Державна фінансова політика і її форми

      Криза платежів, яка виникла восени 1992 р., змусила уряд України прийняти рішення про вихід із рубльової  зони та девальвувати свою національну  валюту 1,5 рази.

      Крім  того, у період з 24 серпня 1991 р. до 16 листопада 1992 р. уряд України припустився таких помилок [18]:

    1. Купон не був уведений у  готівковий і безготівковий обіг  одночасно.

    2. Не було створено стабілізаційного  фонду для підтримки національної  грошової одиниці. Рішення про  такий фонд прийнято лише на початку 1994 р.

    3. Купон у ролі тимчасової української  валюти, як свідчить світовий  досвід, мав змогу ефективно функціонувати  лише п’ять-шість місяців. Пізніше  його потрібно було замінити  повноцінною валютою (гривнею)  ще принаймні в червні 1992 р.

     Зазначимо, що купон не виконував функції  нагромадження, тобто його не сприймали  як одну із форм майна. Тому в 1991-1992 рр. відбулася “втеча” купона в реальні  товарні цінності, що стало ще однією причиною зростання цін, крім того, процес нагромадження відбувався у вільно конвертованій валюті, а це теж спричиняло падіння ціни купона.

      Отже, протягом першого періоду розвитку фінансової політики незалежної України  було втрачено сприятливий момент для  введення повноцінної української  валюти.

      За  період 1991-1993 рр. загострювалася криза й у валютній системі, відбулося штучне заниження в десятки разів курсу національної валюти стосовно російського рубля. Не було гарантовано і забезпечено репатріацію (повернення) валютного виторгу експортерів. Зменшився зовнішньоторговельний оборот з негативним для України сальдо платіжного балансу.

      Кредитні  емісії НБУ не сприяли гальмуванню  спаду виробництва. Понад 80% кредитів були спрямовані у державний сектор економіки на підтримку передусім  збанкрутілих підприємств. Найдоцільніше було б закрити такі підприємства згідно з  Законом “Про банкрутство”, надаючи підтримку тільки найважливішим з них. Проте були прокредитовані підприємства і цілі галузі без урахування їхньої значимості, що і стало вирішальним інфляційним фактором.

      Унаслідок перелічених негараздів в економіці  України відбулося сторазове  зростання роздрібних цін за вдвічі нижчих темпів зростання заробітної плати. Частка заробітної плати в  собівартості продукції зменшилася майже вдвічі. Поволі зникали і  стимули до праці.

      У фінансовій політиці Української держави  значне місце посідає грошова  реформа 1996 р. Середньомісячна інфляція за серпень 1996 р. – липень 1997 р. становила 1,4%, а за відповідний період 1995-1996 рр. – 1,5%. Зміцнення гривні сприяло  зміні структурі грошової маси. Якщо на початок серпня 1996 р. питома вага національної валюти в структурі грошової маси М2 становила 82,1%, то на відповідний період 1997 р. – 85,3%*. Найважливіші фінансово-економічні наслідки грошової реформи наведено в додатку у табл. 1.

      Довіра  до нової грошової одиниці зумовила зростання вкладів населення  в комерційні банки. Питома вага строкових  вкладів у загальній сумі вкладів  населення за аналогічний період зросла майже на 10%.

------------------------------

*Згідно з класифікацією НБУ грошова маса включає:

  М0  – банкноти і розмінну монету; М1-М0 – кошти на безтермінових  розрахунках і поточних депозитах  у комерційних банках; М2-М1+ строкові  депозити і валютні заощадження 

      Пожвавився  і валютний ринок. За липень 1996 –  червень 1997 рр. продано 23 млрд. дол. США, тоді як за липень 1995 – червень 1996 рр. – 13,5 млрд. Національна валюта почала працювати на свою економіку – на 24,8% зросли реальні кредитні вкладення (додаток, табл. 1). Порівняно дешевшими стали і самі кредити [18].

      Отже, стабільні гроші – це фундамент  розвитку економіки будь-якої країни і основа складання правильної та відповідної фінансової політики у  державі у певний період. При цьому  сума грошей в обігу має відповідати  кількості товару для реалізації. Надлишок грошей, як і їх брак, негативно впливають на кругообіг капіталу і фінанси держав в цілому [23].

2.2. Фінансова політика  України на сучасному  етапі

      Сьогодні  фінансово-економічна ситуація в Україні  є складною, суперечливою і неоднозначною. Об’єктивно самим процесом розвитку ситуації в центр економічної політики нині поставлено питання про збільшення реального економічного зростання. Останнє можливе за наявності грошової, фінансової і виробничої стабілізації [18].

      В процесі своєї діяльності держава  вирішує досить суперечливі завдання, і тому, відповідно фінансова політика повинна бути балансуючою. Основними напрямками фінансової політики в сучасних умовах є [28]:

      1) проведення заходів щодо остаточного  переведення підприємств, і особливо  державних, до ринкових відносин;

      2) оздоровлення грошово-кредитної  системи та повний вихід з  кризового стану фінансів держави;

      3) комплекс заходів по соціальному  захисту населення.

      Отже, головне завдання фінансової політики в період сучасних перетворень в  нашій країні полягає не тільки в тому, щоб забезпечити матеріально ці перетворення, але й запобігти соціальній напрузі в суспільстві і максимально пом’якшити переходу від однієї системи відносин до іншої [12].

      Напруга в суспільстві залежить від популярності матеріального стану окремих груп населення. Чим чисельніша та частина, яка програє від соціальних змін, тим вищий ступінь непередбаченості як ходу, так і результатів політичних і економічних перетворень.

