТ та ЄС.

Розділ3. Шляхи та напрями  удосконалення 

фінансової  політики

      З проголошенням незалежності України  починається новий етап державотворення, формування власної національної політики і розвитку суспільно-економічних відносин [37].

      Фінансова політика має бути жорстокою, але  справедливою і активною, і повинна  стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб’єктів іноземних  країн. Фінансова політика повинна весь час коригуватися відповідно до ситуації та вдосконалюватися.

      Необхідно визначити пріоритетні напрямки розвитку національного господарства та за структурною його перебудовою  створити умови для підприємницької  діяльності, захисту інтересів власних товаровиробників та сприяння залученню іноземних інвестицій.

      Не  менш складною і відповідальною проблемою  залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів  їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

      Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об’єктивного, так і суб’єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.

      В Україні досі не прийнято законодавчого  акту, яким було б окреслено дії, взаємозв’язок, узгодженість та розвиток бюджетної, податкової й валютної політики як підсистем єдиної фінансової політики. Відбувається формування бюджетної, податкової та валютної політики як окремо взятих підсистем, а не єдиної, цілісної фінансової системи. Відповідно до цього розробляються окремі законодавчі акти та механізми їх реалізації, які нерідко суперечать один одному, а не сприяють загальному фінансово-економічному розвитку. Реалізацію окремих підсистем фінансової політики займаються практично відособлені підрозділи та структури органів управління діючої фінансової системи. У сучасних умовах управління фінансовими ресурсами, особливо на рівні районів, міст та областей потребує радикальних змін у структурі фінансової системи та державної фінансової політики в цілому.

      Фінансова політика повинна мати імперативний, обов’язковий характер. Це обумовлено змістом фінансів як економічної категорії, їх місцем у системі суспільно-економічних відносин. Законодавчі та нормативні акти з питань реалізації фінансової політики мають виконуватись своєчасно, якісно і в повному обсязі. В іншому випадку досягти фінансової стабілізації та поступового економічного розвитку просто неможливо.

      Основу  фінансової політики складає бюджетна політика, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних  фондів.

      З прийняттям Бюджетного кодексу України набирає нового змісту, принципів і напрямів розвитку бюджетна політика як підсистема єдиної фінансової політики [2]:

      Практика  розвитку фінансових відносин ще раз  підтверджує і вимагає [37]:

• по-перше, формувати Державний бюджет України і Державну програму соціально-економічного суспільно-економічного розвитку і в контексті загальнодержавної фінансово-економічної політики;
• по-друге, досконалого аналізу та оцінки соціально-економічного стану регіонів і держави та розробки реальних макроекономічних показників розвитку на плановий рік і перспективу;
• по-третє, виконання Державного бюджету і державної програми соціально-економічного розвитку має проходити у руслі єдиних підходів, цілісного механізму, ефективних норм і методів організації фінансово-економічних відносин;
• по-четверте, додержання загальних принципів економічного розвитку, і насамперед, принципу формування і виконання доходів бюджету за рахунок платежів, які активно і ефективно впливають на виробництво, виконання показників економічного розвитку, а не шляхом розширення кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається;
• по-п’яте, проведення належного, своєчасного контролю та піднесення рівня відповідальності за стан виконання доходів бюджету та показників соціально-економічного розвитку регіонів, міністерств (відомств), держав в цілому.

     Проведенню  ефективної фінансової політики значною  мірою шкодить непослідовність  у реформуванні податкової системи, її нестабільність. Перші кроки реформування податкової системи зроблені. Але назвати їх вдалими навряд чи можна. Робота з формування податкової політики ще попереду, її необхідно завершити якомога швидше.

     Податкова політика має спрямовуватися на розв’язання  таких двох взаємопов’язаних завдань, як забезпечення збалансованості бюджету і пожвавлення ділової активності, підтримки виробництва. Поряд з цим загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, кількість видів і база для нарахування податків мають бути стабільними не тільки протягом бюджетного року, а й періоду реформування економіки.

     Необхідно здійснювати стимулювання підприємницької  та інвестиційної діяльності у сферах, передбачених програмами структурної  перебудови і промислової політики. Одночасно не допускати надання  пільг у процесі оподаткування  окремим суб’єктам підприємницької діяльності.

     Націлення податкової політики на підвищення економічної  ефективності діяльності господарюючих  суб’єктів пояснюється також  і тим, що в світовій практиці оподаткуванню  не підлягають кошти, що йдуть на подальший  розвиток виробництва, випуск високоефективної і конкурентноздатної (насамперед на зовнішньому ринку) продукції, охорони навколишнього середовища. Такий порядок безумовно створює стимули до накопичення елементів продуктивних сил платниками податків. [28].

      Реформування  податкової системи і розробка ефективного  податкового законодавства –  це перше, що необхідно зробити уже  найближчим часом.