      В основі визначення кордонів перерозподілу  фінансових ресурсів повинна бути необхідність формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує не тільки обороноздатність держави і престижний рівень розвитку військово-промислового, космічного комплексів, але й цивілізований рівень умов життя і гідний рівень оплати праці всього населення [12].

      Вироблення  фінансової політики на даний час  здійснювалося в умовах гострої  необхідності невідкладних заходів  фінансового оздоровлення, стабілізації грошового обігу.

      Основною  метою став перехід до економічних  методів регулювання грошового обігу через:

• підвищення ролі банківського кредиту, формування банківських резервів;
• формування фінансового ринку (купівлі та продажу цінних паперів);
• призупинення необґрунтованого переходу грошей із сфери безготівкового обігу в готівковий;
• поетапний перехід зовнішньоекономічних зв’язків з іншими країнами на світові умови, ціни, системи розрахунків;
• конвертованість грошової одиниці;
• реорганізація ощадної, страхової справи.

    Фінансова політика, таким чином, відзначалась якісно новими підходами до функціонування господарства з врахуванням різноманітних форм власності, економічної самостійності підприємств, самоврядування і самофінансування регіонів, реформи цін, оплати праці, податкової і кредитної системи і була направлена на формування фінансового механізму ринкової економіки.

      На  сьогоднішній день Верховна Рада України  кожен рік затверджує Основні  напрями бюджетної політики, а  Національний банк України – Основні  засади грошово-кредитної політики. Ці документи є визначальними  у формуванні поточної фінансової політики держави.

      Так, пріоритетними напрямами бюджетної  політики на 2004 рік є [4]:

• забезпечення соціального спрямування державного бюджету;
• видатки на освіту, охорону здоров’я, культуру, науку, судову владу, житлово-комунальне господарство є основними;
• забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безоплатної методичної допомоги;
• державна підтримка енергозберігаючих технологій.

     А основною метою грошово-кредитної  політики в 2004 році є підтримка стабільності гривні як монетарної передумови поступового переходу від екстенсивного економічного зростання до розвитку на інноваційно-інвестиційній основі та досягнення довгострокових соціальних, структурних й інституційних цілей [5].

      Основною  метою фінансової політики України  на сучасному етапі її розвитку є якнайшвидше підвищення добробуту населення, про що свідчить Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір. Концептуальні засади економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, де сказано, що основне завдання фінансової політики полягає в тому, щоб остаточно облаштувати споруджену будівлю по суті нового суспільства – економічну, соціальну, політичну та гуманітарну сфери, подолати глибокі деформації, що виникли на стартовому етапі трансформаційного процесу. Йдеться про практичну реалізацію завдань довгострокової стратегії, яка має забезпечити міцне підґрунтя України як високорозвиненої, соціальної з своєю сутністю, демократичної правової держави, її інтегрування у світовий економічний процес як країни з конкурентоспроможною економікою, здатною вирішувати найскладніші завдання свого розвитку [3].

      Згідно  концепції необхідно трансформувати бюджетні ресурси, що є основним чинником ефективного соціально орієнтованого  економічного зростання. Необхідно здійснити зниження податкового навантаження та забезпечити переорієнтацію бюджетного механізму. Хронічна незбалансованість державних фінансів на сьогодні зумовлені системними помилками бюджетної політики, її суто фіскальною спрямованістю. У тому потребує змін також логіка формування державних фінансів, якої до цього часу дотримуються Кабінет Міністрів і Верховна Рада. Основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою соціальної та структурно-інноваційної переорієнтації економіки є першочергове зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств.

      Міністерством фінансів України розробляються  податково-бюджетна стратегія на середньострокову перспективу. На сьогодні вже є основні  напрями податково-бюджетної стратегії України, що розроблені з урахуванням політики формування доходів та розподілу видатків бюджету на 2005-2007 роки, які забезпечать послідовність реалізації короткострокових цілей.

      Метою середньострокової податково-бюджетної  стратегії є досягнення довгострокового сталого розвитку заради підвищення добробуту населення. Мета розроблення прогнозу починає у визначенні прогнозних обсягів бюджетних ресурсів для обґрунтування податково-бюджетної стратегії на 2005-2007 роки. Головним завданням на середньострокову перспективу є досягнення сталого економічного зростання в умовах фінансової стабільності, активізація інвестиційних процесів і структурних перетворень та проведення цілеспрямованої соціальної політики держави. Середньостроковий прогноз дозволить забезпечити ефективне і раціональне управління державними фінансами, насамперед подолання бідності і поліпшення якості життя найбільш уразливих верств населення, а також допоможе виконати бюджет відповідно до цілей податково-бюджетної політики [36].

      Економічні  і соціальні цілі Кабінету Міністрів  України:

• стале економічне зростання;
• зменшення рівня бідності та зміцнення середнього класу;
• всебічний і гармонійний людський розвиток;
• поступова інтеграція до світової економічної та фінансової системи;
• зменшення регіональних дисбалансів.

      Основною  метою фінансової політики на середньострокову перспективу є ефективне управління державними фінансами.

      Основними цілями середньострокової фінансової політики та сучасному етапі (згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України) [36]:

• розроблення та реалізація державної політики в усіх галузях економіки на основі планування з використанням програмно-цільового методу розподілу видатків;
• посилення контролю з ефективним витрачанням ресурсів розпорядниками бюджетних коштів, досягнення цілей кожної програми;
• збільшення відкритості та прозорості бюджетного планування;
• оптимізація фінансових потоків між бюджетами різних рівнів, забезпечення бюджетів у зведеному бюджеті.