      Основними пріоритетами фінансової політики України  слід вважати[12;18;7]:

• посилення контролю за раціональним і ефективним витраченням коштів бюджетів усіх рівнів з метою скорочення бюджетного дефіциту і призупинення інфляційних процесів у державі;
• ширше залучення для покриття дефіциту бюджету коштів від розміщення державних цінних паперів і значне скорочення кредитів національного банку, що спрямовуються на цю мету;
• посилення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємницьких структур усіх форм власності і в першу чергу державного сектора економіки, для чого розробити відповідні законодавчі акти;
• фінансування із бюджету тільки під державні програми і державні замовлення;
• рішуче здійснення заходів організаторського і економічного характеру по відношенню до державних підприємств, що випускають продукцію, яка не користується попитом, застосовуючи повною мірою законодавство про банкрутство;
• продовження роботи із зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування і забезпечення фінансової незалежності;
• забезпечення поглибленого реформування податкової системи в напрямку скорочення непрямого оподаткування. У першу чергу це зниження ставок податок на додану вартість і введення прямих податків, зокрема, податків на майно юридичних і фізичних осіб;
• впровадження укрупнених фінансових норм витрат на фінансування освіти, охорони здоров’я, культури, підготовки кадрів та інших витрат;
• розробка та обґрунтування принципів державної політики доходів для бюджетів різних рівнів;
• розширення кола учасників ринку державних цінних паперів із метою збільшення неемісійних джерел покриття дефіциту бюджету;
• здійснення послідовної і поетапної передачі об’єктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємницьких структур, до складу комунальної власності і відповідної зміни джерел фінансування;
• подальше скорочення податкових пільг з метою досягнення їх повної відміни з одночасним наданням тимчасових знижок з діючих податкових ставок на товари та послуги, що мають пріоритетне значення для задоволення потреб держави;
• завершення процесу доведення рівня оплати житлово-комунальних та інших послуг населенню до їх фактичної вартості;
• забезпечення повного і своєчасного погашення зовнішнього і внутрішнього державного боргу та його обслуговування;
• досягти перелому в розвитку інвестиційного процесу, забезпечити прискорений розвиток пріоритетних галузей та виробництв – високотехнологічного машинобудування та агропромислового комплексу;
• створити сприятливі умови для залучення в національну економіку іноземного капіталу, віддаючи перевагу прямим закордонним інвестиціям;
• вести активну і цілеспрямовану діяльність щодо повернення в України грошових засобів, вивезених за межі держави, скорочення тіньового сектора економіки, повернення закордонних кредитів, одержаних підприємствами під гарантії уряду;
• сприяти підвищенню кредитної спроможності комерційних банків зниженню рівня відсоткової ставки та збільшенню частки довготермінових кредитів.

     Як  вже було сказано, бюджетна, грошово-кредитна, податкова і валютна системи  мають органічно доповнювати  одна одну в інтересах забезпечення довгострокового економічного зростання.

      В України необхідно ввести в дію політику жорстокої економії у бюджетній сфері. Вона є об’єктивно неминучою. Зрозуміло, що режим бюджетної економії у соціальному плані болісно сприйматиметься населенням. Однак іншого виходу, коли ми хочемо віднайти додаткові фінансові ресурси для розвитку національного виробництва, просто немає. Якщо Уряд не здатний стимулювати економічне зростання, то він говорить лише про соціальну спрямованість бюджету; якщо ж Уряд спроможний задіяти бюджетні стимули для розвитку національного виробництва, то він відверто говорить суспільству про необхідність певних зречень сьогодні з гарантією поліпшення стану справ завтра [16].

      В Україні слід створити Національний фонд реконструкцій та розвитку для  здійснення в економіці операцій з надання державних кредитів на розвиток народного господарства, а також обслуговування державного боргу, що при цьому виникатиме. Аналітичні звіти про такі операції слід включати до бюджетної документації. Програму державного виробничого кредитування повинні показуватися окремою статтею видатків у бюджеті розвитку. Необхідним є прийняття окремого закону про виробничі програми державного кредитування. Державні позики завдяки своїй гнучкості є ефективною порівняно із звичайними бюджетними видатками складовою державних фінансів.

      Розробка ефективних форм і методів зниження боргового навантаження має надзвичайно важливе значення для стабілізації загальноекономічної ситуації в Україні та удосконалення фінансової політики держави [10].

      Для посилення стимулюючого впливу держави  на соціально-економічний розвиток з використанням бюджетних механізмів та пом’якшення проблеми обслуговування зовнішнього боргу Уряд повинен відмовитися від обслуговування внутрішньої заборгованості Національному банкові на ринкових умовах і провести її довгострокову безпроцентну реструктуризацію.

      Засобами  розв’язання проблеми дефіциту валютних джерел для обслуговування зовнішніх  боргів Уряду можуть стати:

• викуп Міністерством фінансів України іноземної валюти на ринку за рахунок коштів, заощаджених у результаті перегляду умов щодо обслуговування внутрішніх державних боргів Національному банкові;
• одержання безпроцентних кредитів в іноземній валюті від НБУ.